Блюзнірство на Олімпіаді: Як реагувати православним?
Те, що це справді так, начебто, доводити не потрібно. Але багато хто, зокрема й православний, починають виправдовувати: ви все не так зрозуміли. Як це потрібно розуміти, чи можна відмовчатися, і що слід робити?
На церемонії відкриття Олімпіади в Парижі організатори влаштували антихристиянський перформанс, в якому найбільш блюзнірською була пародія на Таємну вечерю, а саме на зображення біблійного сюжету на картині Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря», де замість Ісуса Христа посадили жінку в короні, що не страждає на худорлявість, поряд персонажів нетрадиційної орієнтації в позах апостолів Христових, а на столі замість хліба і вина поклали чоловіка в блакитних плавках, що зображував покровителя винопиття та пов'язаних із ним надмірностей, Діоніса.
І начебто все ясно і зрозуміло: що це, навіщо це, проти кого це. Але тут почали з'являтися кілька несподіваних повідомлень від православних медійних персон, які почали розповідати, що це нібито не пародія на картину Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря», а зображення іншої картини: «Бенкет богів» Яна ван Бейлірта. А тому в цьому перформансі вже немає нічого крамольного. Про це, зокрема, написав Сергій Шумило. Його підтримав медійний священник Олександр Клименко. Якщо картина «Бенкет богів», а не «Таємна вечеря», то й пародія як би повз нас, православних. Начебто все виходить нормально, можна не реагувати, а тим більше не обурюватися. Але річ у тому, що олімпійський перформанс – це пародія не так на картину «Таємна вечеря», але на саму Таємну вечерю. Саме так це було задумано, і саме так вважають всі, і прихильники перформансу, і противники, і невизначені. За аналогією: фашистська зига в публічному місці – це завжди фашистська зига, як би хто не намагався переконати, що це лише рука, витягнута під 45 градусів.
Те, що було показано на відкритті Олімпіади – це, безумовно, плювок в обличчя всім християнам. І не важливо, яка картина була використана. Вдавати, що до нас це не стосується, що це не про християнство і Таємну вечерю – це все одно, що відвертатися, коли на вулиці хулігани б'ють малолітку, а ми не маємо сили та мужності його захистити. Що б сказали прихильники думки «ви не так зрозуміли», якби хтось публічно образив його власну матір, не назвавши її при цьому на ім'я? Причому всім би було очевидно, що йдеться саме про неї. Як би вони зреагували? Сказали б, що це не моя мати, якщо не назвали прізвище? Чи зробили б вигляд, що десь є інша жінка, яка підходить під цей опис?
Отже, олімпійський перформанс – це блюзнірська антихристиянська акція. Що далі? Чи можна промовчати? Прихильники такої точки зору можуть мати такі аргументи. По-перше, можна сказати: я за Олімпіадою не стежу (як і за Євробаченням), я цим усім не цікавлюсь і мене воно не стосується. По-друге, можна сказати, що не треба цьому надавати якогось великого значення, обговорювати і тим самим привертати до цього увагу. Потрібно просто проігнорувати, і воно само собою незабаром забудеться. По-третє, можна сказати: а що я можу вдіяти? Це сталося, і цього вже не змінити. І взагалі, ми живемо в постхристиянську епоху, і чого дивуватися, якщо нас оточує суцільне язичництво та пов'язана з ним аморальність.
У перші століття християн теж оточувало суцільне язичництво. Поруч із християнськими жителями знаходилися ідольські капища, в яких відбувалися жертвопринесення. Християни проходили повз, бачили все це, але не брали в цьому участі. Вони залишалися при цьому християнами, і язичницькі заходи їх справді не стосувалися. Однак наставали такі часи, коли людину ставили перед обличчям ідола і змушували якимось чином брати участь у жертвоприношенні. У такі моменти вона не могла ставитися до цього індиферентно. Вона обов'язково мала виявити якесь своє ставлення до цього. Або взяти участь, і таким чином зректися християнства. Або заявити свою незгоду, оголосити себе християнином перед лицем переслідування і навіть смерті.
Ми живемо в епоху інформаційних технологій, в епоху медійності. Якщо раніше про якісь події, навіть дуже значущі, більшість людей взагалі не знали, то зараз інформація стає доступною практично миттєво. Зараз не можна сказати, що я чогось там не знав, чогось там не бачив, щось пройшло повз мене. Таким чином, сьогодні християни набагато частіше потрапляють у ситуації, коли не можна пройти повз і зробити вигляд, що те, що відбувається, їх не стосується. Зараз набагато частіше ми потрапляємо у ситуації, коли ми маємо чітко та недвозначно висловити своє ставлення до якихось значущих подій.
Те, що трапилося на відкритті Олімпіади, це саме така ситуація. Християн поставили перед лицем блюзнірської наруги над найсвятішим, Євхаристією. І не реагувати вже не вийде, треба виявити своє ставлення до цього. Отже, не мовчати.
Якщо ж не мовчати, то що треба робити? Думається, що в цій ситуації можна керуватися словами святого апостола Павла, який у Посланні до Ефесян говорить таке: «...і не беріть участь у безплідних справах темряви, а й викривайте» (Еф 5:11). Як можна застосувати цей припис до цієї ситуації?
По-перше, потрібно повністю усвідомлювати, що перфоманс на церемонії відкриття Олімпіади це не помилка, не прикре непорозуміння, не дурний недолік, що, мовляв, ми не думали, що це когось образить. Це продумана, усвідомлена і цілеспрямована наруга над християнством. Це «остаточне прощавай» Ісусу Христу. Це та сама «справа безплідної пітьми», про яку говорить апостол Павло.
Організатори Олімпіади використали церемонію відкриття саме як майданчик для того, щоб максимально голосно поглумитися над Господом Ісусом Христом. Щоб надіслати сигнал і християнам, і взагалі всьому людству. Олімпійські ігри відбуваються раз на чотири роки. Ця подія, за якою спостерігає практично весь світ. Це дуже висока трибуна, навіть вища за трибуну Генеральної асамблеї ООН. Все, що йдеться з цієї трибуни, стає відомим усьому людству. В даному випадку пролунала блюзнірська наруга над найсвятішим, що є у християнина, над Таїнством Євхаристії. Це потрібно саме так сприймати і саме з цього сприйняття робити висновки.
По-друге, потрібно виключити свою власну участь у цьому, пряму чи опосередковану. Щоправда, як це має відбуватися, сказати важче. Демонстративно знятися із змагань (для спортсменів)? Вимкнути телевізор і не дивитися (для глядачів)? Чи не вболівати за свою команду? Чи обмежиться ігноруванням церемонії закриття Олімпіади? Напевно, кожен має вчинити так, як підказує йому сумління.
Апостол Павло писав до коринфян: «Я писав вам у посланні – не спілкуватися з блудниками; втім, не взагалі з блудниками світу цього, чи лихоїмцями, чи хижаками, чи ідолослужителями, бо інакше належало б вам вийти зі світу цього, але я писав вам не спілкуватися з тим, хто, називаючись братом, залишається блудником, чи лихоїмцем, чи ідолослужителем , або лихомовним, або п'яницею, або хижаком; з таким навіть не їсти разом» (1Кор. 5:9-11). Як написав святитель Іоанн Златоуст у тлумаченні на ці слова, якби християни взагалі задумали обірвати всі свої стосунки з грішниками, це означало б, що їм потрібно «шукати інший всесвіт». Але в цілому в тлумаченнях святих отців присутня та думка, що потрібно намагатися звести до мінімуму спілкування з беззаконниками.
І по-третє, треба викривати. Але як виконати цей наказ апостола Павла у цій ситуації? Святитель Феофан Затворник жив раніше за нас приблизно на 150 років, але, здається, його розуміння цих слів апостола Павла може бути конкретним керівництвом і для нас. До речі, святитель Феофан також не був прихильником мовчання. «Але каже: не приєднуйтесь, бо можна, не роблячи поганого самому, стати винним у ваді іншого через співучасть у справах його. Як? – Коли якимось чином виявляється згода на погані справи інших. Випадків до цього багато. Остання межа – якщо бачиш, чи чуєш, чи знаєш, та мовчиш. Це і бере до уваги Апостол і каже: не мовчи, а викривай», – писав він у своєму тлумаченні слів апостола Павла.
Багато святих отців говорили, що апостол Павло наказує викривати не всім, а лише тим, хто сам досяг чесноти. Наприклад, блаженний Ієронім: «Викрити інших є справа великої ваги. Це гідно може чинити лише той, до кого не докладаємо наступного закиду: лицеміре, ізми спершу бервно з очесе твого, и тоді узріши винути сучець з очесе брата твого (Лк. 6, 42). З цього випливає, що викривати може той, хто сам у собі не викривається (совістю)». Святитель Феофан також каже: «Це може йти тільки до досконалих християн, про яких і йдеться в Апостола». Втім, хто може назвати себе досконалим? Адже, за вченням святих отців, чим досконалішою стає людина, тим більше вона бачить себе грішною. Виходить, що ніхто й не може викривати? Однак, це не так.
Є люди, яким належить викривати «за посадою». Це особи, наділені владою, як світською, так і, особливо, духовною. Вони й не повинні мовчати, оскільки представляють християнські конфесії. Їхня мовчанка дивовижна. З вуст папи римського, який претендує на верховенство в Церкві, поки не чути жодної реакції на блюзнірство під час відкриття Олімпіади. Предстоятелі Помісних Православних Церков теж переважно мовчать. Це незрозуміло і сумно. Комерційні організації відкликають рекламу з Олімпіади, Ілон Маск протестує, і навіть деякі ісламські держави викликають французьких послів, оскільки в ісламі Ісус Христос, Іса, вважається пророком. Виходить, що їм не байдуже, а нас, християн, все влаштовує?
Є й ще одна категорія людей, яким не годиться мовчати. Це так звані ЛГДи, лідери громадської думки, які мають мільйонну аудиторію підписників, до думки яких прислухаються. Те, що вони впливають на уми мільйонів (а хоч і тисяч), зобов'язує їх висловити свою позицію.
Однак є спосіб викриття, який доступний для всіх. «Але й кожен може – не погоджуватися з тим, хто робить погано, не схвалювати його, навіть і жартома не говорити поблажливо про погане; і одним виразом обличчя можна багато сказати. Загальнодоступне ж викриття інших є викриття світлом діл. <…> Треба твердо стояти у християнських правилах життя і, світячи тим у навколишній похмурості справ, викривати їх», – пише Феофан Затворник. У цих словах міститься вказівка на те, що кожен може у конкретних життєвих ситуаціях: розмовах, зустрічах, виступах тощо показувати своє ставлення до цієї «справи безплідної пітьми».
У будь-якому випадку те, що сталося на Олімпіаді – це іспит, тест, замір суспільної та державної реакції. Подальші події розгортатимуться з урахуванням того, як ми пройдемо цей тест, як складемо цей іспит, що скажемо перед відвертим блюзнірством.
