Заклики до вбивства священників: усі аспекти сказаного
В Одесі на концерті перед численним натовпом пролунали заклики до вбивства священників УПЦ. Спробуємо розібратися у справжньому значенні того, що відбувається.
У мережі виклали відео, як під час концерту в Одесі співак українського рок-гурту «Хейтспіч» Дмитро Однороженко закликав убивати священників УПЦ. В оригіналі було використано матюк, який цілком допускає такий переклад: «вбивати». Це не єдиний випадок прояву крайньої ненависті на адресу Церкви. Можна згадати, як у 2022 р. артисти студії «Квартал 95» відверто знущалися з православної віри та закликали до насильства над священниками. Можна згадати схожі висловлювання колишнього президента П. Порошенка та багатьох інших політиків. Всім цим політичні та громадські діячі розпалили в українському суспільстві просто пожежу ненависті до мільйонів громадян України, вірян УПЦ, які так само страждають від війни, борються в лавах ЗСУ, залишають свої будинки, сидять у підвалах під час обстрілів, збирають гроші на допомогу нашим військовим і біженцям тощо. Це розпалювання ненависті, заклики до розправи та вбивства мають кілька вимірів: духовний, морально-етичний і суспільно-політичний. Є, звісно, і юридичний вимір, адже те, що сказав Дмитро Однороженко зі сцени – це вже закінчений склад злочину. Але це вже до компетентних органів.
Аспект духовний
Дмитро Однороженко закликав убивати священників УПЦ. Але, можливо, це від непорозуміння, тому що не знає, що творить? Може, він так каже, бо не вважає УПЦ істинною Церквою, а її пастирів істинними Божими священниками? Чи може він проти УПЦ, але не проти Бога? Можливо, але текст однієї з його пісень.
«Ситий по горло праведний гнів
Вчора був людиною – сьогодні озвірів
Калічив себе праведний гнів
Якщо боги це дозволили, я вб'ю всіх богів».
Як бачимо, не лише священників закликає вбивати ця людина, а й Того, кому вони служать. Найпарадоксальніше, що людина справді може вбити Бога. Вбити в самій собі, в своєму серці. І в такому разі вона справді стає схожою на звіра. А коли людина говорить про те, що вона озвіріла і готова вбити всіх богів, то логічно відкрити Апокаліпсис і прочитати, що там сказано про звіра.
«І став я на піску морському, і побачив звіра, що виходив із моря, з сімома головами і десятьма рогами: на рогах його було десять діадім, а на головах його – імена богохульні. <…> і вклонилися звірові, кажучи: хто подібний до цього звіра? і хто може битися з ним? І дано йому вуста, що говорили гордо і богохульно, і дана йому влада діяти сорок два місяці. І відкрив він уста свої для хули на Бога, щоб хулити ім'я Його, і оселю Його, і тих, що живуть на небі. І дано було йому вести війну зі святими та перемогти їх; і дана була йому влада над кожним коліном, і народом, і язиком, і племенем. І вклоняться йому всі, хто живе на землі, яких імена не написані в книзі життя у Агнця, закланого від створення світу» (Об'явл. 13, 1-8). Щось нагадує, чи не так?
Якби люди частіше відкривали Святе Письмо і читали, що там написано, мабуть, вони б не асоціювали себе так легко зі звіром. Втім, хто знає…
Можна вбити в собі Бога, можна озвіріти, можна закликати до вбивства Божих священників і навіть здійснювати це на ділі, але не можна все це робити без наслідків. Коли людина відвертається від Бога і йде проти Його Церкви, вона запускає якісь духовні механізми, суть яких ми до кінця зрозуміти не можемо, але можемо прочитати про це в Писанні, а також побачити на власні очі результати цих механізмів.
Так апостол Павло пише до Галатів: «Не обманюйтесь: Бог осміяним не буває. Що посіє людина, те й пожне...» (Гал. 6, 7). Якщо ти закликав до вбивства, якщо ти посіяв ненависть, то що ти пожнеш у результаті? А щодо вбивства сам Христос сказав: «…всі, хто взяв меч, загинуть мечем…» (Мф. 26, 52). Якщо ти закликаєш зло на іншу людину, то чому ти думаєш, що воно не прийде до тебе? Якщо копаєш іншому яму, то чому ти думаєш, що сам у неї не потрапиш? Якщо радієш нещастям іншого, то чому воно не може прийти до тебе?
Кілька днів тому у Львові було вбито Ірину Фаріон. Це вбивство – таке саме порушення Божої заповіді: «не вбивай», як і будь-яке інше. Але згадаємо її слова, коли вбивали у Києві Олеся Бузину чи спалювали людей у Будинку профспілок в Одесі. Чи не бачимо ми на власні очі виконання слів апостола: «що посіє людина, те й пожне»? Або інший приклад. Буквально днями з’явилося повідомлення про смерть 18-річного сина голови Львівської ОВА Максима Козицького. У повідомленні йшлося, що онкологічне захворювання у нього виявилося невдовзі після вступу до вузу, тобто приблизно у вересні 2023 р. А у квітні 2023 р. його батько виклав у мережі відео, як екскаватор руйнує єдиний у Львові храм УПЦ на честь святого рівноапостольного князя. Володимира, і, звичайно, це рішення не могло бути прийняте без його участі. Звичайно, далеко не всі, хто зруйнував храм, убив у собі Бога або закликав до розправи над Церквою, відразу несуть кару згори. Але хіба не є подібні випадки яскравим нагадуванням про те, що не можна безкарно порушувати Божі заповіді? Чи не закликає нас Бог до покаяння таким чином? Чи не показує нам знаки з надією, що ми їх побачимо і перестанемо викидати з себе зло і ненависть? Адже саме про це Він сам говорить у Євангелії.
«У цей час прийшли деякі й розповіли Йому про Галілеян, яких кров Пилат змішав із їхніми жертвами. Ісус сказав їм на це: Чи думаєте ви, що ці Галілеяни були грішніші за всіх Галілеян, що так постраждали? Ні, кажу вам, але, якщо не покаєтеся, так само загинете. Чи думаєте, що ті вісімнадцять чоловік, на яких упала вежа Силоамська і побила їх, винні були за всіх, що живуть в Єрусалимі? Ні, кажу вам, але, якщо не покаєтеся, так само загинете» (Лк. 13, 1-5).
Духовні закони незаперечні, відвернути їхню дію може лише щире каяття. Але перейдемо до двох інших аспектів.
Аспект морально-етичний
Хтось може вірити в те, що розмови про духовність – це лише «опіум для народу», що трагічні випадки, описані вище – це просто випадкові збіги, а не прояви духовних законів. Але все одно залишається моральна складова. А вона полягає в тому, що заклики до насильства та взагалі до протиправних дій зазвичай кимось із людей бувають почуті. Хтось просто покричить на концерті, а хтось сприйме це як поштовх до дії. Наприклад, у грудні 2022 р. вийшов скандальний ролик, у якому артисти студії «95 квартал» закликали до фізичної розправи над священниками УПЦ. Все це було подано як безневинне гумористичне шоу, а через деякий час артисти навіть заявили, що не мали наміру ображати чиїсь релігійні почуття. Але вже за кілька днів до храму Покрови Божої Матері УПЦ у Вінниці зайшла людина та перерізала горло священнику Антонію Ковтонюку. Це найбільш кричущий випадок, але були ще й багато інших, коли люди, накручені заявами «95 кварталу» та інших антицерковних агітаторів, били священників і віруючих, оскверняли та підпалювали храми, влаштовували справжнє цькування парафіян УПЦ. За все це несуть моральну відповідальність ті, хто закликав до ненависті та насильства, хто розпалював ворожнечу, хто ліпив із Церкви образ ворога, якого треба знищити.
Дехто каже, що якщо з релігії прибрати Бога, то залишиться мораль, моральні норми, яких суспільство має дотримуватись просто для того, щоб вижити, щоб не піти врознос і не самознищитися. Багато філософів і вчених, і віруючих, і атеїстів визнають, що так званий Декалог, десять заповідей Мойсея – це умови, мінімально необхідні для існування людства. Це як закони фізики чи іншої емпіричної науки. Колись людство не знало, що існує закон всесвітнього тяжіння, проте він діяв. Яблуко падало вниз не тому, що Ньютон сформулював цей закон після того, як воно впало йому на голову. Так само вбивати, красти, чинити перелюб і так далі не можна не тому, що Мойсей приніс з гори відповідні заповіді. Цього не можна робити тому, що інакше людство винищить саме себе або щонайменше буде глибоко нещасним. Можна не вірити в закон Ньютона, але не можна стрибнути з великої висоти і залишитись живим. Закон діятиме незалежно від того, чи знаємо ми його чи ні. Можна не вірити в боговідвертість заповідей, але їх не можна порушувати без саморуйнування.
Яким буде наше українське суспільство, якщо його закликати до вбивств і розправ? Чи буде воно щасливим, вільним, благополучним? Чи будуть люди в такому суспільстві жити з радістю, реалізовувати свої Богом дані таланти? Чи буде розвиватися у нас культура, економіка, соціальна сфера? Ні, і ще раз ні! Уся людська історія довела, що найщасливішими та найуспішнішими є країни, де не вбивають, не крадуть, не принижують і, відповідно, не закликають до всього цього. Це означає, що всі, хто закликає до порушення Божих заповідей, бажають Україні зла і нещастя.
Аспект суспільно-політичний
«…всяке царство, що розділилося саме у собі, спорожніє; і всяке місто чи дім, що розділився сам у собі, не встоїть» (Мф. 12, 25), – цю істину, сказану Ісусом Христом, не вдалося спростувати ніколи і нікому.
Навіть за свідченням українських чиновників, які аж ніяк не прихильні до УПЦ, приблизно 6 млн українських громадян є її парафіянами. Це величезна кількість, особливо з огляду на те, що все населення – це менше 30 млн осіб, а за деякими оцінками значно менше. Держава своєю свідомою антицерковною політикою оголошує ці 6 млн. осіб, по суті, ворогами народу. Неблагонадійними, непатріотичними, нелояльними до української держави. А різні артисти, громадські та політичні діячі ставлять їм тавро людей другого сорту, а то й взагалі закликають до їхнього знищення. Тим самим вони сіють розбрат в українському суспільстві, поділяють його за релігійною ознакою, штучно розпалюють внутрішню ворожнечу між різними соціальними групами в Україні. Чи допустима така політика в умовах війни?
Якщо ми згадаємо перші кілька місяців від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, то побачимо, що багато політиків і вищих чиновників заявляли, що під час війни в жодному разі не можна займатися гоніннями на найчисленнішу українську конфесію, оскільки це критично послабить нашу країну перед ворогом і може призвести зрештою до військової поразки. Але минуло трохи часу, і ці самі політики та керівники держави заговорили протилежне. На адресу УПЦ посипалися нічим не доведені звинувачення у зраді, колаборації, в симпатіях до ворога тощо. Активізувалися законодавчі ініціативи щодо заборони Церкви. Зазвучали заклики до вбивства і насильства. А що змінилося? Митрополит Онуфрій і Синод озвучили якусь іншу позицію, окрім заклику до захисту суверенітету та територіальної цілісності України? У монастирях і храмах знайшлися склади зі зброєю? Священники у проповідях почали агітувати за РФ? Нічого цього нема.
Керівництво прокуратури, МВС і СБУ озвучує просто мізерні цифри відкритих кримінальних справ проти священників УПЦ. Усього вдалося пред'явити підозри приблизно 60 громадянам і близько 20 із них визнані винними судами. Це ніщо порівняно із сотнями, якщо не тисячами кримінальних справ про держзраду проти держслужбовців України, зокрема й із правоохоронних органів. Крім того, не можна переносити відповідальність окремих священнослужителів, які справді вчиняють протиправні дії, на всю Церкву. Наше законодавство не передбачає колективної відповідальності за злочини.
Об'єктивно немає жодних підстав для переслідування УПЦ, але її переслідують. Що це? Дурість, нерозуміння, профнепридатність чи свідоме ослаблення України під час війни? За великим рахунком, не так важливо, чому це робиться. Головне в тому, що таким чином наша держава та суспільство послаблюється зсередини. Заклики до вбивства священників, руйнування храмів, наруга над вірою, тобто над найсвятішим, що має людина – це робота на розкол країни. Це нацьковування мільйонів громадян України один на одного. Це свідоме вирощування вірусу ненависті, який знищуватиме нашу державу і наш народ зсередини. Як не до ночі будь згаданий коронавірус вражав легені і не давав людині дихати, так і ця ворожнеча та ненависть, до якої закликають різні співаки, коміки, політики та інші антипатики УПЦ, не дасть нашому народу вільно дихати, перемагати у війні, відбудовувати країну і робити її людей щасливими.
Ітого
Банальна істина: патріот України той, хто бажає, щоб вона була вільна, щаслива, багата, щоб у ній кожна людина відчувала себе вільною, захищеною та рівноправною з іншими людьми. І не лише бажає, а й робить усе, щоб це було так. І навпаки, ворог України той, хто сіє всередині її розбрат, ненависть, хто нацьковує одних її громадян на інших, закликає вбивати, створює у людей атмосферу страху за своє життя, невпевненість у майбутньому, хто ділить громадян України на перший і другий сорт. Такі люди прирікають нашу країну на поразку, животіння та злидні. Але перемогти це зло можна лише добром. «А Я кажу вам: любіть ваших ворогів, благословляйте тих, хто вас проклинає, благодійте тих, хто вас ненавидить, і моліться за тих, що вас кривдять і гонять вас...» (Мф. 5, 44). Якщо всі 6 млн вірних дітей УПЦ помоляться за Дмитра Однороженка, чи воскресне Бог у його душі, як думаєте?
