Останнє слово буде за Богом
Євангельське читання цього недільного дня розповідає нам про те, як Спаситель п'ятьма хлібами й двома рибинами нагодував п'ять тисяч людей.
Ні Нагірна проповідь і навіть ні чудеса зцілення біснуватих і невиліковних людей стали приводом для того, щоб іудеї захотіли бачити Христа своїм Царем земним. Саме диво насичення спонукало їх зробити змову і спробувати насильно вознести Спасителя на п'єдестал земної влади. Але майже відразу вони відмовляться від цієї ідеї, бо почнуть вважати Іісуса безумцем. Як може Цар говорити про те, що потрібно їсти Його Тіло і Пити Його Кров? Людина, яка живе світом, ніколи не зрозуміє те, що їй каже Бог.
Духовний шлях – це вузький шлях, на якому всі явища пізнаються, відчуваються і переживаються серцем. Ті, що йдуть цим шляхом, відкривають для себе внутрішнє, потаємне християнство, знаходячи в ньому Самого Христа, який живе в їхніх серцях.
Спасіння – це і є все, заради чого ми народилися, а решта – лише мішура й декорації до наших помилок.
Допоки ми образливі, ми не можемо пробудитися до Бога. Допоки ми хтиві, ми не можемо наблизитися до благодаті. Доки ми горді і марнославні, ми не можемо наблизитися до Христа.
Мирський шлях – це шлях аналізу мертвого й холодного розуму, переповненого оманами, упередженнями та марнославством. Ті, хто йде цим шляхом, задовольняються зовнішніми релігійними формами. Христос цим людям не потрібен, їм потрібна релігія як цементуючий матеріал для побудови земного царства, де політика і релігія – це лише два важелі впливу на свідомість, способи маніпуляції суспільними масами для досягнення тих цілей, які ставлять перед собою архітектори нової вавилонської вежі. На цьому будівництві завжди стоїть запах пекельної сірки мертвої ідеології, яка виправдовує будь-яке зло в ім'я майбутніх перемог і досягнень.
На вузькому шляху, що веде до Царства Божого, чується навпаки стійке благоухання Христової любові. Для того, щоб вдихати її принадний аромат, потрібно полюбити юродство євангельської любові і відмовитися від земної, душевної, бісівської мудрості (Як. 3:15), тієї, яку люди зазвичай називають здоровим глуздом. Якщо припинити слідувати за розумом, відповіді від Бога приходитимуть самі собою.
Благодать – вона, як любляча мати для дитячої душі, приходить до тих, хто став подібним до малих дітей у своїй незлобності.
Божа людина неодмінно смиренна, добра, співчутлива, любляча. Це один із чудових критеріїв відмінності істинних пастирів Церкви Христової від вовків у овечих шкурах.
Розум невтомно прагне збільшувати світські знання про що завгодно, аби не залишити нам жодної хвилини спокою. Він надувається знанням, а разом із ним і марнославством, як жаба на болоті, не помічаючи власного духовного невігластва. Спасіння – це коли серце наповнене Христом. Якщо приліпимося серцем до Бога, неодмінно спасемося. Якщо приліпимося до думок, неодмінно загинемо. Гріховний розум ловить нас через помисли на гачки страху. Егоїзм завжди боягузливий, але у благодатному серці не живе страх. Коли розум приборканий і умиротворений, ми миттєво здобуваємо спасіння у Христі.
Тіло щасливе, коли воно здорове й сите. Душа щаслива, коли вона досягає бажаного й задоволена. І тільки дух іде далі, сягаючи блаженства небесного, відкинувши все земне.
Той, хто знайшов тілесне щастя, не хоче шукати душевного. Той, хто знайшов душевне щастя, не прагне знайти духовне. Тому і тілесне, і душевне щастя завжди має присмак гіркоти. Гіркота − це розчарування від досягнення земного щастя, неважливо, якого воно роду. Небесне блаженство інше: воно невичерпне, як і Сам Бог – безмежний, всюдисущий і невимовний.
Спочатку людина спасається для себе, але потім виявляється, що вона спасається заради кожного. Спастися – це означає дати у своєму житті можливість діяти одному тільки Богові. Часу у нас для здобуття спасіння залишилося дуже мало, тож досить читати новини й думати про те, куди котиться світ і що з нами далі буде. Це вже неважливо. Важливо лише одне – ми з Богом тут і зараз чи ні.
Залиште мертвим ховати своїх мерців. Нехай вони будують свої мертві світи, окроплюючи його цеглу людською кров'ю. Нехай проповідують необхідність побудови земного царства на фундаменті людського горя і невинних страждань. Нехай, ведені залізною рукою та злою волею, марширують рівними колонами в пекельні глибини. Це їхній шлях та їхній вибір. Нам же потрібно якнайшвидше і рішучіше братися за молитовну практику і спасатися, поки є для цього час. Настав час схаменутися і не прогаяти єдину можливість з'єднатися з Богом назавжди. «Сплячий, вставай, і воскресни із мертвих, і Христос освітлить тебе!» (Еф. 5:14).
У Царство Боже ведуть тільки одні двері, і вони знаходяться в глибинах нашого серця, ніяких інших дверей немає ні на небі, ні на землі.
Жодними людськими зусиллями нам ці двері не відчинити, це зможе зробити тільки благодать Божа. Ми можемо тільки тихо, з великим благоговінням стукати в неї молоточком сердечної безмовності та неспішної покаянної молитви. Тихість Божа – відрада для душі й серця. Спасіння приходить лише до чистого серця, що здобув спокій Святого Духу. Настав час прибрати все старе. Якщо ставати день за днем все розумнішими і розумнішими, то не залишиться часу на те, щоб стати добрішими. Благодать терпляче чекає на наш вибір. Чим більше відмовимося від себе, тим більше знайдемо в собі Бога.
Духовна людина не прив'язана до світу. Все, що відбувається у світі, вона не відкидає і не приймає. Духовна людина береже безпристрасність, утверджуючись з кожним днем у пам'яті Божій та безперервній молитві. Духовна людина береже себе в безмовності розуму і спасається, відтинаючи від себе будь-які помисли, не тільки злі, а й добрі. Всі помисли зводяться завжди до одного – як урятувати своє тіло, а всі молитви спрямовані на спасіння душі. Тільки тому, хто всі свої турботи направив на спасіння душі, Господь додає й те, що йому потрібне для життя тіла.
«Ти наповнився Божественною любов'ю, і Бог відкрив тобі, що світ завжди був сповнений нею, бо був створений любов'ю і не може існувати без неї навіть мить. Християнин знає, що його істинний друг – Христос, його шлях – Євангеліє, його притулок – смиренність. Смиренність є залишення гордості, егоїзму, хибного "я" і входження в життя вічне, в безмежну Божественну Істину "Я Єсмь". Все виконано. Ти переміг світ разом із Христом. Останнє слово залишиться за Господом» (Старець Симон Безкровний).
