Три грані молитви за спочилих
У день Троїцької Батьківської суботи поговоримо про три аспекти заупокійної молитви.
«Бог не є Бог мертвих, а живих» (Лк. 20:38). Скільки б не міркували ми про молитву за спочилих, і на що б ці міркування не були спрямовані, чи на полеміку з протестантами чи на катехизацію неофітів, підставою для того, щоб молитися за померлих, служать саме ці слова Господа.
Про спочилих Церква молилася завжди, причому добрих триста років ця молитва нічим не відрізнялася від молитви за живих – за всіх молилися однаково і одночасно, оскільки у Бога живі всі, і всі ж таки є містичним Тілом Христовим – Церквою.
Займати час розповіддю про те, коли і чому з'явилися саме заупокійні молитви та послідування, так само як і робити екскурс в історію їх розвитку, я не бачу потреби. Важливіше розкрити для себе зміст, який вкладає Церква в заупокійні богослужіння. Для цього виділимо три основні аспекти.
Отже, заупокійна молитва Церкви є свідченням.
Свідчення
Всім відомий зміст прохань, які ми підносимо до Бога, молячись за спочилих: це милість, тиша, спокій, залишення гріхів і вселення в Царстві Небесному. Що дає Церкві сміливість просити про це для кожного померлого, який був хрещений, не вважав себе невіруючим і не наклав на себе рук? Безперечно, факт приналежності покійного до Церкви.
Однак чи все так просто? Чи тотожна номінальна приналежність до Церкви приналежності фактичній. Нам добре відомо, що людина, яка формально належить до Церкви, здатна фактично відокремитися від неї через гріх.
«З'єднай його зі святою Твоєю, соборною і апостольською Церквою» – так після сповіді просить священник про того, хто кається, і слова ці однаково стосуються як невдалого «разнарічника», який насилу зібрався перед Пасхою урочисто сказати, що він «не вбив, не вкрав», і постійного парафіянина, який буває акуратнобіля аналоя раз на тиждень-два.
В Церкві людина зараз, чи ні? В Церкві чи поза нею перебував покійний у свій смертний час? Це відомо одному Богу. Проте так чи інакше формально покійний до Церкви належав. Це Церква і свідчить у своїх молитвах. І свідчення її сповнене надії та сміливості: сподіваючись на те, що християнин за хрещенням на момент смерті не був чужий Церкві, Церква сміливо просить для нього всіх можливих милостей.
Тут розкривається другий аспект заупокійної молитви – клопотання.
Клопотання
Кожному, хто помер у мирі з Церквою, ми просимо Царства Небесного. Але чи кожен може перебувати там? Адже блаженство Царства – це не квінтесенція всіх можливих радощів, насолод і благ. Вічне блаженство – це блаженство вічного перебування в Бозі, безперервного спілкування з Ним. Чи є воно тим, для кого молитва не стала блаженством тут, у тимчасовому житті.
Що відчуває в раю людина, яка ніколи не відчувала спраги Бога, не любила Його і не прагнула Його? Візьміть першого зустрічного, приведіть у храм, поставте на службі і змусьте стояти всі дві години, й так, щоб він думав виключно про Бога і жодної сторонньої думки не допускав. Його враження сповна розкажуть вам про це. Такому нещасному рай буде гірше пекла. А як інакше, коли потреби в Бозі ніякої, і навіть коротка молитва в тягар?
Церкві це все відомо і зрозуміло. Однак ніякої, з дозволу сказати, варіативності заупокійних молитов не існує, для всіх ми просимо одного й того самого. Причина в тому, що церковне клопотання, як і свідчення, сміливе.
Церква сміливо бачить у кожному, хто помер з нею в мирі, людину, яка принесла хоча б мінімальні плоди покаяння, хоч скільки-небудь здатну сприйняти Божественну милість.
Спілкування
Третій аспект – спілкування. Ті, хто живе у Христі, здатні до спілкування у Христі. Це стосується як тих, хто живе на землі, так і тих, хто живе у вічності. Здійснюється це спілкування через взаємне наближення до Бога. Як писав авва Дорофій: накреслимо коло, яке втілює світ, центром якого буде Бог. Зобразимо два радіуси, які втілюють людей. Нехитре спостереження каже, що що ближче до центру, то відстань між радіусами менша. Так і з людьми: чим ближче вони до Бога, тим ближчі один до одного.
Взаємне звернення до Господа в молитві і є те спілкування в Бозі, яке доступне і для нас, і для померлих.
Залишається не зневажати жодного з цих аспектів, щоб наша заупокійна молитва була на користь нам і нашим спочилим.
