Заштатний московський клірик намагається розколоти УПЦ?

Війна – це випробування для всієї країни. Але особливо важким воно є для духовенства та віруючих УПЦ. Серце розривається, коли усвідомлюєш, що проти тебе і твоїх рідних воюють люди, з якими ти перебуваєш у духовній єдності. Що відповідати тим, хто звинувачує тебе у зв'язку з агресором? Де знайти сили, щоб пам'ятати, що Церква – це Тіло Христове і стоїть над світом, над державами, над будь-якими геополітичними конфліктами? Що християнин не може піддаватися ненависті, навіть найвиправданішій і найсправедливішій? Та й чи можна не ненавидіти, коли під обстріли потрапляють житлові будинки, лікарні і – що взагалі в голові не вкладається – Божі храми?

Внаслідок війни єдність УПЦ опинилася під загрозою. Величезна кількість громад УПЦ перестала поминати Патріарха Кирила за богослужінням. З'явилися заклики до проголошення повної автокефалії, які знаходять співчуття у значної частини духовенства та віруючих. При цьому слід зазначити, що в усіх заявах про припинення поминання Патріарха Кирила міститься декларація вірності УПЦ та її Предстоятелю Блаженнішому Онуфрію. Це означає, що і духовенство, і миряни усвідомлюють свою приналежність до Церкви Христової та не збираються порушувати єдність з нею.

Ще одна смута в Україні

Проте деякі кола намагаються оперативно використати війну РФ проти України у своїх інтересах. Різко активізувалися «зазивали» з УПЦ КП та ПЦУ. Але головна небезпека, як і три роки тому, виходить з території Туреччини. СПЖ стало відомо, що Константинопольський патріархат вирішив негласно створити в Україні ще одну церковну юрисдикцію, відокремлену і від РПЦ, і від ПЦУ. Її завдання – залучити до себе тих священників, які, з одного боку, не вважають для себе можливим і надалі залишатися в юрисдикції РПЦ, а з іншого – не хочуть поєднуватися з ПЦУ. Власне, така структура в Україні вже є. Це «Ставропігія Вселенського патріархату в Україні», яка базується в Андріївській церкві у Києві та очолюється єпископом Команським Михаїлом (Аніщенком).

Втім, охочим пропонується не морочитися різними адміністративними питаннями, визначатися з юрисдикціями тощо. Адепти нового проекту з розколу УПЦ закликають просто поминати на богослужінні патріарха Варфоломія.

Двигуном цього проекту у публічному просторі є архімандрит РПЦ Кирил (Говорун). Найімовірніше, він не є ключовою фігурою, але саме він медійно транслює наративи, що настав час, мовляв, уже всім підпорядкуватися Фанару і під його чуйним керівництвом створити якесь нове об'єднання. 12 березня 2022 р. Кирил Говорун опублікував на своїй сторінці Фейсбук таке повідомлення: «Мали можливість дуже детально обговорити ситуацію в Україні. Видно було, що Патріарх (Варфоломій, – Ред.) щиро з народом України в його стражданнях. Також радий був побачити, що ми, як то кажуть, на одній сторінці у розумінні нових приводів для консолідації українського православ'я. Приміром, він не заперечує можливості його поминання без будь-яких додаткових канонічних процедур для тих, хто не бачить для себе інших варіантів, зокрема й через приєднання до ПЦУ».

Канонічний статус Говоруна

Цікаво, що масштаб та канонічний статус клірика РПЦ навряд чи передбачає особисте спілкування з «главою Православ'я», а тим більше – обговорення настільки важливих питань в Україні. Хто такий взагалі Говорун і як він опинився на Фанарі?

Сам він в інтерв'ю YouТube-каналу «Релігія сьогодні» від 17 листопада 2019 р. на запитання про свій статус відповів наступне: «Я є заштатним кліриком Московської єпархії РПЦ». Відтоді, наскільки можна зрозуміти з публічних джерел інформації, цей канонічний статус не змінювався. На своїй сторінці у Facebook архімандрит Кирил (Говорун) не вказує, що він є кліриком Константинопольської чи іншої Помісної Церкви, як не вказує свою приналежність до Церкви взагалі.

Також відомий факт співслужіння Говоруна зі «священниками» ПЦУ. 7 січня 2020 року він брав участь у «літургії» в трапезному храмі Софії Київської. Чому він після цього не був заборонений Руською Церквою у служінні, так і залишилося загадкою. Тим більше, що Говорун неодноразово публічно заявляв про ігнорування указів РПЦ. 17 червня 2021 року в інтерв'ю YouТube-каналу «Detector.ua» він заявив, що вільно співслужить з кліриками Фанара: «В принципі, я один з небагатьох, а можливо і єдиний клірик, який перебуває у повній євхаристичній комунії (спілкуванні, – Ред. .) усередині всього православного світу».

Цікаво, що приймав у себе Говоруна і патріарх Феодор, який через нього повідав світові, що рішення про визнання ПЦУ прийшло до нього «після довгих роздумів і молитов».

Навряд чи відвідування Фанара та подальша активна медійність клірика РПЦ щодо майбутнього церковної України – випадковість.

Всі ці факти кажуть, що Говорун – не просто рядовий архімандрит: особи масштабу Феодора та Варфоломія з такими просто так не спілкуються. Це своєрідна «Мата Харі» навколоцерковного розливу, яка потрібна для виконання особливо делікатних доручень. Навряд чи відвідування Фанара та подальша активна медійність клірика РПЦ щодо майбутнього церковної України – випадковість.

Загалом виходить дуже цікава схема: позаштатний клірик Московської єпархії веде переговори з громадянином Туреччини про якісь дії на території України, яка відбиває військову агресію РФ. Причому ці дії, як ми побачимо нижче, мають призвести до розколу УПЦ у той час, коли президент і релігійні лідери стверджують, що нам як ніколи потрібна єдність усередині країни.

Проект з розколу УПЦ

Суть проекту викладена Говоруном в інтерв'ю агенції «Громадське радіо» від 5 березня 2022 р.

«Найпоширеніша ідея, яка зараз обговорюється в Московському патріархаті в Україні, – це припинити поминати на літургії патріарха Кирила. Це найпростіше, але це лише символічний крок. Паралельно із цим є обговорення того, щоб УПЦ МП проголосила автокефалію. Це приблизно те саме, що колись зробив патріарх Філарет.

Варіант, який я пропоную,— це те, що парафії вже можуть поминати Вселенського патріарха на своїх літургіях. Потім, коли буде спокійний час, церкви можуть разом зібратися... І разом з ПЦУ обговорити, як їм співіснувати разом. Процес об'єднання українського православ'я може завершитися зараз, як наслідок цієї війни. Для цього, звичайно, потрібно самозречення для кожної з українських церков», – заявив Говорун.

З останніх його слів випливає, що він пропонує не розкол, а, навпаки, об'єднання українських конфесій. Але це лише на перший погляд. Насправді ж лукавство тут починається зі слів про можливе (причому ще не очевидне) проголошення автокефалії УПЦ. Точніше – проведення тут знака рівності з діями Філарета Денисенка у 1992 р. А це зовсім некоректно.

У 1992 р. вся повнота УПЦ на Харківському Соборі ухвалила рішення про усунення Філарета з посади Предстоятеля УПЦ та заборону його у священнослужінні. Після цього Філарет здійснив лжехіротонії кількох «єпископів» і разом з ними організував лжесобор, на якому проголосив «автокефалію». Точніше, навіть не проголосив, а задекларував об'єднання з Українською автокефальною православною церквою, причому навіть без відома глави УАПЦ «патріарха» Мстислава.

Це був справжнісінький розкол, у який пішов особисто Філарет і ще два архієреї УПЦ, які згодом приєдналися до нього і вже перебували під забороною у священнослужінні. До них приєдналась певна кількість громад, але в розкол не пішла жодна єпархія, жоден монастир, жоден навчальний заклад.

Про можливе проголошення автокефалії УПЦ говорити не будемо, бо не можна аналізувати те, чого немає. А ось про автокефалії таких Церков, як Румунська, Болгарська та деякі інші сказати можна. Вони проголошували свою автокефалію в односторонньому порядку всупереч думці Константинопольського патріархату, проте це проголошення відбувалось від імені всього єпископату та церковного народу. Тобто практично вся Церква на відповідній території домагалась автокефалії, а не окремі особи, як у випадку з Філаретом Денисенком.

Наступний момент, яким маніпулює Говорун, – це зрівняння «кожної з українських церков», які, на його думку, мають піти на «самозречення» заради «єдності».

Але УПЦ – це істинна Церква Христова, а ПЦУ, як і її попередниці – УПЦ КП та УАПЦ, – це деномінації, що відкололися від Церкви. При цьому рішення Константинопольського патріархату від 11.10.2018 р. про приєднання до Церкви «Філарета Денисенка, Макарія Малетича та їхніх послідовників» нічого не змінює. Адже гріх розколу, як і будь-який інший гріх, лікується покаянням і нічим іншим. А покаяння та возз'єднання з Церквою якраз і не було. Як у цьому сенсі треба розуміти заклик Говоруна до «самозречення» стосовно УПЦ? Вона що – має зректися Божої благодаті, яка в ній перебуває, і погодитися з тим, що благодать також перебуває і в розколі?

Чому не можна піддаватися спокусі

По-перше, Говорун закликає поминати патріарха Варфоломія, а потім провести новий Собор не всьому духовенству УПЦ і тим більше не всьому єпископату, а лише тим, «хто не бачить для себе інших варіантів, зокрема й через приєднання до ПЦУ». Тобто вже пропонується поділитися.

Священноначаліє ж УПЦ, навпаки, закликає до єдності та каже, що УПЦ має вирішувати свою долю не інакше як соборно. Наприклад, керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній заявив ще 2 березня 2022 р.: «Не піддавайтеся на провокації – всі церковні питання повинні розглядатися і вирішуватися виключно канонічним шляхом та соборним розумом. І все це має робитися не під гуркіт бойових вибухів, а у мирі Христовому та молитві».

Тобто на чільне місце ставиться не думка окремих людей і навіть не бажання автокефалії у значної частини віруючих, а воля Божа, яка проявляється якраз у соборному способі прийняття рішень. Іншими словами, якщо є воля Божа – УПЦ матиме автокефалію, якщо ні – не матиме. Але в будь-якому випадку вона повинна зберігати свою внутрішню єдність.

По-друге, Говорун закликає заплющити очі на проблему неканонічності (простіше кажучи – відсутності) хіротоній «єпископату» ПЦУ і просто всім разом зібратися і якось там об'єднатися чи домовитися про співіснування. А тим часом саме недійсність хіротоній – це той ключовий момент, який не дозволяє не лише проводити з представниками ПЦУ якісь дії з об'єднання, а й перешкоджає іншим Помісним Церквам визнавати цю структуру.

Про це, наприклад, говорить Предстоятель Албанської Церкви Архієпископ Анастасій:

«Та сама скорбота і болісне занепокоєння про збереження єдності Православної Церкви змушує нас висловити ґрунтовні сумніви щодо визнання заднім числом дійсними хіротоній, звершених виверженою з сану, відлученою та анафематствуваною особою <…> Весь той час, поки пан Філарет був позбавлений сану та анафематствуваний, він звершував неканонічні чинопослідування, які не були дійсними таїнствами. Тому й звершені ним хіротонії є недійсними, порожніми, позбавленими Божественної Благодаті та дії Святого Духа. Серед інших – і хіротонії послідовно у диякона, священника і, зрештою, у єпископа його секретаря Сергія Думенка, нині митрополита Епіфанія. <…>

Всеправославно визнається як основний екклезіологічний принцип, що хіротонії єретиків і схизматиків, а особливо – позбавлених сану та відлучених, як «таїнства», звершені поза Церквою, недійсні. Цей основний принцип нерозривно пов'язаний з Православним вченням про Святого Духа і складає непохитну основу апостольського преємства православних єпископів. Ми переконані, що цим принципом нехтувати неприпустимо».

Така довга цитата наведена тут з тією метою, щоб показати, наскільки серйозним є питання безблагодатності «єпископату» ПЦУ. І Архієпископ Анастасій у цьому не самотній.

Ані рішення Константинопольського патріархату, ані військова агресія РФ не робить «єпископат» ПЦУ благодатним.

Предстоятель Польської Церкви Митрополит Савва у відповідь на вимогу патріарха Варфоломія визнати ПЦУ наприкінці 2018 року заявив: «Філарет Денисенко був позбавлений сану і зведений до мирського стану. Потім він "посвячував" своїх нових послідовників. Це люди без благодаті таїнства. <…> У Філарета та його послідовників ми не бачили розкаяння, покаяння, смирення, які зазвичай передують зняттю заборон! Цього не було. І в цьому полягає проблема. Тому їх не можна визнати справжніми пастирями, які можуть здійснювати таїнства. Так званому "митрополиту" Епіфанію, а насправді світській людині, завдано шкоди».

Іншими словами, ані рішення Константинопольського патріархату, ані військова агресія РФ не робить «єпископат» ПЦУ благодатним.

По-третє, навіть без об'єднання з ПЦУ в майбутньому сьогоднішнє поминання патріарха Варфоломія як свого предстоятеля означає зраду УПЦ і Блаженнішого Митрополита Онуфрія та фактичний перехід у підпорядкування Константинопольському патріархату. При цьому нікуди не поділися два процеси, які йдуть у самому Константинопольському патріархаті і які за суттю є відходом від Православ'я як такого. Це розвиток єресі Константинопольського папізму, згідно з якою главою Церкви фактично є Константинопольський патріарх, і курс на об'єднання з Ватиканом, тобто, по суті, нова унія, до якої незмінно будуть залучені всі, хто визнає над собою верховенство патріарха Варфоломія.

Якщо навіть припустити, що якась частина громад УПЦ піддасться спокусі і наслідуватиме поради Говоруна, то більшість все ж таки залишиться вірними УПЦ і Митрополиту Онуфрію, тобто відбудеться справжнісінький розкол усередині УПЦ. Тому те, що озвучує Говорун, – це ніяке не об'єднання, а, навпаки, роз'єднання віруючих. Таке саме роз'єднання, яке сталося внаслідок створення ПЦУ. Адже з самого початку було зрозуміло, що більшість єпископату УПЦ не підтримає ідею фанаріотської «автокефалії» для України, а отже, вона внесе розкол в УПЦ.

Можливо, саме цього домагалися ініціатори цього проекту. Проте УПЦ залишилась єдиною. Її покинули лише два архієреї, кілька десятків громад перейшли в ПЦУ добровільно і ще кілька сотень храмів було захоплено. У самій ПЦУ невдовзі після створення з'явився свій розкол. Філарет Денисенко вийшов з цієї організації і зараз активно відтворює УПЦ КП.

Те, що озвучує Говорун, – це ніяке не об'єднання, а, навпаки, роз'єднання віруючих.

Тепер ідея перейти до Константинопольського патріархату простим поминанням патріарха Варфоломія на богослужінні знову має на меті розділити УПЦ.

Думенко незадоволений

Можна з упевненістю говорити, що й у ПЦУ аж ніяк не в захваті від ідей, які озвучує Говорун. Адже якщо пофантазувати, що УПЦ перейде у підпорядкування Варфоломію, а потім погодиться на «Об'єднавчий Собор 2.0», то вона домінуватиме з огляду на чисельність свого єпископату та віруючих.

Мабуть, і сам Говорун це вже зрозумів, оскільки опублікував у Facebook уточнення своєї позиції, яке, по суті, її змінює повністю: «Бачу, почали додумувати, чого я не мав на увазі, пропонуючи об'єднуючий собор. Я вже писав, що він повинен ґрунтуватися на установчому соборі 15 грудня 2018 року, а також на Томосі Вселенського Патріархату від 6 січня 2019 р. Справа не у створенні якоїсь нової церкви. В Україні вже є помісна церква. Йдеться про спільне соборне обговорення формату канонічного співіснування разом із бажаючими в УПЦ МП».

Тобто вже не «потрібно самозречення для кожної з українських церков» і не стверджується, що «процес об'єднання українського православ'я може завершитися зараз як наслідок цієї війни». А що ж тоді? А ось що: поділ УПЦ на тих, хто збереже вірність Митрополиту Онуфрію, та тих, хто перейде до патріарха Варфоломія. Тобто релігійна ситуація заплутається ще більше, в середовищі релігійних конфесій стане ще більше ворожнечі та незгоди, а в українське суспільство буде привнесена ще одна лінія поділу.

Вірність доброму керманичу Блаженнішому Митрополиту Онуфрію – це запорука того, що ми пройдемо через усі негаразди і станемо ще сильнішими і згуртованішими.

Натомість УПЦ пропонує зберегти єдність Церкви, разом захищати Батьківщину, допомагати страждаючим та знедоленим, молитися за якнайшвидше настання миру. А після того, як цей мир настане, у молитві та злагоді соборно вирішити подальшу канонічну долю УПЦ. Ми всі зараз відповідальні за долю України та долю своєї Церкви. Розгойдування човна в шторм може призвести лише до його погибелі. І навпаки, злагоджені дії команди, вірність доброму керманичу Блаженнішому Митрополиту Онуфрію – це запорука того, що ми пройдемо через усі негаразди і станемо ще сильнішими і згуртованішими.