Фанароцинізм як зразок лицемірства
Архієпископ Елпідофор висунув цілу низку звинувачень проти Руської Церкви. Аналізуємо і з’ясовуємо, наскільки вони близькі правді.
15 липня 2021 року голова фанаріотської архієпископії в США архієпископ Елпідофор (Ламбриніадіс) на Міжнародному саміті з питань свободи віросповідання виступив з доповіддю, яка була присвячена «релігійному націоналізму» і «національним релігіям».
У своїй доповіді представник Константинопольського патріархату виголосив цілий ряд досить значущих тез, які проливають світло на діяльність Фанара як по відношенню до українських розкольників, так і по відношенню до католиків та інших релігій. У виступі глава фанаріотської архієпископії в США приділив достатньо велике місце ситуації в Україні, а основне вістря його критики було спрямоване проти Руської Православної Церкви. Що, втім, в устах ієрарха, який щільно співпрацює з Держдепом і владою США, не дивно.
Дивно інше – наскільки цинічно ієрарх Фанара звинувачує РПЦ у тому, в чому можна дорікнути самій Константинопольській Церкві. Давайте розбиратися.
Націоналізм чи еллінізм?
Прочитавши заголовок доповіді, який називався «Зростаюча хвиля релігійного націоналізму» і був присвячений «національним релігіям і релігійному націоналізму», можна було подумати, що представник Фанара має намір тверезо і критично осмислити місце націоналізму у своїй власній Церкви. Хоча б тому, що Константинопольський патріархат, в ієрархії якого архієпископ Елпідофор займає одну з лідируючих позицій, жодного разу за всю історію не мав предстоятелем не грека! На відміну, наприклад, від тієї ж РПЦ, яку далеко не завжди очолюють етнічні росіяни, а ієрархами якої є люди багатьох національностей – від українців, до японців і англійців.
Більш того, грекомовні Православні Церкви (Елладська, Олександрійська, Єрусалимська) тому і називаються грекомовними, що практично весь їх єпископат – греки. Тому, коли ієрарх Грецької Православної Церкви в Америці (так там називають архієпископа Фанара в США) береться говорити про «національну релігію» або про «релігійний націоналізм», то хотілося б почути від нього пропозиції, яким же чином подолати цей самий націоналізм всередині його Церкви. Але... Ієрарх Фанара говорив зовсім про інше.
Так, архієпископ Елпідофор міркує про «харизматичних лідерів» у США, які ставлять етнічне питання вище релігійного і чомусь зовсім забуває згадати про своїх колег, які відкрито і давно роблять те ж саме. Наприклад, запевняють, що Євангеліє поширилося світом завдяки еллінізму або закликають африканців поширювати еллінізм в Африці. Можна навести й багато інших прикладів, які свідчать, що певною категорією грецьких ієрархів Православ’я розглядається як «упаковка» для просування еллінізму і навпаки. Проблема грецького релігійного націоналізму стоїть настільки гостро, що навіть була під назвою «етнофілетизм» засуджена одним із соборів Константинопольського патріархату.
Всі релігії ведуть до Бога?
Якщо послухати архієпископа Елпідофора, то так. Він жорстко засуджує релігійну обстановку в Ірані, де іслам – це державна політика (не кажучи про Грецію, де Православна Церква має статус державної). І далі американський архієрей видає пасаж, який свідчить не стільки про його позицію, скільки про ті умонастрої, які панують на Фанарі: «Коли ви ставите одну релігію вище всіх інших, ви як ніби вирішуєте, що є тільки один шлях, що веде до вершини гори. Але правда в тому, що ви просто не можете побачити міріади шляхів, що ведуть до одного і того ж пункту призначення, тому що ви оточені валунами забобонів, які заступають ваш погляд».
Ця теза – відверта брехня. Тому що суперечить всьому тому, про що говорить Христос в Євангелії, і про що протягом багатьох століть говорить Церква. Господь Ісус Христос – «Дорога, Істина і Життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене »(Ін. 14, 6). Іншими словами, Христос чітко вказує, що «є тільки один шлях, що веде до вершини гори». І цей шлях – Він Сам. Але архієрей Фанара вважає інакше. Виходить такий собі оксюморон – ієрарх Православної Церкви говорить речі, які суперечать православному вченню. Чи можна після такої фрази назвати архіепископа Елпідофора пастирем Церкви? Питання дискусійне.
Але, крім відвертої брехні і явного загравання з екуменістами ( «багато шляхів, що ведуть до одного і того ж пункту призначення»), теза архієпископа Елпідофора знаходить цілком конкретне звучання в українських реаліях. І ми маємо повне право стверджувати це, оскільки з нашими реаліями ієрарх Фанара, судячи з виступу, знайомий. Нехай це знайомство і можна назвати спотвореним.
Фанар, ПЦУ і держава Україна
Так ось, саме українська влада «ставить одну релігію вище за всі інші». Українські політики створили ПЦУ, і зараз в поті чола працюють над забезпеченням для неї «нормальних» умов існування, видавлюючи з громадського простору УПЦ з її мільйонами віруючих.
ПЦУ для української влади – це не Церква і не релігія, а політика. Тому, коли Елпідофор жорстко засуджує релігійних лідерів РФ, які «використовують громадську, політичну сферу для просування своїх власних інтересів» і ні слова не говорить про таких самих релігійних діячів в Україні, які наживаються на політичній ситуації в країні та війні на Донбасі, щоб просувати «власні інтереси», – ми вже навіть не дивуємося, ми сміємося.
Наприклад, у 2018 році глава УПЦ КП, структури, з якої виросла сучасна ПЦУ, Філарет Денисенко стверджував, що «Господь допустив війну заради зростання Київського патріархату». Його учень і вихованець Єпіфаній Думенко вторить своєму вчителеві: «Жертви українців на Майдані і Донбасі допомогли створити ПЦУ». Практично в кожній проповіді, в кожному інтерв’ю і в кожному дописі в соцмережах Думенко говорить про «агресію», «війну» і Росію. Він слово в слово транслює політичні гасла тих, хто дарував йому посаду керівника релігійної організації. І що? Цього не бачать в США, не бачать на Фанарі? Бачать. І настільки добре, що навіть нагороджують Думенка як видатного борця за права людини. Але ні слова осуду за його позицію, ні слова про те, що він, будучи «релігійним лідером», використовує «політичну сферу» для просування «власних інтересів».
Більш того, архієпископ Елпідофор, чия Церква активно займається просуванням еллінізму, і з чиїм ім’ям греки всього світу пов’язують збереження своєї етнічної ідентичності, зазначає, що «національна релігія» – це «коли політика ідентичності включається до релігійної організації з метою просування релігійного порядку денного». Пояснимо, що це означає.
Ось є Церква. Вона – для всіх. Кожна людина, незалежно від кольору шкіри, мови, статі чи соціального становища може стати її частиною. Такою Церквою можна назвати УПЦ, або Руську Церкву, або Сербську, Грузинську і так далі. Тому що слова в назві цих Церков, що вказують на їхню етнічну приналежність, насправді говорять тільки про «місце дислокації» її церковних структур, а не про «національну» самоідентифікацію її членів. У Церкви Христової «немає ні елліна, ні іудея».
А є «церква». Це коли політики стверджують, що кожна нація має право і навіть повинна мати свою власну, національну релігійну організацію. Коли політики, а слідом за ними і церковні діячі, впевнені, що «істинний патріот» може бути членом тільки саме тої «національної церкви». Коли «церковні» лідери закликають молитися виключно «рідною мовою». Коли під гаслами «боротьби» за незалежність країни борються з Церквою, яка не бажає змінювати Христа на «національні інтереси». Знайома картина? Звичайно. Все це можна віднести до ПЦУ або до чорногорських і македонських розкольників, які саме і виникли виключно тоді, коли за словом Елпідофора, «політика ідентичності включилася до релігійної організації з метою просування релігійного порядку денного».
Представник Фанара в США продовжує: «Якщо така хвиля переросте в надмірний вплив – в законодавчій, судовій або виконавчій гілці влади, це поставить під сумнів саму ідею Першої поправки». Тобто американський ієрарх впевнений, що якщо держава прийме сторону будь-якої однієї релігійної організації, то це відіб’ється на всіх сферах життя країни і поставить під сумнів наявність релігійної свободи в державі.
Але ж саме це сьогодні і відбувається в Україні. Державна влада практично на всіх рівнях віддала перевагу ПЦУ. Під цю релігійну структуру пишуться закони, щоб «полегшити перехід парафій з УПЦ» (а по суті, щоб дозволити безкарно відбирати храми), для цієї структури створюються сприятливі умови, і їй забезпечується матеріальна і будь-яка інша підтримка. Однак Елпідофор цього знову не помічає. Чому? Тому що у нього є конкретне завдання – знайти іншу ціль для свого гнівного спічу. І цією ціллю, що ні дивно, стає РПЦ.
Про «контури» Фанара і ПЦУ
Архієпископ Елпідофор каже, що «Московський Патріархат багато в чому зберігає контури старого Радянського Союзу. Добре відомий тісний зв’язок між державним міністерством закордонних справ і церковним відділом зовнішніх зносин».
І знову ця фраза викликає подив своїм цинізмом і подвійними стандартами. А хіба Константинопольський патріархат не намагається зберегти свої «контури», які були у нього в період великої Візантії? Чи не з цією метою сьогодні Фанар створює кафедри в містах, де вже давно немає християн? Чи не намагається патріарх Варфоломій будь-яким способом зберегти місце свого перебування в Стамбулі, і тому терпить від турецької влади будь-які знущання над Церквою? Тоді чому архієпископ Елпідофор мовчить про це?
Саме це можна запитати у нього, як можна говорити про «тісний зв’язок» РПЦ і МЗС людині тої Церкви, предстоятель якої на особистому літаку Трумена прилетів до Стамбулу, отримав турецьке громадянство і запевняв, що до кінця своїх днів буде відстоювати «американські цінності»? Адже саме той патріарх Варфоломій постійно зустрічається з американськими політиками – від звичайних сенаторів до глав Держдепу і президентів США. Саме його, патріарха Варфоломія, в Туреччині вважають співробітником спецслужб, які взяли участь у спробі державного перевороту. Саме тому виникає резонне питання, а які в цьому випадку сучасні «контури» Фанара? Чи не збігаються вони з картою впливу США в світі?
Як і доречно задати інше питання – які «контури» у ПЦУ, яка створювалася за прямої участі (і, можна здогадатися, ініціативи) Держдепу США, і предстоятель якої регулярно зустрічається з главою Держдепу. Крім того, навіть визнання серед Помісних Православних Церков цієї новоствореної релігійної структури відбувається тільки при неймовірному тиску з боку того ж Держдепу і американських спецслужб. Так які «контури» у ПЦУ? Ні на перше, ні на друге питання Елпідофор не відповідає. Тому що він зайнятий іншим – поливанням брудом Руської Церкви і опосередковано – Української Православної Церкви.
Так, за його словами, «через мережі Московського Патріархату Російська Федерація може впливати на нові національні держави, що виникли після падіння "залізної завіси"». Як приклад Елпідофор призводить Україну, «де Помісна Православна Церква була юридично і канонічно заснована вселенським патріархатом, але Московський Патріархат продовжує зберігати своє власне утворення (тобто УПЦ? – Ред.). Це явно в інтересах Російської Федерації, яка витягує зі свого "релігійного націоналізму" таку ж, якщо не більше, вигоду, як і від "національної релігії" – Церкви».
Коли вперше читаєш ці слова, то виникає відчуття, що написані вони спікером ПЦУ Євстратієм Зорею – настільки безглуздо і бездоказово вони звучать. Яка вигода Росії, і РПЦ в тому числі, від існування УПЦ? Виходить, що через УПЦ Руська Церква «зіпсувала відносини» з Фанаром, з Кіпром, Грецією, Олександрією. При цьому Синод РПЦ ніякого впливу на УПЦ не має. Ієрархи, настоятелі монастирів, члени Синоду і т.д. обираються в Києві без навіть попереднього узгодження з Москвою. Ніяких грошових відрахувань до казни РПЦ з України теж немає (якби такі відрахування були, то їх можна відстежити і оприлюднити – але ж ні!). Яка тоді «вигода»? Та ніякої. Крім євхаристійного та духовного спілкування. І ось тут якраз і найбільша проблема для Фанара.
Справа в тому, що всі свої відносини з іншими Церквами на Фанарі завжди будували виключно через призму особистої вигоди для предстоятеля цієї церкви, або вигоди для її престолу і вже неабияк набридлі всім «привілеї». Давайте згадаємо, що ще на зорі створення ПЦУ «патріарх» УПЦ КП Філарет Денисенко досить часто їздив до США, де крім представників Держдепу (які шукали свою «вигоду» у створенні нової релігійної структури в Україні) зустрічався з представником Фанара – Костасом Біліракісом. І той ставив Філарету тільки одне питання – що конкретно буде мати Фанар у разі створення ПЦУ?
Можна згадати і про те, як «батько Томосу» Петро Порошенко їздив до Стамбула, де під час зустрічей з патріархом Варфоломієм вони обговорювали, яку «вигоду» отримає Фанар після Томосу. Тому, коли патріарх Варфоломій заявляє, що отримав від Порошенка після підписання Томосу тільки цукерки – ми тільки ввічливо посміхаємося.
***
Доповідь архієпископа Елпідофора дозволяє зробити висновки, що Константинопольський патріархат має намір цілком і повністю стати на шлях деструктивності по відношенню до Православ’я. Його завдання – не збереження святоотецької спадщини, не розвиток і творче переосмислення її, а чітке дотримання тих лекал, які диктують «закордонні партнери». Коли читаєш виступ Елпідофора, то приходить розуміння, чому Константинопольський патріархат легалізував українських розкольників – тому що він готовий на все. Принаймні, ментально. У цьому сенсі для Фанара визнання українських розкольників, як і спільні молитви з католиками або протестантами – це зовсім не та межа, через яку не можна переступити. Мова про багато більше – про створення синкретичної релігії, про «багато шляхів», які ведуть до «одного місця».
Тільки ось чи розуміють на Фанарі, що цим «місцем» навряд чи буде рай?
