Як преобразитися простим міським та сільським грішникам
Всю нинішню седмицю Церква святкує Преображення Господнє. Користуючись нагодою, поговоримо ще раз про особисте преображення кожного з нас.
Набуття покаяння
Суть і сенс свята Преображення один – преобразити в Христовій любові саму людину так, щоб вона стала богоподібною і здобула безсмертя у вічному Царстві Божому. Кабінетні «богослови» навчають необхідності «преображення» земного життя за подобою «Царства Божого». Але на практиці в такий спосіб виходить будувати лише пекельне царство, оскільки засоби й способи для такого будівництва лише одні – страх та насильство.
На жаль, для того, щоб вибратися з лабіринту нав'язаних схоластичною освітою хибних стереотипів мислення, знадобляться роки. Лише коли ми зрозуміємо, що Христос перебуває не десь високо й далеко, а поруч, у нашому власному духовному серці, стає зрозумілим, як багато часу минуло в порожніх і марних працях, які ми сприймали як спасительну практику.
Ця безповоротна втрата приводить душу до скрухи та покаяння. І ще до розуміння того, що тепер єдина наша надія на спасіння – довірити шляхи свого життя милосердному і людинолюбному Богові.
Набуття смирення і безпристрасності
Тоді ми припиняємо кружляти світом у пошуках «прозорливих старців», строгих монастирів або таємних способів читання «Ісусової молитви» та віддаємо свою долю Христу, Який живе в наших серцях, а Він у свою чергу Сам улаштовує наше спасіння за Своєю благою волею. Ми починаємо розуміти, що справжнє смирення – це відмова від думок і нав'язаних нам про Бога понять, які до Нього жодного стосунку не мають.
Усе, що нам повідомляють думки, це світ умовностей і домовленостей. Ми за замовчуванням мусимо заздалегідь, без жодних доказів погодитися з тим, що все є саме так, як нас цього навчили в школах і вишах. Що «об'єктивна реальність» така, якою нам її малює розум та уява. Водночас, якщо ми спробуємо докопатися до суті й почати розмірковувати, то одразу ж потрапимо на базар думок. А вони надзвичайно балакучі й можуть без кінця сперечатися одна з одною, крадучи в нас сили, час та увагу.
З ними марно сперечатися, їх безглуздо слухати, бо це добре уявлена армія зі своїми ідеями, поняттями, уявленнями, бажаннями, численними пристрастями розуму, душі й тіла. Єдине, що нам потрібно – розірвати з ними союзний договір про співпрацю й усунутися від них якомога далі. Так людина набуває справжньої вбогості духу (Мт. 5:3).
Преображення
Поки розум перебуває в голові, він не може не думати. Тому духоносні отці вчать того, що нескінченна одержимість мисленням припиняється лише в одному випадку – коли розум з'єднується з духовним серцем і починає жити не помислами, а благодаттю.
Ті, хто досвідом пережили цей стан, кажуть про те, що початок преображення – повний спокій розуму та пробудження духовного серця в рясному світловиливі Святого Духа. Саме тоді серце поглинає Христа, а Христос поглинає серце, і вони стають єдині в Божественній любові.
Коли розум мертвий – дух живий. Він живий вічним життям, тому що сповнений благодаті. І навпаки, якщо розум живий, то він живе думками і гріхом, бо сам повзає по землі, валяючись у земному праху. Тільки серце може жити віданням Господа Живого, бо «Бог сказав: "Із темряви засяє світло". Воно засяяло у наших серцях, щоб збагатити нас світлом пізнання слави Божої, яка сяє в особі Ісуса Христа» (2 Кор. 4:6).
Що робити звичайним міським і сільським грішникам
Коли духоносний подвижник говорить про те, що «в духовній практиці безмовності, вирвавшись з мирських похотей, ми вмираємо для мисленого гріха й оживаємо в істині Христовій, яка своєю силою відганяє від нас усяке диявольське діяння, приносячи нам радість серця та веселість благодаті», то мимоволі виникає запитання – а ми тут до чого? Що робити нам, простим грішним людям, які занурені в метушню піклувань і турбот про сім'ю; яким потрібно дуже багато працювати, щоб прогодувати своїх дітей та стариків; які не знають, як звести кінці з кінцями, та занурені не в практику безмовності, а в океан метушні та багатопіклувань?
Відповідь на це запитання проста – роби, що можеш.
Можливо, почати з п'яти, десяти чи тридцяти хвилин тиші на день. Вийти в поле, ліс, на річку або якимось іншим чином усамітнитися й побути хоч якийсь час у священній тиші, залишивши за порогом усілякі думки, почуття та бажання, присвятивши Богові початок і віддавши Йому кінець трудового дня в цьому усамітненні. Обрамити цей початок і кінець безОбразною Ісусовою молитвою.
Виринути хоч на якийсь час із метушні життя для того, щоб вдихнути чисте повітря духу, в якому думки не мають над нами жодної влади.
Самогубство думок
Думки самі по собі не мають жодної сили доти, доки вони не отримають її в нас за допомогою внутрішнього діалогу та уваги. Тому важливо не годувати наш розум нескінченними стравами інформації, від якої він гладшає. Якщо на думки не звертати жодної уваги, вони загинуть самі по собі, бо тоді їм не буде звідки черпати силу.
Той самий принцип діє й щодо будь-якого зла. Якщо не помічати зла в іншій людині, вона або змінюється, або мовчки йде з нашого життя. Зверніть увагу на провокаторів, яких ми бачимо на антицерковних тусовках.
Усе, що їм потрібно – це наша увага. Якби не було глядачів, вони б миттєво занудьгували і втратили будь-який інтерес до самих себе. Для них найважливіше – відповідна реакція.
Точно так само відбувається й з розумом. Якщо не звертати уваги на погані думки, що входять до нього, тобто не опиратися їм, не намагатися своїми силами вигнати, а просто ігнорувати їх, перебуваючи в молитві й пам'яті Божій, то думки зникнуть, поступившись місцем тиші. Лише інколи, в разі особливо агресивних думок гніву чи похоті, необхідно чинити опір, щоб не потрапити під їхній гіпноз. Так відбувається розділення душі та поганих помислів.
«Отже, етапи духовного сходження до благодатного преображення духу такі: набуття покаянної молитви, потім досягнення безпристрасності і, нарешті, набуття безмовності. Саме безмовність є початком утворення у Христі нової людини, яка живе Святим Духом. Чому так важлива безмовність? Тому що в ній тобі абсолютно нема про що думати. Тому що в ній замовкає твій язик. Тому що в ній замовкає твій розум. Тому, що в ній замовкають твої думки. Саме тоді воскресає твій дух і виходить, немов Лазар, із тілесного гробу, сповитий думками. Тоді твій дух розриває їх, немов старе лахміття, і в Дусі Святому преображається на безмежну, необмежену й усюдисущу свідомість, якою він завжди був з моменту твого народження». (Старець Симон Безкровний).
