Обман і поділ, або як ПЦУ насправді бореться за єдність
ПЦУ постійно каже, що Томос поєднав усіх православних України. Але на практиці ми все частіше стаємо свідками того, що навіть усередині ПЦУ жодної єдності немає.
Кілька днів тому «єпископ» Рівненський і Сарненський Гавриїл Кризина напередодні річниці «об'єднавчого собору» поскаржився у своєму Фейсбуці, що в ПЦУ досі немає єдності, а клірики екс-УПЦ КП там утискають кліриків екс-УАПЦ.
Кризина розповів, що «благочинний» Данило Ковташ, який підпорядковується «архієпископу» Рівненському і Острозькому І. Процику, відмовився «співслужити» Кризині сам, і заборонив це робити іншим «священникам».
У коментарях Кризину підтримав і інший колишній «єпископ» УАПЦ Володимир Шлапак, який заявив, що така сама ситуація і в нього на Житомирщині.
«Священник» ПЦУ Микола Лагодич написав, що така ситуація не лише на Поліссі. І, на його думку, вона буде такою «доти, доки в одному місті буде по три єпископи ПЦУ». А «священник» Сергій Яровий констатував, що за 5 років єдність у ПЦУ так і не виникла. То що ж відбувається у структурі Думенка?
Томос і єдність
Глава Фанара патріарх Варфоломій увесь час наголошує, що дарування Томоса українським розкольникам мало насамперед одну мету – подолання розколу в Україні та об'єднання «трьох гілок» українського православ'я в одну.
У серпні 2021 року він заявив, що «поділ тіла Православної Церкви на три окремі інституції в Україні був глибокою раною для співпричастя всієї повноти Православної Церкви». За його словами, «надання автокефалії зрештою допоможе вирішити питання єдності».
Ці слова були сказані майже через три роки після того, як 15 грудня 2018 року відбувся так званий об'єднавчий собор ПЦУ. Тобто до 2021 року проблему «єдності» вирішено так і не було, незважаючи на те, що Думенко запевняв патріарха Варфоломія у протилежному.
Так, у 2019 році, виступаючи з нагоди річниці «об'єднавчого собору» ПЦУ, Епіфаній розповів, що «15 грудня ми всі разом зуміли засвідчити факт єднання трьох гілок українського Православ'я».
Тобто, за словами Думенка, єдність є. Напевно, саме з цієї причини представники ПЦУ практично всіх рівнів постійно говорять про те, що їхня «церква відкрита для всіх», а сам Сергій Петрович запевняє, що рано чи пізно, хочуть вони того чи ні, але всі українці стануть членами його структури.
З усіх цих гучних заяв можна зробити висновок, що єдність «трьох гілок» українського православ'я є дуже важливим завданням для Константинопольського Патріархату, і чи не головним аргументом для виправдання того, що Фанар вторгся на канонічну територію іншої Церкви.
Але чи змогли за минулі 5 (п'ять!) років підопічні Думенка це завдання виконати? Ні, звичайно. І говорять про це як вони самі, так і представники інших Церков, які уважно стежать за ситуацією в Україні.
ПЦУ та «єдність»
Проблема взаємин між колишніми представниками УПЦ КП і УАПЦ, описана на початку статті – далеко не нова і виникла не сьогодні.
За фактом поділ усередині ПЦУ існує з першого дня створення цієї структури. Більше того, ще до «об'єднавчого собору» було зрозуміло, що філаретівці (УПЦ КП) ставляться до автокефалістів (УАПЦ) дуже зневажливо, оскільки вважають їх менш «благодатними», ніж вони самі.
Ще у 2018 році «єпископ» УАПЦ Афанасій Шкурупій дуже ображався на прессекретаря УПЦ КП Євстратія Зорю, який розповів журналістам про консультації «щодо об'єднавчого собору»: «Де, коли і з ким ці "консультації" відбуваються? На конспіративних квартирах і за чаркою віскі? Чи у підсобках цирку? А коли вихід на манеж?!».
На манеж вихованці Денисенка і Малевича вийшли досить швидко. Наприклад, той самий Шкурупій у квітні 2021 року (вже після «об'єднання» і Томоса) звинуватив «архієпископа» ПЦУ Митрофана Бутинського у рейдерському захопленні парафій Харківського благочиння. «Ось такі тут у нас справи. Боляче і прикро, що саме з цього починається розбудова Православної Церкви України. Що ж, за що боролися, на те й напоролися!» – написав тоді «ієрарх» ПЦУ Афанасій.
Трохи пізніше Шкурупій подякував своїм «священникам» за те, що вони залишилися вірними «його омофору» і не перейшли до конкурента. І коли читаєш такі слова, то складається враження, що йдеться про зовсім різні структури, а не про взаємини всередині однієї.
І в цьому сенсі історія Шкурупія – не виняток, а правило.
Справа в тому, що ПЦУ, незважаючи на гучні заяви про єдність і канонічність, так і не вирішила проблему єпархіального керівництва. Тобто на сьогодні майже в кожній єпархії структури Думенка є як мінімум два «архієреї», а в деяких – по три. Наприклад, титул «Тернопільський» належить одразу трьом «ієрархам» – Нестору Писику (Тернопільський і Кременецький), Тихону Петранюку (Тернопільський і Бучацький) та Павлу Кравчуку (Тернопільський і Теребовлянський).
Така сама ситуація у Чернівцях і Вінниці, де думенківці теж мають трьох «єпископів». Більше того, за їхніми словами, є випадки, коли в одному селі діють громади трьох єпархій ПЦУ!
З точки зору канонічного церковного права – це абсолютна аномалія, яка не має аналогів у будь-якій іншій Церкві. Це чудово розуміють усередині ПЦУ. У тих же Чернівцях представники однієї «єпархії» зі структури Думенка запропонували представникам двох інших «єпархій» об'єднатися – задля досягнення «консолідації».
Крім того, під час одного з інтерв'ю на «Радіо Свобода» Думенка запитали, чи не суперечить канонам Вселенських Соборів той факт, що у Вінниці діють одразу три «єпископи» ПЦУ. Сергій Петрович відповів, що «після об'єднання було ухвалено рішення, що кожен, хто із чим прийшов, з тим і залишається», але цей процес «згодом буде нормалізований». Чи порушує ПЦУ канони Православної Церкви зараз, Сергій Думенко не відповів. А ось те, що процес «об'єднання» досі не нормалізований – це факт. Що це означає? Те, що Томос не виконав свого призначення і не зміг об'єднати православних України. Більше того, навіть самі розкольники єдності не досягли.
Томос не приніс єдність православним Україні
Цей факт настільки очевидний, що про нього говорять ієрархи інших Помісних Церков. За словами митрополита Пірейського Елладської Церкви Серафима, замість миру та єдності Томос розв'язав «безпрецедентне переслідування канонічної Православної Церкви, яка знаходиться під омофором Митрополита Онуфрія».
Він упевнений, що Томос не допоміг навіть тим, хто підтримав його в Україні, тому що «люди, які переслідують, грабують, вдаються до насильства, стоять не на шляху порятунку, а на шляху смерті».
Такої ж думки дотримується Предстоятель Албанської Православної Церкви, який ще у 2020 році заявив, що «ініціативи в Україні після двох років, очевидно, не дали бажаного зцілювального ефекту».
«Для мільйонів українських православних не було досягнуто ні миру, ні єдності», – вважає Архієпископ Анастасій.
Також на факт відсутності єдності серед українських православних вказує і Синод Албанської Церкви, який у контексті порівняння свого Томоса і Томоса ПЦУ заявив: «Головним, однак, є те, що в Албанії (після дарування Томоса, – Ред.) настали мир і єдність, на відміну від того, що відбувається в Україні з несприятливими наслідками для всієї Православної Церкви».
Що ж ми маємо у результаті?
З усього цього очевидним є лише один висновок: ПЦУ не здатна до об'єднання. «Об'єднавча» риторика керівництва цієї структури – це лише фасад, за яким ховається глибока ворожнеча навіть усередині самої думенківської структури. Але чи можна назвати це несподіванкою? Чи може бути єдність у Христі там, де процвітають ненависть та агресія?
Болгарка не способна воспитать христианина, а призывы к единству под звуки этой самой болгарки выглядят крайне цинично. И до тех пор, пока в ПЦУ не поймут, что церковный раскол преодолевается не «слияниями и объединениями», а только покаянием и изменением ума, ситуация будет только ухудшаться.
Болгарка не здатна виховати християнина, а заклики до єдності під звуки цієї болгарки виглядають вкрай цинічно. І доки в ПЦУ не зрозуміють, що церковний розкол долається не «злиттями та об'єднаннями», а лише покаянням і зміною розуму, ситуація буде лише погіршуватися.
