Чому Греція визнала гей-шлюби
Спочатку Елладська Церква під тиском визнала ПЦУ, потім підтримала дії влади у боротьбі з ковідом. Чи варто дивуватися, що її не стали слухати щодо гей-шлюбів?
15 лютого 2024 року грецький парламент ухвалив закон, який легалізує одностатеві шлюби та дає право гомосексуальним парам усиновлювати дітей.
Парламент проголосував більшістю голосів (175 проти 75), ще 40 людей утрималися. Перед голосуванням пристрасті вирували.
Ми писали, що багато грецьких ієрархів обурювалися очікувальною тактикою архієпископа Ієроніма, вимагаючи від нього більш рішучих заяв і дій. Деякі митрополити прозоро натякали предстоятелю, що треба вивести народ на барикади, наводячи приклад покійного Архієпископа Христодула, який фактично ініціював народний рух проти нових паспортів.
Тоді, 2000 року, Церкві вдалося вивести на вулиці 150 тисяч осіб і зібрати три мільйони підписів під петицією до уряду не приймати рішення про введення нових документів. Так, перемогла в тій битві держава, але багато політиків зрозуміли, що з Церквою треба рахуватися, що за нею народ, а за ним – сила. Цілком протилежне ставлення до Церкви ми спостерігаємо зараз.
Влада Греції: «Церква має мовчати»
У процесі обговорення законопроєкту політики та представники уряду постійно наголошували, що легалізація гей-шлюбів – справа влади, а не Церкви. Прем'єр Міцотакіс у зв'язку з цим неодноразово повторював слова Христа з Євангелія: «Боже Богу, а кесарево – кесареві». Пізніше він пішов ще далі, заявивши, що «священникам – священниче, а парам – парне», ніби «адаптуючи» слова Спасителя під поточну ситуацію в Греції.
У свою чергу, деякі політики «переплюнули» Міцотакіса, заявивши, що гомосексуальні стосунки – це не гріх. Тобто держава по суті взялася пояснювати Церкві питання морального та богословського характеру. У той же час, уряд відмовився включити представників Церкви до парламентських дебатів із питання гей-шлюбів, відмахнувшись фразою, що «ми священників почули, і нічого нового вони нам не скажуть».
Іншими словами, влада робила все, щоб не лише продемонструвати свою зневагу до думки Церкви, а й змусити її представників замовкнути. Як би там не було, але навіть із урахуванням позицій Елладської Церкви, що похитнулися, з боку влади були побоювання, що Синод своїми жорсткими рішеннями щодо гей-шлюбів спровокує народне обурення та акції протесту, чого, як відомо, нікому з політиків не хочеться.
Церква Греції: «Ми не маємо права мовчати»
Саме тому Міцотакіс та урядовці намагалися якось домовитися з Архієпископом Ієронімом та грецькими митрополитами. Буквально за кілька тижнів до голосування у пресу просочилася інформація, що прем'єр-міністр і Предстоятель Елладської Церкви таємно зустрічалися з цього питання. Ця секретність викликала обурення як з боку вірян, так і з боку ієрархів, спровокувавши чутки, що влада та Церква змогли про щось домовитися. Ситуація була настільки загострена, що деякі ієрархи навіть почали збирати підписи під вимогою до Архієпископа Ієроніма скликати Синод. Далі мовчати було не можна, і Предстоятель Елладської Церкви скликав позачергове засідання Священного Синоду сам.
Позиція митрополитів була одностайною: гей-шлюби – зло, вони суперечать вченню Церкви та традиціям народу, і легалізувати їх не можна. Греція завмерла в очікуванні реакції: народ чекав реакції уряду, а уряд – народу. Але...
Незабаром стало зрозуміло, що позиція Церкви настільки слабка, що її можна взагалі не брати до уваги. Політики почали роздавати інтерв'ю, в яких (вже не переймаючись наслідками) розповідали, що рішення Синоду ніяк не вплинуть на рішення про легалізацію гей-шлюбів.
Відлучати чи не відлучати?
Вже за кілька днів голосування ситуація набуває дивних і навіть комічних рис. Незадовго до засідання парламенту з питання гей-шлюбів Предстоятель Елладської Церкви запропонував (несміливо, невиразно, з формулюванням «чому б не…») провести народний референдум із цього питання.
Зрозуміло, що у разі референдуму владу чекав би повний та жорстокий провал, бо проти гей-шлюбів виступає не менше 90% греків (якщо не більше). Тому держава на пропозицію Ієроніма відреагувала жорстко, у стилі «не лізь не у свою справу».
Це був серйозний удар по репутації Церкви, і Архієпископ Ієронім зробив крок, щоб якось урятувати становище, запропонувавши поіменне голосування. Натяк зрозумілий: якщо депутати голосуватимуть відкрито, то народ «зробить висновки», а Церква знатиме, кого треба відлучати від Причастя. Ця пропозиція теж спочатку зустріла різку критику з боку уряду, але буквально через кілька годин влада свою позицію змінила і прийняла виклик Церкви. Голосування зробили відкритим.
Тут слід сказати, що до анафеми депутатів, які проголосують за легалізацію гей-шлюбів, закликав митрополит Морфський Неофіт. Але його слова владу Греції не злякали.
По-перше, митрополит Морфський – представник Кіпрської Церкви і може не причащати лише тих, хто приїде до його єпархії.
По-друге, з грецьких ієрархів ніхто приєднатися до його позиції не наважився (крім митрополита Калавритського, який пообіцяв, що покарає тих, хто проголосував).
По-третє, політики почали говорити, що навіть якщо Церква й ухвалить рішення та заборону на Причастя, це рішення не стане для них перешкодою і до храму вони ходитимуть, як і раніше.
Ситуація виглядала так, що погодившись на поіменне голосування, уряд прийняв виклик Церкви, даючи зрозуміти, що не чекає від ієрархів жодної серйозної протидії.
Церква та влада: що далі?
Тут слід зазначити, що в Греції гей-шлюби (як і традиційні) проходитимуть реєстрацію через місцеві муніципалітети. Чиновники (мери населених пунктів, клерки та службовці держустанов) не реєструвати ці шлюби не можуть. Але священники – це теж у якомусь сенсі державні чиновники, які отримують зарплату і дуже тісно співпрацюють із головами муніципалітетів. Таке становище Церкви, звісно, ускладнює ситуацію і вже зараз змушує багатьох вірян запитувати у священників і митрополитів – що далі? Поки що на це запитання не відповів ніхто, крім згадуваного вище митрополита Калавритського, який сказав: «Що буде далі – ви побачите».
Але вже зараз ми можемо теж дещо побачити. У питанні легалізації гей-шлюбів політики чітко продемонстрували зневагу до думки Церкви. Влада показала суспільству, що Елладська Церква надто слабка, щоб на неї треба було зважати. І вони багато в чому мають рацію.
Будучи майже державним відомством, Елладська Церква перебуває у постійній взаємодії з органами влади та у своїх рішеннях змушена орієнтуватися на позицію влади чи «поточного моменту». Але найбільше авторитет Церкви підірвало не це. Зрештою, якщо на чільне місце ставиться Євангеліє, в союзі Церкви і держави немає нічого поганого.
Погане починається тоді, коли ієрархія забуває про слова Христа і надто прислухається до слів кесаря. Або просто не сперечається з кесарем, якщо той відверто помиляється або йде проти Євангелія. Останнім часом ми можемо відзначити як мінімум дві такі ситуації в Греції.
Чому Греція втратила «силу»?
Перша така ситуація – це визнання Елладською Церквою ПЦУ. Визнання, яке в чомусь нагадує ситуацію з визнанням владою гей-шлюбів: рішення були прийняті начальством без огляду на вимоги та бажання народу. Досі наслідки легітимізації Думенка позначаються в житті Грецької Церкви, в якій переважна більшість простих вірян і священників, а також велика кількість ієрархів із визнанням ПЦУ не згодні. Перетворення Думенка з розкольника на «канонічного» ієрарха одним розчерком пера не може не викликати запитань і не підривати довіри до тих, хто це «перетворення» підтримав.
Друга – це ставлення до коронавірусу. Багато ієрархів Елладської Церкви закривали храми, забороняли богослужіння, примушували до вакцинації священників, забороняли незгодних і не заступалися за тих священиків, які продовжували служити і зазнавали переслідувань з боку влади. Коронавірус, як і Томос, показав простому віруючому народу, що для ієрархів Греції є речі і важливіші за Євангеліє. А значить, і слова про неприпустимість гей-шлюбів уже не сприймаються як слова тих, хто має силу.
Про що це свідчить? Про те, що не буває в історії Церкви помилок, які не впливали б на життя віруючого народу протягом багатьох століть. З іншого боку, це свідчить, що немає помилок, які не можна виправити. Просто бувають люди, які, зробивши помилку, виправляти її не поспішають.
