Як перетворити смерть у перехід до нетварного світла
Час між Різдвом і Хрещенням завжди був періодом зимової пасхальної радості та щастя. Але що саме вважали щастям святі отці, і як його зберегти?
Країна світла і радості
Час між Різдвом і Хрещенням завжди був періодом зимової великодньої радості. Десь у глибині кожної людської душі живе бажання зануритися у стан безперервного щастя, в той стан, коли світ наповнюється світлом, темрява десь ховається за горизонтом, а світ стає схожим на величезну дитячу посмішку. Але наше життєве щастя схоже на відображення сонячних відблисків на блакитній гладі житейського моря. Набігла хвиля, друга, подув вітерець спокус, небо закрили хмари смутку, і море негайно стає похмурим, а вся безтурботна сонячна радість кудись миттєво зникає.
Люди, які своїм серцем вийшли за обрії мінливого буття, вчать нас тому, що справжнє щастя – це повна згода душі з Промислом Божим, якого неможливо досягти, якщо ми не зречемося егоїзму, зрадивши себе на волю Небесного Отця. Коли благодать входить у смиренну душу, вона дає нам пізнання, що є воля Божа і тоді людина набуває тихого миру в Дусі Святому. Це і є щастя, якого ми всі марно шукаємо поза собою, засліплені особистими бажаннями і пристрастями.
Досконале щастя – це непорушне перебування душі во Христі. Серце, що знайшло невимовний спокій небесного блаженства, входить у те, до чого все життя прагне наша душа. Яким би здоровим не було наше тіло, воно все одно рано чи пізно почне хворіти і руйнуватися, наші думки подібно непосидючим птахам будуть кидатися від помислу до помислу, не даючи нам ні хвилини спокою. Душа наша також мінлива та непостійна. І тільки незмінний дух, ця святая святих нашої свідомості, може знайти свій притулок в Бога, навіки з ним з'єднавшись.
Тому, хто живе мріями, Бог залишає мрії, як земну втіху, а тому, хто всім серцем прагне досягти спасіння, Христос дарує Свою благодать.
Справжнє щастя – це завжди дар Божий
Як би людина не старалася, щоб не робила, які б зусилля волі не докладала, справжнього щастя вона досягти сама по собі не зможе. Воно приходить як дар від Бога, що посилається тихій та лагідній душі, яка віддала себе Промислу Божому. Це подарунок сміливому серцю, тому що абсолютно щасливі тільки сміливі люди. Бути сміливим – означає бути смиренним і мужнім, тільки такі люди можуть, нічого не боячись, завжди триматися за Бога.
Душа, яка отримала цей дар, починає розуміти, що справжня любов – це повнота і надлишок щастя, що виливається на все живе. Правдиве щастя і чистота душі невіддільні один від одного. Чим чистіше серце, тим більше в ньому щастя, тому що Божественна благодать у всьому підтримує і зберігає його.
Коли Христос відкриває нам Своє життя, зводячи перетворену душу до Свого Батька, приходять до завершення всі людські знання і визначення. Життя в Бозі не потребує наших розумових вигадок. Коли ми не маємо такого життя – це і є духовна смерть.
Спасіння душі
Тому, хто прагне до спасіння душі, ніщо не може перешкодити, оскільки всі обставини життя посилаються нам від Бога і є дієвим засобом для стяжання благодаті. Хто зрозумів цей принцип, той всі свої події сприймає як щаблі, що зводять його в Царство Боже. Навіть свої падіння і невдачі він спритно перетворює в глибоке покаяння, роблячи таким чином своїх ворогів друзями.
Бог за Своєю несповідною благостю дає нам все необхідне для спасіння, навіщо ж тоді тікати від того, що посилається нам Його всеблагим Промислом? Нав'язливі бажання, імпульсивні рішення – це крива доріжка, накатана бісами в пекло. Зречення від цих нервових тіків душі – прямий шлях до просвітлення Христовою благодаттю. Христос – єдина Істина, в Якій ми народжуємося, живемо, рухаємося й існуємо, в Якій ми, вмираючи, ніколи не помремо, якщо встигнемо осягнути цю Істину ще за життя.
Всі рухи думок і пристрастей – є дії розуму. Нам же необхідно здобути перебування в дусі благодаті, який живе в непорушному молитовному спокої серця, що іменується в Євангелії миром душі. Можна в духовному житті орієнтуватися на те, що нам по силам – це справа людська. А якщо прагнути до неможливого – то це справа благодаті, яка приходить до тих, хто обрав для себе неможливе.
Приниження людини полягає в тому, що вона вмирає, а достоїнство в тому, що вона може покірно прийняти смерть і таким чином перемогти її. Той, хто позбавився від помислів про життя, позбавився і від смерті, тому що помисли – це і є смерть.
Прихильності й зречення
Чуттєвий світ переповнює нашу душу збудженням, яке поступово змінюється нудьгою і відчаєм, що переходять у нав'язливий страх важкої хвороби і смерті – такий результат земного щастя. Коли християнин відкидає світ з його чуттєвістю, присутність благодаті Христової переповнює його зсередини, даючи осягнути смиренному й спокійному серцю, що перед ним відкриваються врата Небесного блаженства.
Ті, хто прив'язаний до світу і його «щастя», відчувають страшну тугу і жах, коли до них приходить смерть. Той же, хто відрікся від утіх і задоволень, перемігши в собі всі земні прихильності, зустрічає смерть вільно і спокійно, бо вічним Життям його став коханий Христос.
У земних уподобаннях нас оточують родичі та друзі, але без Бога вони далекі від нас, як міраж у пустелі, і зникають, подібно туману. У духовному житті немає родичів і друзів, але всі люди стають нашими близькими у Христі, а Сам Христос не залишає нас в момент смерті.
Передчуття ще на землі Небесного блаженства – це запорука нескінченних майбутніх благ в оселях Божих. Тому ті душі, які залишають тіло в такому блаженному стані, не відчувають вмирання. Для них це лише перехід у досконалий світ нетварного Божественного Світла.
