Становище УПЦ під час війни

В Україні бушує війна. Гинуть люди, руйнуються будинки, розлучаються сім'ї. Зараз складно знайти людину, яку б не торкнулися ці події. Церква – не виняток. На сході країни храми та віруючі УПЦ страждають від війни, а на заході, як не парадоксально, – від нападок «патріотів».

УПЦ на сході та в центрі країни

Основні бойові дії зараз розгортаються на південному сході України та навколо Києва.

Це регіони з переважанням релігійних громад УПЦ. Уніати та ПЦУ там представлені слабо. Тому УПЦ більше за інших несе на собі тяготи війни, її віруючі борються у складі ЗСУ та загонів територіальної оборони, саме її храми руйнуються від обстрілів.

На 14 березня постраждали або зруйновані: храм свт. Іоасафа Білгородського у Києві, Митрофанівський у Лисичанську, храм Олександра Невського в Олександрівці, Катерининський у Щасті, Георгіївський у Ніжині, Успенський собор, Антоніївський храм та церква на честь Жінок Мироносиць у Харкові, Різдва Богородиці у Талаківці під Маріуполем, Вознесенський храм у селі Бобрик, Миколаївський у Новоігнатівці, храм на честь Пресвятої Богородиці у селі В'язівка ​​Житомирської області, Георгіївський храм у селі Заворичі Київської області, Георгіївський храм у селі Романівка під Ірпінем, будівля духовної семінарії у Сумах, Тихонівський храм у селі Гуляйполе Запорізької області, Різдвяний кафедральний собор Лисичанська, Покровський храм у Малині, Різдва Богородиці у Ясногородці, Покровський у селі Бишів, Іллінський у селі Мостище, храм Феодосія Чернігівського у Чернігові, Петропавлівський храм у Бучі, Різдвяний собор у Сєвєродонецьку, храм цариці Тамари у П'ятихатках під Харковом.

І це напевно неповний список, оскільки з багатьма гарячими точками зараз просто немає зв'язку.

А 12 березня 2022 р. щодо УПЦ взагалі був скоєний небувалий злочин: було завдано удару по Свято-Успенській Святогірській лаврі. Бомба впала біля мосту, що з'єднує лавру й місто Святогірськ. Постраждав головний храм обителі – Успенський собор, а також монастирський готель, в якому проживало 520 біженців із Харкова та Ізюму, серед них – 200 дітей. Намісник лаври митрополит Арсеній назвав це безумством.

Риторичне питання: віруючих якої конфесії найбільше серед безстрашних захисників Харкова, Маріуполя, Херсона, Миколаєва, Одеси та інших міст? Віруючих якої конфесії більше серед людей, що постраждали від війни? Відповідь очевидна: і серед воїнів, і серед тисяч убитих, і серед сотень тисяч, що втратили домівки, – більшість віруючих УПЦ.

І серед воїнів, і серед тисяч убитих, і серед сотень тисяч, що втратили домівки, – більшість віруючих УПЦ.

Повторимося, саме УПЦ найбільше страждає від війни, хоч би через те, що громад УПЦ найбільше у тих регіонах, де йдуть активні військові дії. Предстоятель УПЦ, священноначаліє та духовенство з перших днів вимагали припинити війну та закликали віруючих на захист країни. Діти священників УПЦ також беруть до рук зброю і стають пліч-о-пліч зі своїми побратимами.

Заслуги УПЦ у допомозі проведення гуманітарних конвоїв визнав В. Зеленський у своєму зверненні від 12 березня 2022 р.

«Цього дня ми відправили черговий гуманітарний вантаж у Маріуполь. Я вдячний кожному водію, який намагається реалізувати цю складну місію, представникам Церкви, які долучилися до спроб захистити гуманітарний коридор у Маріуполь від обстрілів», – сказав Президент. Тут йдеться про те, що Предстоятель УПЦ Блаженніший Митрополит Онуфрій особисто та за участю інших ієрархів і священнослужителів допоміг організувати гуманітарний коридор у Маріуполі, а митрополит Запорізький і Мелітопольський Лука у складі гуманітарного каравану відправив до Маріуполя понад 90 тонн продуктів і медикаментів.

Здавалося б, усе це мало змінити ставлення до УПЦ з боку її недоброзичливців, але, на жаль, ми спостерігаємо протилежне.

Становище УПЦ на заході України

Це становище можна описати одним словом: беззаконня. Лише на Івано-Франківщині за останній тиждень захоплено 7 храмів.

Спочатку у Ценяві уніати по-бандитськи вигнали віруючих з їхнього храму ікони «Всецариця». Потім – захоплення Покровського храму в Головах, каплиці у Шкіндівському Груні, монастиря Архістратига Михаїла у Баб'янці, Миколаївського храму у Калуші, Анно-Зачатівського у Верховині та Троїцького монастиря на горі Дуконя.

Причому те, як усе це відбувається, не може не шокувати. Під час захоплення у Верховині люди з автоматами витягли віруючих з храму, вишикували в шеренгу та відверто їм погрожували. Чоловік у балаклаві так кричав на людей, що, здавалося, ще трохи – і він почне в них стріляти.

Особливо обурливий випадок стався на Івано-Франківщині, де 8 березня 2022 р. невідомі озброєні люди викрали намісника Троїцького Дуконського чоловічого монастиря архімандрита Тита (Драчука) разом із послушником Трофимом, яких, за словами місцевих жителів, примусово доставили до Верховини для допиту. Яку небезпеку становлять насельники монастиря, що подвизаються у Карпатських горах?

Інші храми єпархії теж перебувають під потужним тиском і будь-якої миті можуть бути захоплені. Все це відбувається за згодою (а можливо, й під керівництвом) влади.

7 березня 2022 року Руслан Марцинків, мер Івано-Франківська, від імені Івано-Франківської міської ради вимагав від парафіян УПЦ переходити до ПЦУ: «Зараз настав час, коли всі вірні християни, які досі належали до Московського Патріархату, мають зробити свій вибір. .. Спільно з предстоятелем помісної ПЦУ митрополитом Київським Епіфанієм ми закликаємо вас стати на канонічний шлях – на шлях єднання з ПЦУ».

А у сусідній Львівській області, схоже, вже не діють українські закони, зокрема – Конституція, де кожному українцю гарантується свобода віросповідання. 10 березня 2022 р. у Львівській області Дрогобицька міськрада заборонила діяльність УПЦ на території міста. Пояснюючи своє рішення, міськрада заявила, що робить це «з метою консолідації українського народу» і що діяльність УПЦ «носить відверто антидержавний та антиукраїнський характер».

Ще раніше, 28 лютого 2022 р., аналогічне рішення ухвалила Городоцька міськрада у тій же Львівській області. І також зі звинуваченням у антидержавній та антиукраїнській діяльності, у створенні «штучного протистояння окремих груп українського народу» та у «розколі українського суспільства на релігійному грунті». Примітно, що і в Городку, і в Дрогобичі влада заборонила УПЦ після звернення місцевих уніатів.

З початком війни також з'явилося багато фейків, що у храмах та монастирях УПЦ ховають зброю. Усі ці повідомлення виявляються брехливими, що після перевірок підтверджують СБУ, Нацполіція та інші правоохоронні органи.

Проте влада має не лише спростовувати фейки, а й забезпечувати захист громад УПЦ від рейдерських посягань. Можна припустити, що уніати та інші недоброзичливці УПЦ уважно спостерігають за тим, як розвиватиметься ситуація із забороною діяльності УПЦ у Городку та Дрогобичі Львівської області. Якщо в Києві влада промовчить, це буде промовистим сигналом для подальших заборон УПЦ і в інших містах Галичини. Може статися ефект доміно, коли кожне захоплення храму УПЦ буде викликати наступне. Кому в такому варіанті дістануться храми забороненої УПЦ? І чи не є метою уніатів церковне майно УПЦ, а не турбота про безпеку України?

Якщо в Києві влада промовчить, це буде промовистим сигналом для подальших заборон УПЦ і в інших містах Галичин.

Про подвійну мораль та єдність України

Виходить, що поки українські воїни (здебільшого віруючі УПЦ) на фронтовому Сході захищають країну, на мирному тихому Заході уніати громлять православних. «Патріоти» знайшли собі «ворога» під силу – борються проти жінок, старих і дітей на парафіях УПЦ, влаштувавши «полювання на відьом».

І тут напрошується питання: така діяльність допомагає захищати Україну чи, навпаки, завдає шкоди, сіючи ворожнечу там, де її зараз не має бути? Здається, відповідь очевидна.

Крім того, заборони на діяльність УПЦ не мають нічого спільного з законодавством України не лише мирного, а й воєнного часу. Складається враження, що у деяких західних областях закони країни вже не діють.

УГКЦ: назад у СРСР?

Сьогодні багато уніатів вимагають заборонити діяльність УПЦ і по-бандитськи захоплюють її храми. Водночас в УГКЦ дуже голосно обурюються забороною на діяльність самої УГКЦ, яка була ухвалена радянською владою у 1946 р. Тоді був розроблений цілий план «з відриву парафій греко-католицької (уніатської) церкви в СРСР від Ватикана і подальшому приєднанню їх до Руської православної церкви». Центральним моментом цього плану був Львівський Собор 1946 р., на якому понад двісті уніатських священників ухвалили рішення про возз'єднання з РПЦ. Можна по-різному ставитись до цього Собору. Питання возз'єднання уніатів з Православ'ям досить складне та багатогранне. Але позиція самих уніатів є зрозумілою, вони вважають Львівський Собор псевдособором, а ліквідацію УГКЦ – беззаконням.

Але те ж саме вони вчиняють зараз стосовно УПЦ. Виходить, як у тій відомій історії, коли християнський місіонер з'ясовував у дикунів, що таке добро та зло. Дикуни йому пояснили, що зло – це коли сусіднє плем'я нападає на наше, руйнує наші хатини, ґвалтує наших жінок, а наших чоловіків забирає в рабство. А добро – це коли ми робимо те саме по відношенню до сусіднього племені.

***

І кілька слів про єдність. Про це заявив Президент В. Зеленський у відеозверненні від 12 березня 2022 року: «Треба бути зосередженими. Треба всім нам, всім українцям і надалі зосереджено працювати на оборону нашої держави. Працювати разом. Без внутрішніх розколів, підтримуючи одне одного, по всій Україні, від Ужгорода до Мелітополя, від Чернігова до Маріуполя, від Львова до Харкова». УПЦ зі свого боку робить все для того, щоб захистити Україну, щоб допомогти людям, щоб наблизити довгоочікуваний мир.

Війна рано чи пізно завершиться. Цілком можливо, що в цій війні народиться справжня істинна Україна, якою всі ми хочемо її бачити: зі справжньою, а не декларованою єдністю, своєю національною ідеєю та своїми цінностями. Народиться країна, де релігійні конфесії не ділитимуть на «патріотичні» та «непатріотичні», де не захоплюватимуть чужі храми і не виганятимуть зі своїх житл родини священників лише за те, що вони служать «не в тій» Церкві. Де не поділятимуть людей за мовною, національною чи іншою ознакою. Де всі поважатимуть права один одного і де буде реалізована свобода сповідувати свою віру без остраху репресій.

І як би ми не будували цю країну, її основою має бути православна віра з канонічною Українською Православною Церквою.