Сторона Христа: Сербська Церква в «українському питанні»

19 травня 2021 року делегація Української Православної Церкви на чолі з керуючим справами митрополитом Бориспільським та Броварським Антонієм (Паканичем) зустрілася в Белграді зі Святішим Патріархом Сербським Порфирієм.

Про те, як проходила зустріч, розповів заступник голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків (ВЗЦЗ) УПЦ протоієрей Микола Данилевич. За його словами, з Патріархом «була дуже тепла і дружня зустріч», а «Сербська Церква твердо стоїть на боці канонічного порядку і підтримки УПЦ».

Пізніше зустріч з митрополитом Антонієм прокоментував і сам Патріарх Порфирій. Зокрема, Предстоятель Сербської Церкви підкреслив, що СПЦ в «українському питанні» займає строго канонічну позицію і відповідно до неї – підтримує Українську Православну Церкву на чолі з Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм.

Коментар Патріарха Порфирія, даний ним за підсумками зустрічі з митрополитом Антонієм, можна умовно розділити на три частини.

Перша частина присвячена канонічному порядку в Церкві, що є умовою єдності Православ’я.

Друга частина стосується залежності євангельської проповіді від канонічного порядку.

Третя частина – свідоцтво про єдність Православ’я, яке виражається, на думку Патріарха Порфирія, підтримкою саме УПЦ.

Слова Сербського Патріарха, як нам здається, показують найбільш здоровий підхід до вирішення тієї кризи, в якому опинилося світове Православ’я після дарування Константинопольським патріархатом Томосу ПЦУ. Тому на них варто зупинитися докладніше.

Канонічний порядок як умова єдності Православ’я

За словами Патріарха Порфирія, «незмірно важливо для нас мати єдність віри, щоб ми мали єдність догматів. Але одночасно умовою єдності і збереження істинної православної віри є збереження канонічного порядку Церкви».

Це висловлювання Патріарха прямо апелює до тієї теорії «Першого без рівних», яку зараз активно розвивають фанаріоти. Відповідно до неї, патріарх Константинопольський володіє особливими правами в Православ’ї і має не тільки першість честі, а й першість влади. Крім того, останнім часом з вуст прихильників цієї теорії все частіше звучать слова про те, що єдність у Православ’ї повинна мати свій зримий вираз – в особистості патріарха Константинопольського.

Саме такими словами оперує відомий грецький богослов митрополит Ієрофей (Влахос), стверджуючи, що глава Фанара є «видимим символом єдності Православ’я». Керівник фанаріотської Архієпископії в США архієпископ Елпідофор впевнений, що тільки Константинопольський патріархат «несе відповідальність за єдність Православ’я і користь для нього».

Сам патріарх Варфоломій впевнений, що «ми, православні, повинні піддати себе самокритиці і переглянути нашу еклезіологію, якщо ми не хочемо стати федерацією Церков протестантського типу». Іншими словами, соборний устрій Церкви йому чимось нагадує протестантизм. Але проблема в тому, що патріарх Варфоломій або не розуміє, або не хоче розуміти різницю між Православною соборністю і протестантською федеративністю. У Православ’ї соборність – це життя в Дусі Святому, де всі рішення приймаються спільно і вимагають загальноцерковної рецепції. При такому устрої в Церкві панує Христос, а не хтось із ієрархів. Тоді як в «протестантській федерації» – кожен «сам собі голова», а рішень, як думок, може бути безліч.

Але патріарх Варфоломій не зупиняється на цьому, а йде далі. На його думку, вирішити проблему єдності можна в тому випадку, якщо визнати, що в Православній Церкві є єпископ, який вище інших єпископів і має виняткову владу. Цитата: «Оскільки в нашому свяченні на єпископа ми клянемося підкорятися рішенням Вселенських соборів, ми повинні визнати, що в неподільному Вселенському Православ’ї є один "Перший", не тільки по честі, але і "Перший" з особливими обов’язками і канонічними повноваженнями, покладеними Вселенськими соборами».

Патріарх Варфоломій договорився до того, що заявляє – хто розриває євхаристійну єдність з Фанаром, той «ризикує відрізати себе від тіла Православної Церкви». Тобто для нього Православна Церква ототожнюється з Фанаром, а не з Тілом Христовим. Чи варто дивуватися, що, на думку деяких фанаріотів, Церкву очолює не Христос, а патріарх Варфоломій?

Тому цілком очевидно, що, вказуючи на необхідність збереження в Церкві канонічного порядку, патріарх Порфирій має на увазі не те розуміння канонів, яке зараз притаманне фанаріотам. Для Предстоятеля Сербської Церкви канони – це умова єдності світового Православ’я у Христі, тоді як для Фанара канони – тільки інструмент влади, а видимим вираженням єдності є послух Константинопольському патріархату, а не Церкві. Ось про що важливо пам’ятати.

Життя Церкви, а не особисті симпатії

Патріарх Порфирій вважає, що «стурбованість канонічним порядком не є виразом нашого ставлення до когось з більшою, а до когось з меншою симпатією». І до цих слів потрібно дуже уважно прислухатися.

Справа в тому, що занадто часто представники грецькомовних Помісних Церков сприймають Томос ПЦУ як вимушений захід з боку Фанара в боротьбі проти впливу Руської Церкви в світовому Православ’ї. Відповідно, і «українське питання» вони розглядають виключно в ключі протистояння Константинопольського та Московського патріархатів. Це означає, що всі їх рішення в якомусь сенсі політично і національно мотивовані.

Наприклад, митрополити Елладської Церкви, яка визнала ПЦУ, в інтерв’ю грецькому виданню «Віма Ортодоксіа» прямо говорили про те, що Церква Греції традиційно підтримує Константинопольський патріархат і не може вчинити інакше.

Також предстоятель Кіпрської Православної Церкви архієпископ Хризостом заявив про свою повну підтримку Фанара з тієї ж причини існування «невід’ємних духовних та історичних зв’язків, які пов’язують Фанар з Церквою Кіпру». У виниклому розколі архієпископ Хризостом звинувачує РПЦ і заявляє, що «навіть якщо ми погодимося з тим, що Руська Православна Церква... існує тисячу років, ми, Древні патріархати і Кіпрська Церква, існуємо дві тисячі років. Ось чому вони повинні консультуватися з нами. Руська Православна Церква прийняла Православ’я від Вселенського патріархату, який сьогодні не поважає. Для всіх молодших Помісних Православних Церков Вселенський патріархат є Церквою-Матір’ю». Тобто РПЦ повинна «слухатися» і «поважати» Фанар тільки тому, що вона молодша! Так, наприклад, як слухає його Елладська Церква.

Згадуваний нами вище митрополит Ієрофей (Влахос) пише: «Ми повинні підкорятися голосу Церкви, вираженому Священним Синодом Церкви... У нас є Церква, якій ми будемо підкорятися, і ми не будемо слухати кожного священнослужителя, богослова, вчителя, який ознайомив нашу Святу Православну Церкву з іноземними традиціями, іноземною мораллю, іноземними навчаннями, індивідуальними і релігійними парадигмами». І ці слова говорить православний (?) архієрей! «Підкорятися», «іноземні традиції», «іноземна мораль»... Чомусь завжди здавалося, що в Православ’ї є тільки євангельська мораль, а головне для нього – послух Христові. Виявляється, немає. Є ще мораль «національна» і є «Церква», якій треба «підкорятися».

Ось що дійсно головне – не «симпатії», не «сторона» Москви або Фанара, не національні чи політичні інтереси, а тільки життя Церкви у Христі.

Ось і виходить, що у висловлюваннях багатьох грецьких єпископів про «українське питання» мова йде не про бажання зберегти єдність із Христом, не про канони або Передання Церкви, а тільки про національну солідарність. Але де тут Церква? Її життя, що регламентується канонами?

По суті, саме Патріарх Порфирій озвучує найбільш здорову точку зору на проблему, оскільки він виступає не за Москву або за Фанар, а за Церкву, яка повинна бути з Христом. Глава СПЦ відстоює церковно-канонічну, а не національну чи іншу точку зору на «українське питання».

Так, на початку травня Патріарх Сербський в одному із своїх інтерв’ю дуже аргументовано висловив цю позицію. На його думку, розкол в Православ’ї можна подолати, тому що «віра в існування точки, з якої неможливо повернутися до нормального церковного життя, не бере до уваги той факт, що Церква – це не звичайна людська організація, керована різними інтересами, яка знаходиться під впливом переважно людського фактора, але є єдина, свята, соборна і апостольська реальність».

Крім того, він підкреслив, що «наша Церква не вибирала "сторону" московську або константинопольську, або якусь ще, але завжди залишалася вірною канонічному порядку і сповнена рішучості поважати цей порядок і свідчити про нього».

Ось що дійсно головне – не «симпатії», не «сторона» Москви або Фанара, не національні чи політичні інтереси, а тільки життя Церкви у Христі. І тут, як вважає Патріарх Порфирій, дуже важливий саме канонічний порядок, який «є умовою, без якого ми як православні християни не можемо свідчити правильним чином про Господа Спасителя нашого».

Підтримка УПЦ як свідчення єдності у Христі

Для Патріарха Порфирія очевидно, що дарування Томосу розкольницькій ПЦУ Константинопольським патріархатом – це пряме порушення канонічного порядку в Церкві, а значить, і її єдності. У свою чергу, це порушення говорить не просто про «папські амбіції» голови Фанара, не просто про його «бажання першості» в світовому Православ’ї, а про порушення самого життя Церкви. Порушення, яке безпосередньо впливає на проповідь про Христа: «Канонічний порядок є умовою, без якої ми як православні християни не можемо свідчити правильним чином про Господа Спасителя нашого».

Саме тому, каже Патріарх, «для нас дуже важливо, щоб канонічний порядок, який сьогодні в Україні перебуває в кризі, був убезпеченим», а «юрисдикція Української Православної Церкви на чолі з Митрополитом Онуфрієм буде підтримуватися з боку нашої Церкви, і це буде свідченням єдності, укладеної між православними».

«Юрисдикція Української Православної Церкви на чолі з Митрополитом Онуфрієм буде підтримуватися з боку нашої Церкви, і це буде свідченням єдності, укладеної між православними».

Патріарх Порфирій

Ця єдність вказує на необхідність дотримуватися соборного устрою Церкви, її догматичної і канонічної чистоти. Виражається вона, в тому числі, і в ставленні один до одного. Так, митрополит Морфський Кіпрської Православної Церкви Неофіт нагадав фанаріотам і їхнім прихильникам, що Митрополита Онуфрія і УПЦ «визнавали всі: і наша Церква, і Вселенський патріархат, і Греція, і Олександрія, і Єрусалим – всі Помісні Православні Церкви до недавнього часу визнавали, що він є канонічним єпископом Київським, Архієпископом всієї України».

Однак, на думку глави Фанара, «свідченням єдності» Православ’я потрібно вважати... визнання ПЦУ. Коментуючи рішення предстоятелів Олександрійської, Елладської та Кіпрської Церков про включення імені Думенко в свої диптихи, патріарх Варфоломій заявив, що це – «істотний внесок у справу єдності Православ’я як практичний наслідок і вираз його еклезіології». На думку патріарха Варфоломія, «українська автокефалія є завершеною церковною подією, і єдина еклезіологічно послідовна позиція – це визнання її православними братами-предстоятелями, як це сталося з автокефалією всіх молодших братів Православних Церков від Руської Церкви».

Думка Патріарха Сербського, що визнання і підтримка УПЦ є «свідченням єдності, укладеної між православними», повністю суперечить позиції глави Фанара.

І думка Патріарха Сербського, що визнання і підтримка УПЦ є «свідченням єдності, укладеної між православними», повністю суперечить позиції глави Фанара. Причому цю думку на сьогоднішній день розділяють більшість Православних Церков, які перебувають в канонічній єдності з Українською Православною Церквою.

Як би там не було, а своїми словами Патріарх Порфирій позначив кілька дуже суттєвих моментів, на які варто звернути більш пильну увагу в полеміці з прихильниками ПЦУ.

По-перше, життя Церкви залежить не тільки від догматичної чистоти, але і від канонічного порядку.

По-друге, говорити треба не про «сторони» Фанара або Москви, а виключно про «сторону» Христа. В «українському», як і в будь-якому іншому «питанні», повинні превалювати не симпатії, не національні чи політичні інтереси, а виключно бажання залишитися у Христі і з Христом.

По-третє, канонічний порядок може бути убезпечений підтримкою УПЦ.

Ну і по-четверте, Патріарх Порфирій ясно дав зрозуміти представникам українського розколу, що в його особі вони отримали непримиренного прихильника канонів Церкви. А значить, ніякого визнання ПЦУ з боку Сербської Православної Церкви не передбачається.