Німецькі католики «попрощалися з християнством»?
Керівництво РКЦ у Німеччині висловилося за впровадження ідеології ЛГБТ у церковне життя. Чому це погано та яке відношення має до України?
10 березня 2023 р. делегати Синодальних зборів з реформи Католицької церкви ухвалили рішення повністю упровадити в свою релігійну організацію ідеологію ЛГБТ. Що чекає на католиків та як це позначиться на Україні?
Синодальні збори, або, як їх ще називають, Синодальний шлях, структура, яка покликана реформувати Церкву відповідно до запитів сучасного суспільства, прийняла документ, згідно з яким Католицька церква Німеччини благословлятиме одностатеві союзи починаючи з 2026 р. При цьому з 202 членів Синодальних зборів 176 проголосували за, проти – 14, утрималися 12. Тобто переважна більшість. Трирічний перехідний період встановлений для того, щоб розробити чинопослідування богослужінь для благословення одностатевих шлюбів. Передбачається, що католицькі єпископи також братимуть участь у цих дійствах.
Але благословення гей-союзів – це лише частина загальної тенденції впровадження ідеології ЛГБТ у німецьке католицтво. Наступного дня, 11 березня 2023 р., Синодальний шлях прийняв документ, згідно з яким Католицька церква має «приділяти більше уваги потребам інтерсексуалів та транссексуалів». Згідно з повідомленням видання «Церква і життя», «має бути передбачена можливість, у тому числі, опускати відповідний запис у книзі хрещень при хрещенні дітей з неясною гендерною ідентичністю або використовувати термін "різнорідні" у цей момент. Трансгендерні католики також повинні мати можливість нескладним чином змінити свій сімейний стан та імена у реєстрі хрещень».
Видання також з гордістю повідомляє, що за проголосували близько 95% усіх членів Синодального шляху, 84 відсотки єпископів та 100 відсотків «не чоловіків». Після оголошення результатів голосування «наступили довгі оплески, і на пленумі майоріли райдужні прапори». При цьому в самому документі міститься заява, що він є лише «відправною точкою для подальших роздумів». Тобто впровадження ЛГБТ-ідеології у німецьке католицтво буде продовжено.
Ще одне рішення Синодального шляху стосується участі жінок у богослужінні та висвячення їх у священні ступені. За це рішення проголосували 93,6% делегатів та 80,7% архієреїв. На першому етапі передбачається впровадити посвяту жінок у дияконський сан, а в перспективі – «всіх висвячених посад у Вселенській церкві».
Питання про жіночий дияконат на перший погляд відрізняється від двох попередніх, оскільки цей інститут був відомий у стародавній Церкві. Так, ще апостол Павло в Посланні до римлян згадує одну дияконісу Фіву: «Поручаю ж вам сестру нашу Фіву, служебницю Церкви в Кенхреях» (Рим. 16:1). Святитель Іоанн Златоуст написав досить багато листів дияконісі Олімпіаді, канонізованій Церквою. Згадка про дияконіс міститься в таких церковних джерелах, як Апостольські постанови (кінець IV ст.), Канони Першого Вселенського Собору (325 р.), Четвертого Вселенського Собору (451 р.) та деяких інших. Посвята в дияконіси передбачала покладання рук єпископів і виголошення особливих молитов. У Середньовіччі цей інститут зникає, але від початку XX в. розпочинаються спроби його відновити. Питання відновлення інституту дияконіс обговорювалося на Помісному Соборі РПЦ 1917–1918 рр., але далі обговорення справа не пішла.
Однак, незважаючи на те, що ідея посвячувати жінок у дияконський сан має свої підстави в досвіді Церкви, ця ідея в її сьогоднішньому значенні не має нічого спільного з інститутом дияконіс у стародавній Церкві. Тоді служіння жінок у дияконському сані обумовлювалося необхідністю уникнути пересудів і підозр при спілкуванні священнослужителів із жінками. Наприклад, при хрещенні дияконіси помазували жінок миро, відносили Святі Дари і причащали жінок, які не могли через хворобу прийти до храму, тощо. Тобто вони виконували дияконські функції відносно жінок. В Апостольських постановах сказано, що дияконіса «без диякона нічого нехай не робить і не говорить» і що «ніяка жінка нехай не приходить до диякона чи єпископа без дияконіси». Тобто це вияв цнотливості та чистоти. У випадку з німецькими Синодальними зборами та їхнім рішенням про жіноче священство мотиви зовсім інші – забезпечення так званої ґендерної рівності, прояв гордості, повстання проти Святого Письма та правил Церкви. Чи не цнотливість, а щось зовсім протилежне.
Прощання з християнством
Таким чином, усі три рішення Синодальних зборів – це «прощання з християнством». Ці слова були сказані ще влітку 2022 р. католицьким кардиналом Герхардом Мюллером. За його словами, заяви німецького Синодального шляху, що «вся моральна поведінка в житті, особливо щодо сексуальності, має більше визначатися не Словом Божим, а ідеологією ЛГБТ, що панує нині, є відкритим прощанням з християнством». Насадження в католицтві ідеології ЛГБТ, на думку кардинала Мюллера, «це повернення до старої аморальності язичників, які через відмову від Бога вдалися до безчесних пристрастей (Рим. 1:26), хоча Бог записав природний моральний закон у їхніх серцях і совісті (Рим. 2:25)».
Позиція неприйняття ідеології ЛГБТ розділяється багатьма в Католицької церкви. Наприклад, швейцарський кардинал, доктор теології та голова «Папської Ради зі сприяння Християнській Єдності» Курт Кох порівняв німецький Синодальний шлях ні більше ні менше з нацизмом. Таке жорстке висловлювання обумовлено тим, що прихильники впровадження ідеології ЛГБТ у католицтво по суті оголошують догмат про нове джерело «одкровення». Адже стверджувати, що Святе Письмо позитивно ставиться до ЛГБТ, неможливо, Біблія ставиться до цього різко негативно.
Отже потрібно або переписувати Біблію, або говорити, що «запити суспільства» – це і є джерело нового «одкровення», не менш авторитетне за Священне Писання. Саме про подібне нове джерело й говорили нацисти у 30-ті роки в Німеччині. «Мене лякає, що це відбувається, знову, в Німеччині. Бо це явище вже мало місце за часів націонал-соціалістичної диктатури, коли так звані "німецькі християни" побачили нове Боже одкровення в ідеології "Крові та Землі" та у піднесенні Гітлера», – заявив кардинал Кох.
Як реагує Ватикан?
А що ж Ватикан? Як він збирається реагувати на рішення Синодального шляху Німеччини? У цих рішеннях міститься послання римському папі з проханням забезпечити, «щоб трансгендерні та інтергендерні люди в нашій Церкві могли жити своїм життям і своєю вірою в те, що вони є Божими створіннями, без упереджень, ворожості та дискримінації».
Папа Франциск давно відомий своїми симпатіями до представників ЛГБТ. Про це він неодноразово свідчив своїми заявами та вчинками. Але 21 липня 2022 р. папа звернувся до керівництва Католицької церкви в Німеччині та застеріг його від прийняття нового вчення, яке суперечить церковним поняттям про моральність. Він заявив, що німецькі єпископи не можуть своїми рішеннями приймати «нове богослов'я або змінювати церковне управління». «З метою захисту свободи народу Божого та здійснення єпископського служіння є необхідним пояснити, що "Синодальний шлях" у Німеччині не має влади примушувати єпископів і віруючих до прийняття нових способів служіння та нових підходів до вчення і моралі», – заявив папа в посланні.
Також було сказано, що будь-які зміни мають відбуватися на рівні всієї Католицької церкви, а не окремих її частин, інакше це загрожуватиме єдності. «Відокремлюючись від спільного церковного тіла, вони слабшають, гниють і вмирають. Тому необхідно завжди стежити за тим, щоб спілкування з усім тілом Церкви було живим та дієвим», – сказав Папа Франциск.
Як бачимо, німецькі католики застережень папи не почули. Те, з якою одностайністю вони проголосували за впровадження ідеології ЛГБТ, показує, що вони готові йти до кінця і не відступляться від своїх намірів реформувати Церкву навіть перед загрозою розділення. Що ж може очікувати на католицтво? Деякі припущення з цього приводу вже були висловлені у статтях: «Куди заведе католиків Німеччини Синодальний шлях» та «Чи вдасться католикам зберегти свою церкву? Уроки для православних».
Останні події показують, що точка прийняття рішення в Католицькій церкві вже дуже близька. Аналогічні процеси відбуваються, наприклад, і в англікан. Там після того, як 9 лютого 2023 р. генеральний синод Церкви Англії затвердив благословення гей-шлюбів, почався вихід частини єпископату та віруючих, які не згодні з таким рішенням. У католицтві поки ситуація протилежна: окремі частини Католицької церкви приймають рішення про впровадження у себе ідеології ЛГБТ всупереч позиції Ватикана. Проте ситуація може змінитися будь-якої миті, залежно від того, яка партія – лібералів чи консерваторів – домінуватиме в римській курії.
Що буде далі?
Варіантів подальшого розвитку подій три:
- Ватикан наважиться визнати ідеологію ЛГБТ, і тоді католицтву загрожує правий розкол, тобто йти будуть консерватори.
- Ватикан заявить про неможливість йти проти Святого Письма та традиційної моралі, і тоді йому загрожує лівий розкол, тобто йти будуть ліберали. В останньому випадку Католицька церква Німеччини буде у перших рядах.
- Ватикан вдаватиме, що нічого не відбувається, просто заплющить очі на те, що в одних католицьких структурах содомію вважатимуть гріхом, а в інших – благословенною чеснотою. Але всі розуміють, що довго така двозначність тривати не може, а отже, рішення приймати доведеться.
Але хоч би яку позицію зайняв офіційний Ватикан, останні події показують, що в європейських країнах громадський запит на церковну легалізацію ідеології ЛГБТ домінує.
Це означає, що так чи інакше католицизм у Європі піде шляхом протестантизму, тобто повного та беззастережного визнання ідеології ЛГБТ та впровадження її у практику. Картини, коли «єпископами» виступатимуть відкриті трансгендери, геї та лесбіянки, зустрічатимуться дедалі частіше.
Якщо подивитися на перспективи розвитку католицизму в Європі, то вже зовсім в іншому світлі постає й процес об'єднання ПЦУ та українських католиків православного обряду, тобто УГКЦ. Цей процес вже запущено, про що неодноразово в тій чи іншій формі заявляли глави цих релігійних організацій Сергій (Епіфаній) Думенко та Святослав Шевчук. Він йде в рамках ще більш глобального процесу об'єднання Фанара та Ватикана, про що також прямо заявляли папа Франциск та патріарх Варфоломій. І якщо вас не лякає перспектива побачити католицького єпископа, який «співслужить» разом із «архієреями» ПЦУ в якомусь київському соборі, то як вам перспектива «співслужіння» з трансгендером? До речі, ухвалене Синодальними зборами Німеччини рішення про можливість зміни гендера в книзі хрещень вже відкриває шлях до «висвячення» трансгендерів у священні ступені. Потрібно просто прийти та заявити, що ти вже не жінка, а чоловік, змінити запис у метриці, і ти вже маєш право на священний сан. Отже, всі ці припущення вже мають абсолютно конкретні обриси.
Є й інший шлях – залишитися вірним Святому Письму, вченню Церкви, залишитися вірним самій Церкві. Але в такому разі треба терпіти всі ті гоніння, які сьогодні зазнає Церква. Вірність Церкви або «прощання з християнством», як висловився кардинал Герхард Мюллер, – можливо, питання постане саме так найближчим часом. Рішення за кожним із нас.
