Як представники Ватикану в Україні підривають авторитет папи римського
Глава УГКЦ Святослав Шевчук і єпископ РКЦ в Україні Віталій Кривицький підтримали закон 8371, а папа римський Франциск виступив проти нього. Що це означає?
17 серпня 2024 року Президент України Володимир Зеленський провів зустріч із представниками Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, під час якої обговорив із релігійними лідерами закон 8371. За підсумками цієї зустрічі на сайті ВРЦіРО з'явилося звернення, в якому представники різних конфесій України (за винятком УПЦ, яку не запросили на зустріч із главою держави) «категорично засудили діяльність російської православної церкви» та підтримали «законодавчу ініціативу Президента України щодо запобігання діяльності таких організацій у нашій країні».
Це звернення підписали усі релігійні лідери України (крім представників УПЦ). Проте цікавим є не лише факт такої разючої одностайності, а й деякі висловлювання під час онлайн-зустрічі з Президентом, на які ми хотіли б звернути особливу увагу. І трохи нижче ми пояснимо чому.
«Нова реальність» Кривицького
Йдеться про слова єпископа РКЦ Віталія Кривицького, який на зустрічі заявив буквально наступне: «Відомо, перш за все, про яку організацію йдеться, можливо є й інші… Але нині, як ми сподівалися та очікували, ця організація не зробила ніяких конкретних кроків, щоб відокремитись, засудити, як ми всі… Тому розуміємо необхідність такого законопроєкту».
Що за «організацію» Кривицький мав на увазі, зрозуміло, УПЦ. Незрозуміло інше – навіщо так нахабно брехати? Бо Блаженніший Митрополит Онуфрій у перший же день війни, і першим серед усіх релігійних лідерів України, зробив заяву, в якій дуже недвозначно засудив агресію Росії проти України:
«Відстоюючи суверенітет і цілісність України, ми звертаємося до Президента Росії і просимо негайно припинити братовбивчу війну. Український і російський народи вийшли з Дніпровської купелі хрещення і війна між цими народами – це повторення гріха Каїна, який із заздрості вбив свого рідного брата. Така війна немає виправдання ні в Бога, ні в людей».
Тобто Блаженніший чітко назвав агресора, зазначив, що той чинить гріх Каїна, і наголосив, що така війна не має виправдання ні перед Богом, ні перед людьми. Хіба це не засудження дій РФ проти України?
А що ж сказав сам Кривицький щодо війни? У нього на Фейсбуці читаємо:
«Сьогодні ми прокинулися в новій реальності. Маємо початок повномасштабної війни, яку розпочала Росія та їй підконтрольна Білорусь. Всю надію покладаємо на Господа. Він наша поміч і щит. Молимося за наших захисників, владу, всіх, хто допомагатиме долати цей виклик часу».
Як бачите, жодного слова засудження чи вираження чіткої позиції з цього питання – «нова реальність» і «виклик часу». Та й брехня про Білорусь.
Тому слова Кривицького про те, що відома всім «організація» не засудила війну Росії проти України, і на цій підставі її можна і потрібно забороняти – як мінімум, дивно.
Шевчук та Оруелл
Так само, як виглядають дивними слова колеги Кривицького, глави УГКЦ і кардинала Римо-католицької церкви Святослава Шевчука, який розповів Президенту, що дуже цінує той факт, що «держава однаково ставиться до всіх церков і релігійних організацій, зокрема щодо цього законопроєкту».
Шевчук вважає, що у законі 8371 «мова йде про релігійну свободу», і наголосив, що «Москва використовує православ'я у своїх інтересах». Трохи пізніше, вже на офіційному сайті УГКЦ, Шевчук додав, що «Росія використовувала підконтрольне їй православ'я як інструмент мілітаризації, перетворивши його на нейротропну зброю».
Зрозуміло, що такі слова про Православ'я, які пролунали з вуст представника унії, яка багато років знищувала православних України, не викликають подиву. Дивно інше: як можна називати закон, який забороняє свободу віросповідання таким, що захищає цю свободу? Ось слова Шевчука: «Закон 8371 не є забороною Церкви, а її захистом від небезпеки використання релігії як зброї». Тут не можна не згадати Оруелла, у якого у відомому романі «1984» говориться, що «війна – це мир»…
Але особливо дивною ситуація з Кривицьким і Шевчуком (які, нагадаємо, є єпископами Римо-католицької церкви) почала виглядати після слів папи римського на захист УПЦ.
Захист УПЦ папою римським
Так, 25 серпня Франциск чітко дав зрозуміти, що не вважає закон 8371 – захистом Церкви. У своїй промові римський понтифік закликав владу України «не забороняти ніяку християнську церкву прямо чи опосередковано», а також наголосив, що, «думаючи про нещодавно прийняті в Україні закони», він боїться за свободу тих, хто молиться, «бо ті, хто істинно молиться, завжди моляться за всіх».
«Молитвою неможливо чинити зло. Якщо хтось чинить злочин проти свого народу, він буде винний у цьому, але він не може вчинити зло тому, що молився. Тому нехай той, хто хоче молитися, молиться у тій Церкві, яку він вважає своєю», – йдеться у заяві папи римського Франциска.
Іншими словами, папа не підтримав заяви своїх підлеглих, а висловив прямо протилежну думку.
Природно, що ця думка понтифіка не залишилася поза увагою з боку української влади, якій вже вкотре довелося пояснювати слова Франциска громадянам України.
Так, посол України у Ватикані та один із «отців Томосу» Андрій Юраш заявив, що слова папи можна пояснити тим, що глава Римо-католицької церкви просто «не в курсі» того, що говорить закон 8371:
«Мені здається, що папа не був добре поінформований про саму цю заборонну міру, тому що немає жодних обмежень для тих, хто молиться. І в цій забороні немає жодних обмежень на свободу сповідувати віру та молитися», – сказав Юраш.
Можливо, слова Юраша якось вплинули і на позицію Володимира Зеленського, який наступного дня після Юраша підкреслив важливість інформаційного простору та вплив, який він чинить на релігійні інституції, включаючи Ватикан. За словами Президента України, «як тільки ти робиш паузи в інформаційній роботі, все заповнюється інформацією Росії. Вони в цьому працюють як годинник... Церква працює у них за кордоном сильно».
Але чи справді папа римський був «погано поінформований», як вважає Юраш? Дуже сильно сумніваємось. Більше того, вважаємо, що рівень поінформованості папи з приводу того, що відбувається в Україні, настільки високий, що з ним навряд чи може зрівнятися хоч хтось із європейських релігійних лідерів. Ми опустимо постійні візити того ж Шевчука та Кривицького до Риму, або постійні контакти Юраша із чиновниками Ватикану. Як опустимо і кілька зустрічей Президента України та українських політиків із папою. Зазначимо лише, що буквально наступного дня після онлайн-конференції з Володимиром Зеленським усі члени ВРЦРіО особисто зустрілися... з державним секретарем Ватикану кардиналом П'єтро Пароліном. Тож папа був дуже і дуже добре поінформований про позиції Шевчука, Кривицького та влади України щодо закону 8371.
Тоді як зрозуміти цю ситуацію? Чому папа римський говорить одне, а його підлеглі – інше?
Як нам здається, це можна пояснити тим, що Ватикан отримує всебічну інформацію про те, що відбувається, і його керівництво може робити незалежні ні від кого висновки. Саме тому папа дуже часто заявляє те, що суперечить «офіційній» позиції, а його заяви відповідають інформації, яку він отримує зі своїх власних джерел.
У свою чергу, Юраш намагається виставити папу у вигляді дідуся, який нічого не розуміє, якому на стіл поклали «неправильні газети». І це при тому, що будь-який виступ папи (а тим більше публічний виступ) ретельно редагується, кожне слово зважується, і «випадкових» висловлювань на публіку в папи не буває. Тому говорити про «погану поінформованість» понтифіка – значить не поважати не лише особисто Франциска, а й увесь державний апарат Ватикану. Чи можете ви собі уявити, щоб посол України в США дозволив собі подібні висловлювання, що, мовляв, Байден з якогось дуже важливого українського питання «погано поінформований»? Ні. Бо наступного дня після такої заяви посол повернувся б до України. А Юраш собі таке дозволяє. Дивно, погодьтеся.
Але є ще кілька моментів, на які варто звернути увагу. А саме – внутрішні проблеми самої РКЦ.
Україна, папа та католики
Щоб зрозуміти зростаючу напруженість усередині Католицької церкви у зв'язку з війною в Україні, слід зазначити, що незгода папи Франциска з позицією Шевчука та Кривицького щодо закону 8371 – це далеко не перший приклад різного підходу до сприйняття подій в Україні з боку представників РКЦ.
Так, 16 березня 2022 року папа Франциск наголосив на необхідності припинення вогню та мирного діалогу між Росією та Україною. У своїй промові він явно уникав прямого звинувачення Росії, натомість закликаючи обидві сторони припинити насильство.
У серпні 2023 року під час відеоконференції з молодими російськими католиками папа Франциск закликав молодь пам'ятати минуле Росії:
«Ніколи не забувайте про свою спадщину. Ви спадкоємці великої Росії. Великої Росії святих, царів, великої Росії Петра Великого, Катерини II, тієї великої імператорської Росії, зрощеної з такою культурою та людяністю. Ніколи не забувайте про цю спадщину. Ви спадкоємці великої Матері Росії, йдіть уперед. І дякую вам. Дякую за ваш спосіб життя, за ваш спосіб життя росіянами».
Природно, що ці слова папи викликали шквал невдоволення і з боку українського політикуму, і українського суспільства, і українських католиків. Особливо наголосимо на заяві Шевчука, який хоч і написав зовні м'який лист на адресу папи, роздратування свого приховати не зумів.
Також цікавою є реакція єпископа Віталія Кривицького на ініціативу Ватикану про те, щоб під час Страсного тижня хрест несли представники України та Росії. Кривицький написав, що зробив усе від нього залежне, щоб цього не сталося… А Шевчук взагалі заявив, що сама ця ідея – образлива.
У зв'язку з цим можна згадати ще й про слова папи, який заявив, що війну Путіна проти України було спровоковано НАТО, що «гавкало біля кордонів Росії». У відповідь Святослав Шевчук сказав, що будь-яка спроба виправдати війну, звинувачуючи НАТО чи Захід, морально неспроможна.
Що це означає?
Наведені вище приклади ілюструють чіткий поділ між підходом Ватикану та позиціями, які займають лідери УГКЦ і РКЦ в Україні. Але, крім того, ці протиріччя порушують кілька важливих питань:
1. Підрив папського авторитету. Публічні розбіжності між папою та ключовими католицькими лідерами в Україні суттєво підривають авторитет папи. Позиція папи як духовного лідера РКЦ корениться у концепції єдності, що розвивається протягом століть у Римській церкві. І коли високопоставлені церковні діячі відкрито суперечать позиції папи, це може повністю знищити довіру до нього з боку вірян і суттєво послабити голос РКЦ з глобальних питань. Тут можна згадати ту кількість бруду, яку було вилито в Україні щодо папи після його висловлювань. Наприклад, його звинувачували у роботі на Москву, казали, що він «старий маразматик» тощо. З цих висловлювань можна дійти невтішного висновку, що для багатьох українців думка понтифіка вже нічого не означає.
2. Сумніви у монолітності Ватикану. Різні реакції на війну в Україні самого папи та його підлеглих відбивають глибокі розбіжності всередині Римської церкви. УГКЦ і РКЦ в Україні зайняли більш засуджувальну позицію. Водночас Ватикан планомірно відстоює широкий і дипломатичніший підхід, який спрямований на підтримання діалогу з усіма сторонами конфлікту (згадайте візити кардинала Маттео Дзуппі до Росії та України). Такі розбіжності свідчать, що Ватикан дуже погано комунікує зі своїми прихильниками (католиками та греко-католиками) в Україні, чим дає привід до розколу світової католицької спільноти.
3. Богословські та моральні проблеми. Папа – авторитет у питаннях віри та моралі. Війна – це питання моралі. І папа зайняв у цьому питанні євангельську сторону: «Блаженні миротворці». Це свідома та обдумана позиція, а не просто випадковість, яку потім намагаються «інтерпретувати» для українського суспільства. Більше того, коли папа говорить «екс-катедра», то його позиція має бути прийнята серед католиків світу як істина в останній інстанції. А щодо закону 8371 папа говорив саме так – з кафедри. У цьому сенсі суперечність словам папи на захист УПЦ і відкрита незгода з таким підходом понтифіка говорить про глибокі проблеми щодо українських католиків та Ватикану.
Висновок
Різні заяви папи Франциска та лідерів УГКЦ і РКЦ в Україні щодо закону 8371 є різним підходом до Євангелія та вчення Христа, а також виклик єдності та авторитету Католицької церкви. Захищаючи УПЦ, папа відстоює свободу віросповідання, тоді як Шевчук і Кривицький просто обслуговують інтереси держави.
І однозначно, що ці протиріччя можуть суттєво підірвати авторитет папської влади, який необхідний для підтримки єдності Католицької церкви, а публічний характер цих розбіжностей лише прискорює цей процес.
