Заборона УПЦ: точку неповернення пройдено
Верховна Рада України (ВРУ) заборонила УПЦ 20 серпня 2024 року – ця дата увійде до підручників історії як її поворотний момент. Куди ми повернули та які сили активували?
«Робоча та селянська революція, про необхідність якої весь час говорили більшовики, відбулася! Ура, товариші!». Ці слова сказав «вождь світового пролетаріату» В. Ленін наступного дня після Жовтневої революції 1917 р. Після цього було 70 років війн, репресій, розрухи і людського горя. Можливо, голосування за заборону УПЦ через сто років будуть згадувати як аналогічну подію. А можливо, Господь змилуеться над нами і не наведе на нас усі ті кари, на які ми заслуговуємо. Але спробуємо проаналізувати те, що сталося, зрозуміти, хто ловить у цій каламутній воді свій зиск, і спрогнозувати подальший розвиток подій. У всьому цьому можна виділити три моменти чи виміри: політичний, матеріальний і духовний.
Політичний вимір
Трагедія голосування за заборону УПЦ полягає у тому, що законом 8371 українське суспільство розколюється, і це надовго. Навіть вороги УПЦ називають чисельність вірян у 6 мільйонів людей. Це величезна частина українського народу, хоч і не більшість. Тепер усі вони почуватимуться пригніченими та ущемленими в правах. Це гостре почуття несправедливості у такої великої маси людей ніколи не минає просто так. Воно обов'язково буде в чомусь виявлятися. В чомусь негативному.
Давайте подумаємо: а хто ці 6 млн віруючих УПЦ? Це якась закрита група людей, яка мешкає у певній резервації? Звісно, ні! Це люди з усіх верств суспільства та з усіх соціальних груп. Це люди, які мешкають на всій території України, які займають різні посади на держслужбі, які є присутніми і в правоохоронних органах, і в уряді, і навіть у Верховній Раді. Віряни УПЦ зустрічаються і серед представників бізнесу, причому як великого, так і малого та середнього. Це робітники та сільські трудівники, представники сфери послуг тощо. І найважливіше – це велика частина військовослужбовців ЗСУ, які зі зброєю в руках захищають нашу країну, жертвують своїм життям, втрачають на війні здоров'я. Це люди, які жертвують усім, захищаючи державу, яка заборонила їхню Церкву, наказала їм зректися Бога, в Якого вони вірують, зрадити Церкву, до якої вони належать. У що виллється почуття несправедливості цих людей? Людей безстрашних і рішучих.
З іншого боку, їм протистоять люди, яких теж мільйони і яких держава та пропаганда ЗМІ зробили ненависниками Церкви Христової. Адже раніше, до початку шаленої кампанії проти УПЦ, лише небагато громадян України ставилися до Церкви вороже. Абсолютна більшість ставилася до УПЦ або позитивно, або нейтрально. Але останні п'ять-сім років промивання мозку зробили свою справу.
Зараз багато народу повірило в те, що УПЦ – це справді ворог, якого треба знищити. Жодні аргументи, що це не так, що це просто не може відповідати дійсності, що не можуть 6 мільйонів громадян від Львова до Дніпра бути ворогами Української державності, не діють. Люди вірять брехливим, але яскравим і зрозумілим гаслам: УПЦ – це фсб, УПЦ – вороги народу, УПЦ – це «руський мир». Те, що всі ці звинувачення є бездоказовими, нікому не цікаво. З початком повномасштабної агресії РФ проти України у нашого народу виникло почуття ненависті до загарбників, і українська влада вирішила направити це почуття туди, куди їм потрібно – на УПЦ.
Тепер, коли пропаганда зробила свою справу і громадяни України бачать один в одному ворогів, з ВРУ звучить команда: «фас». Внаслідок цього вороги УПЦ отримують величезний стимул до розправи над своїми сусідами, колишніми друзями і навіть родичами, які належать до Церкви Христової. Тепер односельці, сусіди-городяни, а тим більше активісти-радикали будуть приходити до храмів УПЦ і виганяти звідти віруючих. І їм буде наплювати на те, що написано в тексті закону про заборону УПЦ, наплювати на те, що передбачено експертизу, судову процедуру, терміни, порядок оскарження тощо. На всі спроби вірян наводити аргументи на свій захист звучатиме проста та безапеляційна заява: «Верховна Рада вас заборонила!». Це як указ давньоримських імператорів-гонителів Церкви: «Вас не повинно існувати».
В таких умовах слід очікувати сплеску насильства, захоплень храмів, побиття священників і віруючих та іншого беззаконня. Усі, хто прагне розправи над Церквою, будуть виправдовувати будь-які свої дії тим, що ВРУ ухвалила закон про заборону УПЦ. А правоохоронні органи тим самим законом 8371будуть виправдовувати свою бездіяльність.
Куди дійде це насильство? Скільки людей буде побито, покалічено, а може, й убито? Скільки храмів буде захоплено та розграбовано? На ці запитання відповість час.
Але є ще одне дуже серйозне питання: чи з'явиться на політичній арені відроджене козацтво, яке, як 400 років тому, стане на захист православної віри? Якими методами воно буде діяти і які політичні цілі ставити перед собою? Адже багато з того, що відбувається зараз, вже було в історії України. Протистояння та ворожнеча всередині нашого народу, за який нині проголосувала ВРУ, ніколи не приносили Україні миру та спокою. Чи побачимо ми крах Української держави? Чи розпадеться наша країна на частини? Чи зметуть Зеленського інші політичні сили? Чи чекає на Україну низка держпереворотів? Які жертви для цього будуть потрібні? На всі ці питання відповість час, але ухвалення закону про заборону УПЦ багаторазово підвищило можливість саме такого розвитку подій.
У внутрішньополітичній ситуації на Україну чекає розбрат і протистояння. Це станеться у будь-якому випадку. Питання лише в тому, до якої жорстокісті дійдуть наші співгромадяни. Але є ще й зовнішньополітичний момент. Законопроєкт 8371 про заборону УПЦ настільки явно зневажає свободу віросповідання, що держава, в якій вона діє, може розпрощатися з перспективами вступу до Євросоюзу та інших міжнародних організацій, які об'єднують країни західного світу. В жодній цивілізованій країні неможливо те, що сталося у ВРУ 20 серпня 2024 р. Це могло статися в якійсь державі з тоталітарним режимом, але не в країні, яка вважає себе демократичною та правовою. А якщо зовнішньополітичний вектор унаслідок ухваленого ВРУ рішення буде повернутий не в бік Євросоюзу, то чого слід очікувати Україні?
Матеріальний вимір
Досить дивно було спостерігати, як різні релігійні організації, члени ВРЦіРО висловлювалися за заборону УПЦ. Адже всі вони чудово розуміли, що це несправедливість, що держава знищує Церкву Христову, що це справжнє беззаконня. І всі вони вважають себе віруючими, релігійними, які вшановують моральний закон, який у всіх майже однаковий. Чому ж ніхто з них не підняв голосу на захист УПЦ? Чому ні в кого не знайшлося доброго слова для найчисельнішої релігійної організації України? Чому ніхто не сказав правди? Звичайно, велику роль відіграла і банальне боягузтво, коли боїшся йти проти волі можновладців. Можливо, це є результатом відповідних бесід із представниками силових відомств. Але ж не можна заперечувати величезну матеріальну зацікавленість різних релігійних структур.
Адже УПЦ – це, крім іншого, ще й величезна кількість храмових будівель, монастирів, різних приміщень тощо. Якась частина всього цього майна була передана УПЦ державою у 1990-ті роки. Те, що у Церкви відібрали взагалі все після Революції 1917 р. – це інше питання. І зараз держава знову буде віджимати в Церкви її майно, і те, що було передано після проголошення незалежності України, і те, що з'явилося в Церкві працями та старанням її віруючих – все те, що було створено та збудовано заново за останні 30 років. Це величезний ласий шматок. І ділити його збираються інші релігійні організації, які називають себе православними, і не тільки вони.
Уявіть собі Києво-Печерську, Почаївську чи Святогірську Лаври. Уявіть, скільки там зібрано святинь, стародавніх ікон, дорогого начиння і так далі. Скільки збудованих і відремонтованих приміщень, храмів, келій. І ось тепер, виявляється, все це можна буде віджати, причому безкарно.
Лаври завжди були центрами паломництва, і крім духовної складової там є і складова матеріальна. Це доходи від продажу ікон, начиння, це пожертвування тощо. Тепер усі ці грошові потоки рейдери зможуть перенаправити на себе. Принаймні, мабуть, так вважають вороги УПЦ з інших релігійних організацій.
А ще можна «освоювати» державні гроші, які, напевно, будуть виділятися на утримання цих монастирських комплексів (бо у тієї ж ПЦУ грошей на це немає, що добре видно на прикладі багатьох віджатих в УПЦ храмів, які стоять порожніми та занедбаними). Рейдери, можливо, сподіваються, що навіть якщо віруючі у захоплені Лаври ходити перестануть, то все одно залишаться туристи, яких можна буде приваблювати туди різними концертами та «культурними» заходами.
Уявіть собі сільський храм, небагатий, але добротно збудований, з іконами та начинням, з дзвонами, недільною школою та трапезною. В це була вкладена чимала праця парафіян, які несли до Церкви свої труди і потом зароблені копійки. І ось тепер у групки прихильників ПЦУ чи інших релігійних організацій з'являється чудова нагода все це привласнити собі. Не треба трудитися, не треба себе обмежувати, можна просто прийти і забрати. То чому ж не проголосувати за заборону УПЦ?
Багато храмів і майна будуть передані на баланс різних державних і місцевих музеїв та заповідників. А як чиновники і в центрі, і на місцях уміють розпоряджатися довіреною ним держвласністю, ми всі чудово знаємо. Та й досвід більшовиків стане в нагоді. Тоді церковні цінності вилучали нібито на допомогу голодуючим, зараз це можна буде зробити нібито на допомогу фронту. Тим більше, якщо західна допомога буде вичерпуватися.
Загалом ділити величезний шматок власності завжди приємно. УПЦ заборонили, отже, власність «нічийна». Як каже народне прислів'я: було б корито…
Сакральний вимір
Проголосувавши за заборону УПЦ, ВРУ від імені всієї України зреклася Бога і Церкви, яка є Тілом Його, зреклася віри наших отців, віри князя Володимира та княгині Ольги, віри Антонія і Феодосія Печерських, віри незліченної множини святих, що просіяли на нашій землі. Зреклася їхнього небесного заступництва за нас грішних. Україна рішенням ВРУ перетворилася на країну-богоборця. Чи може це пройти без сліду?
Коли ізраїльський народ відступав від Бога і починав поклонятися ідолам, Ізраїль осягали великі лиха. Господь наводив на них чужі народи, які захоплювали та поневоляли його. Пророки говорили дуже жорсткі слова, викриваючи безбожних правителів і попереджаючи людей про прийдешні лиха.
Ісая: «Слухайте, небеса, і слухай, земля, бо Господь каже: Я виховав і підніс синів, а вони обурилися проти Мене. Віл знає володаря свого, і осел – ясла пана свого; а Ізраїль не знає Мене, народ Мій не розуміє. На жаль, народ грішний, народ, обтяжений беззаконнями, плем'я лиходіїв, сини загибелі! Залишили Господа, знехтували Святого Ізраїля, повернулися назад. У що вас бити ще, що продовжують свою завзятість? Вся голова в виразках, і все серце зникло. Від підошви ноги до темряви голови немає в нього здорового місця: виразки, плями, рани, що гнояться, неочищені і необв'язані і не пом'якшені єлеєм. Земля ваша спустошена; міста ваші спалені вогнем; поля ваші у ваших очах з'їдають чужі; все спорожніло, як після руйнування чужими» (Іс. 1:2-7).
Єремія: «І було слово Господнє до мене вдруге: що ти бачиш? Я сказав: бачу киплячий котел, що піддувається вітром, і обличчя його з боку півночі. І сказав мені Господь: з півночі відкриється лихо на всіх мешканців цієї землі. Бо ось, Я покличу всі племена царств північних, говорить Господь, і прийдуть вони, і поставлять кожен свій престол при вході до брами Єрусалиму, і навколо всіх стін його, і в усіх містах іудейських. І вимовлю над ними суди Мої за всі їхні беззаконня, за те, що вони залишили Мене, і закурили фіміам чужоземним богам, і поклонялися ділам рук своїх» (Єр. 1:13-16).
Єзекіїль: «Так говорить Господь Бог: Це Єрусалим! Я поставив його серед народів, і навколо нього землі. А він вчинив проти постанов Моїх безбожніше язичників, і проти уставів Моїх гірше, ніж землі навколо нього; бо вони відкинули постанови Мої, і за уставами Моїми не роблять. Тому так говорить Господь Бог: за те, що ви помножили ваші беззаконня більше, ніж язичники, які навколо вас, за уставами Моїми не чините, і постанов Моїх не виконуєте, і навіть не чините і за постановами язичників, що навколо вас, тому так говорить Господь Бог: Ось і Я проти тебе, Я Сам, і зроблю серед тебе суд перед очима поган. І зроблю над тобою те, чого Я ніколи не робив і чого подібного надалі не робитиму, за всі твої гидоти. За те батьки будуть їсти синів серед тебе, і сини будуть їсти батьків своїх. І вчиню над тобою суд, і решту твою розвію по всіх вітрах» (Єз. 5:5-10).
Подібне до цього говорили й інші пророки. Кожен може взяти в руки Біблію і переконатись у цьому сам. У 988 р. наша країна в Дніпровській купелі присягнула на вірність Єдиному Істинному Богу, Господу нашому Ісусу Христу. Стала частиною Тіла Христового, Його святої Церкви. І ось тепер наша країна від Христа зрікається. Чи може це пройти без сліду?
Можна сказати, що зараз ми живемо в період Нового Завіту і не варто звертати увагу на слова старозавітних пророків. Але коли у XVI-XVII ст. частина українського народу зреклася Церкви і перейшла в унію, за цим прийшов один із найжахливіших періодів нашої історії, названий згодом Руїною.
Коли в XV столітті православні греки, а точніше візантійська влада, зреклися Православ'я і підписали Флорентійську унію з Римом, за цим було нашестя турків-осман і поневолення Візантії.
Якщо уважно придивитися до історії православних народів, то дуже часто будь-якій трагічній події передували відповідні події в релігійній сфері.
Чи буде щось подібне і зараз? Повторимо знову: покаже час. Але надія умилостивити Бога завжди є. Українська влада стала владою богоборчою. Вони зробили свій вибір, але це не означає, що шансів на порятунок немає.
Тому що тепер треба, щоб свій вибір зробила кожна людина окремо. Особливо це стосується духовенства та віруючих самої УПЦ. Ось тепер перед нами дві дороги: продовжувати поклонятися Єдиному Істинному Богу або поклонитися ідолу української державності, виконати безбожний наказ української влади.
Цей вибір буде робити кожен архієрей УПЦ. З ними обов'язково будуть проводити бесіди співробітники СБУ та інших органів. Їм будуть загрожувати, їм будуть пропонувати усілякі «плюшки» за «правильне» рішення. І вони зроблять вибір: кому вклонитися?
Кожен священник вибере: накликати на себе гнів місцевої влади, радикалів, що пишають ненавистю і живуть по сусідству, або залишитися вірним Ісусу Христу, зберегти вірність Церкві?
Вибере кожен монах і мирянин: чи схилити голову перед «всесильною» владою чи залишитися гнаним причасником Божественної Благодаті?
Для кожного віруючого настає момент істини, кожен має дізнатися: хто я? Хто я насправді? Я вірний раб Божий чи боязкий пристосуванець, готовий проміняти Царство Боже на царство земне?
І можна бути впевненим, що чим більше людей відповість: «Я залишаюся в Церкві, я з Христом», тим менш згубні наслідки спіткають Україну.
Боже, помилуй нас і дай нам силу залишитися вірними Тобі та Твоїй Церкві!
