США, Фанар та Україна: Перспективи УПЦ, якщо Трамп стане президентом
На думку багатьох експертів, наступним президентом США стане Дональд Трамп. Чого ж чекати вірянам УПЦ, якщо він знову прийде до влади?
Після замаху на Дональда Трампа політичні експерти всього світу в унісон заговорили про те, що він є найімовірнішим переможцем у майбутніх виборах на пост президента США. 15 липня 2024 року цю тезу підтвердив і голова грецької архієпископії Фанара в США архієпископ Елпідофор (Ламбриніадіс), який підтримав кандидата в президенти Дональда Трампа. Під час передвиборного заходу трампістів у Мілуокі архієпископ Елпідофор піднявся на трибуну та прочитав молитву за Дональда Трампа. Що це все означає для УПЦ?
Фанар і Байден
Для багатьох вчинків архієпископа Елпідофора став ознакою зміни політики Фанара щодо влади США. Адже ще зовсім недавно той самий архієпископ Елпідофор активно підтримував чинного президента Америки Джозефа Байдена. За його словами, «американці грецького походження завжди були його (Байдена, – Ред.) найгарячішими прихильниками... Я знаю, що в особі президента Байдена наша Церква та еллінізм знаходять друга в Овальному кабінеті».
Водночас, Константинопольський патріарх Варфоломій розповідав про свою дружбу з президентом США, заявляючи, що Джо Байден – «хороша людина і великий друг».
Звичайно, Байден відповідав взаємністю. Наприклад, він називав патріарха Варфоломія «подібним до Христа». Він казав, що Фанар може звертатися до нього по допомогу з будь-якого питання. Найцікавіше те, що слова Байдена були не просто виявом ввічливості щодо Фанара, а мали цілком реальний ґрунт, бо патріарх Варфоломій за допомогою звертався, а Держдеп – допомагав. Принаймні допомагав вирішувати проблеми патріарха Варфоломія в Туреччині.
І ось, після стільки років плідної співпраці, фанаріоти в США раптом роблять такий різкий поворот, підтримуючи супротивника Байдена на майбутніх виборах.
Багатьом здається, що це якщо не зрада, то як мінімум втеча з корабля, що тоне. Крім того, якщо врахувати, що Байден і Трамп радикально відрізняються у поглядах на багато питань (аборти, підтримка ЛГБТ, політика щодо мігрантів і традиційних цінностей), то, кажуть аналітики, нам слід очікувати зміни риторики фанаріотів з приводу цих самих питань.
А нас, віруючих УПЦ, цікавить зовсім інше – чи зміниться політика США щодо переслідування УПЦ владою України?
Фанар і Трамп
Всім нам відомо, що Байден безпосередньо підтримував Думенка та його структуру, і, можливо, за його мовчазної згоди влада України чинила тиск на УПЦ.
З іншого боку, ПЦУ було створено за президентства Трампа, і навряд чи він був не в курсі, що відбувалося з нашою Церквою одразу після отримання Думенком Томоса від патріарха Варфоломія.
При цьому останнім часом прихильники Трампа все частіше заявляли про те, що ситуація в релігійному полі України просто кричуща. Можна згадати жорсткі висловлювання Такера Карлсона, якого Трамп розглядав як віцепрезидента США, та Джея Венса, який цим кандидатом став.
Наприклад, Венс заявляв, що парламент України хоче знищити УПЦ і це буде ганьбою: «Наша ганьба, що не бачили, що це наближається. Наша ганьба за бездіяльність. Наша ганьба за відмову використати мільярди доларів, які ми відправляємо в Україну, як важіль, щоб забезпечити та гарантувати релігійну свободу», – говорив Венс зовсім недавно.
Що ж ми маємо?
З одного боку, маємо багаторічні стосунки Госпепа та Фанара. Наприклад, після заснування Турецької Республіки в 1923 році Фанар зіштовхнувся з численними проблемами, вирішувати які йому допомагали саме Сполучені Штати Америки. Справа в тому, що під час холодної війни США розглядали Константинопольський патріархат як потенційного союзника в боротьбі проти впливу СРСР у православному світі.
В 2018 році патріарх Варфоломій надав Томос про автокефалію ПЦУ, а адміністрація Дональда Трампа США висловила підтримку організації Думенка, що, з погляду Держдепу, мало бути частиною широкої стратегії протидії «російському впливу» в Україні та Східній Європі. Нагадаємо також, що американські дипломати і в Україні, і в інших країнах виступали за ПЦУ, прикриваючись поняттями «релігійної свободи» та «права релігійних громад на самоврядування». При цьому ці поняття з якоїсь причини на УПЦ не поширювалися.
З іншого боку, спочатку підтримуючи створення ПЦУ як протидії російському впливу, після 2022 року союзники Трампа почали критикувати ставлення українського уряду до УПЦ.
То чого ж чекати нам, вірянам УПЦ? Спробуємо відповісти на це запитання.
Прогнози про долю УПЦ після можливого переобрання Трампа
Якщо Дональд Трамп переможе на майбутніх виборах, ймовірно, що політика США з українського церковного питання може зазнати подальших змін. Враховуючи історію непередбачуваних рішень Трампа в галузі зовнішньої політики та його змінне ставлення до цього питання, можливі кілька сценаріїв (розташуємо їх у порядку ймовірності).
1. США може збільшити тиск на владу України через церковне питання.
Переобрана адміністрація Трампа може посилити тиск на Україну з метою дотримання прав УПЦ. Тиск може містити дипломатичні зусилля, спрямовані на те, щоб український уряд утримувався від дій, які можуть сприйматися як репресивні щодо УПЦ. Тим більше, що останнім часом лід мовчання про гоніння на УПЦ було розбито не лише журналістами та юристами, а й самим Держдепом, у доповіді якого йдеться про порушення прав віруючих УПЦ.
2. США можуть виступити «посередником» в українському «церковному питанні».
Трамп може спробувати знайти «компроміс» між ПЦУ та УПЦ, прагнучи домогтися або з'єднання цих структур, або, як мінімум, зняття напруги між ними. Такі зусилля можуть бути розцінені оточенням Трампа як дуже перспективні, бо створять йому імідж миротворця і впадуть у скарбничку зовнішньополітичних досягнень.
3. США можуть переглянути відносини з Фанаром.
Менш імовірно, що Трамп перегляне відносини США із Константинопольським патріархатом. Однак може статися так, що, незважаючи на історичну підтримку Фанара, адміністрація Трампа може зайняти прагматичнішу позицію, зосередившись на безпосередніх геополітичних інтересах (наприклад, на зміцненні зв'язків з Росією), а не на давніх союзах.
Тут потрібно чітко розуміти, що США завжди діє з вигодою для своїх стратегічних цілей, а отже, максимум, що може статися – це охолодження стосунків із Фанаром, але не їхнє повне зникнення.
4. США можуть не змінювати свою політику щодо ПЦУ.
Та й найменш імовірний сценарій – це продовження підтримки ПЦУ. Ми сумніваємося, що, незважаючи на критику гонінь на УПЦ з боку свого оточення, Трамп може продовжити підтримувати ПЦУ як противагу «російському впливу» в Україні. Справа в тому, що ПЦУ сьогодні не впливає взагалі ні на що. Цей проєкт провалився в нашій країні і розраховувати на допомогу його функціонерів у якихось питаннях Держдеп навряд чи буде. Тож прихід до влади Трампа – дуже не на користь Думенка.
Висновок
Відносини між Фанаром і США формувалися на основі геополітичних міркувань і складних взаємин усередині православного світу, на яких Держдеп будував свою політику. Створення ПЦУ, а ще більше – поведінка представників цієї структури в Україні, показало, що продовжувати грати на цих відносинах – справа невдячна та свідомо програшна. Це враження посилилося через наступні репресії проти УПЦ, які вказали на безперспективність даного підходу та його політичну невигідність.
Можемо припустити, що з розвитком ситуації можливе переобрання Дональда Трампа може призвести до подальших змін у політиці США щодо «українського церковного питання».
При цьому сказати з точністю, яку саме стратегію обере Трамп, зараз не можна. Найімовірніше, ця стратегія буде сильно залежати від оточення майбутнього президента. На нашу думку, з урахуванням тенденцій і вже зроблених заяв можна говорити про послаблення тиску на УПЦ з боку адміністрації Трампа.
Як мінімум, ми припускаємо, що США зроблять все, щоб надати релігійним процесам, що відбуваються в нашій країні, хоча б видимість законності та демократичності. Наскільки від цього стане легше віруючим і духовенству УПЦ, сказати важко. Тому що Держдеп і Фанар однозначно продовжать співпрацю в тій чи іншій формі. І тут важливіша навіть не позиція Трампа, а позиція Константинопольського патріархату, зміна якої бачиться в дуже туманній перспективі.
Що очевидно, так це той факт, що перетин релігійних і геополітичних питань продовжить відігравати ключову роль у відносинах між Константинопольським патріархатом і США. І було б дуже добре, якби на Фанарі всерйоз подивилися на плоди своєї роботи в Україні. Може, тоді й зрозуміють у Константинопольському патріархаті, що Томос нічого доброго нашому народу не приніс.
