Заборона УПЦ як політичний «шпагат» для української влади
В ситуації із забороною УПЦ українська влада перебуває на роздоріжжі. З одного боку, забороняти УПЦ – отже, зіткнутися із санкціями. З іншого, якщо не заборонити – значить, зіткнутися з радикалами. Що виберуть на Банковій?
За останні два роки, починаючи з перших обшуків у Києво-Печерській лаврі, ми спостерігаємо дивовижну «епопею» щодо заборони Української Православної Церкви. З дивовижною регулярністю із Верховної Ради та від окремих представників українського політикуму звучать заяви про те, що «московській церкві» в Україні немає місця. Постійно складається враження, що закон №8371 буде ухвалено найближчим часом, проте... цього ще не відбувається. Чому?
Президент Зеленський та його позиція
Ця ситуація демонструє класику політичної гри під назвою «шпагат». У цей стан українська влада поставила себе самостійно і зараз посилено шукає можливість змінити позицію.
Ми пам'ятаємо, що перед виборами Зеленський всіляко наголошував на своїй нерелігійності і неодноразово заявляв, що не збирається втручатися у справи Церкви, на відміну від свого попередника Петра Порошенка. Він не боявся говорити про це не лише в очі українським виборцям, а й одному одному з ініціаторів створення ПЦУ – патріарху Варфоломію. Наприклад, під час зустрічі із главою Константинопольського патріархату в 2019 році Зеленський прямо сказав, що «наша спільна цінність – життя людини. І це головне для мене, особливо зараз, коли я став Президентом України. Влада не повинна втручатися в церковні справи, я буду захищати незалежність Церкви».
Це дозволило Зеленському довгий час дистанціюватися від церковного протистояння в Україні, оскільки було очевидним, що гра проти УПЦ – це гра на боці Порошенка. Тому що у боротьбі з Церквою вигравав виключно Порошенко – адже саме він був ініціатором Томосу, ПЦУ та заборони канонічної Церкви. Цей факт настільки очевидний, що його намагаються хоч якось нівелювати в оточенні «сивочолого». Наприклад, безпосередній учасник «томосної історії» Ростислав Павленко буквально виправдовується, що проєкт заборони УПЦ вигідний не Порошенку, а «вигідний Україні, бо відрубує "потужне та найвідоміше", у термінологіях статті, щупальце "руського миру"». «Тому Порошенко та Європейська Солідарність його підтримують», – переконує Павленко всіх, хто може в цьому сумніватися.
Зміна риторики
А в Офісі Президента таких, хто «сумнівається», було достатньо. І навіть на початку війни із оточення Зеленського звучали слова про те, що заборона УПЦ викличе внутрішній конфлікт. Наприклад, Михайло Подоляк, коментуючи ідею заборонити в Україні діяльність Української Православної Церкви, закликав не спекулювати на релігійну тематику. «Я попросив би, щоб люди не спекулювали на цьому, тому що ми можемо отримати конфлікт внутрішній, а нам сьогодні єдність, яку продемонструвала Україна всьому світу, набагато більш принципова і набагато важливіша». «Українська Православна Церква сама ухвалить рішення про те, як вона житиме в повоєнній Україні, тому що для них це буде принципово важливо», – наголошував у березні 2022 року радник глави Офісу Президента.
Однак приблизно через півроку після початку війни риторика Зеленського та його оточення різко змінилася. Спочатку з'явилися заяви про «колаборантів у рясах», потім були обшуки в Лаврах, монастирях, єпархіях, а після них – арешти єпископів і священників. Влада на всіх рівнях заговорила про необхідність заборони УПЦ, прикрашаючи цей крок законом про припинення діяльності релігійних організацій, афілійованих з Москвою. І навіть у цьому випадку у Зеленського були люди, які виступали категорично проти того, що відбувається.
Наприклад, ще один радник ОП на той час, Олексій Арестович, чітко пояснив, що питання заборони УПЦ вкрай невигідне для української влади: «Ви бачили заголовки у Fox News, коли СБУ увійшла до Києво-Печерської та інших лавр: "Зеленський оголосив війну християнству"? Fox News – головний канал республіканців. Такі заголовки йдуть на користь України? Враховуючи складні процеси, які там (в УПЦ – Ред.) відбуваються, потрібно перетягувати на свій бік тих, хто за нас, і жорстко репресувати тих, хто проти України. Чи ми будемо пресингувати всі 6 мільйонів громадян, які туди ходять, які не можуть слова російського сказати? Вони просто туди ходять, бо їхні дідусі та бабусі туди ходили! Хіба вони всі вороги та агентура?!», – зазначив Арестович.
Радник ОП додав, що подібна політтехнологія однозначно шкодить державі. «Адже ми хочемо нормальну державу, чи хочемо бути ідіотами для примітивної технології розколу? Це ж політтехнологія, а не культурна політика. Все дуже просто: або ми поводимося як розумні люди, або як ідіоти. Ми поки що поводимося, як ідіоти», – казав Арестович у січні 2023 року (!).
Однак, ні до його слів, ні до слів «раннього» Подоляка та Зеленського в Офісі Президента не дослухалися і почали активно просувати тему, що ініціатива щодо заборони УПЦ походить від президента. Завдання просте: відсунути Порошенка, щоб лаври переможця Церкви дісталися Зеленському. Президенту просто набрехали, що ухвалення закону 8371 піде на користь його політичному рейтингу.
Так, голова комітета Верховної Ради України з гуманітарної політики, народний депутат від партії «Слуга народу» Микита Потураєв заявив, що коли він бачився з Зеленським, той озвучив у присутності свідків, що через тяжку політичну кон'юнктуру закон про заборону УПЦ потрібно вносити до сесійної зали та швидко приймати. «Позиція Президента (щодо питання заборони УПЦ), як мені відомо, не змінювалася і не змінилася. Але я знаю, що певні люди приходили до Офісу (Президента, – Ред.), вони були не з Офісу, і намагалися дезінформувати Президента: набрехати йому, що цей закон вигідний "Євросолідарності". Але Володимир Олександрович дуже добре вміє відрізняти брехню від правди, і, наскільки мені відомо, це ніяк на нього не вплинуло», – наголосив Потураєв.
Йому вторить речник Верховної Ради Стефанчук, який стверджує, що як тільки закон буде «доопрацьований», його одразу внесуть до сесійної зали – для голосування.
Внутрішні протиріччя
Однак, з іншого боку, ми бачимо, що ухвалення закону ускладнюється. Так, джерело з парламентської монобільшості на умовах анонімності пояснило «Главкому», чому до Верховної Ради не поспішають вносити законопроєкт 8371: «Данілова (екссекретаря РНБО), який просував заборону УПЦ МП, вже немає, новому секретарю Ради безпеки не до цього, Малюку – теж, Потураєва від Офісу президента відсунули подалі. Арахамія пояснює Президенту, що на це немає голосів, Єрмак просто від цієї ідеї не в захваті. І взагалі запуск ще одного такого суспільного розколу Банкова не факт, що витягне». Більше того, джерело додало, що у монобільшості є тверда впевненість, що голосування за цей законопроєкт додасть популярності експрезиденту України Петру Порошенку та його партії «Європейська солідарність». «Тобто всі стріли з переслідування християнства полетять до Володимира Олександровича, а всі досягнення дістануться Петру Олексійовичу. То навіщо поспішати?», – підсумував співрозмовник «Главкому».
Однак, окрім суто політичних проблем перед владою, у разі заборони УПЦ з'являється вкрай серйозна перспектива міжнародних проблем. Хоч би як там кричав Порошенко про те, що покійний Майкл Джексон виступав за знищення канонічної Церкви, живі політичні та громадські діячі США цю ідею явно не підтримують.
Адвокат Роберт Амстердам обіцяв санкції з боку США та інших цивілізованих країн у відповідь на ухвалення закону про заборону УПЦ. Серйозність цієї перспективи підтверджується численними висловлюваннями високопосадовців зі США, таких як Джон Венс (можливий віцепрезидент США), Кетрін Уайтфорд (лідер молодіжного крила республіканців) і Такер Карлсон (один із найпопулярніших журналістів світу).
Крім того, у доповіді Держдепу США також зазначено, що в Україні порушуються права віруючих, що робить загрозу санкцій дуже реальною. Саме через це українські ЗМІ пишуть, що для консервативних республіканців заборона УПЦ – це тригерна точка. «Вони вже неодноразово передавали парламентарям та Офісу президента сигнали з цього приводу. Тобто ми можемо втратити допомогу, якщо так буде», – пише видання NV. Те, що ця інформація не фейк, підтвердила Безугла, яка розповіла, що делегація нардепів їде до США «залагодити питання» із законом 8371.
Чи є вихід із «шпагату»?
За словами Шевченка, він не бачить бажання у вищого керівництва країни «педалювати» заборону УПЦ. «Інформація про можливі санкції похитнула бажання багатьох голосувати. Багато хто вагається серед тих, кого лобісти брали, що називається, на патріотизм. За їхній рахунок і збиралися виїхати. Але схоже, розрахунок не виправдався», – заявив нардеп. За його словами, поки що розгляд законопроєкту відклали до кінця серпня, а там можуть і взагалі не поставити на голосування.
І ось тут і з'являється горезвісний «шпагат». Бо просто так відмовитись від заборони УПЦ влада не може. По-перше, тому, що протягом тривалого часу ОП підігрівав через ЗМІ українську громадськість, стверджуючи, що УПЦ – зрадники. По-друге, зробивши ставку на націоналістів і псевдопатріотів, влада зобов'язана показувати свою готовність йти до кінця – навіть на шкоду собі та країні. Адже праворадикали можуть вважати, що відмова від заборони УПЦ – це «зрада». А «бодатися» з ними на Банковій не хочуть – інших проблем багато.
Ось і виникає ситуація, коли «і хочеться, і колеться»: з одного боку одні депутати (Потураєв, Стефанчук тощо), а також вороги Президента (Порошенко та праворадикали) говорять про необхідність ухвалення закону, а з іншого боку – представники президентської партії саботують його ухвалення через страх перед санкціями. Інакше кажучи, влада перебуває у класичному «шпагаті», виходу з якого два: порвати штани (читай – країну), чи просісти так низько, що піднятися буде вже неможливо.
Висновок
Який шлях виберуть на Банковій, сказати з великою часткою не можна. Влада чудово розуміє, що заборона УПЦ – і політично, і стратегічно невигідна. Однак відмовитися від цього плану і відіграти назад в умовах підігрітих очікувань суспільства також вкрай складно. А рішення ухвалювати треба. І щось підказує нам, що Порошенко та компанія зможуть продавити свій законопроєкт, чим поставлять Зеленського та його оточення у вкрай невигідне становище. Про це – у наступній статті.
