Успенський піст: в обіймах Матері

Один з найкоротших із багатоденних постів Православної Церкви, піст перед «Другою Пасхою» на вшанування перемоги над пеклом другої в новозавітній історії Людини після Христа, «котра страшній Тайні послужила», Спасівка, – ці 14 днів можна сприймати по-різному. Але, мабуть, більшість погодиться з тим, що Успенський піст, який розпочався 14 серпня, наповнений зовсім іншими почуттями і звучить по-іншому, ніж, скажімо, велика Чотиридесятниця.

І там, і тут – перетворення смерті на Життя вічне, перемога над гробовим жахом. Але щось невідоме наповнює ці останні тижні літа невагомістю, яскравістю, життям та легкістю. Звичайно, почуття покаяння та необхідність каяття присутні, але вони якісь дитячі. Пам'ятаєте? Прибігаєш, ображений та накоївший шкоди, до мами, знаєш, що зараз влетить по повній, але потім впираєшся в коліна і плачеш, плачеш, жалієшся на все і вся, а вона гладить по голові теплою рукою – і біль вщухає, не свербить розбите коліно, і гіркота образи швидко вщухає. Так лікує мамина любов.

Потім ми підростаємо, відлітаємо з батьківського гнізда, в'ємо своє, самі стаємо мамами і татами, кудись поспішаємо, кудись женемося, а потім настає момент – для кожного в свій час, – коли чітко розумієш непорушну істину: хоч би як далеко ми не були, а мама – завжди поруч. Своїми молитвами, думками, турботою. І з часом розумієш, яким цінним і дорогим для серця є одна лише її присутність у нашому житті. Просто те, що вона є. На жаль, подібне розуміння іноді приходить надто пізно...

Окрім матусь на землі, Господь, по дійсно великій милості до Своїх грішних дітей, дарував нам і Матір на Небесах. Таку ж люблячу, всепрощаючу і милосердну. Серця Якої і всеосяжної материнської любові вистачає на всі людські мільярди. Ось і в ці дні Успенського посту як ніколи відчуваєш себе не малюком і не школярем, не підлітком, ні – дорослою дитиною, що вже добре знає непорушну істину: Вона – поруч, Вона все зрозуміє, все пробачить, завжди захистить і чекає. Чекає покаяння, чекає напоумлення, чекає хоч дрібнесенького кроку з нашого боку, щоб піднести Свій голос перед Спасителем світу у клопотанні за нас. Хоч дрібнесенького кроку...

Цей наш піст ми присвячуємо Їй, Цариці Небесній, а разом з цією даниною любові до неї вчимося любити і наших земних матерів. Воскрешати в собі те дитяче безкорисливе почуття, коли у слові «мама» вміщався весь Всесвіт. Воскресити, відновити в собі цей світлий промінь можливо тільки зусиллям волі, і знову Пречиста – кращий тут учитель і помічник.

Образ Божої Матері завжди залишався близьким для сприйняття. Її власний досвід був материнським подвигом, подвигом служіння і смирення. Стоячи біля Хреста з Розп'ятим Сином вона зазнала такого болю, винести навіть тисячну частину якого не під силу звичайній людині. Та й все Її життя – від народження до перших кроків сходами єрусалимського храму, від слів Ангела: «Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою» до складання глаголів Сина в Своєму серці, до вогню голгофського страждання – була прикладом смирення, самопожертви й любові. Навіть в годину смерті вона довірилася Сину, лише посиливши і помноживши молитву, у відповідь на яку Він Сам прийшов і взяв на руки душу Матері.

У дні Успенського посту саме Богородиця дає нам Свої уроки. Уроки, після яких не буде іспитів та серйозних вчителів. Випробовувати нас буде найсуворіший екзаменатор – совість. Її можна приспати, але обдурити не можна. Як не обдуриш Матір. Уроки Цариці неба і землі – у Її житті та Її Успінні. Наслідування Божої Матері в її чеснотах має бути центром нашої уваги хоча б у ці дні.

Священномученик Ігнатій Богоносець свідчить, що Богородиця «у гоніннях та лихах завжди бувала весела, у нужді та злиднях не засмучувалася, на тих, що ображали Її, не гнівалась, але навіть благодіяла їм. Була кроткою в благополуччі, милостивою до бідних і допомагала їм у всякій добрій справі». Таке зберігання себе «чистим від світу» (Як.1;27) здається фантастично нереальним для обивателя-сучасника: як можна в наші дні захистити себе від злості та малодушності, від людиноугодництва та байдужості, від гордині та боягузтва, від підлості та зарозумілості, від нечулості та зухвалості? Але це і є приклад істинного посту, явлений нам Богоматір'ю.

Такими не народжуються – лише постійним зусиллям волі і гарячою молитвою можна хоч на йоту піднятися над собою, що лежить у злі світу. І то – лише за допомогою Божою, молитвами Його Пречистої Матері, можна хоч на мить повернутись у той солодкий дитячий стан, про який ми згадували на початку і про який часто кажемо: добре, як у дитинстві. Отже, перший урок – молитва.

Урок другий, на допомогу першому – смиренність. Але не те сліпе почуття, яким так часто докоряють православним, мовляв, вбити себе і власну гідність – ось ваше смирення. Смирення – це не добровільне рабство, це ще один прояв любові. Пошуки миру у власному серці і дарування його іншим, сМИРення – ось істинний сенс цієї чесноти. Нею, як ніхто інший, була щедро обдарована Богородиця. Чому б не спробувати пошукати її і в собі. Це не так складно, як здається: хоч раз не відповідай на хамство в транспорті, не розсердся на примхи дітей, не підтримай свіжу плітку на роботі. Перш ніж так само грубо відповісти на грубість чи злість, порахуй подумки до десяти. І головне – прибери все, що стоїть між тобою і Богом. Відкрий серце і пошукай десь на його дні дитину, яка там живе від моменту, коли Господь дарував тобі життя. І спробуй хоч у ці дні віддячити Йому дитячим лепетом щирої молитви і тоненькими сходами прощення в серці. Нагородою тобі буде дивне відчуття спокою і миру на душі, таке рідкісне в наші дні, що йому дійсно варто вчитися.

І, нарешті, третій та останній урок, який нам дає Богоматір, і, мабуть, найголовніший, – любов. Її Син сказав: «По тому, що ви маєте любов між собою, дізнаються, що ви учні Мої». Саме любов – ключ до всього. І до смирення, і до незлоби, і до доброти. До вміння радіти звичайним речам: «Радійте! Бо Я з вами в усі дні», – повторювала Матір Божа. Саме пошукам в собі цих простих істин і варто присвятити ці короткі 14 днів. Пізнанню себе і примиренню з собою як формі спасіння. Всередині нашої душі дуже багато потаємних місць, за якими відкриваються дверцята до Бога. Можна, звичайно, шукати їх самому, але найкраще у ці святі дні посту просити допомоги у Богоматері та знайти ключі у дивовижних текстах молитов, звернених до Неї. Тоді й піст буде в радість, і те, що в тарілці, буде вже не настільки важливим.

І ще. Матір – святе слово. Що в Писанні, що в житті. На жаль, незважаючи на всю святість звання наших земних матерів, далеко не кожен зможе назвати свої стосунки з найріднішими людьми по-справжньому добрими. Давайте в цьому пості, присвяченому Матері Бога, знайдемо час на одну просту річ. Відкрито подивимося у дзеркало, собі в очі, і, не криючи гріха, дамо відповідь на запитання: коли в останній раз я телефонував матері просто так? Не по справі, не попросити щось, не у вічному міському та офісному поспіху кидав: «Алло! Мам, зайнятий, давай, передзвоню!». Або «Ну, що там? Нормально? Ну добре, давай, поспішаю. Пока-пока!» А коли спокійно розмовляли ні про що, просто так, про її нехитрі турботи та ще більш прості плани? Коли приїжджали не на свято чи викопати картоплю, чи на день народження, а просто так, раптово? Хоч на день, хоч ненадовго. А коли ви згадували її в молитві? Пам'ятаєте? Вчора? Минулої неділі? Ви – щаслива людина. Не можете згадати? Тоді в ці 14 днів можна виправити помилки.

Все поки можна виправити. І свято Її торжества над смертю – ще один тому доказ.

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.