Заборона УПЦ? Про законопроекти з розриву України зсередини
У Верховній Раді зареєстрували два законопроекти щодо заборони УПЦ. Навіщо вони написані і до чого можуть призвести у разі ухвалення.
Ще не минуло й місяця війни з РФ, як окремі представники української влади вирішили відкрити «внутрішній фронт» – розпочати «бойові дії» проти Української Православної Церкви. 22 березня 2022 р. у Верховній Раді було зареєстровано законопроект 7204 «Про заборону Московського патріархату в Україні», а 26 березня – законопроект 7213 про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», сенс яких у тому ж – знищенні УПЦ.
Законопроект 7204
Законопроект 7204 подала до Верховної Ради народний депутат Савчук Оксана Василівна, член партії ВО «Свобода», уродженка Івано-Франківська. За віросповіданням вона греко-католичка, у 2018 р. вона отримала нагороду від папи римського Франциска. Також Савчук отримала церковний орден з рук Сергія (Епіфанія) Думенка.
Про світогляд О. Савчук говорить той факт, що під час обговорення законопроекту 2797 року про заборону героїзації нацизму та осіб, які брали участь у Голокості, вона заявила, що бійці гітлерівської дивізії СС «Галичина» – герої.
Сенс законопроекту О. Савчук гранично простий – заборонити «Московський патріархат» в Україні, а все майно націоналізувати. Тим громадам, які хочуть уникнути націоналізації, дається 14 днів, щоб «змінити свою підпорядкованість».
Схема знищення УПЦ згідно з законопроектом 7204 виглядає так:
- Оголошується заборона діяльності УПЦ. Стаття 1: «На території України забороняється діяльність Московського патріархату – Російської православної церкви та релігійних організацій, які є частиною Російської православної церкви, у тому числі Української православної церкви».
- Після цього протягом 2-х діб все майно керівних органів УПЦ націоналізується.
Стаття 1: «Уся церковна власність вищих органів церковної влади та управління <…>, у тому числі Київської митрополії Української православної церкви, синодальних установ, управління єпархій протягом 48 годин з дня набуття чинності цим законом інвентаризується та націоналізується».
Зауважимо, що за 48 годин це зробити технічно неможливо, а такий короткий термін у законопроекті вказаний з тією метою, щоб показати виборцям, наскільки ініціатор законопроекту є крутим і непримиренним у боротьбі з «ворогом».
- Одночасно з цим починається відлік 14 днів, протягом яких «релігійні громади, монастирі та навчальні заклади» можуть змінити свою підпорядкованість (мабуть так, що перейти до ПЦУ чи УГКЦ). У цьому випадку у них не відбиратимуть майно, але проведуть, що називається, «крізь стрій»..
Стаття 5: «Під час зміни підпорядкованості релігійних громад, монастирів та духовних навчальних закладів Московського патріархату Україна здійснює перевірку інформації щодо антиукраїнської чи будь-якої антидержавної діяльності або колабораціонізму з російським агресором і, у разі підтвердження цієї інформації, притягує винних до кримінальної відповідальності». Враховуючи, скільки фейків та брехливих звинувачень на адресу УПЦ з'являється у цьому плані, можна стверджувати, що це буде жорстка розправа з невгодними.
- Громади, монастирі та духовні школи, які відмовилися змінювати «підпорядкованість», просто забороняються, а їхнє майно конфіскується.
- Києво-Печерська, Почаївська та Святогірська лаври та інші храми передаються державі або місцевим територіальним громадам. Терміни виконання цього у законопроекті не вказуються.
Законопроект 7213
Через три дні, 26 березня, до Верховної Ради було подано другий законопроект про фактичну заборону УПЦ. Його подала група депутатів, більшість із яких обрано від партії «Голос». Багато з них були членами організації «Пласт» та Української Галицької Партії. Цікаво, що частина з них, як і Оксана Савчук, близька до ПЦУ. Наприклад, Соломія Бобровська створила в Раді міжфракційне об'єднання на підтримку ПЦУ та отримала від Сергія Думенка церковний орден. Відвідують главу ПЦУ й інші автори, наприклад, Ярослав Юрчишин.
На відміну від савчуківського, законопроект 7213 передбачає внесення змін та доповнень до вже існуючого закону «Про свободу совісті та релігійні організації», а саме – має доповнити статтю 3 абзацом такого змісту:
«Для охорони громадської безпеки та порядку забороняється діяльність релігійних організацій (об'єднань), які безпосередньо або як складові іншої релігійної організації (об'єднання) входять до структури (є частинами) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України».
Цей законопроект «дипломатичніший». Тут не згадано ні РПЦ, ні УПЦ, не сказано про конфіскацію майна (хоча певний натяк на це є), не йдеться, що в УПЦ відберуть Лаври, немає вимог до СБУ перевіряти релігійні громади під час зміни «підпорядкованості» тощо.
У законопроекті 7213 навіть міститься умова, яка робить цей законопроект, по суті, взагалі незастосовним до УПЦ. Сказано, що забороняється діяльність релігійних організацій, «керівний центр (управління) яких знаходиться за межами України».
Адже, виходячи із статутних документів, керівний центр УПЦ знаходиться в Україні. Так, п.1 Статуту УПЦ проголошує: «Українська Православна Церква є самостійною та незалежною у своєму управлінні та устрої». А Статут РПЦ взагалі містить категоричну заяву про те, що «Центр управління Української Православної Церкви знаходиться в місті Києві» (гл X. п. 4). Виходячи з цього, УПЦ під заборону не потрапляє. Однак зробити висновок про те, що законопроект 7213 покликаний насправді не заборонити УПЦ, а вивести її з-під удару, не дозволяє як склад авторів законопроекту, так і Пояснювальна записка до нього.
У цій записці, зокрема, йдеться: «В Україні продовжує свою діяльність по суті своїй – розгалужена всеукраїнська розвідувально-диверсійна структура, яка всі ці роки працювала та продовжує працювати на користь Путіна – російська православна церква в Україні (раніше – Українська православна церква Московського патріархату). До прикладу, 25 лютого 2022 року в Київській області біля Гостомеля було затримано протоієрея російської православної церкви в Україні – Михайла Павлушенка, який допомагав російській армії. 16 березня 2022 року у Києві затримали священника російської православної церкви в Україні отця Онуфрія. Під час обшуку його будинку було виявлено, що він співпрацював із спецслужбами РФ. І такі випадки є неодноразовими».
По-перше, такі випадки – одноразові, бо ні про які інші випадки подібного роду нам невідомо.
По-друге, присутність подібних фактів у документах такого рівня викликає, як мінімум, подив. Затримання протоієрея Михаїла Павлушенка – це чистої води непорозуміння, оскільки збитий російський гелікоптер впав на поле за його домом у Гостомелі, і священник просто вийшов дізнатися, чи не потрібна його допомога. Правоохоронці спочатку прийняли його за диверсанта і тому затримали. Проте, розібравшись у ситуації, його відпустили додому, не висунувши жодних звинувачень. А випадок із затриманням якогось «отця Онуфрія» (Тарасова) – це звичайний фейк, оскільки, за повідомленням Київської митрополії, «в штаті Української Православної Церкви ієромонаха Онуфрія зі світським ім'ям Сергій Тарасов не існує».
Таким чином, законопроект 7213 заснований на лише двох свідомо неправдивих твердженнях, проте його автори стверджують, що УПЦ – це «всеукраїнська розвідувально-диверсійна структура». Коментарі, як кажуть, зайві.
Які були антицерковні законопроекти раніше
Законопроекти 7204 та 7213 далеко не перші у низці антицерковних законопроектів. Можна згадати закон № 2662-VIII від 20.12.2018 р. «Про внесення змін до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"», в якому сказано, що релігійним організаціям, які входять до структури (є частиною) релігійної організації , керівний центр якої знаходиться в країні, визнаній Україною країною-агресором, приписується змінити назву. По суті, ця вимога до УПЦ перейменуватись на «Руську Православну Церкву в Україні». Про неспроможність цієї вимоги докладно можна прочитати у статті «Чому не можна погоджуватися на перейменування».
Можна згадати закон 2673-VIII від 17.01.2019 р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо підпорядкованості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи», який хоч і не надає таких широких можливостей для церковного рейдерства, які були передбачені у його первісному варіанті, але все ж таки дозволяє перереєструвати громади УПЦ всупереч волі членів громади. З акції протесту проти цих двох антицерковних законів розпочалася широка громадська діяльність ГС «Миряни», які підготували тексти законопроектів, що скасовують вищезазначені антицерковні закони. Було заявлено, що антицерковні закони не лише порушують конституційне право віруючих УПЦ на свободу совісті, а й вносять розділення в українському суспільстві за релігійною ознакою.
Влада та Церква
Якщо подивитися на нинішні антицерковні законопроекти 7204 та 7213, то можна побачити, що вони не лише розділяють український народ, а й суперечать зусиллям керівництва України щодо збереження єдності України. Так, Президент В. Зеленський у відеозверненні від 12 березня 2022 р. заявив: «Треба бути зосередженими. Потрібно всім нам, усім українцям, й надалі зосереджено працювати на оборону нашої держави. Працювати разом. Без внутрішніх розколів, підтримуючи один одного, по всій Україні, від Ужгорода до Мелітополя, від Чернігова до Маріуполя, від Львова до Харкова».
При цьому Президент визнав заслугу УПЦ у допомозі українським громадянам, які опинилися в зоні бойових дій: «Цього дня ми відправили черговий гуманітарний вантаж до Маріуполя. Я вдячний кожному водію, який намагається реалізувати цю складну місію, представникам Церкви, які приєдналися до спроб захистити гуманітарний коридор у Маріуполі від обстрілів». Гуманітарний конвой у Маріуполь, про який говорив Президент, супроводжував особисто митрополит Запорізький і Мелітопольський Лука.
Патріотичну позицію УПЦ визнав і радник голови Офісу Президента України Олексій Арестович. Під час інтерв'ю Дмитру Гордону від 15 березня 2022 р. він сказав з приводу заяви Блаженнішого Онуфрія наступне: «Скільки було розмов про його особисту позицію, але одразу, в день, коли тільки почали завдаватися удари і всі, дуже багато хто вірили, що через 24 години впаде Київ, він свою позицію заявив чітко: це агресія». Але найочевидніше підтвердження патріотичної позиції УПЦ – це її справи. УПЦ благословляє воїнів стати на захист України, допомагає біженцям, дає притулок тим, хто втратив дах над головою, відправляє у найгарячіші точки продукти, речі та медикаменти. УПЦ робить все, що від неї залежить, для захисту країни. А натомість отримує... законопроекти про її заборону.
Знищення УПЦ призведе до «припинення розпалювання міжрелігійної ворожнечі»?
Дуже хочеться вірити, що законопроекти так і залишаться законопроектами, однак у разі ухвалення вони точно спровокують уже внутрішньоукраїнський конфлікт. УПЦ – це понад сто єпископів, понад 12 тисяч громад, майже півтисячі монастирів та мільйони віруючих. Що буде, якщо Верховна Рада ухвалить рішення все це заборонити, а згідно з законопроектом 7204 ще й відібрати все майно?
Немає жодних сумнівів, що це спричинить масштабні хвилювання всередині країни. Всі ми пам'ятаємо кадри захоплень храмів на початку 2019 року, після порошенківського Томоса. Пам'ятаємо крики, сльози, синці та травми у віруючих УПЦ. Пам'ятаємо ворожнечу та ненависть між родичами та сусідами у селах, де це відбувалося.
Нині війна, градус ненависті вже зовсім інший. Люди розлючені і шукають, на кому зірвати цю злість. А що буде, якщо у націоналістів з'явиться законна нагода відбирати у УПЦ храми? Там, де раніше все обмежувалося для парафіян та кліриків синцями, зараз може закінчитися каліцтвами, пораненнями та навіть смертю. Нині на священників УПЦ нападають, їх б'ють, викрадають. Наприклад, доля архімандрита Лавра (Березовського), якого 16 березня озброєні люди побили та потягли до лісу, так і залишилася невідомою. А скільки таких архімандритів буде, якщо закон про заборону УПЦ ухвалять? І якою буде реакція у віруючих, коли прийдуть «націоналізувати» їхній храм, де вони молилися все життя? Якщо прийдуть «націоналізувати» Лавру?
Для розуміння того, що може статися, наведемо такий приклад: військовослужбовець ЗСУ Борис Грищук, парафіянин УПЦ, записав відео на захист УПЦ, в якому заявив: «Звертаюся до вас із наполегливим проханням, дуже наполегливим проханням не чіпати моєї Церкви. Не діліть народ! Не будьте провокаторами! Моя Церква – українська, мій священник із храму, в який я ходжу з дитинства, благословив мене й мого молодшого брата взяти в руки зброю та йти на захист своєї Батьківщини. І десятки священників, яких я знаю особисто, щодня підносять молитви за здоров’я наших воїнів і мир у нашій країні <…> повірте мені, коли ми повернемося, коли все закінчиться, ми образити нашу Церкву не дамо. Я вам даю слово». Це була відповідь українського воїна на захоплення храмів та спроби заборонити УПЦ в окремих населених пунктах на Західній Україні. А якою може бути відповідь тисяч парафіян УПЦ, які зараз зі зброєю в руках воюють проти загарбників із РФ, якщо Верховна Рада наважиться заборонити УПЦ по всій країні? Ми не стверджуємо, що вони підуть зі зброєю захищати свої храми, але навряд чи їхня реакція буде байдужою.
Якщо звернутися до преамбули законопроекту 7204 «Про заборону Московського патріархату в Україні», то ми там прочитаємо наступне: «З метою захисту національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України, запобігання колабораціонізму, припинення розпалювання міжрелігійної ворожнечі та дестабілізації релігійного середовища в Україні Верховна Рада приймає цей Закон». Звучить як глузування. У якій реальності живуть люди, що написали таке? Адже об'єктивна реальність полягає в наступному:
- УПЦ на рівні як Священного Синоду, так і Предстоятеля, а також інших ієрархів заявили про повну підтримку суверенітету та територіальної цілісності України. Причому це було зроблено в перші дні вторгнення РФ;
- віруючі УПЦ борються у лавах ЗСУ та тероборони, зі зброєю в руках захищають і національну безпеку, і суверенітет, і територіальну цілісність України;
- жодного колабораціонізму з боку представників УПЦ не спостерігається.
А це означає, що законопроекти про заборону УПЦ базуються на свідомо неправдивих підставах, і якраз ці законопроекти, а не діяльність УПЦ, ведуть до «розпалювання міжрелігійної ворожнечі та дестабілізації релігійного середовища в Україні».
Залишається лише сподіватись, що у влади вистачить здорового глузду відкинути законопроекти 7204 та 7213 як вкрай шкідливі для держави, а тим більше – в умовах війни.
