Усі святі чекають нашого повернення додому
Недільна проповідь.
Після свята П'ятидесятниці Свята Церква нагадує нам про всіх тих людей, які здобули іскри священного вогню благодаті Духа Святого у своєму серці. Ми вшановуємо пам'ять святих, чиї світлі душі засяяли у вічній пам'яті історії земного світу.
Хто ці могутні воїни, виснажені зусиллями аскетичного подвигу? Як змогли мученики витримати страшну боротьбу та смертні муки? Що це за діти Небесного Отця, яким обіцяно Царство Небесне (Мф.19:14)? Велич і мудрість їхнього життя гармонійно поєднуються з простотою та чистотою серця. Вони схожі на дітей, у яких немає лукавства та вдавання. Тільки таке серце може побачити в кожній людині обличчя Христа, тільки воно здатне до милосердя. Тільки чиста душа бачить у смерті від людей Божу милість, а коли Бог спасає її від цієї долі, вважає себе негідною такої благодаті. Тільки в православній аскетиці ми знайдемо істину про те, що добра справа без любові не принесе душі ніякої користі.
Коли любов Духа Святого входить у людське серце, воно починає відчувати весь Всесвіт як благословенний дім свого Небесного Отця.
Бачити духовним поглядом, як кожна його частка освячена великим світлом Божественної творчості. Це світло очищає розум, освячує серце, наповнює душу духовною мудрістю та глибоким розумінням євангельських цінностей.
Святі знають напевно, що пізнання Бога є істиною, недоступною для розуміння через інтелектуальне вивчення богословських текстів. Вона входить у серце лише з милості Божої, як нагорода за самозречення та жертовність. Відбувається це тоді, коли слова молитви: «Самі себе та один одного, і все життя наше Христу Богу віддамо» стають способом життя. Господь дарує Свою милість тим, у кому Він упевнений, тим, хто не прагне використовувати її у своїх особистих інтересах, хто поважає подаровану їм свободу і не применшує свободи ближнього.
Ті, хто отримали благодать, прагнуть здобути її дедалі більше. Вони духовно зростають навіть тоді, коли падають під впливом гріха. Сам акт падіння святі використовують як стимул для щирого покаяння та духовного самовдосконалення, що призводить до збільшення благодаті. Вони приписують усе добре, що в них є, тільки Богу, а все погане собі. Таким чином, диявол не може знайти в них нічого, за що можна було б зачепитися.
На землі людина будує своє житло, досягає освіти, прагне кар'єрного зростання. У Царстві Небесному все збудовано інакше.
Воно уже створене Богом і готове до нашого прийняття як великий дар. Там не треба нічого завойовувати, нема за що боротися. Все, що від нас треба, то це готовність прийняти цей дар. І святі старанно цього прагнуть щодня, наповнюючи себе Богом, дихаючи Ним, з'єднуючись з Ним, люблячи Його, служачи Йому, живучи Ним.
Але де Богу знайти просте дитяче серце? Може, воно десь приховано під золотими митрами та нагородними хрестами, за білими чи чорними шатами? Можливо, воно причаїлося у вчених ступенях «фахівців у галузі релігії»? А може, живе в простих душах, які покірно несуть свій життєвий хрест? Бог став Людиною, щоб ми отримали можливість набути серцевої чистоти. Але її не можна отримати як диплом про богословську освіту, або як чергову священницьку нагороду. Чистота і простота приходить тільки до тих, хто повністю звільнився від егоїзму і потоптав свою гордість.
Святість – це безперервне перебування духа у Христі, стан, який не втомлює і не обтяжує, а навпаки, відроджує та просвітлює. В цьому стані людська недоумкуватість, яку ми гордо іменуємо інтелектом, зникає, поступаючись місцем мудрості Духа Святого. Наш розум зайнятий фантазіями і вигадками, але в стані святості він знаходить себе в благодаті, не створюючи і не генеруючи думок.
Таємницею, відомою святим, але недоступною для грішників, є те, що людська свідомість здатна зрозуміти все без логіки та аналізу, вона не потребує навчання.
Розум, повертаючись до серця, перестає блукати і починає бачити світ, як він є. Це бачення заспокоює душу і сповнює її смаком безсмертя.
Свідомість створена Богом для вічності, її неможливо знищити. Вона і є нашою унікальною особистістю, улюбленою Христом, істинне блаженство якої полягає у повній свободі від егоїзму, думок, пристрастей і земних уподобань. Блаженство – це свобода перебування в єднанні з Богом, без страху Його втратити, це занурення у Божественну любов і умиротворення без страху смерті.
Поки хибні думки продовжують відкидати свою похмуру тінь на все наше життя, ми тягнемо жалюгідне існування, мандруючи брудом і пилом цього світу. Відмінність між нашим занепалим розумом і освіченою свідомістю в тому, що свідомість, яка є подобою і образом Божим у людині, вільна від мирських турбот і не зосереджується на світських інтересах. Занепалий розум живе лише інтересами цього світу, і не може без тіла уявити своє існування.
Є ще одна таємниця, незрозуміла сучасним людям, але відкривається святими: людина насправді проебуває в Бозі, навіть коли думає, що живе десь окремо від Нього.
Поки ми живемо в ілюзії поділу вселенського Адама на нації, громадянства, раси тощо, ми продовжимо конфліктувати, порівнювати, прив'язуватися до місця та часу, судити та аналізувати, сперечатися та ворогувати. Ми будемо шукати те, чого насправді немає. Сатана розігрує перед нами всесвітню виставу, яку він називає «життя сучасної цивілізації». Але коли завіса цієї вистави опуститься біля нашого смертного одра, ми зрозуміємо, що нас обдурили. Тоді стане ясно, що політика, національні інтереси та інші аспекти світу насправді не мають сенсу.
Ми усвідомлюємо, що, крім нас і Бога, у світі більше нікого немає. Замість того, щоб прагнути Бога, молитися Йому і занурюватися в Його сутність, ми заплуталися в хибних атрибутах і метушні світу, витрачаючи дорогоцінний час тут, на Землі. Світ – це одержимість розумом, прив'язка до порожніх ілюзій. Вихід із цієї одержимості можливий лише через постійну молитву до Ісуса, яка веде нас в обителі вічної свідомості, де на нас чекає Христос.
У чистій і непорочній свідомості живе свіжість юності і радість принесеного буття. Будучи завжди спокійним, воно ніжно обіймає нашу душу своїм благословенням. Таким чином створив нас Господь і вдихнув у нас подих вічного життя, чекаючи, коли ми повернемось до Нього своїм власним диханням. Людина, що забула про своє вічне призначення, схожа на істоту, що блукає, позбавлена навіть натяку на вічне життя, захоплене повсякденними турботами і безупинно снує з важким тягарем земного піклування.
На жаль, більшість людей проживають на землі не своє життя, проводячи його в безглуздій метушні.
Святі, чию пам'ять ми шануємо цього дня, запрошують нас повернутися до нашого істинного дому, до місця, де вони самі зараз перебувають своїми душами.
Туди, де Бог терпляче чекає на наше з вами повернення.
