Рішення Собору УПЦ: розкол чи ні?

27 травня 2022 року пройшов Помісний Собор, який оголосив про незалежність Української Православної Церкви. Його результати відразу ж викликали у православних шквал емоцій, причому діаметрально протилежних – від тріумфу до скорботи. Що ж там сталося?

Нагадаємо, що спочатку скликався не Собор УПЦ, а збори єпископів, духовенства та мирян. Коли за результатами обговорення церковних проблем у форматі зборів стало ясно, що Церква потребує прийняття певних рішень, відбулося екстрене засідання Священного Синоду, потім – Архієрейський Собор і, нарешті – Помісний Собор (до речі, цей вищий орган управління, згідно зі Статутом УПЦ, називається не Помісним, а просто: "Собор Української Православної Церкви").

Що прийняв Помісний Собор?

Незгода з позицією Патріарха Кирила

«Висловлюємо незгоду з позицією Патріарха Московського та всієї Русі Кирила щодо війни в Україні».

Позиція Патріарха щодо війни в Україні – одна з найболючіших для вірян УПЦ. Важко сперечатися, що він фактично схвалив дії РФ в Україні, це випливає з його численних заяв та проповідей після початку війни. Як приклад можна згадати, як 14 березня 2022 р. після закінчення літургії в Неділю Торжества Православ'я Патріарх Кирил вручив главі Росгвардії Віктору Золотову Августівську ікону Божої Матері зі словами: «Нехай цей образ надихає молодих воїнів Росгвардії, які приймають присягу, які вступають на шлях захисту Вітчизни». Оскільки росгвардійці брали участь у військових діях в Україні, слова Патріарха набувають характеру благословення на подібну діяльність. Саме так це зрозумів В. Золотов, бо у своєму слові у відповідь він став говорити саме про війну в Україні: «Хочу сказати, що так, не все йде так швидко, як хотілося б, але це лише тому, що нацисти ховаються <…> але ми йдемо до наміченої мети крок за кроком і перемога буде за нами». Патріарх нічого не заперечив і нічого не поправив.

І слід сказати, що Патріарх задає тон загальної позиції РПЦ. Наприклад, найавторитетніший митрополит Воронезький та Ліскінський Сергій 12 квітня 2022 р. заявив: «Ми всі повинні підтримувати нашого Президента і ту справу, яку він робить. На превеликий жаль, це завдання вже неможливо виконати без пролиття крові». 

Тобто кровопролиття виправдовується високими цілями. А це ніщо інше як єзуїтський принцип: ціль виправдовує засоби. Отож Собор УПЦ висловив незгоду з цією позицією. Вбивства, зокрема й дітей, насильство, руйнування будинків не можна виправдати жодними «високими цілями».

Мироваріння

«Собор мав міркування щодо відновлення мироваріння в Українській Православній Церкві».

Насамперед, треба відзначити формулювання – про мироваріння прямо не оголошено, йдеться лише про «судження». Але й ці слова вже викликали у багатьох обурення – а все тому, що варіння мира часто сприймається як ознака автокефальної Церкви.

З цього приводу можна сказати, що самостійне мироваріння є лише атрибутом автокефалії, а не умовою, до того ж, обов'язковою. До речі, миро у Києві варили ще за часів Російської імперії, коли єпархії колишньої Київської Митрополії входили до складу Руської Церкви.

Закордонні парафії

Не будемо наводити текст цього пункту повністю. Сенс його зводиться до того, що через масову (більше 6 млн осіб) міграцію з України виникла гостра необхідність організувати пастирську опіку вірян за кордоном. Тим більше, що логічно припустити, що якась частина вимушених переселенців уже в Україну не повернеться до найближчого майбутнього. Тому Собор вирішив «і надалі розвивати місію за кордоном серед православних українців для збереження ними своєї віри, культури, мови та православної ідентичності».

Закордонні парафії вірян УПЦ існують у багатьох країнах: Італії, Канаді, США та інших. Турбота про свою паству, що опинилася закордоном – очевидна необхідність, а тому цей пункт постанов Собору є логічним. Тим не менш, він також викликає у багатьох дискусії, оскільки наявність діаспори свідчить про самостійність Церкви.

Пошуки єдності в українському Православ'ї

УПЦ заявляє про готовність розпочати з ПЦУ діалог, але висуває три умови:

• припинити захоплення храмів;
• визнати свою «автокефалію» неповною;
• перевисвятити своїх «архієреїв» канонічними єпископами.

Безумовно, головною умовою є остання. Факт залишається фактом: майже всі «єпископи» ПЦУ отримали свою «хіротонію» від Філарета Денисенка, коли той уже був відлучений від Церкви. Визнання Константинопольським патріархатом архієрейської гідності «ієрархії» ПЦУ нічого в цьому питанні не змінило – на неможливість визнання благодатності «хіротоній» заднім числом вказували представники багатьох Помісних Церков.

Наскільки можливе виконання у ПЦУ такої умови, покаже час. За свою недовгу історію там продемонстрували величезну залежність від світської влади, зокрема і зарубіжної. Тому якщо раптом з якихось причин ці сили вважатимуть за необхідне об'єднання православних конфесій в Україні, відповідний тиск на ПЦУ цілком може бути виявлений.

При цьому у Постанові Собору УПЦ не сказано, від кого представники ПЦУ можуть отримати законні архієрейські хіротонії. Сказано лише, що «для визнання канонічності ієрархії ПЦУ потрібне відновлення апостольської наступності її єпископів».

Втім, на сьогоднішній момент можливість об'єднання з ПЦУ видається абсолютно неймовірною.

Незалежність УПЦ

«Собор прийняв відповідні доповнення та зміни до Статуту про управління Української Православної Церкви, що свідчать про повну самостійність та незалежність Української Православної Церкви».

Цей пункт є найважливішим у Постанові Собору, заради вирішення якого збирався сам Собор. Але з тексту абсолютно незрозуміло: це вже автокефалія чи ще ні?

Тексту змін та доповнень до Статуту УПЦ у відкритому доступі ще немає, але митрополит Климент (Вечеря) в інтерв'ю агенції LIGA.net на запитання, що ж на практиці передбачають зміни до статуту, відповів: «Непоминання патріарха, самостійність у прийнятті всіх організаційних рішень, непідпорядкованість будь-яким рішенням РПЦ щодо УПЦ».

Через два дні після Собору, 29 травня 2022 року, у Києво-Печерській лаврі відбулася літургія, де на Великому вході Митрополит Онуфрій згадав ім'я Патріарха Кирила серед Предстоятелів інших Помісних Церков. До того Митрополит поминав його як «великого господина».

Митрополит Онуфрій згадав ім'я Патріарха Кирила серед Предстоятелів інших Помісних Церков. До того Митрополит поминав його як «великого господина».

Перейдемо до зв'язків із РПЦ.

У Статуті УПЦ до останнього часу було кілька норм, що вказують на зв'язок з РПЦ:

• УПЦ є самоврядною частиною Руської Православної Церкви (р.1 п. 5);
• новообраний Предстоятель УПЦ отримує благословення від Московського Патріарха (р. 5 п. 2);
• Предстоятель УПЦ є постійним членом Священного Синоду РПЦ (р. 5 п. 8)
• УПЦ з'єднується з усіма Помісними Церквами через РПЦ (р. 1 п. 3)
• Собор єпископів УПЦ діє виходячи з постанов Соборів РПЦ (р. 3 п. 3).

Учасники Собору стверджують, що ці пункти зникнуть. Так це чи ні, з'ясується, коли опублікують новий Статут УПЦ.

Вимушена самостійність єпархій

«На період воєнного стану, коли зв'язки між єпархіями та церковним керівним центром ускладнені або відсутні, Собор вважає за доцільне надати єпархіальним архієреям право самостійно приймати рішення з тих чи інших питань єпархіального життя, що належать до компетенції Священного Синоду або Предстоятеля Української Православної Церкви, при відновленні можливості, інформуванням священноначалія».

Цей пункт Постанови ми невипадково поставили останнім. Звичайно, він покликаний вирішити цілу низку питань життя єпархій, які опинилися на непідконтрольній Україні території та зв'язок з якими у війну утруднений чи неможливий. Це і кадрові питання, і відкриття монастирів, започаткування навчальних закладів і так далі. Але є ще одне, і воно зараз, мабуть, головне.

Таким єпархіям надано право керуватися у своїй діяльності колишнім Статутом УПЦ. Про те, що таким правом мають намір скористатися, вже заявили у Донецькій, а також Сімферопольській та Кримській єпархіях УПЦ.

Реакція на Собор

Як уже було сказано, рішення Помісного Собору УПЦ викликали бурхливу реакцію і в Україні, і в РФ. Обговорюються два головні питання:

1. Автокефалія це чи ні?
2. Розкол це чи ні?

Так, про розкол у своєму телеграм-каналі заявив заступник голови Синодального відділу РПЦ із взаємин Церкви із суспільством та ЗМІ Олександр Щипков. Він написав, що нібито в УПЦ вже заявили про відновлення мироваріння, і це є головною ознакою автокефальності. Також Щипков заявив, ніби у Києві миро ніколи не варили (що явна помилка). Підсумував свою публікацію автор словами, що Собор – це проект Держдепу, а Митрополит Онуфрій – його виконавець. Були й інші емоційні висловлювання представників РПЦ.

Але потім пішла низка офіційних заяв, і градус пристрастей одразу знизився.

28 травня 2022 року голова ВЗЦЗ МП митрополит Іларіон заявив, що Собор УПЦ тільки підтвердив Томос Патріарха Олексія 1990 року і єдність із РПЦ, як і раніше, зберігається. Спікер РПЦ Володимир Легойда одразу вказав, що саме слова митрополита Іларіона є офіційною позицією Московського Патріархату.

Потім висловився Патріарх Кирил. 29 травня він прокоментував рішення Собору УПЦ так: «Ми з розумінням ставимося до того, що Блаженніший Митрополит Онуфрій та єпископат повинні максимально мудро діяти сьогодні, щоб не ускладнювати життя свого віруючого народу».

А офіційну крапку поставив Синод РПЦ, який в екстреному режимі зібрався 29 травня. Його основні тези такі:

• Статус УПЦ визначено Грамотою Патріарха Олексія від 1990 року.
• Прийняті Собором УПЦ зміни до Статуту потребують вивчення у встановленому порядку на предмет їх відповідності згаданій Грамоті та Статуту РПЦ.
• Висловлено жаль, що у ряді єпархій УПЦ припиняється поминання Патріарха.

Ці рішення вже встигли неофіційно прокоментувати представники духовенства Руської Церкви. Наприклад, відомий священник і богослов Георгій Максимов заявив, що в РПЦ не засудили рішення Собору УПЦ, але й не затвердили його: «Таким чином зазначено, що внесені Собором УПЦ зміни не можуть вважатися такими, що набрали чинності».

Оскільки Максимова підтримали і в єпископаті РПЦ (наприклад, вікарій Патріарха єпископ Сава (Тутунов)) варто зауважити, що Статут УПЦ навіть у колишній своїй редакції не передбачав затвердження його рішень у РПЦ. Про це свідчить п. 2 розділу 15 «Про зміни до Статуту про управління Української Православної Церкви»: «Право внесення доповнень та змін до цього Статуту має Собор єпископів УПЦ з наступним прийняттям Собором УПЦ».

Як би там не було, всі, хто побоювався, що рішення Помісного Собору є розколом, можуть заспокоїтися. Розриву з Руською Церквою не сталося.

Всі, хто побоювався, що рішення Помісного Собору є розколом, можуть заспокоїтися.

Відкритим залишається питання автокефалії – так є вона чи ні?

Відповісти на нього можна так: за тими правами, які тепер має УПЦ – безумовно так, але за своїм офіційним статусом – ні.

Та й чи має це значення для тих вірян, хто приходив і приходитиме на богослужіння до її храмів? Чи так важливо їм, чи називатиметься УПЦ автокефальною чи автономною? Для них дійсно важливо, що ніякого розколу не сталося, що всі обряди Церкви були й залишаються дійсними.

УПЦ у будь-якому разі є і буде єдиною благодатною Церквою Христовою в Україні. Її, як і раніше, визнаватимуть скрізь у Православному Світі. Вона, як і раніше, здійснюватиме свою спасительну місію на землі.

І вже зараз можна сказати – у складній ситуації, в якій зараз опинилася УПЦ, її Собор ухвалив оптимальне рішення.

З одного боку, Церква заявила про свою повну самостійність: тепер влада не має жодних підстав для законів про заборону УПЦ, заборон її діяльності, «переведень» громад у ПЦУ тощо.

З іншого боку – зберігся молитовний зв'язок із Руською Церквою, вдалося уникнути небезпеки розколу. Так, зараз повністю незадоволені ні «автокефалісти», ні «традиціоналісти», але збереглася Церква, збереглася наша єдність як членів єдиного Тіла Христового. «Так багато нас є одне тіло в Христі, а зосібна ми один одному члени» (Рим. 12:5).

У складній ситуації, в якій зараз опинилася УПЦ, її Собор ухвалив оптимальне рішення.

Ми всі зберігаємо єдність у Христі з усіма православними громадами у всьому світі. І також ми маємо зберігати цілісність УПЦ. Дискусії про її статус не повинні стати причиною поділу всередині. На нашу Церкву і так ополчилися багато хто, і в цих тяжких умовах наше завдання зберегти внутрішню єдність навколо нашого Предстоятеля Блаженнішого Митрополита Онуфрія, оскільки лише в нашій єдності запорука існування справжнього, а не бутафорного Православ'я на землі України.