Заворушення націоналістів у Чорногорії і проекції на Україну

5 вересня 2021 р. в Цетінському монастирі відбулася інтронізація нового архієрея Чорногорсько-Приморської Митрополії Сербської Церкви митрополита Іоанникія. Він став вже сорок першим Митрополитом, який зійшов на трон в Цетіньє, але цього разу церемонія опинилася під серйозною загрозою. Чорногорські націоналісти, підбурювані президентом Джукановичем, намагалися інтронізацію зірвати: вони перекрили дороги, підпалили шини, влаштували справжній хаос і безладдя. Патріарх Порфирій і Митрополит Іоанникій змушені були добиратися у Цетіньє вертольотом. Більш того, весь світ облетіли шокуючі кадри, як спецназ змушений був прикривати архієреїв щитами від снайперів націоналістів, а сам Предстоятель Сербської Церкви заявив, що існувала реальна загроза їхньому життю. Що все це означає для Чорногорії і як може відгукнутися в Україні? Спробуємо розібратися.

Митрополит Іоанникій (Мичович) був призначений правлячим архієреєм Чорногорсько-Приморської єпархії на засіданні Архієрейського собору Сербської Православної Церкви наприкінці травня 2021 р. Його попередник на цій кафедрі, митрополит Амфілохій (Радович), помер від наслідків коронавірусу 30 жовтня 2020 р. А до цього владика Амфілохій очолював багатотисячні протести в Чорногорії проти антицерковного закону, прийнятого владою. В ході цих протестів митрополит Амфілохій відкрито закликав вірян проголосувати на парламентських виборах проти чинної влади Джукановича. Його заклики знайшли відгук серед громадян Чорногорії. З невеликою перевагою на виборах перемогли опозиційні партії, а прем'єр-міністром країни (головною особою в державі) став Здравко Кривокапич, який позиціонував себе віруючим Сербської Православної Церкви і обіцяв скасувати антицерковний закон у разі приходу до влади. Закон цей не скасований досі, проте з нього прибрали загрозливі для Церкви положення. Митрополит Іоанникій неодноразово брав участь у хресних ходах, за що був заарештований і провів кілька тижнів у в'язниці.

З Чорногорсько-Приморською митрополією, і, зокрема, з монастирем в Цетіньє, де пройшла інтронізація, митрополита Іоанникія пов'язує дуже багато. У 1992 р. він був призначений намісником Цетінського монастиря і одночасно викладачем і головним вихователем новоствореної Духовної семінарії ім. святителя Петра Цетинського. З 1995 р. митрополит Іоанникій займав посаду ректора цієї семінарії, а в 1999 р. був хіротонізований в сан єпископа Будимлянського, вікарія Чорногорсько-Приморської митрополії з затвердженням на посаді ректора Цетинської духовної семінарії. У Чорногорсько-Приморській митрополії він служив до 2001 р., коли Будимлянсько-Никшичська єпархія була відновлена як окрема самостійна одиниця Церкви. Під час ректорства митрополита Іоанникія Цетинську семінарію неодноразово намагалися захопити розкольники з так званої «Чорногорської православної церкви» (ЧПЦ). У лютому 2021 р. митрополит Іоанникій був одним з кандидатів на виборах Предстоятеля Сербської Церкви.

Ще до інтронізації митрополита Іоанникія в Цетіньє стали з'являтися повідомлення про погрози з боку місцевих націоналістів: владиці Іоанникію натякали на замах, а вірянам погрожували розправою. Президент Чорногорії Міло Джуканович, за ініціативою якого і був 2019 р. прийнятий антицерковний закон, обвинуватив Сербію в політизації майбутньої інтронізації, в тому, що Белград «тривалий час принижує самовизначення Чорногорії», і спільно з націоналістичними партіями зажадав, щоб інтронізація відбувалася не в Цетіньє, який є історичним і культурним центром Чорногорії, а в Подгориці, офіційній столиці країни. У відповідь на це прем'єр-міністр Здравко Кривокапич звинуватив Міло Джукановича в ескалації напруги і заявив, що «президент Чорногорії повинен нести відповідальність за всіх громадян, а не тільки за своїх виборців».

Сам Здравко Кривокапич відмовився брати участь в інтронізації, пояснивши це наступним чином: «Я не поїду не тому, що не хочу чи у мене немає приводу. Я не бажаю, щоб моя присутність викликала негативні реакції і стала приводом для небажаних подій». Можливо, це було зваженим рішенням, покликаним дещо розрядити обстановку, однак Кривокапич піддався серйозній критиці. Так, один з лідерів політичного блоку «Демократичний Фронт» Андрія Мандіч заявив, що Кривокапич, ставши прем'єром, зрадив свої обіцянки підтримувати канонічну Церкву.

«Саме на прохання Церкви ми погодилися поступитися йому першим місцем у списку коаліції. Деякі люди в Церкві вірили, що він буде повністю відданий Матері-Церкви, і зробить все, що очікує від нього СПЦ. На жаль, Кривокапич відмовився від цього. Думаю, йому зараз важливіше те, що йому говорять в деяких західних посольствах, ніж думка ієрархів його православної церкви», – розповів А. Мандіч в одному з інтерв'ю. Якщо згадати про те, що З. Кривокапич в червні 2021 р. в останній момент відмовився підписувати Угоду з Сербською Церквою, то висловлена А. Мандічем думка не здається безпідставною. Тоді відмову підписати угоду Сербська Церква розцінила як «акт відкритої дискримінації».

Організація заворушень

Напередодні дня інтронізації митрополита Іоанникія націоналісти, яких за твердженнями місцевих ЗМІ координував президент М. Джуканович, перекрили всі дороги в Цетіньє, влаштували безлади і зіткнення з поліцією. Одним із призвідників заворушень виявився Веселін Вельович, який обіймав посаду директора поліції Чорногорії до грудня 2020 р., а нині є радником президента М. Джукановича. Він був заарештований поліцією, але чи буде притягнутий до відповідальності – невідомо.

Для розгону демонстрантів поліція застосувала сльозогінний газ, але це не допомогло. Барикади стояли, і в день інтронізації Цетіньє залишався заблокованим. Патріарха Сербського Порфирія і митрополита Іоанникія довелося доставляти в місто вертольотом.

Незважаючи на протести інтронізація все-таки відбулася. На урочистостях були присутні представники Української Православної Церкви: митрополит Бориспільський і Броварський Антоній і митрополит Тернопільський і Кременецький Сергій.

При врученні митрополичого жезла владиці Іоанникію Патріарх Сербської Православної Церкви Порфирій сказав: «Наша Церква Вас обрала. І з цим священним чином ми прийшли сюди не для того, щоб щось відібрати, кому-небудь погрожувати або, не дай Бог, щось вкрасти. Ми прибули, щоб здійснити священний чин вашої інтронізації на місце архієрея цієї богоспасенної єпархії».

У своєму слові митрополит Іоанникій заявив, що він буде проводити політику незалежності Церкви від держави та невтручання у політичні справи. Також владика вибачився за безладдя і дії радикалів, які визначив як «штучні поділи у суспільстві», на подолання яких потрібен час.

Протести радикалів під час інтронізації митрополита Іоанникія прокоментував президент Сербії Олександр Вучич: «Частина західних сил в регіоні сприймають Сербську Православну Церкву як Російську православну церкву на території колишнього СРСР. Як необхідно знищити РПЦ на території України, деяких центральноазіатських країн (хоча це у них не вийшло), так і Сербську Православну Церкву треба знищити».

Відео та знімки з Цетіньє, де Патріарха Порфирія і Митрополита Іоанникія спецназівці закривали від снайперів спеціальними щитами, що закривають огляд, облетіли всі провідні видання. Вже відлітаючи з Чорногорії, Предстоятель Сербської Церкви підтвердив, що дії силовиків не були зайвими: «Я дуже щасливий, тому що ми виконали справу Церкви, звели на престол Митрополита з волі Церкви і людей цього єпископату, людей, які глибоко люблять Церкву Святого Сави. Але мені більш ніж сумно, я навіть в жаху від того, що у полі зору були люди, які мали намір запобігти цьому акту любові для всіх за допомогою снайперської гвинтівки».

Реакція ПЦУ та українських чиновників

В Україні події навколо безчинств чорногорських радикалів коментували однозначно – мовляв, патріоти протестують проти «окупаційної церкви». Те, що зовсім недавно на хресні ходи цих «окупантів» регулярно виходила половина населення столиці Чорногорії, нікого не бентежило.

Наприклад, підтримав дії радикалів український консул у Чорногорії Михайло Шматов. Ситуація в Цетіньє, де представники націоналістичних рухів і розкольницької «чорногорської церкви» протестували з прапорами і символами Чорногорії, нагадала йому про Євромайдан 2014 року і боротьбу з «русским миром» в Україні.

«Це, до речі, черговий урок для України. Як "русский мир" використовує релігію, спорт, і що завгодно в своїх цілях. Все є політика, коли це стосується країни-агресора. Воювати треба на кожному фронті», – написав консул на своїй сторінці в Facebook.

І в чомусь Шматов був правий. Чорногорські розкольники активно брали участь у заворушеннях і надихали радикалів як могли. І це цілком нагадувало Євромайдан, де уніати і українські розкольники старанно роздмухували у активістів протестні настрої. Наприклад, чорногорський «єпископ» Боян Бойович опублікував у своєму Facebook фотографію, де він «героїчно» протистоїть чорногорським правоохоронцям. Чим не кадри з центру Києва 2013-2014 років?

Дії Бойовича викликали гарячий відгук серед українських розкольників. Єпископ Гавриїл Кризина розмістив на своїй сторінці Фейсбук відеокоментар Бойовича, де той назвав інтронізацію Митрополита Іоанникія «срамом» і «окупацією Цетіньє». Кризина супроводив свою публікацію словами: «Не має перспективи СПЦ в Чорногорії, так само як РПЦ в Україні – тому що людей не задуриш неправдою».

«Благочинний» ПЦУ у Чернівцях Іван Маковій написав у коментарях у Кризини, що особисто знайомий із Бойовичем і главою чорногорських розкольників Дедеїчем, і з ними багато пройшли разом».

Спікер ПЦУ Іван (Євстратій) Зоря заявив, що Митрополит Іоанникій нібито заперечував існування чорногорської нації: «Серби під захистом спецназу нав'язують чорногорцям ієрарха, який вважає, що чорногорської нації не існує». Також, коментуючи прибуття архієреїв в Цетіньє вертольотом, Зоря уїдливо поцікавився: «Так якщо "чорногорців немає" – від кого так посилено охороняють Сербського Патріарха і його ієрарха?».

Цікаво в усьому цьому те, що ПЦУ пристрасно бажає від Сербської Церкви визнання. Коли Патріарх Порфирій став Предстоятелем СПЦ, Сергій Думенко негайно надіслав йому свої привітання, які були продубльовані Посольством України в Сербії на всіх своїх акаунтах у соцмережах. Більш того, Думенко пішов навіть на відверте приниження після скандалу з тим же Бойовичем, якого в Чорногорії впізнали на фотографіях з «богослужіння» ПЦУ в Києві. Сергій написав Митрополиту Чорногорсько-Приморському Амфілохію (попереднику Іоанникія) лист, де вибачався за «співслужіння з чорногорським розкольником», пояснюючи цей казус «халатністю та неувагою».

Тим не менш, як бачимо, в ПЦУ вже забули про скандал з Бойовичем і щосили підтримують своїх чорногорських «побратимів». Невже на жадане визнання Сербською Церквою махнули рукою?

Що далі?

Що це все означає для Чорногорії? Чому такі жорсткі і відносно численні протести стали можливі в країні, в якій не так давно до половини населення виходило на хресні ходи в підтримку Сербської Православної Церкви?

По-перше, націонал-радикали не надто зациклюються на питанні: чи підтримує їх більшість громадян, чи ні. Вони відпрацьовують свою повістку, не звертаючи уваги на те, як їхні дії будуть сприйняті суспільством.

По-друге, нинішній президент М. Джуканович, який відкрито підтримав заворушення і навіть особисто приєднався до протестувальників, дуже стурбований своїми особистими перспективами перебування на посаді президента. Згідно з Конституцією, Чорногорія – парламентська республіка і президент в ній має в основному церемоніальні повноваження, однак цей пост дозволяє впливати на політику через політичні партії. Саме так і було останні 30 років до недавніх виборів: Джуканович був фактичним правителем країни, не володіючи номінальними повноваженнями. Але в 2023 році його президентський термін закінчується і чекає серйозна боротьба за можливість обратися на новий термін. Тому М. Джукановичу вкрай важливо тримати в тонусі свій електорат і час від часу заявляти про себе гучними акціями та заявами.

По-третє, положення прем'єр-міністра країни, наділеного реальними владними повноваженнями, Здравко Кривокапича, дуже хитке. Він не представляє яку-небудь партію, а був обраний широкою коаліцією партій, що об'єдналися проти М. Джукановича. Ця коаліція має в парламенті над прихильниками М. Джукановича перевагу всього в 1 голос. Тому будь-які хвилювання, будь-яка дестабілізація внутрішньополітичної обстановки може розвалити цю коаліцію і призвести до реваншу націоналістичних сил в Чорногорії. Тим більше, що З. Кривокапича зараз критикують як опозиціонери, так і власні соратники. Перші за нібито просербську і проросійську політику, а другі – за невиконання своїх обіцянок, у тому числі і щодо підтримки Сербської Церкви.

Ця нестійкість владної коаліції сприяє тому, що в Чорногорії буде тривати гостра політична боротьба. Націоналісти будуть розхитувати ситуацію і намагатися розвалити владну коаліцію. На жаль, використовується для дестабілізації обстановки саме Церква і релігійні почуття громадян. Залишається сподіватися, що з Божою допомогою новому митрополиту Чорногорсько-Приморському Іоанникію вдасться втримати Церкву від втягування в політичне протистояння.

Висловлюються навіть думки про те, що заворушення в Цетіньє – це спроба влаштувати якийсь чорногорський майдан, а інтронізація митрополита Іоанникія – тільки привід. У будь-якому випадку блокування доріг, спалювання шин і погрози фізичної розправи – це політична акція націоналістичних сил, яка може призвести як до позитивного для них, так і до негативного результату. Все буде залежати від реакції влади Чорногорії, З. Кривокапича і його кабінету міністрів. Якщо вони залучать всіх учасників заворушень до відповідальності по всій строгості закону, позиції націоналістів значно ослабнуть. Під цей шумок також може бути проведена чистка чиновницького апарату від прихильників М. Джукановича. Якщо ж цього не буде, а є багато моментів, які вказують саме на це, тоді націонал-радикали відчують свою безкарність і продовжать безчинства.

Паралелі з Україною

Церковна ситуація в Чорногорії має пряму проекцію на Україну. І там, і тут влада створила розкольницькі організації: в Україні – Православну церкву України, у Чорногорії – Чорногорську православну церкву. І там, і тут влада за допомогою антицерковних законів намагається позбавити Церкву її майна. І там, і тут націонал-радикали влаштовують акції залякування. Правда, в питанні визнання розкольників Константинопольським патріархатом Україна далеко випередила Чорногорію. Також слід зазначити, що масовість протестів православних вірян проти антицерковного закону в Чорногорії стала певною мірою прикладом для українських віруючих. А те, що в результаті цих протестів політична команда М. Джукановича втратила владу, стало гарним приводом для роздумів можновладців в Україні: чи не обернуться утиски УПЦ поразкою на чергових виборах.

Жорсткість дій чорногорських радикалів, на жаль, буде служити прикладом для українських радикалів. Тому ймовірність будь-яких провокацій на адресу архієреїв, духовенства та вірних УПЦ зростає. Слід очікувати посилення «хейту» на адресу УПЦ в інформаційному полі. Але ще раз повторимо, ситуація з заворушеннями в Чорногорії ще не вичерпана, ще не ясно, наскільки серйозною буде реакція влади, а всі ці обставини будуть надавати певний вплив і на ситуацію в Україні. У будь-якому випадку віряни УПЦ повинні бути готові стати на захист своєї Церкви і надавати Їй підтримку у всіх формах, передбачених законодавством.