10 прикладів, чому в ПЦУ не вважають себе Церквою
Наочно демонструємо, чому члени ПЦУ не відчувають себе членами Христової Церкви.
Практично щодня ми чуємо про чергове захоплення храму УПЦ представниками ПЦУ. Їх кількість наближається до тисячі. Але щоразу, бачачи, як саме це відбувається, виникає запитання – а для чого захоплюються святині? Що можуть запропонувати українцям нові «господарі»? Як вони вірять у Христа? Як можуть допомогти православним у справі спасіння їхньої душі? Адже храм – це не магазин, не офіс, це місце, де люди мають ставати ближчими до Христа, ближчими до Неба.
Давайте познайомимося з ними ближче.
Загарбники-гітаристи
9 січня 2024 року всю Україну вразило чергове бандитське захоплення, цього разу – Казанського храму в Ладижині Вінницької області. Люди у формі протаранили двері старовинної церкви бульдозером, у парафіян розпилили сльозогінний газ, викинули їх на вулицю та побили. Настоятелю розбили в кров обличчя.
Того ж дня до Казанського храму прийшли нові господарі – клірики ПЦУ на чолі з благочинним Тростянецького благочиння Михайлом Торбахевичем. І, як зазвичай, мається на увазі, що старі господарі храму, з УПЦ, – погані, а нові, з ПЦУ, – хороші. Але в чому саме?
Подивіться, як хреститься Торбахевич. Його хресне знамення – три паралельні прямі. У Мережі навіть прикріпили йому гітару – вкладається ідеально. А втім у ПЦУ це не просто рядовий священник, це благочинний, який опікується 9 парафіями. Чого він їх навчає? А навчає він славити націю та бажати смерті ворогам.
Михайло Торбахевич – активістам: «Слава Україні – героям слава! Україна понад усе! Слава нації – смерть ворогам».
А ще Торбахевич не любить так званих «російських» ікон. Подивіться, як він тримає Казанську ікону Божої Матері.
Аналогічна ситуація і з іншим кліриком ПЦУ, з Київської області – Юрієм Большаковим. Різниця тільки в тому, що Большаков особисто захоплює храми УПЦ. Спочатку він захопив Борисоглібський храм у Вишгороді, потім двічі зрізав замки з Пантелеймонівського. А тепер подивіться, як він хреститься. Якщо у Торбахевича рука малювала паралельні прямі, то Большаков замість хресного знамення малює латинську літеру «V». При цьому важливо, що і Торбахевич, і Большаков знали, що їх знімають. Просто махали руками, як звикли за багато років.
Нардеп із трикутником на животі
Народний депутат Микола Княжицький із порошенківської «Євросолідарності» – один із найактивніших пропагандистів Томосу ПЦУ та ненависників УПЦ. Ще у 2022 році він створив законопроєкт про заборону УПЦ, де прописав, що православними в Україні можуть називати себе лише ті, хто входить до структури Епіфанія Думенка. Також він зняв величезний фільм про взаємини УПЦ і ПЦУ – «Церква без Христа». Тобто Княжицький позиціонує себе фахівцем у церковній сфері.
Але давайте подивимося, як цей фахівець хреститься. Входячи до захопленого в УПЦ храму у Львові, він малює на животі якийсь трикутник. Причому зліва направо – на католицький манер. Точно такий самий трикутник зліва направо депутат малює на животі, перебуваючи біля храму ПЦУ на Прикарпатті. У цій же церкві він знову креслить свій трикутник, але вже справа наліво. А в соборі ПЦУ Полтави – знову зліва направо. Як і Торбахевич із Большаковим, Княжицький замість хресного знамення недбало махає руками. А проте хрест Христовий – це головний символ нашої віри та зброя християнина проти ворога. І якщо таке ставлення у кліриків і прихильників ПЦУ до хреста, то чому воно має бути іншим до причастя.
«Хрінотень на ложці від Онуфрія»
«Священник» ПЦУ Сергій Дмитрієв дружить із журналісткою порошенківського «5 каналу» Яніною Соколовою і часто ходить до неї на ефіри. Під час одного з них Соколова вирішила поміркувати про причастя.
Яніна Соколова: «Вони думають, що якщо сходили до церкви і там поїли просфорку, випили кагорчика, з'їли з ложки якусь хрінотень від Онуфрія, то вони очищені».
І головне тут – не слова цієї жінки. Головне – мовчання Дмитрієва у відповідь на фразу, що причастя – це «хрінотень із ложки», воно красномовніше за будь-які слова. Як кажуть у народі, мовчання – знак згоди.
Кинута в Чашу склянка
Керівник захоплення Преображенського собору УПЦ в Білій Церкві Микола Гопайнич у своєму храмі ПЦУ причащає дитину, яка кидає склянку для запивки в Чашу. Гопайнич просто дістає пальцями цю склянку і ставить на тацю до решти, незважаючи на те, що на дні та стінках напевно залишилися краплі й цілі патьоки. Цю склянку кілька разів беруть руками інші парафіяни, поки її не забирають мити. Ми знаємо, що Кров Христа – велика святиня. І якщо проливається хоч одна Її крапля – служба зупиняється, доки священники не зберуть усе до найменшої частинки. Тут Гопайнич узагалі не надав цьому випадку жодного значення.
Перед літургією добре б перекусити
«Єпископ» ПЦУ Віктор Бедь у 2017 році, будучи ще в УАПЦ, приїхав з архіпастирським візитом до міста Тепліце в Чехії. Перед літургією йому символічно піднесли хліб та сіль. Бедь символізму не зрозумів, відламав шматок хліба, підкріпився та зі свіжими силами пішов служити літургію. Для людей невоцерковлених – нічого особливого. Але віряни дивляться на це круглими очима. Вони знають, що євхаристійний піст перед причастям – не менше 6 годин. Снідати перед літургією може лише людина невіруюча.
Колупання в носі на Євхаристійному каноні
Херсонський клірик ПЦУ Сергій Чудинович, ще до легалізації його патріархом Варфоломієм, любив транслювати у Фейсбуці свої богослужіння. На євхаристійному каноні, у найсвященніший момент літургії, Чудинович захоплено колупається в носі. Ці кадри він сам зняв і виклав у Мережу. Тобто жодних проблем він у них не побачив.
Коли Біблія – «кацапське сміття»
Під час захоплення храму в Требухові активісти ПЦУ назвали сміттям Священне Писання і молитовники з послідуванням до причастя та викинули їх на смітник.
Ярослав Бондаренко, вірянин ПЦУ, співорганізатор захоплення в Требухові: «Сміття знайшли. Цю книжку (Біблію, – Ред.) віддамо Богдані (депутатці Броварської міськради, – Ред.), вона її утилізує. Російські такі... Теж сміття повне (Послідування до причастя, – Ред.). Посібники такі кацапські. Сміття російське (Біблія, – Ред.), якого не буде в наших храмах. Сміття – до сміття».
Коли престол викидають на вулицю
У селі Курозвани активісти ПЦУ під час захоплення Покровського храму зайшли до вівтаря і винесли престол зі священними предметами просто на дорогу. Для необізнаної людини це ні про що не говорить. Але церковні люди знають, що торкатися престолу, на якому відбувається найбільше у світі таїнство, можуть тільки священнослужителі. А вже витягувати його з храму та кидати на дорогу – це звичайне святотатство.
Коли «священники» б'ються ногами і зламують храми
Насильство під час відбирання храмів давно стало рутиною для ПЦУ. Наприклад, група бандитів у Черкасах по-звірячому побила парафіян під час захоплення монастиря Різдва Богородиці. 76-річному дідусеві поламали ногу, священнику зламали щелепу, іншого клірика УПЦ просто кілька разів ударили по обличчю. Здавалося б, нормальна людина має засудити таку поведінку та відмежуватися від бандитів. Адже це не просто не по-християнськи – це переходить межі звичайної моралі. Але «митрополит» ПЦУ називає цих бандитів своїми парафіянами і каже, що, нападаючи на людей біля храму, вони самозахищалися.
Іоанн Яременко: «Відбувся просто самозахист парафіян, які захищали себе від кидання у бійку цих осіб».
Але чи варто дивуватися, якщо приклад показують самі «священики» ПЦУ?
У Фастові під час захоплення Покровського храму клірик ПЦУ вдарив ногою в живіт літнього настоятеля о. Анатолія. Той упав. Пізніше йому знадобилася допомога медиків.
Якщо «священники» ПЦУ розпускають руки, то захоплення храмів – «дрібниці» й поготів. Клірики ПЦУ Максим Матвійчук, Михайло Кречковський та Андрій Мисько особисто ламали двері до Преображенського собору УПЦ в Білій Церкві. Мисько протягом трьох годин бив у двері кувалдою, ламав їх ломом, нищив болгаркою та бензопилою.
У Старій Жадові Чернівецької області, на батьківщині Сергія Думенка, клірик ПЦУ намагався болгаркою спиляти замок на Архангельському храмі УПЦ. Лише втручання парафіян змогло його зупинити.
«Писок закрий, сучко, проклинаю тебе!»
Наприкінці січня 2024 року українців вразила поведінка чергового благочинного ПЦУ, тепер вже – на Хмельниччині. Микола Хом'як на захопленні Покровського храму в селі Печеськи поводиться як зек, який щойно відкинувся.
Микола Хом'як: «Слухай, ти фільтруй зі мною базар. Ви – секта! Ви – секта! Закрий свій писок! Закрий свій писок, ще раз повторюю, якщо не хочеш потрапити під моє прокляття. Закрий свій писок! І не маши на мене руками, бо я тебе зараз прокляну. Ти хто така, падло брудне? Писок свій на мене закрила і щоб більше не відкривала! Будь ти проклята! Пішла геть, с*чка!»
В іншому місці, в одній з держустанов, Хом'як починає бійку з людиною, яка його знімала.
***
Хтось скаже, мовляв, ви навмисне шукаєте в ПЦУ бруд, є і в УПЦ неблагочестиві клірики. Є, але там це дуже рідкісні винятки, на які обов'язково реагує священноначалля. А чи реагують на все, що ми показали, у Думенка? Чи має реагувати вовк, якщо його вовченята вбивають когось зі звірів? Ми жодного разу не чули від Епіфанія засудження силового захоплення якогось храму. Він за ці захоплення тільки нагороджує. Як, наприклад, від його імені нагородили мера-уніата Івано-Франківська за організацію захоплення кафедрального собору УПЦ. У Білій Церкві він нагородив за захоплення Преображенського кафедрального собору «священника»-депутата Миколу Гопайнича, того самого, що пальцями виловлював у Чаші склянку.
І сигнал Епіфанія своїм клірикам і владі зрозумілий – ви все правильно робите. Але чи можуть такі люди усвідомлювати себе священниками?
Якщо вони на камеру замість хресного знамення просто махають руками, якщо б'ють інших священників, якщо згідливо мовчать на явні блюзнірства, якщо їдять перед літургією та ще багато інших «якщо»...
Вони сприймають Церкву просто як місце для заробляння грошей. Тільки цим і можна пояснити те, навіщо люди, які називають себе священниками, роблять очевидно нехристиянські вчинки. Це ж нерозумно і безглуздо – говорити, що ти християнський пастир, і одразу ж робити протилежне тому, чого вчить Христос.
Як може справжній священник, вигнавши з храму сльозогінним газом людей, які в ньому молилися роками, бігти у вівтар і там демонстративно молитися на камеру? Про що ти молишся Богу, коли на вулиці плачуть побиті парафіяни, коли зібраний тобою натовп з улюлюканням жене їх геть? Де твоя совість, де твоє християнське співчуття? Невже ти всерйоз розраховуєш, що Бог почує такі твої молитви?
І це питання не лише до кліриків Епіфанія Думенка. Воно – до всіх, хто жене сьогодні вірян УПЦ з їхніх храмів. І нехай ти хоч десять разів патріот і вважаєш, що на горі та сльозах «непатріотів» можна побудувати ідеальну державу. Але якщо ти християнин, невже ти можеш вірити, що на горі та сльозах можна побудувати Церкву Христа?
