«Секспросвіт» у школі: хто і як має «просвіщати»

У медіапростір почали вкидати тему про взяття курсу на статеву освіту в школах. Відповідна петиція вже набрала необхідну кількість голосів, і Президент Володимир Зеленський дав доручення Кабміну опрацювати це питання. Освітній омбудсмен Сергій Горбачов заявив: «Статеве виховання має бути обов’язковим предметом, бо рівень необізнаності в цих питаннях – це дуже великі ризики для майбутньої долі молодого покоління. Вони мають поважати право людини на вибір, на повагу до її особистості та тіла. Ці теми треба дуже ретельно опрацьовувати. Це має бути обов’язковим».

Ймовірно, воно таким і стане. Але тут для віруючих церковних людей виникають свої ризики, на які слід звернути увагу.

По-перше, ініціатори статевої освіти школярів і навіть дошкільнят – це, як правило, ті самі люди, які просувають гендерну та ЛГБТ-ідеологію в тих самих школах. Наприклад, у Стамбульській конвенції, яка чомусь сприймається як конвенція про боротьбу з домашнім насильством, прямо зазначено, що держава має працювати над включенням «в офіційні навчальні програми та на всіх рівнях освіти» педагогічного матеріалу про нестереотипні гендерні ролі. Про це йдеться у ст. 14 Конвенції.

З високою ймовірністю можна припустити, що дітям під час уроків «секспросвіту» пояснюватимуть, що гомосексуальні зв'язки – це така ж норма, як і традиційні.

«Секспросвіт», толерантне ставлення до ЛГБТ і впровадження гендерної ідеології – це елементи одного і того ж проекту. Вони йдуть в одному пакеті, про що свідчить досвід західних країн.

По-друге, тема сексуальних відносин – це інтимна тема. Дитині притаманна природна сором'язливість, яку може легко зруйнувати громадське обговорення питань, пов'язаних зі статевим життям.

Сором'язливість – це нормально. У багатьох святих отців, які писали на теми, пов'язані з подружніми стосунками, є думки про те, що сором'язливість (не плутати зі святенництвом) – це чеснота, яку не можна знищувати. Вона не знищується, коли мама говорить про інтимні питання з дочкою чи батько із сином. Але що стане із сором'язливістю дитини, особливо дівчинки, якщо вона при всьому класі буде вчитися натягувати презерватив на банан? Адже уроки «секспросвіту» якраз і мають на увазі, що дитина не повинна соромитися обговорювати найінтимніші питання.

По-третє, під час обговорення теми запровадження уроків статевого виховання у школі, зазвичай, говорять про те, що секс має фізіологічне значення, психологічне, юридичне тощо. Але майже ніхто не говорить про секс із духовної точки зору. І для віруючої людини саме це є найважливішим.

З одного боку, Церква вчить, що статевий акт є таїнством. Воно є виконанням Божої волі. «Тож покине людина батька свого та матір свою і приліпиться до жінки своєї; і будуть двоє одне тіло» (Бут. 2:24). Ці слова, сказані Адамом у раю, потім повторює Ісус Христос у розмові з апостолами: «І сказав: тому залишить чоловік батька й матір і приліпиться до дружини своєї, і будуть два одним тілом, так що вони вже не двоє, а одне тіло. Отже, що Бог поєднав, того нехай людина не розлучає» (Мф. 19:5,6).

А апостол Павло в посланні до Ефесян не тільки говорить про це як про таїнство, але й через образ шлюбу зображує з'єднання Церкви з Христом: «Тому залишить людина батька свого і матір і приліпиться до дружини своєї, і будуть двоє одне тіло. Таємниця ця велика; я говорю стосовно Христа і Церкви» (Еф. 5:31,32). У річному колі свят Церква відзначає дні зачаття своїми батьками Іоанна Хрестителя та Пресвятої Богородиці. На честь цих свят навіть будуються храми.

Чи зможе шкільний вчитель прищепити дітям таке благоговійне ставлення до фізичної близькості між чоловіком та жінкою? Або зовсім навпаки?

А з іншого боку, статеві стосунки поза шлюбом Церква визнає розпустою. Блуд – це смертний гріх, який, не будучи вилікованим покаянням, закриває для людини Царство Небесне. Апостол Павло пише, що цей гріх є одним із найпідступніших: «Бігайте розпусти; всякий гріх, який робить людина, є поза тілом, а блудник грішить проти власного тіла» (1 Кор. 6:18).

Господь прирівнює до блуду навіть хтивий погляд на жінку: «А Я кажу вам, що кожен, хто дивиться на жінку з пожадливістю, вже чинив перелюб із нею в своєму серці» (Мф. 5:28).

Святоотецьке вчення боротьби з пристрастями свідчить, що треба видалятися будь-якого приводу для хтивих думок і бажань. Наприклад, святитель Іоанн Златоуст пише: «Той, хто дивиться на жінку з пожадливістю, чи буде він мирянин, чи чернець, буде однаково покараний за перелюб. Навіщо задивляєшся на чуже обличчя? Навіщо прагнеш у прірву? Навіщо вкидаєш себе в мережі? Огороджуй свої очі, прикривай свій зір, поклади закон очам своїм, послухай Христа, Який, погрожуючи, прирівнює безсоромний погляд до перелюбу. Хто любить дивитися на красиві обличчя, той найбільше сам розпалює в собі полум'я пристрасті і, роблячи душу полоненою пристрастю, незабаром приступає і до виконання побажання».

Цілком очевидно, що уроки «секспросвіту» мають прямо протилежну спрямованість тому, про що навчають Святе Письмо і святі отці Церкви. Такі уроки дають багате живлення для блудних помислів, що є, за словом Господа, не менш тяжким гріхом, ніж самий перелюб.

Однак, незважаючи на всі ці ризики, не можна відмовлятися від статевого виховання як такого. Дитині властива допитливість, намагання дізнаватися невідоме. А коли починається період статевого дозрівання, цей потяг тягне її у область інтимних відносин. Ще кілька десятиліть тому підліток все, що його цікавить у сфері цих відносин, міг дізнатися на вулиці від досвідченіших товаришів. І звичайно, інформація з такого джерела була набагато більш розбещувальною, ніж шкільні уроки «секспросвіту». А «практичні заняття» на вулиці були ще більш нецнотливі, ніж згаданий вище банан. Сьогодні дізнатися про секс ще простіше, інтернет вивалює на голову підлітка тонни інформації, якість якої часто відповідає вуличному рівню.

Інтимні стосунки – це одна з найважливіших сфер людського життя. Дитині може ніколи в житті не знадобитися хімія чи фізика, але знання про інтимні стосунки стануть у нагоді завжди, принаймні тим, хто не обрав чернецтво.

Статеве виховання дітей абсолютно необхідне. Проте займатися цим мають все ж таки не шкільні вчителі, а батьки. Тут виникає закономірне заперечення: далеко не всі батьки знають, що говорити дитині певного віку про стосунки між чоловіком і жінкою, далеко не всі батьки бажають на ці теми розмовляти. Дійсно, для того, щоб правильно дитині піднести цю інформацію, потрібно мати певні знання та навички спілкування.

Але, з іншого боку, вихованням дитини займаються в основному батьки. Саме вони, володіють вони знаннями чи ні, вкладають у свою дитину базові уявлення про цей світ.

Виходом із цієї ситуації могли б стати не уроки «секспросвіту» для дітей у школі, а уроки для батьків, на яких фахівці в галузі сексології, дитячої і підліткової психології та інших наук навчали б батьків правильно доносити до своїх дітей відповідну інформацію.

Звичайно, держава навряд чи буде займатися цим. Державі набагато простіше затвердити шкільні програми з «секспросвіту», підготувати вчителів за західними методиками та зробити такі уроки загальнообов'язковими. Держава не хоче звертати увагу на всі ті ризики, які описані вище, вона просто не вважає їх чимось важливим. Але для віруючих людей вони дуже важливі, і Церква цілком може взяти на себе місію, звісно, не «секспросвіту», а уроків цнотливості, тобто передачі знань про інтимне життя через батьків дітям.

Думається, що Церква просто зобов'язана цим займатися, оскільки інтимні відносини, як вже було сказано, мають релігійне значення, Святе Письмо говорить про них і в контексті гріха, і в контексті чесноти, а також тому, що вони є важливою частиною життя абсолютної більшості людей. Церква цілком має необхідний інтелектуальний і кадровий ресурс для такої діяльності. Є віруючі медики-сексологи, є психологи, і сімейні, і дитячі, є досвідчені духовники. Можна організувати лекції для батьків або навіть курси для мам і тат, на яких навчати їх правильно доносити до дитини відповідну інформацію.

Але, ймовірно, правильнішим і реальнішим було б створення силами Церкви якогось навчального посібника, в якому питання інтимного життя розкривалися б з погляду Святого Письма та досвіду духовності з урахуванням досягнень сучасної психології та сексології. Якщо така книжка буде написана простою доступною мовою, якщо вона буде з одного боку цікавою для сприйняття дітьми та їхніми батьками, а з іншого не виходити за межі християнської моралі та церковної традиції, то вона може стати джерелом знань в інтимній сфері не лише для воцерковлених людей, але і для тих, кого не влаштовує той «секспросвіт», який хочуть запровадити в наших школах.

Проте, мабуть, уроки статевого виховання все ж таки будуть впроваджені в нашу систему шкільної освіти. Повторимо, статеве виховання необхідне, але те, як і хто буде виховувати наших дітей, може виявитися неприйнятним для віруючих людей. Тому слід добиватися того, щоб на законодавчому рівні був би закріпленийфакультативний принцип відвідування таких занять, щоб «секспросвіт» не був би обов'язковим.

Як варіант, Церква може запропонувати своїх вчителів і свої програми для уроків подібної тематики для дітей із християнських сімей. Аналогічно замість предмета «Християнська етика в початковій школі», який є факультативним, для представників інших релігій можуть проводитися уроки етики ісламу, іудаїзму або іншої релігії.

Потрібно наполягати на тому, що християни можуть відмовитись від уроків «секспросвіту» за своїми релігійними переконаннями. А якщо все-таки держава вирішить усіх українських дітей зробити однаково «освіченими» в сексуальній сфері, тоді батьки повинні будуть докласти максимум зусиль, щоб всупереч загальним тенденціям все ж таки виховати свою дитину насамперед християнином, який шанує і виконує Божі заповіді.

*   *   *

Продовжуючи цю тему, анонсуємо читачам уривки з книги А. Власова «Пікасо: частина перша. Раб», які будуть опубліковані найближчим часом. У них описується епізод, коли на початку 1990-х років віруючому шкільному вчителю доводиться проводити урок «секспросвіту» замість надісланої з району «просвітительки». Слідкуйте за нашими публікаціями.