Три загадкові Синоди, чи що вирішили щодо УПЦ?
Цього тижня відбулися засідання трьох Синодів різних православних Церков – УПЦ, РПЦ і Фанара. Що ж вони вирішили щодо існування Церкви в Україні?
Цього тижня відбулися засідання трьох Синодів різних православних Церков – УПЦ, РПЦ і Фанара. Від кожного з цих архієрейських зборів були свої очікування, але їхню суть можна звести до одного питання – українського.
Справа в тому, що в даний момент цілком очевидно, що релігійна ситуація в нашій країні продовжує погіршуватися, а пристрасті навколо Церкви розпалюються настільки, що передбачити, до чого все це приведе, не може ніхто.
Природно, що у цій ситуації кожна Церква має свої інтереси та вирішує свої проблеми.
Для Фанара Україна – це серйозний удар по авторитету і здатності приймати адекватні та незаангажовані рішення. Томос обіцяної єдності не дав, зате приніс таку напругу, якої не було раніше. І це бачать усі Православні Церкви. Отже, патріарху Варфоломію все частіше доводиться давати відповіді на незручні питання.
Можна стверджувати, що ці питання йому набридли, бо оголошення про майбутнє засідання Священного Синоду з'явилося на сайті Константинопольського патріархату 18 жовтня – наступного дня після побоїща у Черкасах. Звичайно, кожен удар по голові православних вірян у Черкасах – це удар по авторитету Фанара у православному світі. Тому його завдання у цій ситуації зрозуміле: як зробити так, щоб «переходи» з УПЦ до ПЦУ стали не лише «безболісними», а й швидшими.
Іншими словами, як зробити так, щоб створення ПЦУ було виправдано очевидною єдністю українського православ'я, і при цьому повністю незалежним від Москви.
Для РПЦ ситуація також зрозуміла. Там хочуть ефективніше протистояти планам Фанара і зробити так, щоб хоча б на словах не втратити навіть найменшої надії на те, що УПЦ залишиться в канонічній єдності з РПЦ. Звичайно, ми від цього Синоду нічого не чекали, на відміну від самих синодалів, які засідали в Москві: їхні погляди були спрямовані до Києва. Тому що, не маючи зараз жодного зв'язку з УПЦ, керівництву Руської Церкви залишається тільки гадати, що там «приймають» у Пантелеймонівському монастирі.
Найдивовижніше, що гадати довелося не лише їм.
Тому що, якщо цілі РПЦ і Фанара зрозумілі, то ось мета УПЦ, яка б вписувалася в рамки боротьби між Церквами, що претендують на статус Церкви-Матері для України, поки що не розуміє ніхто. Саме тому віруючі нашої Церкви чекають кожного Синоду – сподіваючись, що архієреї скажуть, що нам робити в ситуації, що сформувалася, скажуть, куди попливе церковний корабель. Адже те, що зараз відбувається з УПЦ з погляду звичайної логіки, потребує реакції, і бажано, реакції адекватної та євангельської.
Тому, хоч Синоди й були різними, очікування від них майже однакові: що буде з УПЦ? То що ж вирішили архієреї, які засідали у Стамбулі, Москві та Києві?
Стамбул
Ще раз наголосимо на тому, що оголошення про роботу Священного Синоду Фанара з'явилося на сайті Константинопольської Церкви 18 жовтня – після побиття віруючих у Черкасах. З різних джерел ми могли прочитати, що захоплення кафедрального собору УПЦ, в якому служив митрополит Черкаський Феодосій, шокувало патріарха Варфоломія. Він і раніше висловлював своє невдоволення насильством з боку ПЦУ щодо УПЦ і навіть вимагав від Думенка припинити свавілля. Черкаси стали ще одним тригером, який чітко продемонстрував, що далі зволікати з «українським питанням» не можна. Тому очікувалося, що патріарх Варфоломій, який був налаштований дуже рішуче, якесь рішення ухвалить.
Щоб підстрахуватися і не пускати все на самоплив, до Стамбула терміново поїхав міністр закордонних справ України Андрій Сибіга. Про що він говорив з фанаріотами, відомо мало. Все, що оприлюднилося, це прохання патріарха Варфоломія до глави МЗС України про можливість для українських архієреїв безперешкодно виїжджати за кордон, щоб відвідувати Фанар.
Але навіть із цього вкрай мізерного повідомлення можна дійти невтішного висновку, що патріарх Варфоломій хоче зустрітися з тими ієрархами ПЦУ і, можливо, УПЦ, які можуть особисто розповісти йому все, що відбувається в Україні. Наприклад, у думенківській структурі є величезна кількість «архієреїв», які незадоволені стилем управління Епіфанія, звинувачуючи його у повній залежності від Євстратія Зорі. Той же Зінкевич чи Шостацький впевнені, що вони – гідніші та досвідченіші для того, щоб не лише очолити ПЦУ, а й спробувати домовитися з УПЦ. Тож прохання Варфоломія до Сибіги може бути продиктоване саме цим – бажанням дізнатися думку різних сторін, щоб на їх підставі ухвалити рішення, що робити з ПЦУ та Думенком.
Ситуація посилюється ще й тим, що всередині Фанара є дві досить впливові партії, які по-різному дивляться на українське питання. Так, якщо «партія» Елпідофора стоїть на позиції необхідності діалогу з УПЦ, то «партія» Еммануїла, яка підтримує Думенка та Зорю, ніякого діалогу не хоче – тільки знищення.
Саме тому видання Orthodox Times, гроші на розвиток якого виділив Державний департамент США, розповівши про доповідь, яку прочитав член патріаршої комісії, що відвідала Україну в серпні, пише, що «атмосфера під час дискусії була напруженою».
Напруга диктувалася тим, що «синодальні ієрархи, мабуть, зробили зі звіту висновок про те, що візит делегації не приніс жодних позитивних результатів».
Orthodox Times розповіло, що «деякі ієрархи порушували питання про можливість скликання нового об'єднавчого собору», а «деякі синодальні ієрархи висловили сумнів у тому, що вибір Епіфанія на посаду глави ПЦУ був зрештою правильним». Також, за інформацією видання, «під час засідання прозвучала думка митрополита Варшавського Сави, який запропонував знайти нового лідера для Автокефальної церкви України».
Що це означає?
Як мінімум той факт, що на Фанарі все більше архієреїв, які вкрай незадоволені тим, як поводяться послідовники ПЦУ в Україні. Також, як незадоволені особисто Епіфанієм та його нездатністю керувати ПЦУ. Свідченням цього може бути лист екзарха Константинопольського патріархату єпископа Команського Михайла, який був зачитаний на засіданні Синоду. У цьому листі екзарх вкрай негативно оцінює діяльність Думенка як глави ПЦУ.
Київ
Як не знаємо, що вирішували синодали Української Православної Церкви. Насправді останній Синод УПЦ став найзагадковішим. Тому що жодне його рішення не було опубліковане у церковних ЗМІ, і ніхто з архієреїв, які брали участь у Синоді, не прокоментував його результати (той коментар, що є, нічого про результати не говорить). З різних джерел ми знаємо тільки те, що на Синоді було прийнято низку кадрових рішень: призначення на Тульчинську кафедру нового правлячого архієрея, архієпископа Сергія (Аніцоя), а також про хіротонію в сан єпископа двох архімандритів (за нашою інформацією, один із них з Одеси, про іншого – нічого не відомо).
Таке мовчання Синоду спровокувало появу різних чуток і здогадок про те, що відбувалося насправді у Феофанії.
Згідно з чутками, Блаженніший скликав Синод лише для того, щоб у конфіденційній обстановці обговорити подальші дії щодо існування нашої Церкви в умовах безпрецедентних переслідувань з боку держави. Ця інформація схожа на правду, і в першу чергу через надмірну секретність рішень Синоду.
Припускаємо, що сценарій міг би бути іншим: діалог із Константинопольським патріархатом. Але цілком можливо, що йому перешкодив (на якийсь час, як мінімум) терміновий візит Сибіги на Фанар. Можливо, в результаті зустрічі з фанаріотами міністру закордонних справ вдалося вибити для Зорі та Думенка певну «тимчасову відстрочку». Сибіга міг домовитися з патріархом Варфоломієм про те, щоб: а) не ухвалювати зараз ніяких кардинальних рішень щодо зміни керівництва ПЦУ; б) дати можливість приїхати на Фанар кожному архієрею, якого Варфоломій захоче бачити; в) створити комісію щодо вирішення «українського питання».
Зі свого боку глава МЗС України пообіцяв, що ситуація, подібна до черкаської, більше не повториться.
Іншими словами, Сибіга просто виграв для ПЦУ час у надії на те, що за кілька місяців Думенко та Зоря за активної допомоги української влади зможуть «умовити» УПЦ змиритися і або влитися в стрункі лави «патріотичної церкви», або зникнути з релігійної арени України. Чи вийде це – побачимо. Але в будь-якому випадку можна констатувати, що деякі процеси йдуть, і було б набагато краще, якби ці процеси вивели з-під спуда. Тому що, перебуваючи там, вони ризикують вийти з-під контролю.
Москва
З Московським патріархатом все ясно: Синод РПЦ вирішував свої проблеми, та й одночасно напружено спостерігав за тим, що відбувається в Києві та на Фанарі. А оскільки ні там, ні там жодних серйозних рішень не було прийнято, то й РПЦ нічого про Україну не сказала. Втім, чому «нічого»? Сказала, прибравши з Донецької кафедри людину, яка багато років очолювала її.
Якщо врахувати, що, згідно з документами РПЦ, Українська Православна Церква – самоврядна, а архієреї на її кафедрі призначаються виключно Синодом УПЦ, то рішення про відправлення митрополита Іларіона на спокій – антиканонічне, і чітко свідчить про те, що РПЦ вторгається на територію іншої Церкви. У такому разі, чим можуть дорікати синодали Росії синодалам із Туреччини – зовсім незрозуміло. Отже, будь-яке їхнє рішення про Україну тепер може розглядатися через призму порушення ними канонів Церкви.
Висновки
Після засідань Синодів УПЦ, Константинопольського патріархату та РПЦ, від яких ми всі чекали так багато, ані легше, ані зрозуміліше не стало. У тому сенсі, що ми з вами не побачили відповіді на питання, як Українська Православна Церква має вибудовувати свої стосунки з Фанаром, РПЦ та українською державою. І з людської точки зору це, звичайно, погано.
Але, якщо говорити про євангельський вимір нашого з вами незнання, тут все просто: Церква (будь-яка) повинна думати тільки про те, як побудувати свої стосунки з Христом. І тільки в тому випадку, якщо це станеться, «врата пекла не здолають Її». Хочеться вірити, що УПЦ обрала цей шлях.
