Як перші дні Церкви визначили життя сучасних християн

Основу Церкви покладено самим Ісусом Христом протягом трьох із половиною років земного Його служіння. У Євангелії ми зустрічаємо не лише Його нове вчення – заклик до досконалості Бога: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мт. 5:48), а й установлення Ним таїнств, відкриття основних догматів віри. Саме Господь виділяє апостолів із середовища навколишнього народу, вручаючи їм особливі, порівняно з іншими послідовниками, повноваження: право навчати, священнодіяти, «владу ключів» – в'язати й рішити совість.

Головну подію цих десяти днів виокремлює апостол Лука в книзі Діянь – обрання дванадцятого апостола замість Іуди, який відпав. Ним став апостол Матвій. Він був обраний за жеребом і був свідком усього періоду земного служіння Ісуса. Кількість істинних послідовників Ісуса Христа в цей час можна приблизно вимірювати згадкою апостола Павла, що Воскреслий Христос явився «нараз більше як п'ятистам браттям» (1Кор. 15). З них 120 осіб брали участь у виборі Матвія перед Лицем «Господа серцезнавця».

П'ятидесятницю називають днем народження Церкви. Зіслання Святого Духа Христос називає «Обітницею Отця» (Лк. 24:49). Зішестя Утішителя – це частина плану Божого зі спасіння світу, що богослов'я називає «Домобудівництво нашого спасіння». Саму П'ятидесятницю передбачали старозавітні пророки. На це вказують самі апостоли, ап. Петро посилається на пророка Йоіла, роз'яснюючи поведінку апостолів у момент П'ятидесятниці (пор. Діян. 2).

Існують два погляди щодо кількості тих, хто прийняв Святого Духа в момент П'ятидесятниці. Згідно з першим, вогняні язики спочили на кожному зі 120 людей, які кілька днів тому брали участь у виборі дванадцятого апостола. Прихильники другої думки вважають, і це вірогідніше, що Утішитель зійшов на 12 апостолів, тому що саме до них була звернена обітниця і саме для цього Матвій поповнював їхнє число.

Саме Писання зазначає, що з апостолами не розлучалися дружини, які прийшли з Галілеї. Церковне передання, виражене в іконографії свята П'ятидесятниці, схиляється до думки про дванадцять апостолів, однак включає в їхній сонм Богородицю.

Місце та час П'ятидесятниці. Перед вознесінням Господь дав наказ не відлучатися від Єрусалима, «аж поки зодягнуться силою з висоти». Тому Єрусалим – це місто П'ятидесятниці для виконання пророцтв: «Вийде Закон із Сіону, а слово Господнє – із Єрусалиму» (Мих. 4:2).

Церковна традиція чітко закріплює зішестя Духа за Сіонською світлицею, місцем біля Єрусалимського храму, де на площі було велике збіговисько народу, який міг зійтися до «дому П'ятидесятниці». Книга Діянь оповідає, що «язики, немов би огненні» зійшли у супроводі землетрусу близько 9-ї години ранку у недільний день.

Під дією благодаті Святого Духа апостоли преобразилися. Змінився весь їхній склад: розум, серце, воля, бажання та устремління. Протягом євангельської історії і також у день Вознесіння ми помічаємо, що вони очікували від Христа земного панування та земної влади. Досить згадати прохання Соломії про дітей своїх Якова та Івана. Або згадаймо суперечку учнів «щодо першості», унаслідок якої мала визначитися посада при дворі нового царя.

З моменту зішестя Утішителя апостоли все усвідомили, дійсно справдилася обітниця Учителя: Дух Святий «попровадить до цілої правди». Дух їх навчив, дав розуму здатність розуміти пророцтва в їхньому істинному сенсі. Всі земні іудейські уявлення про Месію зникли. Відтепер вони стали проповідниками Небесного Царства і панування духу над плоттю.

Сам характер кожного з апостолів зазнав змін. Ті, хто в Гефсиманії ганебно розбіглися в хвилину взяття Христа під варту, тепер сповнилися готовності нести благу вість незважаючи на смертельні небезпеки. «Параклітос», як Христос називав Утішителя в останній бесіді, сповнив їх благодаттю сповіщати Керигму – сповідування віри в народженого у Вифлеємі, розп'ятого за мурами Єрусалима, обіцяного пророками Христа – Сином Божим і прямо Богом.

Головна суть вісті апостолів: смерть і Воскресіння Христа звільняють віруючого в Нього від гріхів, влади диявола, смерті. Щоб увійти в цю віру, потрібно жити відповідно до заповідей Євангелія: «Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме» (Ів. 14:23).

Для проповіді Святий Дух послав апостолам серед дарів і дар говорити різними мовами, тож іудеї розсіювання дивувалися, чуючи їх своїми мовами.

Перший час життя Церкви. Громада послідовників апостолів отримала назву «екклісія», що означає «народне зібрання» і відповідає єврейському «кагал», а слов'янському – «церква». Початковим ядром Церкви були галілеяни (пор. Лк. 19:37). Перший розділ Діянь святих апостолів, єдиної історичної книги Нового Заповіту, згадує зібрання осіб близько ста двадцяти. Саме вони разом із дванадцятьма стали основою молодого християнства.

Після першої проповіді апостола Петра в день П'ятидесятниці, коли навернулося три тисячі осіб, Церква поповнилася вихідцями з Єрусалима та іудеями розсіювання. Багато хто з іудейських священників каявся та приймав хрещення. З розповіді книги Діянь святих апостолів ми не помічаємо, щоб до віри прийшли члени Синедріону, тобто верховної духовної влади іудейської релігії. Слово Боже від них було закрите. Синедріон і первосвященики, які розіп'яли Ісуса Христа, споруджують гоніння тепер на Його Церкву. Книга Діянь зберегла для нас навіть суперечки, які були в судилищі про апостолів (див. Діян. 5:34-39). Господь же «щоденно до Церкви додавав тих, що спасалися».

Передання зберегло для нас відомості, що першим єпископом Єрусалимської Помісної Церкви був апостол Яків, брат Господній. На цей ступінь його звів Сам Господь, з'явившись йому після Воскресіння.

З Діянь ми бачимо, що дія благодаті була такою сильною, що всі віруючи жили, як живуть святі: «А всі віряни були вкупі, і мали все спільним... власність ділили всім, як кому чого треба було». Цей спосіб життя став ідеалом для християнського чернецтва. Перші християни «постійно перебували в молитвах» і «переломленні хліба» – Євхаристії. Молитва була повітрям молодого християнства і залишиться основою духовного життя на всі віки. Церква зростала і множилася серед іудеїв. Дванадцять апостолів були головними дійовими особами в управлінні та проповіді.

Таїнства – основа Церкви з першого дня. З перших же днів Церква виступає як спільнота віруючих у Смерть і Воскресіння Христове. На запитання тих, хто навернувся до віри в Ісуса Христа після проповіді апостола Петра: «Що нам робити?», апостол, спонукуваний Духом Святим, дає чітко зрозуміти, що вхід у Церкву лежить через покаяння і хрещення (Діян. 2:38).

Церква з перших же днів виступає як носій Таїнств. Апостоли з моменту зішестя Святого Духа володіють повнотою священства: ставити в ієрархічні ступені, в'язати і рішати, проповідувати, приводити до купелі, переламувати Євхаристичний Хліб.

Серед перших навернених до Христа були не тільки тубільці, а й іудеї розсіювання з усякого народу (пор. Діян. 2), так звані елліністи, тобто євреї-носії грецької культури й освіти. Можна припустити, що вони, повернувшись додому, стали першими вісниками Царства Христового. Примітно, що всі сім дияконів носять грецькі імена (пор. Діян. 6:5), що демонструє відкритість елліністів до Євангельської вісті та їхню роль у ранній Церкві.

Життя іудея виховане було в понятті гріха і прощення. Для цього лилися ріки крові тварин у єрусалимському храмі. Однак усі правовірні розуміли, що крові тельців і козлів недостатньо для прощення гріхів. Месіанське сподівання іудеїв, що постійно підкріплювалося Священним Писанням, виражалося в очікуванні цього прощення від імені Месії. Десятки тисяч людей відгукнулися на проповідь покаяння «пророка пустелі» Іоанна Предтечі. Він «виправляв шлях Господу» в серці народу.

Ми пам'ятаємо, що люди, приймаючи Іоаннове хрещення, озвучували свої гріхи й омивалися водою. Його проповідь підготувала народ до прийняття Христа, до Його хрещення «Духом Святим і вогнем». Це реальний факт, який помітили найщиріші учні Предтечі: «Той, Якого ти хрестив, здобуває більше учнів, ніж ти».

Примітно, що в історичній ретроспективі ми явно бачимо «домобудівництво покаяння». Його проповідує Іоанн Предтеча, про нього говорить Христос – цього Він навчає апостолів у дні Його служіння, з нього починають у день П'ятидесятниці свою проповідь апостоли: «Покайтеся, і нехай хреститься кожен із вас» (Діян. 2:38).

На всі часи й віки проповідь покаяння стане основною проповіддю Церкви, а дарування прощення стане основною місією Церкви до цього дня і до Другого Пришестя Христа.