Навіщо нам потрібна незрозуміла мова богослужіння

Сьогодні дуже багато розмов ведеться про богослужбову мову. І, зокрема, ведеться дискусія про те, як доцільніше звершувати богослужіння: українською (чи російською) розмовною, або ж застарілою та мало зрозумілою церковнослов'янською. Дискусія ця не нова, і вже були спроби перекладу богослужбових книг на російську мову. Готовність до цієї роботи була продемонстрована собором РПЦ 1917-18 року. Щоправда, далі рішень собору справа не пішла.

Ми бачимо, що у більшості випадків сьогодні богослужіння в храмах УПЦ відбувається церковнослов'янською мовою, а у розкольників – українською. Давайте разом розберемося, чим для слов'янських народів є мова церковнослов'янського богослужіння, і що ми втратимо у тому випадку, якщо наслідуватимемо досвід розкольників.

Церква на території нашої Батьківщини існує вже більше тисячі років. І весь цей непростий період її історії богослужіння у наших храмах звершуються церковнослов'янською мовою. Ця мова була спільною для всіх слов'янських народів, але важливо відзначити те, що на ній ніколи не розмовляли в побуті. Кирило і Мефодій не тільки склали Азбуку, але, з Божою допомогою, створили щось значно більш унікальне, що не має жодного аналога в світі, як у минулому, так і в сьогоденні.

Стародавні мови мають певний спільний знаменник, спорідненість, єдиний корінь, з якого вони походять. Наприклад, французька, італійська, іспанська мови сходять до загальної романської мови. Німецька, англійська, голландська – до германської. Російська, болгарська, сербська – до слов'янської. Цей зв'язок говорить про наявність загального предка у кожної мови, а в ще більшій глибині – про наявність якоїсь прамови, на якій говорило допотопне людство. У всіх мов є спільний корінь, а у кожної групи мов – загальний предок. Слов'янська мова дев'ятого століття – це загальний предок мов всіх слов'янських народів. Він був загальним для всіх слов'янських племен. Це так званий пізній період існування праслов'янської мови.

Саме в цей час і починається місіонерська діяльність святих Костянтина (Кирила) і Мефодія. Перше, на чому потрібно одразу наголосити, так це те, що до святих братів у слов'ян не було писемності. Сьогодні надмірно ревниві патріоти намагаються довести, що у слов'ян була своя грамота – це неправда. Немає жодного тексту, який би до нас дійшов, написаного цією міфологічною азбукою. Якби вона була, то таких текстів було б багато. Як правило, прихильники праслов'янської писемності наводять в якості прикладу «Велесову книгу», що виникла на горизонті науки у 1950 році і нібито списана з давніх дощечок слов'ян дев'ятого століття. Але провідні фахівці – філологи однозначно довели її фальшивість. Ця фальшивка належить до дев'ятнадцятого століття.

Кирило і Мефодій піддали обробці кожен шар слов'янської мови, кожен її рівень. Вперше ними була оброблена слов'янська графіка, орфографія, фонетика. Складно навіть уявити, що означає ввести в мову новий звук. Наприклад, звук «Ф» був відсутній у фонетиці слов'ян тієї пори. Але Кирило його запроваджує. У розмовному мовленні слов'ян звук «Ф» з'являється тільки через п'ятсот років після діяльності солунських братів, і виключно завдяки слов'янській азбуці. Звук «Ф» був узятий святими у греків, вони його позначили у слов'янській азбуці через букви «ферд» «фіта».

Навіщо брати вводили нові, незнайомі слов'янам звуки? Справа в тому, що коли Кирило і Мефодій робили переклад православного богослужіння слов'янською мовою, то вони зіткнулися з однією дуже складною проблемою. Мова слов'ян не була пристосована до вираження філософських і богословських віронавчальних термінів.

Наприклад, в слов'янській мові є слово «ПРАВ», співвідношуване з грецьким «ОРТОС», є слово «СЛАВА», якому відповідає грецьке «ДОКСА». Але у греків є слово ОРТОДОКСІЯ, а в слов'янській мові слова ПРАВОСЛАВІЄ немає. Більш того, в ній немає навіть такого способу словотворення. Але Кирило і Мефодій не тільки вводять нові слова, вони прищеплюють нашій мові абсолютно нову словотворчу модель, яка тепер стала для нас рідною.

Щоб якось порівняти те, що ми сьогодні читаємо в богослужбових книгах, і те, з чим зіткнулися Кирило і Мефодій, потрібно подивитись на ранні літописи і слов'янський фольклор. Граматичні конструкції слов'ян дуже примітивні. Це просто були суцільні складні перерахування І,І,І та А,А,А. «І прийшли Аскольд І Дір І всі інші вискочили Із човнів, І мовив Олег Аскольду і Діру, ви не князі І не княжого роду, І винесли Ігоря, А от син Рюрика, І вбив Аскольда І Діра».

І ось на цей граматичний лад нескінченних І,І-А,А перерахувань треба було перекласти найскладніші смислові, філософські, богословські та богослужбові поняття. Саме тому Кирило і Мефодій запозичують з грецької мови граматичні конструкції, завдяки яким і виникає літературне багатство сучасних нам слов'янських мов.

Мова, яку було отримано в результаті ось такого складного перетворення, була всім слов'янам рідною та зрозумілою, але ніколи не була розмовною. На ній ніхто ніколи в побуті не розмовляв. Більше того, вся подальша історія церковнослов'янської мови – це її підкреслена відокремленість від розмовної. Тільки в роки татарщини в нас і в роки туреччини в західних слов'ян, церковнослов'янська мова стихійно зближувалась з розмовною. Але це не від хорошого життя. А в періоди розквіту, коли над мовою працювали книжники, святі та професіонали, вона знову підносилась над розмовною і дистанціювалась від неї.

Навіть під час хрещення Русі, коли, здавалося б, можна було спростити створену святими братами мову і звести богослужіння до слов'янської розмовної мови, князь Володимир не став цього робити. Замість цього він організовує школи та набирає туди здібних дітей, які навчаються цій мові. А при Ярославі Мудрому відкриваються так звані «скрипторії». Це місця, де працювали книжники-професіонали над перекладом і написанням книг.

Церковнослов'янська мова виключно богослужбова, це мова, спеціально створена для молитви. Функції літературної мови, які вона виконувала у середньовіччі, були для неї вторинні і неорганічні. Важлива особливість цієї мови у тому, що вона у всій своїй повноті передається через текст, а не через звук. Письмовий текст мови містить більше інформації, ніж текст, що звучить. На слух слова «МИР» і «МІР» звучать однаково, а значення мають різні. Ця мова завжди була першим навчальним предметом протягом всієї історії існування нашої нормальної державності і залишалась такою до 1918 року.

Коли слов'яни були язичниками, то для передачі мовлення використовували «черти і рези». Це така собі примітивна форма піктограм. Як створюється азбука для мови? Автор азбуки чує мовлення, нарізає його на звуки і кожен звук позначає за допомогою літери. У мові ми з вами розрізняємо звуки і можемо передати їх у формі літер лише тому, що ми добре знаємо свою мову і свою азбуку. А спробуйте, наприклад, відокремити звуки мовлення у в'єтнамця, китайця чи японця. Це буде для нас суцільне булькання і шипіння. Кирило не тільки ділить слов'янську мову на звуки, він йде далі.

Так, наприклад, є звуки, загальні для слов'ян та греків – А, М, Р, О та ін Для них святі вводять одні й ті ж літери. Є специфічні слов'янські звуки, яких у греків не було. Для них вводяться нові літери – Ш, Ч. Ять... Так виходить, що ця азбука може одночасно обслуговувати дві мови – грецьку і слов'янську, що робить її універсальною. У світі немає жодної такої азбуки.

Кирило і Мефодій вводять нову термінологію, якої не було у слов'ян. По-перше, це були прямі запозичення типу «Ангел» і подібні. При цьому брати застосовують кальки до частин слів і вводять новий спосіб словотворення. Мило-Сердя, Цело-Мудріє, Злопо-Мненіє та інше.

Дивом, я застосую саме це слово в даному випадку, були винаходи, зроблені святими братами, яких не було в грецькій мові. Наприклад: слово «Воскресіння» у греків звучить як «Анастисос», що означає «прокидання», «пробудження», «повстання» і, в останню чергу, «воскресіння». У слов'ян було дієслово «Кресите». «Кресите» йде від кресала – висікання (воскресіння) вогню. Ольга говорила, заманюючи в пастку древлян, «мені чоловіка свого вже не кресити», тобто не воскресити.

Кирило бере за основу не грецьку мову, а слов'янську, і передає «Воскресіння» через «Кресите», а не «Анастисос». Далі! До цього кореня він прив'язує слово «Хрест». На грецькій «Хрест» звучить як «Ставрос». А вступ нових членів до Церкви Кирило позначає також через слово «Хрещення», а не через грецьке «бабтизма» – занурення.

Таким чином ми отримуємо слова з загальною основою «Кресите» – «Воскресіння», «Хрест», «Хрещення», яких не було у слов'ян, замість грецьких кальок «Анастисос», «Ставрос» і «Бабтизма». Сюди ж підходить загальне з греками слово «Христос».

Таким чином народжується поезія богослужбового тексту. У світі немає жодної мови, де слова «Христос», «Хрест», «Хрещення», «Воскресіння» були б пов'язані хоча б на слух. Це лише приклад, їх дуже і дуже багато.

«Георгій», наприклад, з грецької перекладається як «кращий». Але ж він воїн. А який воїн може бути кращим? Звичайно ж, хоробрий. І в слов'ян, завдяки Кирилу, «Георгій» – це «хоробрий». Святі солунські брати не просто копіювали грецизми, вони їх осмислювали в контексті менталітету слов'ян, як сказали б світські люди, з геніальною інтуїцією, а насправді за допомогою Благодаті і за сприяння Духа Святого.

Наступна теза важлива, і я почну свою розмову для її ілюстрації здалеку. Азбука у всіх народів вторинна по відношенню до мовлення. Люди спочатку говорили, а потім вже починали писати. Перші азбуки – це піктограми. Хочеш написати «Бик» – намалюй бика, або познач його символом, якось на нього схожим. Знаки дорожнього руху – це сучасне піктографічне письмо. Цей вид письма в науці називається «ідеографією» – записом ідей.

В історії народів світу немає жодної закінченої ідеографічної азбуки. Тому що в мові сотні тисяч слів, і привласнити кожному піктограму, навчити її правильно читати – це дуже велика розкіш. Жоден народ на це не здатен.

Іноді відбувалося так, що люди пристосовували ідеографічне письмо під звуки слів. Наприклад, є піктограма, що означає слово «Ко(а)за», є піктограма зі значенням слова «Лось». Ставлячи поруч два цих символи, письменник передає слово «Казалось». Але це поодинокі випадки. Революцію в цій галузі зробили фінікійці.

У 15-13 ст. до Р. Х. вони створили алфавіт, значення якого сумірне із винаходом колеса, а то й більше. Що це був за алфавіт? Бик у фінікійців звучить як «Алеф», верблюд – це «Гімел», пишеться, як горбик. Двері – «Далет», малюється як трикутник, тому що двері до шатра були саме такими. Вперше фінікійці починають позначати піктограмами не лише самі поняття, які несуть у собі ці символи, але й перші звуки, з яких вони починаються. Бик – це А, Верблюд – це Г, двері – це Д і т. д. 

Греки переймають цей алфавіт і саму ідею у фінікійців, пристосовують для себе, піктографічну символіку букв прибирають, а залишають у своєму алфавіті звуки в чистому вигляді. Що роблять Кирило і Мефодій? Вони, беручи за основу грецький алфавіт для слов'янської азбуки, залишають первинне значення букв як звуків, але при цьому також повертають буквам значення піктограм.

У назву букв повертається сторонній по відношенню до алфавіту смисл, але вже з духовним, богословським змістом. Літери знову вбирають символічний словесний одухотворений смисл. У слов'янському алфавіті ці літери-слова належать до різних частин мови, це й іменники, і дієслова, і прислівники, вони всі стоять у різних граматичних формах, але це не що інше, як текст. «Аз» «буки» «веди» «глаголь» «добро» «весть» «покой» «рци» «слово» «твердо» і т.д. Наприклад, навіть слово «Земля», яке потрапило до цієї слов'янської піктографічної азбкуи, означає вже не грунт, а те, що в контексті псалмоспівця Давида означає «воспойте Господеви вся земля». Це не грунт, а те, що позначається в науці як «біогеоценоз». Це все те, що живе на цій території, що літає над нею і що існує всередині її. Але, оскільки Давид словом «біогеоценоз» не користувався, то й святі Кирило і Мефодій використовують для цього слово Земля.

На цьому наукова реконструкція слов'янської азбуки закінчується. Всі вчені згодні з тим, що вона являє собою в тому числі і піктографічне письмо, але як його читати ніхто не знає. До нас не дійшло смислове значення слов'янських літер-піктограм. А святі Кирило і Мефодій не залишили після себе, на жаль, жодного коментаря з приводу створеної ними азбуки. При більшовиках ось ці духовні символи – піктограми літер – були замінені на звичну вже нам «Абевегедейку», яку ми з вами наспівували в школі.

Висновки.

Церковнослов'янська мова завжди була високим стилем мови, такою вона залишається й досі. Це богослужбова мова, яка ніколи не використовувалась у розмовному мовленні і була виключно мовою богослужіння. Головна цінність церковнослов'янської мови – це її боговдухновенність. Створена Кирилом і Мефодієм як мова церковної літургійної практики, вона є Богом дарованою мовою молитовного предстояння і розмови з Богом. Відмова від церковнослов'янської мови як мови богослужбової, перехід у літургійній практиці на мову загальновживану, призводить до змирщення, секуляризації та профанації богослужіння, до її якісної деградації. Високий стиль богослужбової мови відрізняє літургійну практику слов'янських народів і зводить її до ступеня більш високого у порівнянні з тими помісними церквами, в яких богослужіння звершується на звичайній, загальновживаній мові.