Як жити, щоб Ангел від тебе не тікав
21 листопада – Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил. У цей день ми святкуємо Собор таємничих, благородних, невидимих і найвірніших наших друзів.
Ми знаємо життя святих, їхні біографії, долі, і через це співпереживання відбувається наше єднання з їхніми особистостями. Але з Ангелами все інакше. Ми не знаємо подробиць їхнього способу життя, але ми знаємо одну важливу для нас деталь – ми створені з Ангелами за одним лекалом (Од. 21:17). Отже, в головному, в сутнісному, людина рівна Ангелам, а Матір Божа навіть перевершила їхню міру, ставши вищою за всі Небесні сили.
У хрещенні Бог дає нам найкращого друга. Як часто я чую людські уявлення про цього друга, як про якусь сторожову собаку, яка тепер буде нас «охороняти» через сам факт того, що ми хрещені. Яка помилка і яка наївність!
Не раз я читав свідчення давніх отців, так і сучасних про те, що наша душа випромінює якийсь тонкий духовний запах. Єфрем Катунакський міг по запаху душі зрозуміти, що за людина стоїть перед ним. «Фу-у. Що це був за сморід, що я відчув», – розповідав старець, роблячи моторошну гримасу після того, як його келію відвідав якийсь буддист. Якщо цей духовний нюх доступний святим, то вже тим більше це почуття є й у ангелів.
Якщо ми живемо Богом, то світлий Ангел буде нашим найкращим і вірним товаришем.
Скільки разів ми читаємо в житійних оповіданнях про те, як Ангел-охоронець був не в змозі наблизитися до людини, душа якої виділяла пекельний запах. Наша дружба з Ангелом можлива лише в межах істинної віри. Наскільки ми віддаляємося від життя за заповідями, від вірності Христу, настільки віддаляється від нас і наш Ангел-охоронець, і інші Сили Небесні. Але якщо ми живемо Богом, то світлий Ангел буде нашим найкращим і вірним товаришем.
Дев'ятнадцять років тому пішов із життя один мій знайомий, дуже добра й чиста людина. Помирав він важко, від раку. Але при цьому, за його словами, він завжди відчував біля себе (а може й бачив) присутність свого Ангела-Хранителя. Коли він говорив про нього своїм близьким, то від любові й благоговіння до Небесного друга, його очі наповнювалися сльозами.
Після того, як цей страждалець помер, його дочка молилася біля його могили. День був похмурий, але раптом, звідки не візьмись, з'явилося яскраве світло. Дівчина підняла очі, й побачила відразу за могилою біля хреста ніби з повітря виростає величезна фігура Ангела. Світло, що виходило від нього, було в сотні разів сильніше за сонячне, але при цьому не обпалювало очі. Всередині себе вона почула його голос: «Не бійся, я Ангел твого батька. Я його провів. Йому не було страшно. У нього все добре». Далі дівчина побачила, ніби помах величезних крил, і Ангел зник, а на серці залишився Великдень.
Важливо не втратити цю дружбу, не порушити єдності з тим, хто буде супроводжувати нашу душу після виходу її з тіла.
Можна й потрібно з обережністю ставитися до подібних явищ іншого світу, але те відчуття миру, тиші й спокою з розчуленням, яке росою випало на її серце, не залишало сумніву, що це явище Ангела було зі Світу Світла. Як важливо не втратити цю дружбу, не порушити єдності з тим, хто буде супроводжувати нашу душу після виходу її з тіла. Ця єдність збільшується в міру накопичення в нас добра.
Старець Симон (Безкровний) дає нам чіткі маркери, за якими ми можемо чітко розрізнити, що ми накопичуємо – добро чи зло:
«Якщо ми зберігаємо цнотливість, допомагаємо іншим, стверджуємося в моральності; проявляємо смиренність і лагідність характеру, ставимося до людей з повагою; не ганяємося за користю, приймаємо хулу і наклеп, бажаючи кривдникові спасіння; не кидаємо людей в біді, навіть якщо самим важко; зберігаємо у всьому скромність, залишаючись простими і чесними, зберігаємо мир душі й в радості і в смутку, завжди і до всіх залишаємося доброзичливим, простуючи крок за кроком до Божественної Любові, то ми, безсумнівно, накопичуємо добро.
Якщо ми втрачаємо нерозважливо цнотливість, думаючи, що це не позначиться на духовному житті, якщо робимо злісні зауваження навколишнім, ганимо інших, щоб підняти самих себе, проводимо час у балачках, витягуємо звідусіль ганьбівні відомості й факти, щоб принизити інших, хизуємося своєю прямотою, ображаючи інших, вважаємо себе знавцями у всіх справах, а інших невігласами, відчуваємо таємну радість, коли помиляються інші, виливаємо «праведний гнів», проявляючи мстивість, вимагаємо від інших смирення, а самі завжди виправдовуємося, відкрито розбираємо достоїнства й недоліки інших, замовчуючи про свої гріхи, злобствуємо нишком, знову й знову перебуваючи в образливих думках, то ми, звичайно ж, збираємо зло».
Якщо ми цінуємо своє життя, то і жити повинні тільки заради добра.
Нам завжди потрібно пам'ятати про те, що добро – це і є єдина форма життя. Саме по собі життя добре, просте і смиренне і підтримує в світі тільки добро, будучи завжди добрим. Якщо ми цінуємо своє життя, то і жити повинні тільки заради добра. Якщо не цінуємо, то навіщо ми тоді взагалі прийшли в цей світ?
Боятися бути добрим – остання межа боягузтва. Щоб допомогти іншій людині, не обов'язково бути сильним і багатим – досить бути добрим. Тоді і добрий Ангел завжди буде поруч з такою душею і покриє її своїми крилами і в цьому світі, і після виходу з нього.
