Віктор Єленський: знищення рейтингу Зеленського руками друзів Порошенка
У цій статті ми розглянемо питання, як політика Віктора Єленського та представників Петра Порошенка впливала на ставлення влади до Української Православної Церкви.
У попередній статті, присвяченій Віктору Єленському, ми зробили наголос на кількох моментах, які вказують на те, що ця людина вважає себе вправі говорити від імені державної влади, а також намагається створити враження про якісь надто близькі відносини з президентом України.
В цій статті ми розглянемо питання , як політика ДЕСС впливала на ставлення влади до Української Православної Церкви.
Ми говорили, що практично з першого дня після свого призначення Єленський взяв курс на заборону УПЦ, а мова, яку він використовував для спілкування з представниками нашої Церкви, була мовою ультиматумів і погроз, а не мовою діалогу. Загалом можна стверджувати, що робота Єленського на посаді голови ДЕСС була відзначена низкою рішень, які, безсумнівно, завдали шкоди державі. Його політика може бути охарактеризована як спрямована на розкол українського суспільства і як така, що посилює існуючу напруженість між різними релігійними громадами, а не сприяє взаєморозумінню.
Одним із головних критичних зауважень на адресу керівництва Єленського є його очевидна прихильність до однієї християнської конфесії в Україні на шкоду іншій. Його симпатії щодо ПЦУ виявлялися по-різному: від посилення тиску на УПЦ і постійних перевірок її «діяльності» до законодавчих ініціатив, які багато закордонних політиків і правозахисників розглядають як недемократичні.
Насамперед йдеться про законопроєкт 8371 (зараз вже закон під номером 3894), у розробці якого відомство Єленського брало найактивнішу участь. Його підтримка ПЦУ та постійний наголос на забороні УПЦ призвели до зростання актів насильства та вандалізму щодо вірян УПЦ. Тут треба розуміти, що Єленський такими діями шкодить не лише собі чи своєму департаменту, а насамперед українській владі взагалі, від якої він відштовхує значну частину населення, що ідентифікує себе з УПЦ. Все це робить політику Єленського особливо шкідливою та руйнівною.
Єленський та Олена Богдан
Щоб повною мірою зрозуміти вплив керівництва Єленського, корисно порівняти його роботу з роботою його попередниці Олени Богдан, яка обіймала посаду голови ДЕСС до Єленського та, на загальну думку, дотримувалася більш виваженого та обережного підходу до релігійних питань в Україні. Вона розуміла, що Україні потрібний міжконфесійний діалог, в якому держава має залишатися нейтральним арбітром у релігійних питаннях.
Наприклад, коли з початком війни почалося свавілля щодо УПЦ, Богдан говорила речі, які дуже не подобалися представникам ПЦУ:
- що за «переходи» голосувати може лише церковна, а не територіальна громада;
- що УПЦ не управляється із Москви;
- що УПЦ – найбільша конфесія країни;
- що після захоплень храми ПЦУ стоять порожніми;
- що у ПЦУ в Києві менше 50 ченців, і їм нема ким наповнити Лавру;
- що заборона УПЦ викличе дестабілізацію в країні.
Вже після звільнення Олена Богдан продовжила говорити те, що підказували їй сумління та професійна честь:
Що церковну ситуацію намагаються використати з електоральною метою.
Держава не може регулювати канонічні зв'язки Церкви.
Що від того, що УПЦ покине Лавру, нацбезпека не зміцниться.
Здавалося б, це всім очевидні речі, і сперечатися з ними – отже, зовсім не розумітися на релігійній ситуації в Україні, а займатися звичайним популізмом. Але Єленському так не здається. Саме з цієї причини він особисто та його відомство займається тиском на УПЦ. Наприклад:
Публікує вимоги до УПЦ щодо виходу з РПЦ.
Єленський запевняє, що він уже має план боротьби з УПЦ.
При цьому твердить, що в Україні немає привілейованих церков.
Також бреше, що влада не хоче забороняти УПЦ.
А потім каже, що ті, хто проти законопроєкту 8371, визнають, що пов'язані із Москвою.
Нагадаємо, що за законопроєкт 8371 не голосували понад 50 депутатів (проти – 29, утрималися – 4, не голосували взагалі – 24). Вони всі за Москву?
Хоч як би там було, а діяльність Єленського – виключно руйнівна для української держави. І про це говоримо не лише ми, а й Державне бюро розслідувань, яке порушило кримінальну справу проти керівництва Держетнополітики – Єленського та його заступника Войналовича.
У будь-якому разі, під час перебування Олени Богдан на посаді голови ДЕСС українська влада вела більш виважену церковну політику, спрямовуючи свої зусилля на єдність українського суспільства, а не на його поділ. Наприклад, у квітні 2022 року спікер Ради Руслан Стефанчук говорив, що «ми не маємо права ухвалювати жоден закон, який розколює українське суспільство».
Однак, як тільки ДЕСС очолив Єленський, риторика миттєво змінилася. І якщо для керівництва Богдан було характерне прагнення до релігійного миру та нейтралітету держави в церковних питаннях, то перебування Єленського на посаді голови ДЕСС ознаменувалося посиленням державного втручання у релігійні справи. Саме з цієї причини ми вважаємо, що ця людина вплинула на позицію Зеленського в цьому питанні.
Вплив на президента Зеленського: Зміна позиції щодо УПЦ
Вплив Віктора Єленського на релігійну політику президента Зеленського особливо помітний у зміні його позиції щодо Української Православної Церкви. Спочатку Зеленський займав нейтральну позицію у релігійних питаннях, наголошуючи на важливості релігійної свободи та уникаючи участі у спорах між УПЦ і ПЦУ. Однак, починаючи з осені 2022 року (якраз тоді, коли Володимира Олександровича познайомили з Віктором Євгеновичем), його позиція змінилася, ставши спочатку більш критичною щодо УПЦ, а потім і зовсім нетерпимою.
Ця трансформація поглядів Зеленського може бути простежена мало не по днях. Коли Єленський почав формувати наратив навколо УПЦ, наголошуючи на її ймовірних зв'язках з Росією і представляючи її як загрозу національній безпеці, риторика президента України також почала змінюватися.
Наприклад, у своїх ранніх публічних заявах Зеленський наголошував на важливості єдності всіх релігійних груп і утримувався від коментарів щодо внутрішніх справ Церкви.
Спочатку він займав позицію «руки геть» від Церкви, виступаючи за те, щоб усі суперечки максимально вирішувалися в рамках закону і без втручання держави. Доходило навіть до того, що Епіфаній скаржився, що держава на рівні обласних адміністрацій «не має бажання здійснювати перереєстрацію» громад, які «висловили бажання» перейти до її структури. Тобто влада Зеленського відмовлялася підтримувати захоплення храмів УПЦ.
Більше того, сам президент неодноразово висловлював надію, що релігійні лідери сприятимуть об'єднанню України та українського суспільства і навіть ініціював фільм, в якому знялися всі крім Думенка, який відмовився від участі у проєкті. Іншими словами, на початку своєї президентської каденції, а також на початку війни Зеленський намагався бути президентом держави, яка не втручається у справи Церкви. Проте… після спілкування з Єленським, до середини 2022 року тон Зеленського помітно змінився. Він почав говорити про необхідність «духовної незалежності», висловлювати занепокоєння з приводу «зв'язків» УПЦ з державою-агресором та у результаті ініціював урядові заходи, які поставили Церкву поза законом.
Питання, як Єленському вдалося вплинути на позицію президента, залишимо за дужками. А ось на запитання про те, навіщо йому це треба – постараємось відповісти.
Єленський, ПЦУ та Порошенко
Згадаймо, що Єленський був депутатом від блоку Володимира Гройсмана – друга, соратника та найближчого помічника Петра Порошенка. І саме тоді Єленський зблизився з Думенком і ПЦУ взагалі. Тому що Епіфаній та його організація брали безпосередню участь у передвиборчій кампанії експрезидента України Петра Порошенка. Більше того, Думенко та ПЦУ чітко асоціювали себе як частину команди Петра Порошенка.
Так, Епіфаній їздив з Порошенком у «Томос-тури» (так журналісти назвали агітаційні поїздки містами України), де практично виконував функції агітатора за Порошенка як кандидата у президенти України.
- Думенко запевняв, що бачить на чолі країни «тільки президента Порошенка».
- Він заявляв, що ім'я Порошенка стоїть в одному ряду із Хрестителем Русі святим князем Володимиром.
- Він стверджував, що Порошенко для нього – «зразок керівника».
Словом, Сергій Думенко разом із ПЦУ був частиною політичної команди Петра Порошенка і був готовий лише до одного розвитку подій – перемоги свого патрона. Частиною цієї ж команди був (і залишається?) Віктор Єленський, який у списках партії Гройсмана йшов на вибори під номером 10.
Якщо врахувати все, що викладено вище, стає зрозуміло, навіщо Єленському домагатися заборони УПЦ. Адже це зруйнує єдність українського суспільства, підірве довіру до влади, знищить репутацію України за кордоном, що полегшить прихід до влади його старого колеги та патрона – Петра Олексійовича Порошенка.
Дивно лише тут лише одне – чому в Офісі президента не бачать таких очевидних речей?
