«Хіротонії» Філарета і греки, що визнали ПЦУ: бумеранги завжди повертаються
Філарет «висвятив» нових «ієрархів» для УПЦ КП, зокрема й забороненого у служінні клірика Елладської Церкви. Чи будуть на Фанарі та в Греції вважати його архієреєм?
13 грудня 2021 р. УПЦ КП провела свій «архієрейський собор», на якому ухвалила «висвятити» двох «єпископів», а також прийняла до своєї юрисдикції грецького розкольницького митрополита. Зміцнення філаретівської структури напередодні ювілею «об’єднавчого собору» ПЦУ виглядало знущанням над Фанаром, Думенком і Церквами, які його визнали. Але через день з’ясувалося, що ситуація для них значно гірша – Філарет із товаришами «висвятив» у «єпископа» забороненого в служінні клірика Елладської Церкви (того, що в УПЦ КП оголосили митрополитом). І тепер, за логікою Фанара та його сателітів, вони зобов’язані цю «хіротонію» визнати канонічною. Адже Філарет, згідно з їхньою позицією, – законний архієрей. Що з цим усім робити, не знають ні на Фанарі, ні в ПЦУ, ні в Греції, а тим часом рішення лежить на поверхні.
Бумеранг Філарету Денисенку
У 1992 р. Філарет Денисенко, тоді ще законний митрополит Київський і всієї України, на Архієрейському соборі в Москві перед хрестом та Євангелієм дав клятву, що, повернувшись до Києва, він піде з посади предстоятеля УПЦ та збере Архієрейський Собор, який обере нового предстоятеля. Клятву свою він порушив, причому навіть не заперечуючи самого факту її принесення. Він сказав, що вона не має жодного значення і була вимовлена з дипломатичною метою.
У тому ж 1992 році Філарет Денисенко пішов у розкол, він перестав належати Церкві Христовій, його діяльність уже не була спрямована на те, щоб привести людей до Бога. Проте, за допомогою світської влади України, він створив досить успішний проект – Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ КП). Причому створив практично з нуля, адже за ним із Церкви пішли лише два архієреї – один правлячий та один вікарний. Не пішов за ним жоден монастир, жодний навчальний заклад. Кількість священиків, які пішли за Філаретом із Церкви, була мінімальною, як, власне, і парафій. На момент об’єднання у 2018 році УПЦ КП з Українською автокефальною православною церквою (УАПЦ) та створення Православної церкви України (ПЦУ), організація Філарета Денисенка налічувала понад 30 «архієреїв» та близько 4500 парафій. Цей результат робить честь Філарету як політику та організатору, однак для Церкви Христової це результат зі знаком мінус. Адже ті люди, які пішли за розкольником, опинилися поза рятівним ковчегом Церкви.
Майже всіх своїх «архієреїв» УПЦ КП Філарет виховав, вивів у люди, наділив матеріальними благами. Однак він не міг навчити їх найголовнішого – життя за заповідями Божими.
Практично всіх своїх «архієреїв» УПЦ КП Філарет виховав, вивів у люди, наділив відповідним становищем та матеріальними благами. За великим рахунком, вони завдячують йому всім. Однак він не міг навчити їх найголовнішого – життя за заповідями Божими. Щоб навчити цього, потрібно насамперед жити за цими заповідями, адже будь-яке навчання є ефективним лише тоді, коли учень бачить відповідний приклад у своєму вчителі. Філарет Денисенко для своїх «архієреїв» виявив приклад дуже яскравий. Обрання на так званому «об’єднавчому соборі» 15.12.2018 р. Сергія (Епіфанія) Думенка главою ПЦУ надало йому чудовий шанс показати те, чого навчив його вчитель. Він і показав…
Через кілька місяців після «собору» Філарет звинуватив Сергія Думенка у зраді та порушенні своєї обіцянки. За його словами, глава ПЦУ та колишній президент України П. Порошенко обдурили «патріарха» та усунули його від реального керівництва в новій організації. Філарет голосно грюкнув дверима, покинув ПЦУ та оголосив про відтворення проекту УПЦ КП. Він дуже образився на Сергія Думенка, але чи міг цей бумеранг віроломства не повернутись до того, хто його запустив? Слова Святого Письма: «Що посіє людина, те й пожне...» (Гал. 6:7) ще нікому не вдалося спростувати.
Бумеранг Сергію Думенку
Після створення проекту ПЦУ Філарет Денисенко думав, що він фактично очолюватиме цю структуру, як раніше очолював УПЦ КП, з тією різницею, що до його колишнього титулу «патріарх» додасться прикметник «почесний». Думенко ж буде за нього чимось на кшталт міністра закордонних справ, за словами Драбинко – «англійською королевою». Проте Сергій Думенко виявився гідним учнем свого вчителя і фактично усунув останнього від влади, тим самим запустивши свій бумеранг, який сьогодні до нього почав повертатися. Ймовірно, Сергій Думенко припускав, що 90-річний дідусь змириться зі своїм становищем почесного пенсіонера і не стане каламутити воду, але прорахувався. Філарет знову «нависвячував» собі «архієреїв» і повернув під свій контроль багато парафій УПЦ КП за кордоном. Проте найголовніша перемога «почесного патріарха» – це ідеологічна перемога. Філарет заявив, що ПЦУ зовсім не автокефальна і не національна церква. І це справді так. Згідно з Томосом, виданим ПЦУ, ця організація у ключових аспектах підпорядковується Фанару: це право суду, отримання миро, звернення на Фанар з найважливіших питань тощо.
І глава ПЦУ просто не знає, що робити зі своїм колишнім учителем. Коли Філарет оголосив про вихід з ПЦУ, тобто фактично пішов у розкол із розкольниками, його не вилучили із сану, не піддали анафемі і навіть не заборонили у «священнослужінні». Його лише усунули від управління Київською єпархією ПЦУ. «Констатувати, що почесний Патріарх Філарет залишається у складі єпископату Православної Церкви України, однак втратив канонічні права та обов’язки, пов’язані з управлінням єпархією» (з Журналу засідання «Священного Синоду» ПЦУ від 24 червня 2019 р.). Тобто ПЦУ вважає Філарета канонічним архієреєм, а це означає, що всі його «священнодійства» з погляду ПЦУ є дійсними.
ПЦУ вважає Філарета канонічним архієреєм, а це означає, що всі його «священнодійства» з погляду ПЦУ є дійсними.
Ось і 13 грудня 2021 р. на засіданні «Архієрейського» собору УПЦ КП було прийнято рішення про «висвячення» двох «архієреїв» для закордонних приходів, за фактом йшлося про трьох (про це пізніше).
«Секретаря Вікаріату Української Православної Церкви Київського Патріархату у США та Канаді ієромонаха Луку (Згобу) обрати єпископом Філадельфійським, вікарієм Київської єпархії. <…> На прохання архієпископа Фалештського та Східно-Молдовського Філарета обрати архімандрита Авіва (Панку) єпископом Ришканським, вікарієм Східно-Молдовської єпархії» (Постанова «Архієрейського» собору УПЦ КП від 13 грудня).
14 грудня у Володимирському соборі Луку Згобу «хіротонізували» в «єпископа».
У жовтні 2021 р., коли Філарет з огляду на майбутню «хіротонію» постриг Богдана Згобу в «чернецтво», Сергій Думенко відповів йому своїм Указом від 30.10.2021 р., в якому сам себе виставив у дурнях. Він заявив, що «почесний Патріарх Філарет залишається у складі єпископату Православної Церкви України, проте втратив канонічні права та обов’язки, пов’язані з управлінням єпархією». Тобто С. Думенко фактично підтвердив єпископський сан Філарета. Далі С. Думенко пише: «Змушений застерегти Вас, що будь-яке служіння Вами та під Вашим очоленням чину архієрейського рукоположення, як вчинене в стані заборони, антиканонічно та над особами, які не були належним чином обрані Церквою для єпископського служіння – не визнається дійсним зараз і не може бути визнано у майбутньому».
Але Філарет і не перебуває під забороною ПЦУ, про що С. Думенко написав у своєму указі кількома рядками вище! І жодних «архієреїв» для ПЦУ він не «рукополагав»! Він «рукоположив» їх для УПЦ КП, яка до ПЦУ не має жодного стосунку. І в будь-якому випадку всі «висвячені» Філаретом «архієреї» є для ПЦУ «канонічними». І Сергій Думенко не може цього заперечувати, оскільки канонічність цих нових «архієреїв» дорівнює канонічності його самого, бо те й інше походить від канонічності Філарета Денисенка.
Але далі ще смішніше. С. Думенко пише, що «протоієрей Богдан Згоба, який живе в США, як ставропігійний клірик, який перебував у підпорядкуванні Предстоятеля Української Православної Церкви Київського Патріархату і досі не прийняв канонічну владу архієрея Вселенського Патріархату за місцем свого перебування, <...> фактично перебуває у канонічній компетенції Предстоятеля Православної Церкви України». Але він не може перебувати в «канонічній компетенції» предстоятеля ПЦУ, оскільки Томос забороняє ПЦУ мати парафії за кордоном.
Бумеранг патріарху Варфоломію
Глава Фанара зробив багато чого беззаконного та антиканонічного, але в цьому випадку зупинимося на двох його діяннях:
- прийняття розкольників у спілкування без покаяння;
- визнання священицького сану осіб, які не мають канонічних хіротоній.
11 жовтня 2018 р. Синод Константинопольської Церкви ухвалив постанову щодо України. Один з її пунктів говорив: «приймати і розглядати клопотання про звернення Філарета Денисенка і Макарія Малетича та їхніх послідовників, які опинилися у схизмі не з догматичних причин. <…> Таким чином, згадані вище особи були канонічно поновлені у своєму ієрархічному чи священицькому чині, також було відновлено сопричастя їхніх вірних з Церквою».
Подібне рішення, за влучним зауваженням митрополита Запорізького Луки (Коваленко), є довідкою трупу про те, що він живий, бо оживити того, хто був убитий гріхом, здатне лише покаяння, а його не було. Другий же злочин патріарха Варфоломія (визнання єпископського сану в осіб, які його не мають) ще очевидніше, ніж перше. Повторимося, у рішенні Константинопольського Синоду дослівно записано: «Згадані вище особи були канонічно поновлені у своєму ієрархічному чи священицькому чині». Слово «поновлені» означає, що якийсь період вони не мали цього «ієрархічного чи священицького чину» і повертаються до того, що мали спочатку. Проте абсолютна більшість «послідовників» Філарета Денисенка та Макарія Малетича на момент їхнього розриву з Церквою Христовою були взагалі мирянами. У якому «ієрархічному чи священицькому чині» їх було поновлено? І якщо з Філаретом Денисенком така логіка ще може здаватися виправданою, оскільки він до розколу справді був канонічним архієреєм, то з Макарієм Малетичем вона не працює взагалі, адже той був лише священиком. На якій підставі патріарх Варфоломій визнав за ним архієрейський сан?
Абсолютна більшість «послідовників» Денисенка та Малетича на момент їхнього розриву з Церквою Христовою були взагалі мирянами. У якому «ієрархічному чи священицькому чині» їх було поновлено?
Ще гірші справи з главою ПЦУ Сергієм Думенком. Він міг бути поновлений тільки в званні мирянина і жодному іншому, бо всі свої наступні «сани» він отримав від відлученого від Церкви Філарета. Кілька десятиліть анафема Філарету та його послідовникам визнавалася всією повнотою Православної Церкви, зокрема Константинопольським патріархатом. Усі «хіротонії» визнавалися недійсними. І раптом заднім числом, проти всіх канонів, їх визнано Фанаром! Навіть такий активний прихильник Константинопольського патріархату, як предстоятель Албанської Церкви Архієпископ Анастасій, написав патріарху Варфоломію листа, в якому заявив про неможливість визнання хіротоній заднім числом.
Однак на Фанарі на всі подібні аргументи махнули рукою або відповіли в стилі: жираф великий, йому видніше. І патріарх Варфоломій, й інші фанаріоти, а також представники (і то не всі) Церков, які визнали ПЦУ, анітрохи не вагаючись, здійснюють з ПЦУшниками богослужіння та визнають усі їхні «священнодійства». Навіть запрошують їх брати участь у архієрейських хіротоніях. Тим самим фанаріоти запустили в Церкву отруту, яка чим далі, тим більше розповзатиметься по тілу Церкви і скоро вже буде незрозуміло – який архієрей канонічний, який – ні, у кого Таїнства дійсні, у кого – ні, і так далі. Хаос може вирости настільки, що доречно буде ввести в чин хіротонії формулу «аще не висвячений», за аналогією з хрещенням, коли є сумніви в тому, хрещена людина насправді, чи ні.
І ось нині бумеранг, запущений патріархом Варфоломієм, повертається до нього самого. «Поновлений» у своєму архієрейському сані Філарет Денисенко не лише приймає під свій омофор українські зарубіжні парафії, які не захотіли за розпорядженням Сергія Думенка переходити у підпорядкування до фанаріотів, а й навіть розкольницькі угруповання грецьких старостильників. Тобто осіб, яких сам Фанар вважає тими, хто перебуває поза Церквою.
Так рішення «Архієрейського» собору УПЦ КП від 13.12.2021 р. каже: «Прийняти до складу Української Православної Церкви Київського Патріархату митрополита Хризостома (Калліс), з парафіями та духовенством, які належать до його єпархії Грецької Церкви старостильників – згідно його прохання».
Цей грек колись був іподияконом у предстоятеля Елладської Церкви архієпископа Ієроніма, потім став священиком, потім пішов у розкол, де і став «митрополитом» Дервенохорійської єпархії «Істинно-православної церкви Греції». 15 грудня 2021 р. він був «висвячений» (або «перевисвячений») у «єпископи» з оригінальним титулом «єпископ Маріупольський та Дервенохорійський».
Знову ж таки, звернемо увагу на хаос, що коїться у розкольників. Якщо пан Калліс називається в ухвалі «архієрейського собору» УПЦ КП від 13.12.2021 р. митрополитом, то яка потреба його «висвячувати»? Але в будь-якому разі, якщо з погляду Фанара та ЕПЦ Філарет Денисенко не перебуває ні під анафемою, ні навіть під забороною у «священнослужінні», всі його «хіротонії» мають ними визнаватись дійсними.
Якщо «єпископ Маріупольський і Дервенохорійський» Хризостом Калліс заявиться, наприклад, до Афін і захоче «співслужити» з архієпископом Ієронімом, на якій підставі греки йому відмовлять?
Цікаво буде спостерігати, якщо «єпископ Маріупольський і Дервенохорійський» Хризостом Калліс заявиться, наприклад, в Афіни і захоче «співслужити» з архієпископом Ієронімом, на якій підставі греки йому відмовлять? Адже приклад цього пана Калліса можуть наслідувати й інші охочі отримати «канонічні» «хіротонії» від «поновленого» патріархом Варфоломієм «у спілкуванні з Церквою» Філарета Денисенка. І йому вигідно, й їм не накладно.
Рано чи пізно перед «його божественною всесвятішістю» патріархом Варфоломієм постане питання, що з цим треба щось робити. Залишити все як є, так скривджений Сергієм Думенком Філарет «нависвячує» стільки «канонічних» «архієреїв», що від них просто проходу не буде, а заборонити пана Денисенка у «священнослужінні», вилучити з «сану» або піддати анафемі – значить розписатися в тому, що «божественна всесвятість» зробила помилку, визнавши Філарета «поновленим у спілкуванні з Церквою». А якщо це помилково – значить, і всі інші рішення щодо України – також помилкові.
Що ж все ж таки робити?
Немає нічого простішого покаяння, і водночас немає нічого важчого. Але вихід цей – єдиний. Іншого в Євангелії не передбачено: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне» (Мф. 4:17). Покаяння не принижує людину, а навпаки – підносить її. І для Філарета Денисенка, і для Сергія Думенка, патріарха Варфоломія та всіх інших, які так чи інакше брали участь у створенні антиканонічного проекту ПЦУ або іншим чином грішили проти Церкви Христової, двері покаяння відчинені. Тільки так можна й вилікувати існуючі розколи, і припинити цю незрозумілу чехарду з висвяченнями. Інакше запущені бумеранги продовжуватимуть літати, вражаючи не тільки тих, хто їх запускає, але й завдаючи ран всім, хто по невіданні або ще як пішов за ними.
І ще одне риторичне питання насамкінець – чи схоже все описане вище на Церкву Христову? Чи про це говорив Господь, посилаючи своїх апостолів на проповідь?
«По їхніх плодах пізна́єте їх…» (Мф. 7:16).
