Українці та повзуча експансія ЛГБТ: якими будуть наші діти?
Рада розглядає кілька взаємовиключних законопроектів: про заборону пропаганди ЛГБТ та про захист прав ЛГБТ. Країна має зробити вибір. Між чим і чим ми вибираємо?
На розгляд Верховної Ради внесено законопроект 6327 щодо запровадження адміністративної відповідальності за пропаганду гомосексуалізму. Водночас на порядку денному Верховної Ради значиться питання щодо посилення покарання за порушення прав ЛГБТ і транссексуалів, а Держкіно витрачає гроші платників податків на створення фільму, який пропагує ЛГБТ. Можливо, сьогоднішній момент – це роздоріжжя, пройшовши яке наша країна опиниться або в царстві гомофілії, або залишиться країною, в якій жінки називаються жінками, чоловіки – чоловіками, а содоміти – содомітами, іншими словами – у країні традиційних для нашого народу понять та цінностей.
«Нормальність» для ліберастів та гомосексуалів
У пояснювальній записці до законопроекту 6327 містяться приклади того, до чого призводить гендерно-содомістська політика держави. Ініціатори законопроекту пишуть це, щоб продемонструвати, до якого абсурду приводить законодавче закріплення прав ЛГБТ та популяризація цих ідей у суспільстві.
«Приміром, дівчинку можуть переконати, що вона хлопчик, а батькові заборонити втручатися та зобов’язати звертатися до дочки, використовуючи чоловіче ім’я та займенники. Подібний випадок стався з Робертом Хугландом (Robert Hoogland), якого навіть заарештували за те, що він публічно виступав проти "трансгендерного переходу" своєї дочки та публічно говорив про свою дочку саме як про дочку, а не як сина».
Тут йдеться про випадок, який мав місце у Канаді навесні 2021 року, СПЖ писала про нього. Почалося з того, що Роберту Хугланду стало відомо, що в школі, де навчалася його дочка, учням демонстрували спеціальні матеріали з питань сексуальної та гендерної ідентичності, відомі в Канаді як «SOGI 123». Після цього з дитиною попрацював шкільний гендерний психолог, який переконав її в тому, що її біологічна стать не відповідає гендеру і порадив приймати тестостерон для переходу в чоловічий гендер. Шкільний лікар направив дочку Роберта Хугланда до ендокринологічного відділення місцевої лікарні, де гормонотерапію розпочали вже при першому відвідуванні. А у шкільному журналі її ім’я було змінено на чоловіче, про що школа навіть не повідомила батьків. Все це відбувалося, коли дитині було лише 13 років. Коли батьки дізналися про те, що сталося, мати погодилася з тим, що дочку зроблять транссексуалом, а батько почав протестувати. Почалися судові розгляди, внаслідок яких Верховний суд канадської провінції Британська Колумбія вирішив, що Роберт Хугланд має прийняти і підтримувати нову гендерну ідентичність своєї дочки, а якщо він протестуватиме, намагатиметься відмовити свою дочку від «переходу» або продовжуватиме називати її дівчинкою, його звинуватять у «сімейному насильстві».
Адвокат Роберта Хугланда Кері Лінд каже: «Ці люди без згоди батька взяли дитину, коли їй було 13–14 років, і – я дуже намагаюся бути нейтральним – допомогли вмовити дитину, що її стать не відповідає тій статі, з якою вона з’явилася на світ. І вони продавили це, і тепер дитина перебуває у клініці зі зміни статі у Ванкувері». У цій клініці дівчинці дають тестостерон та важкі препарати, що гальмують пубертацію та готують до операції зі зміни статі. Подібні операції передбачають (вибачте за подробиці) видалення грудей, матки з яєчниками та вживлення фалоімітатора. А Роберту Хугланду взагалі заборонено зустрічатися з нею, йому залишається тільки проклинати ліберальне правосуддя своєї держави. Роберт Хугланд: «Мені доводиться спостерігати, як руйнують мою зовсім здорову дитину. І я нічого не можу зробити, окрім як стояти осторонь, бо так вирішив суд. Інакше я опинюся у в’язниці». У результаті Хугланд все ж таки став протестувати (а хто б на його місці не став), і суд дав йому реальний термін – 6 місяців в’язниці.
Подібне відбувається у Канаді. У Швеції переконання дітей та підлітків у тому, що вони «народилися не в тому тілі» взагалі прийняло загрозливі розміри. Тільки за офіційними даними, кількість дівчаток-підлітків, які вважають себе хлопчиками, за останнє десятиліття зросла в 15 разів. У шкільних психологів вважається хорошим тоном всі психологічні проблеми (яких у підлітків завжди чимало) пояснювати невідповідністю їхнього «справжнього» гендера біологічному та рекомендувати операцію зі зміни статі. При цьому будь-які протести проти цього, як у кожному конкретному випадку, так і проти подібної практики взагалі, ідентифікуються як «трансфобія» і зазнають суспільного засудження та юридичного переслідування.
У багатьох західних країнах юридично забороняється не лише відмовляти потенційних транссексуалів від «переходу», а й сприяти їхньому «зворотному переходу» до своєї біологічної статі. Там заборонено так звану репаративну або конверсійну терапію, яка спрямована на те, щоб геї та лесбіянки знову повернулися до гетеросексуальних контактів, а транссексуали – до своєї біологічної статі. У Німеччині, наприклад, «бундесрат схвалив закон, що забороняє так звану репаративну терапію, яка оголошувала своєю метою зміну сексуальних уподобань людини убік гетеросексуальності. Проведення таких процедур може бути покаране тюремним ув’язненням на строк до одного року, а реклама та посередництво – штрафом до 30 тис. євро» (з повідомлення Deutsche Welle).
Тобто калічити підлітків, вирізуючи їм статеві органи – це добре та людяно, а спроба повернути представників ЛГБТ до нормального стану – це злочин!
Тобто калічити підлітків, вирізуючи їм статеві органи – це добре та людяно, а спроба повернути представників ЛГБТ до нормального стану – це злочин! До того ж у разі хірургічної операції це в принципі неможливо. Заборону на репаративну терапію прихильники ЛГБТ-ідеології хочуть зробити обов’язковою для всіх країн. Наприклад, «незалежний експерт» ООН з питань захисту від насильства та дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності Віктор Мадрігал-Борлос, виступаючи на засіданні Ради з прав людини ООН у 2020 р., представив доповідь, в якій закликав держави «разом працювати над глобальною забороною конверсійної терапії». Спроби повернути людину до нормального стану він назвав «від початку дискримінаційними, жорстокими, нелюдськими і такими, що принижують гідність, а залежно від ступеня жорстокості, фізичного чи психічного болю та страждань жертви, вони можуть бути прирівняні до тортур».
Втім, повернемось до законопроекту українських нардепів. Їх пояснювальна записка містить ще кілька прикладів дискримінації людей, які дотримуються традиційних поглядів:
- «Пропагування гомосексуалізму призводить і до порушення права на свободу наукових досліджень. Всесвітньо відомого вченого Ульріха Кучера (Ulrich Kutschera) протягом майже двох років переслідували в судовому порядку через те, що він на підставі наукових даних вказував на безпосередній зв’язок між гомосексуалізмом та педофілією».
- «Пропагування гомосексуалізму також призводить до порушення права на свободу висловлювань та свободу віросповідання. Наприклад, студента Фелікса Нголе (Felix Ngole) було вигнано з університету за те, що він у коментарі у фейсбуці визнав, що, згідно з Біблією, гомосексуалізм є гріхом».
До опису такої «нормальності» також слід додати, що в країнах, які визнали права ЛГБТ, останнім часом підняли на прапор інтереси ще однієї групи – трансгендерів. Ці люди лягати під ніж хірурга не хочуть, їм достатньо сказати, що вони позиціонують себе особою протилежної статі. На цій підставі чоловіків допускають у жіночі роздягальні та душові (адже вони назвалися жінками), а злочинці утримуються в жіночих в’язницях. Наприклад, у Великій Британії один такий трансгендер зґвалтував у жіночій в’язниці співкамерницю. Жертва насильства стверджувала, що її права людини були порушені через те, що вона перебувала в тій же в’язниці, що й ув’язнені трансгендери, засуджені за сексуальні злочини або насильницькі злочини проти жінок. Вона просила суд заборонити владі утримувати у жіночих в’язницях трансгендерів, засуджених за сексуальні насильства. Однак суд вирішив, що таке обмеження означало б «неприпустиме ігнорування права трансгендерів жити у вибраної ними статі». При цьому суд визнав, що деякі жінки-в’язні зазнають «страху та тривоги», якщо ув’язнений-трансгендер опиниться в одній з ними в’язниці.
Автори законопроекту 6327 також звертають увагу на те, що сьогодні відбувається інформаційна підготовка легалізації педофілії. Так само, як було і з легалізацією содомітів, зараз усе починається з «наукових статей». У Пояснювальній записці наводиться кілька прикладів:
- «Хельмут Граупнер (Helmut Graupner), відомий "захисник прав ЛГБТ", написав "наукову статтю", в якій "доводить", що можливість дорослих гомосексуалістів із взаємної згоди мати сексуальні стосунки з дітьми, яким виповнилося 14 років, є "правом гомосексуалістів" . Більше того, він вважає, що в деяких випадках не потрібно карати гомосексуаліста, який "за взаємною згодою" мав сексуальні стосунки з дитиною віком до 14 років».
- «Річард Грін (Richard Green), учений, який боровся за вилучення гомосексуалізму зі списку психічних розладів, зараз намагається довести, що сексуальні стосунки з дітьми, які ще не досягли статевого дозрівання, не слід вважати психічним відхиленням. Для цього він опублікував "наукову статтю" "Is pedophilia a mental disorder?", в якій наводить маніпуляції, дуже схожі на ті, які використовувалися для вилучення гомосексуалізму зі списку хвороб».
- «У 2020 році була опублікована "наукова стаття" "Should Behavior Harmful to Others Be a Sufficient Criterion of Mental disorders? Conceptual Problems of Diagnoses of Antisocial Personality disorder and Pedophilic Disorder", в якій переконують вважати психічно хворим лише того педофіла, який засмучений чи страждає через те, що є педофілом».
Держкіно України та «Мій юний принц»
Всю вищеописану «нормальність» вже переносять в Україну, причому за наші гроші. Нещодавно Рада з державної підтримки кінематографії затвердила виділення 20 млн гривень на створення фільму «Мій юний принц». Усього створення картини коштувало 25 млн, тобто. вона створена майже повністю за гроші платників податків.
А тепер увага! На що витратило Держкіно наші гроші, і яку ідеологію це відомство нав’язує нашому суспільству? Отже, короткий сюжет картини, згідно з опублікованим синопсисом:
Головний герой, Поль, входячи в підлітковий вік, починає відчувати «нездорову схильність» до прийомної матері і вбиває вітчима. Після цього Поль та Софія живуть разом і промотують гроші, що залишилися від Едуарда. Життя Поля «безтурботне, замкнуте, повне сексу, наркотиків та алкоголю». Так триває доти, доки Поль та Софія не знайомляться з «молодим хлопцем Антуаном та його батьком Марком». У Поля виникає педерастичний зв’язок з Антуаном, а у Марка – стосунки із Софією. Коли Поль дізнається про ці відносини, він скоює вбивство Антуана та Марка.
Чи потрібні тут якісь особливі коментарі?
Як бачимо, у картині далеко не лише содомія. Напевно, всі збочення та пороки, які тільки можна вигадати, автори примудрилися втиснути в один фільм. А Держкіно виділило на це гроші. Коли ж Громадський Союз «Миряни» направив у Держкіно запит, на якій підставі було виділено гроші, то Держкіно надало пакет документів на 28 аркушах та супровідний лист, у якому з 4,5 сторінок тексту майже половину займає обґрунтування (до речі, дуже незграбне) того, що такі фільми повністю відповідають Конституції та законодавству України, а відповідно – потрібні нашому суспільству. Цитата: «Дотримання рівних прав та можливостей, засноване на принципах різноманіття та рівності, свободи творчості, свободи думки, совісті та релігії, заборони цензури та дискримінації, які є основоположними принципами існування людства в сучасному світі, закріплені у законодавстві нашої країни та є важливими чинниками сталого розвитку держави».
А тепер ще раз перечитайте сюжет фільму. Виходить, що чиновники з Держкіно нас запевняють, що педерастія, «нездорова схильність» до мачухи, вбивство трьох людей, не кажучи вже про життя, яке «безтурботне, замкнуте, повне сексу, наркотиків та алкоголю» – це реалізація основоположних принципів існування людства?
Але це ще навіть не найстрашніше. Найстрашніше – це кричуще блюзнірство, наруга над Христом, що міститься у фільмі. Про це не хочеться казати. Просто наведемо цитату з тг-каналу «Миряни»: «На афішах, що анонсують фільм, двоє гомосексуалістів цілуються, затиснувши губами хрест із образом Господа нашого Ісуса Христа. Гидкий акт богохульства вже засудила Всеукраїнська рада церков та релігійних організацій. Цей прецедент має послужити уроком усім, хто говорив, що "права ЛГБТ" можливі без деструктивної пропаганди. НЕ МОЖЛИВІ».
Чи все втрачено?
Ні. Втрачено ще не все. Про це свідчать і протести релігійних та громадських організацій, і звернення 60 народних депутатів Верховної Ради до Президента України Володимира Зеленського щодо неприпустимості державного фінансування фільму, та намір ГС «Миряни» оскаржити виділення державних грошей на фільм у судовому порядку.
Однак переживати є про що. У листопаді 2021 р. журналісти «Першого Козацького» вийшли на вулиці Києва, щоб з’ясувати, як люди ставляться до виділення державних грошей на такі фільми. Висновки сумні: в українському суспільстві панує байдужість, безвір’я та безідейність, «і завтра людям буде все одно, що на їхніх очах скидають хрести, грабують та вбивають чи злягаються прямо на вулицях».
Все це свідчить про те, що Україна може піти як шляхом перетворення нашої країни на ліберально-гомофільне царство, так і залишитися країною з традиційними поняттями та цінностями. Але для цього необхідно зробити багато зусиль як на законодавчому, так і на суспільному рівні. Одним із таких зусиль є законопроект 6327.
Що пропонує законопроект?
Законопроект «Про внесення змін до кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за пропаганду відхилень від конституційних норм сім’ї, дитинства, материнства та батьківства» передбачає штраф за пропаганду педофілії, гомосексуалізму та трансгендеризму у розмірі від 17 тисяч до 85 тисяч гривень. При цьому законопроект визначає педофілію як «відносини сексуального характеру між повнолітньою особою та особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку», гомосексуалізм як «стосунки сексуального характеру між особами однієї статі», а трансгендеризм як «самоідентифікацію особи не відповідно до її біологічної статі».
Зауважимо, що педофілія – це сексуальні стосунки з особою, яка не досягла так званого віку згоди. Цей вік варіюється в різних країнах віком від 9 до 18 років. Однак більшість країн, у тому числі і європейських, встановлюють його в межах 14-16 років. В Україні він становить 16 років, що є верхньою планкою такого віку. Тобто Україна є досить консервативною у цьому питанні.
Важливим моментом є визначення у законопроекті того, що вважається пропагандою педофілії, гомосексуалізму та трансгендеризму. За кожним збоченням наведено окремий список, але загалом вони схожі. Так, пропагандою гомосексуалізму пропонується вважати таке:
- виготовлення та/або розповсюдження, а також публічне використання продукції, що містить ЛГБТ-символіку;
- публічне визнання одним із варіантів норми, реклама або заклик до укладення будь-яких видів шлюбів, не передбачених Конституцією України, що здійснюється через засоби масової інформації, промови, вигуки гасел, друк, виготовлення, розповсюдження, демонстрацію плакатів, книг або інших друкованих або виготовлених власноруч чи електронних матеріалів;
- публічний заклик або реклама участі у відносинах сексуального характеру між особами однієї статі, визнання таких відносин одним із варіантів норми або заперечення підвищеного ризику гомосексуалістів заразитися ВІЛ, що здійснюється через засоби масової інформації, промови, вигуки гасел, друк, виготовлення, розповсюдження, демонстрацію плакатів, книг або інших друкованих або виготовлених власноруч чи електронних матеріалів;
- публічна демонстрація відносин сексуального характеру між особами однієї статі або виготовлення, розповсюдження, демонстрація фільмів або інших відеоматеріалів (у тому числі мультфільмів), що містять відносини сексуального характеру між особами однієї статі.
Як бачимо, у разі ухвалення цього законопроекту стануть неможливими ні гей-паради, ні фільми, подібні до картини «Мій юний принц». При цьому Україна аж ніяк не стане країною клерикальною з якогось середньовіччя. Боротьбу за те, щоб залишитися просто людьми, за ті поняття, принципи та цінності, якими людство жило всю свою історію, ведуть на державному рівні такі європейські країни, як Польща та Угорщина, а в багатьох інших країнах значна частина суспільства активно виступає за збереження традиційних цінностей.
Яким шляхом піде Україна? В якому суспільстві житимуть наші діти? Залежить від кожного із нас!
