«Війна проти власного народу»: Філософ Баумейстер про тиск на УПЦ

04 Вересня 15:06
594
«Війна проти власного народу»: Філософ Баумейстер про тиск на УПЦ

Український філософ Андрій Баумейстер докладно розібрав багато проблемних сторін закону 8371 і дійшов висновку, що жодної користі для України він не принесе. Чому?

28 серпня 2024 року відомий український філософ та інтелектуал Андрій Баумейстер записав відео, в якому виклав свій погляд на ті процеси, які відбуваються в Україні щодо Української Православної Церкви. Його позиція видається нам не тільки здоровою та виваженою, а й надзвичайно важливою, оскільки Андрій Олегович підходить до питання абсолютно неупереджено. Справа в тому, що за віросповіданням він – католик.

Тому ніхто не зможе дорікнути йому за те, що його погляд конфесійно забарвлений на користь УПЦ. Швидше, має бути навпаки – Баумейстер почав би вимагати заборони УПЦ, особливо з урахуванням українських католиків (єпископа Кривицького та Святослава Шевчука). Але він цього не робить. Бо дивиться на запитання не як католик, а як віруюча людина та як громадянин України, якому не байдужа доля народу і держави. Саме з цієї причини ми вирішили коротко викласти його аргументи, щоб познайомити наших читачів з позицією здорової та розумної людини.

Ейфорія та психоз

Нещодавній закон 8371, ухвалений Верховною Радою України, викликав у суспільстві бурхливі обговорення та поляризацію думок. Закон, який формально спрямований на захист конституційного порядку в релігійній сфері, виявився приводом для тріумфалістських заяв і навіть ейфорії серед частини української політичної еліти.

За словами Баумейстера, багато народних депутатів, які писали у своїх соцмережах, що «нарешті Україна здобула духовну незалежність, нарешті це гніздо ФСБ, КДБ, що загрожують українській безпеці, українській культурі, нарешті це гніздо буде зруйновано… потрапили під якийсь загальний психоз». Ця ейфорія, що відбувається на тлі Курська та Покровська, важко зрозуміла. На відміну від самого закону, який, на думку Андрія Олеговича, є досить нудним і дуже проблемним з погляду логіки та права.

Глибоко занурившись в суть документа, Баумейстер побачив у ньому безліч проблемних аспектів.

Проблема юридичної невизначеності

Однією з головних критичних точок є неоднозначність і розмитість термінів, що використовуються в законі. На думку Баумейстера, багато з цих термінів, таких як «афілійованість», «частина структури», «керівний центр» і «руський мир», позбавлені чіткої юридичної дефініції і можуть інтерпретуватися як завгодно. Це створює ризик застосування закону за принципом розширювального трактування, що тягне за собою можливість маніпуляцій і зловживань.

Особливо Андрій Олегович наголошує, що такі поняття, як «ідеологія руського миру» або «проросійська пропаганда», не є юридичними термінами і тому не можуть бути основою для правових дій. Це відкриває двері для необґрунтованих звинувачень і переслідувань, що веде до правового нігілізму та порушення принципів справедливості.

Канонічний зв'язок і релігійна профанація

Також, на думку Баумейстера, під звинувачення в «афілійованості» може потрапити таке суто церковне явище, як канонічний зв'язок між Церквами: «І якщо одна церква має канонічний зв'язок з іншою церквою, то наявність цього канонічного зв'язку може викликати до життя подібний закон з подібними санкціями».

Водночас він звертає увагу на те, що наявність канонічного зв'язку між Українською Православною Церквою та Руською Православною Церквою розглядається як щось, що потребує негайного розриву без урахування історичного та релігійного контексту. Це, на думку Андрія Олеговича, є проявом релігійного невігластва та профанації, оскільки канонічні зв'язки не можуть бути підставою для застосування санкцій та обмежень, передбачених законодавством.

Професор також цілком справедливо зазначає, що цей закон не враховує існування канонічних зв'язків між різними Патріархатами та Помісними Церквами, які можуть відрізнятися за рівнем близькості, але зберігають релігійний характер. Водночас, одностороннє трактування зв'язків між Церквами, запропоноване в законі 8371, свідчить про поверховий і спрощений підхід законодавців до релігійних питань.

Питання духовної незалежності

Особливу увагу український філософ приділяє поняттю «духовної незалежності», яке активно використовується як у тексті закону, так і в риториці його прихильників. Баумейстер ставить під сумнів саму необхідність для держави забезпечувати духовну незалежність своїх громадян, вказуючи на історичну та філософську неспроможність такого завдання. Він нагадав, що ще у XVII-XVIII століттях в Європі розпочався розвиток ідей релігійної толерантності та свободи совісті, що повністю суперечить спробам держави диктувати умови духовного життя своїм громадянам. Водночас закон, про який йдеться, впевнений Баумейстер, «складено з погляду правового, релігійного, історичного нігілізму та невігластва».

«Більше того, він без жодних залишків, без жодного виправдання анахронічний. Він безнадійно застарілий. Тобто досить молоді люди, я говорю, що багато знаю народних депутатів і особисто, це люди, скажімо, 35-50. Вони мислять, коли голосують за цей закон абсолютно застарілим чином. Вони мислять 300-річними категоріями, категоріями 300-річної давності, які нічого не мають спільного з 21 століттям, навіть із 20 століттям, і які підставляють цих законодавців і авторів цього законопроєкту на кожному із шляхів, як тільки ми почнемо тестувати історію», – вважає професор.

Саме тому подібний закон не лише застарів, а й становить небезпеку для самої України, оскільки ґрунтується на ідеях, давно відкинутих сучасною правовою та політичною думкою.

На доказ того, що такий підхід уже давно розглядається як застарілий, Андрій Баумейстер нагадав слова папи Франциска, який заявив, що молитва не може бути інструментом зла і закликав до недоторканності церков. З цієї заяви очевидно, що римський понтифік вважає, що релігійні свободи в Україні перебувають під загрозою.

Ознаки тоталітаризму

З цієї причини, каже Андрій Олегович, в Україні можна спостерігати рух до тоталітаризму. Це виявляється також в ініціативі створення Міністерства національної єдності, яке посилює контроль над громадською думкою та освітньою системою. Іншими словами, влада прагне сформувати у громадян єдину «правильну» національну ідентичність, що не відповідає принципам ліберальної та демократичної держави.

З іншого боку, державна політика, спрямована на забезпечення «духовної незалежності», нагадує методи тоталітарних режимів минулого, коли держава втручалася в релігійне життя громадян.

Історичні паралелі та Константинопольський патріархат

Андрій Баумейстер провів історичні паралелі, нагадавши, що Константинопольський патріархат завжди був тісно пов'язаний з імперською владою, чи то Візантійською, чи Османською імперією.

Далі, вже у XVIII столітті, російські імператори та імператриці стали покровителями Константинопольської патріархії, перетворюючи російський імператорський двір на головного гаранта і благодійника Константинопольського патріарха. Це ще одна імперія, що впливає на існування патріархату, поряд з Османською та Візантійською імперією.

Однак, коли в XIX столітті Балкани, Болгарія та Румунія набувають незалежності після російсько-турецької війни 1877 року, починають виникати автокефальні церкви на національній основі. Константинопольський патріархат засуджує це як прояв етнофілетизму (переваги національної ідеї над церковною) на соборі 1872 року, вважаючи це антицерковною і антинаціоналістичною дією.

На початку XX століття, після розгрому греків під Смирною в 1922 році та наступної Лозаннської конференції в 1923 році, турки всерйоз розглядали можливість заборони Константинопольського патріархату як застарілого імперського інституту. Однак союзники наполягали на його збереженні. З того часу Константинопольський патріарх залишається лояльним громадянином Туреччини, і його вплив більше пов'язаний із діаспорами та парафіями, розкиданими по всьому світу, ніж із компактними державними утвореннями.

Таким чином, каже він, твердження про те, що Українську Православну Церкву заражено «імперськими наративами», абсолютно безпідставне. Додамо від себе, що якщо й згадати всі зв'язки Фанара з різними імперіями, ці звинувачення не тільки безпідставні, а й дурні та смішні.

ПЦУ та поточна ситуація

Зміни, викликані в Україні Томосом 2018 року, призвели до виникнення ПЦУ, хоча історичні святині, такі як Києво-Печерська лавра, залишаються під контролем Української Православної Церкви. По суті, каже Андрій Олегович, Фанар перезапустив процес канонічних зв'язків, і цей процес провокує дискусії про те, наскільки це виправдано з історичної та церковної точки зору.

Крім того, каже далі професор, політичні та релігійні лідери захопилися «ейфорією» боротьби зі своєю спадщиною, що може призвести до антиісторичних і антиправових рішень. Він наголошує на важливості збереження історичної пам'яті та традицій, які є невід'ємною частиною національної ідентичності.

Війна проти власного народу

Баумейстер нагадав, що останніми роками Українська Православна Церква опинилася під безпрецедентним тиском, що походить від різних державних і недержавних структур. Цей тиск проявляється через активні дії парамілітарних груп, які захоплюють монастирі та храми, а також через підтримку цих дій з боку місцевої влади, яка повторює агресивні гасла і тим самим легітимізує насильство проти Церкви.

На Західній Україні історично домінує Українська греко-католицька церква, Волинь та інші регіони Центральної та Західної України традиційно є православними. Тут храми, які стоять сотні років, тепер зазнають нападів і рейдерських захоплень, нагадав філософ.

Підтримка подібних дій з боку поліції та ігнорування їх СБУ створюють умови для безперешкодного тиску на УПЦ, що по суті є війною проти власного народу. Проводяться цілеспрямовані кампанії, спрямовані на те, щоб зламати духовну ідентичність українців, нав'язуючи їм «духовну свободу» через заборону відвідування храмів. У результаті це веде не до свободи, а до духовного гноблення та розриву з традиційними духовними цінностями.

УПЦ і ПЦУ

Баумейстер нагадав також, що неодноразово пропонувалося, щоб УПЦ відмовилася від будь-яких канонічних зв'язків із РПЦ на користь переходу в юрисдикцію ПЦУ. Однак, на думку професора, цей крок сприймається як вимога зламати волю вірян, змусити їх відмовитись від своєї духовної ідентичності та прийняти умови, які визначає ПЦУ.

Тиск продовжується і, безсумнівно, найближчим часом він тільки збільшиться. У зв'язку з цим Андрій Баумейстер висловлює занепокоєння тим, що багато ієрархів ПЦУ, а також люди, до яких він ставився з повагою, зараз радіють цій ситуації або принаймні мовчать, коли їхній обов'язок вимагав би заступитися за УПЦ.

«Мені боляче, що багато моїх знайомих, людей, до яких я добре ставлюся, ієрархи ПЦУ, використовують цю ситуацію, радіють цьому, або принаймні радісно мовчать з цього приводу, тоді як їхній обов'язок прямо вступитися за УПЦ і сказати і представникам державної служби України з етнополітики та свободи совісті, і нашим законодавцям, і нашому президенту, і місцевій владі сказати, що це (УПЦ – Ред.) наші брати. Ми не зможемо молитися в цих монастирях і храмах, знаючи, що перед цим людей вигнали силою, парамілітарними групами іноді виштовхували, завдаючи тілесних ран, або влаштовуючи якісь карнавали безбожників біля Лаври… Скільки є у ютюбі відео за 2022-2023 рік, подивіться… Приниження, освистування, постійне вигукування про якихось московських попів… Усе вигадали, як у 20-х роках більшовики… Так от я б на місці ієрархів ПЦУ та священників ПЦУ звернувся б до влади: це наші брати, давайте це питання вирішувати інакше, давайте надамо народу України свободу, як написано в Конституції, свободу совісті».

Він також звернувся до представників протестантських конфесій, Католицької церкви та юдаїзму з проханням підтримати право на свободу совісті та виступити проти насильницьких дій щодо віруючих УПЦ.

На закінчення Андрій Баумейстер нагадав, що принципи Євангелія докорінно відрізняються від принципів кесаря.

«І якщо ви люди релігійні, звертаюсь я до представників ПЦУ та протестантських лідерів, ви розумієте, що насильством, образами, ненавистю, ось цими всіма примовками, парамілітарними групами, Град Небесний, Град Божий нападом не взяти. Царство Небесне рейдерством парамілітарних груп не взяти, вічний суд і небесну правду рейдерськими групами та законом Верховної Ради не взяти. Подумайте про це».

І це твердження шановного філософа є незаперечним...

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також