Незручні запитання ієрархам, або Куди пастирі ведуть Христову Церкву

У грудні 2020 року один з дуже відомих і авторитетних ченців Греції, ігумен монастиря святої Параскеви у Мілохорі (Птолемаїда), архімандрит Максим (Каравас) звернувся до духовенства Елладської Православної Церкви з відкритим листом. У своєму зверненні отець Максим поставив клірикам ЕПЦ ряд питань. Він упевнений, що від відповіді на ці питання залежить те, наскільки добрими пастирями для віруючих є священики та єпископи, а також те, куди саме вони ведуть Церкву.

Архімандрит Максим підкреслює, що його лист продиктовано «сильною тривогою через події, що відбуваються в Елладській Православній Церкві», а також байдужістю її єпископів, які «бачать вовків прийдешніх, але замість того, щоб взяти пастирський жезл і розтрощити їх, "яко сосуды скудельничи"», вони кидають овець і цим ще раз доводять, що «ведуть себе подібно до найманців».

Лише отець Максим озвучив 15 запитань, і уважно прочитавши їх, ми можемо переконатися, що задати ці питання варто не тільки в Греції, але і кожному православному архієрею, священику і мирянину. А проблеми, про які говорить шановний грецький архімандрит, давно хвилюють якщо не всіх, то більшість православних християн.

Питання архімандрита Максима можна умовно розділити на дві частини:

• ставлення Церкви до інослав'я та екуменізму взагалі, і про взаємовідносини Церкви і світської влади, зокрема,
• про межу, за якою кінчається послух і починається людинодогоджання, що переростає в єресь.

Хто для Церкви католики і протестанти – єретики, чи брати у Христі?

Перша група питань отця Максима стосується ставлення сучасної церковної ієрархії до католиків, протестантів та іновірців. І тут він висловлює те, про що багато хто думає, але не вимовляють вголос.

Безліч віруючих бентежить подвійність позиції по відношенню до цих людей. З одного боку, ми знаємо, що є істинна Церква, і відпалі від неї. З іншого – священноначалля часто контактує з інославними та називає їх «Церквами». Як це можна поєднати?

Ось і о. Максим задається питанням – чи єретик папа римський? Якщо так, то чи дозволено обмінюватися з ним поцілунками і обіймами, і називати його "святішим братом", як це робить Варфоломій і інші, що слідують за ним?».

Протестанти для грецького старця – це «мозаїка сатанинських єресей», а Всесвітня рада церков – «всесвітнє збіговисько єресей, антихристова організація». Не менш жорстко він висловлюється про інші релігії, які для нього – «людські помилки і породження диявола».

Всі ці слова звучать жорстко і «нетолерантно». Але чи вони справедливі?

Якщо згадати отців Церкви (і давніх, і нових), то всі вони практично в один голос стверджували, що папізм та протестантизм – це єресь, а інші релігії – породження сатани.

Практично всі отці Церкви стверджували, що папізм та протестантизм – це єресь, а інші релігії – породження сатани.

Ось, наприклад, що пише про католицизм святитель Марк Ефеський: «Ми відкинули від себе латинян не з якоїсь іншої причини, крім тієї, що вони єретики». А ось слова святителя Феофана Затворника про протестантів: «Що Бог відкрив і що заповідав, до того не потрібно нічого додавати, ані віднімати від того. Це відноситься до католиків і протестантів. Ті додають, а ці зменшують... Католики затьмарили апостольське передання. Протестанти взялися поправити справу — і ще гірше зробили. У католиків один папа, а у протестантів, що не протестант, то папа» (Листи, VI.946, 974).

Більш того, Апостольські правила прямо забороняють будь-яку молитву з розкольниками і єретиками, навіть якщо вона здійснюється в приватному порядку – «на дому»: «Якщо хто з відлученим від спілкування церковного помолиться, хоча б то було в домі: такий нехай буде відлучений» (10 Апостольське правило). Також Церква чітко говорить і про молитви з іновірцями: «Якщо хто із кліру, чи мирянин, в синагогу юдейську або єретичну увійде помолитися: так буде і від чину священного відлучений, і відлучений від спілкування церковного» (65 Апостольське правило).

Можна навести безліч інших цитат святих отців про те, як Церква ставиться до інших конфесій та релігій, але й з тих, що подані вище, абсолютно зрозуміло – ніякого духовного, молитовного або релігійного єднання з іновірцями бути не може. Однак, останнім часом ми бачимо численні приклади зворотного.

Так, патріарх Варфоломій і папа римський Франциск роблять все для того, щоб досягти єдності Православ'я і католицизму, причому без усяких натяків на відмову католиків від своїх єретичних помилок. Ми бачимо спільні зустрічі глави Фанару і глави Ватикану з обопільними цілуваннями і обміном подарунками, а також «богослужіння» в католицьких, (тобто, єретичних) монастирях, що заборонено правилами Церкви. Ми чуємо заяви про те, що догматичних перепон для єдності православних і католиків немає і що головна мета Фанару і РКЦ – спільна Євхаристія.

Патріарх Варфоломій не соромиться брати участь в «молитовних» акціях, організованих Ватиканом, під час яких не тільки присутні, але й моляться представники ЛГБТ-спільноти і язичники.

Звичайно, віруючі не можуть бути байдужі до такої поведінки своїх пастирів. Так, афонський чернець Микола з келії святого Димитрія Тригонаса, коментуючи участь патріарха Варфоломія в «екуменічній молитві» в Римі запитує: «Якому "богу" поставив свічку на підсвічнику наш Вселенський патріарх Варфоломій, перебуваючи посеред цього збіговиська, цієї клаптикової ковдри релігій? У будь-якому разі – не Господу нашому Ісусу Христу, тому що Христос закликає Своїх пастирів відправлятися в шлях і вчити правій вірі всі народи: "Тож ідіть і навчіть всі народи" (Мф. 28, 19), а не брати участь у шабаші "Нової Ери"».

На жаль, у цих «екуменічних шабашах» беруть участь не тільки фанаріоти, але і архієреї інших Помісних Православних Церков, порушуючи, тим самим, Апостольські правила. Виправдати цю участь необхідністю – не можна. Ніякі політичні преференції, ніяка уявна «користь Церкви не здатні виправдати ту спокусу для віруючих, яку вносять пастирі своєю участю в спільних «молитовних» заходах з єретиками.

Ніякі політичні преференції, ніяка уявна «користь Церкви» не здатні виправдати ту спокусу для віруючих, яку вносять пастирі своєю участю в спільних «молитовних» заходах з єретиками.

Так, заради так званої «церковної дипломатії» варто чимось жертвувати – але не спасінням душі.

У 60-х-70-х роках минулого століття участь Руської Церкви в екуменічному русі і Всесвітній раді церков можна було пояснити бажанням допомогти Церкві відносно нормально існувати в умовах політичних репресій. Відомі випадки, коли радянська влада приймала рішення про закриття будь-якого храму чи монастиря. Але потім коли туди наносили візит представники «Всесвітньої ради церков» і в західній пресі з'являлися захоплені статті про руську «пам'ятку архітектури», рішення про закриття скасовувалося. Однак, і в цьому випадку молитовне єднання (нехай навіть «формальне») з іновірцями – неприпустимо. А сьогодні – тим більше. Що і хто примушує православних ієрархів вступати в молитовне спілкування з єретиками?

Церква і коронавірус

Друга категорія питань, які отець Максим ставить грецькому духовенству, стосується реакції Священного Синоду Елладської Православної Церкви на карантинні заходи, введені владою країни через коронавірус. Тут потрібно зробити одне застереження – Греція (як і Кіпр, наприклад) країна православна. Саме тому, багато віруючих греків сподівалися, що карантин по відношенню до Церкви і якщо буде, то не таким жорстким, як у інших, явно секулярних країнах. Іншими словами, храми будуть відкриті, нехай і з обмеженнями. Однак, все виявилося не так.

2020 рік і половина 2021 року стали для православних Греції шоком. І не тільки тому, що вперше за тисячолітню історію цієї країни віруючі не могли взяти участь у Літургії, але й тому, що влада в православній країні судила єпископів, які порушили карантин, судила священиків, які причащали віруючих, штрафувала мирян за присутність у храмах без масок. Ще цинічніше всі ці заборони і суди виглядали на тлі багатолюдних вуличних концертів, які проводилися в розпал пандемії, або навіть на тлі «пом'якшення карантину», коли відкривали магазини, але не храми.

У підсумку, митрополит Калавритський Амвросій за слова про небезпеку причастя в період пандемії відлучив від Церкви прем'єр-міністра Греції Киріакоса Міицотакіса, заступника міністра цивільного захисту Нікоса Хардаліаса і міністра освіти Нікі Керамеусі.

Однак, Синод Елладської Церкви став на бік відлучених чиновників і заявив, що «будь-яке рішення визнати відлучення члена Православної Церкви Греції, яке не було прийнято ієрархією священного синоду, не є сущим і не має сили».

Ця позиція синоду не тільки дивна, але і неправильна, бо за словами отця Максима, скасувавши рішення про відлучення грецьких чиновників за закриття храмів, синод проявив «повну байдужість до захисту митрополита Керкірського, якого викликали на судилище за відмову закрити церкви». Саме ж закриття храмів, нагадаємо, в Греції, так і в інших місцях пов'язували з тим, що віруючі можуть захворіти коронавірусом під час Причастя.

Саме тому, архімандрит питає – чи згодні священики «з блюзнірським твердженням про те, ніби Святе Тіло Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа і Його Свята Кров є переносниками мікробів, а не життям вічним, якого ми причащаємося "на відпущення гріхів"»?». Для отця Максима і для більшості віруючих відповідь очевидна – ні. А для священноначалля?

При цьому, введення причастя одноразовими ложками, яке практикувалося в деяких храмах Елладської Церкви Константинопольського патріархату в США і Канаді, Руській Церкві і навіть в окремих храмах УПЦ, отець Максим вважає «найбільшим богохульством».

Нагадаємо, що на причасті одноразовими ложками і на закритті храмів синод ЕПЦ не зупинився. В бажанні догодити владі в 2021 році він переніс час здійснення Пасхального богослужіння з півночі Воскресіння на 21.00 Великої суботи. Таке рішення наштовхнулося на жорстке неприйняття з боку окремих представників кліру. Так, священик Іоанн К. Діотис, зазначивши канонічні проблеми, пов'язані з цим перенесенням, вказав, що рішення про перенесення початку пасхального богослужіння порушує відразу кілька канонічних правил Церкви і суперечить Євангельським оповіданням. У багатьох місцях Греції парафіяльні священики відмовилися виконувати це рішення синоду, і зараз перебувають під слідством з боку світської влади. Сам же синод має намір судити двох митрополитів, які служили Пасхальну заутреню у встановлений церковною традицією та практикою час – опівночі Недільного дня.

Ось і виходить, що церковні ієрархи, боячись втратити якісь державні преференції або прихильність з боку влади, йдуть на канонічні злочини. На думку отця Максима, кожного з таких єпископів, які піклуються про догоджання людям, більше, ніж Богу, тобто підпорядковуються атеїстичним і блюзнірським законам людським, а не вічним законам Божим», потрібно називати «сатаною».

Церква і «релігія антихриста»

Лист архімандрита Максима до грецького духовенства потрібно розглядати не локально, а в контексті всього того, що відбувається сьогодні на релігійній карті світу. Ті питання, які він задає в листі, і ті проблеми, які озвучує, хвилюють всіх православних християн, незалежно від країни проживання. Дуже б хотілося, щоб духовенство не відмахувалося від цих питань, як від несуттєвих, списуючи все на «теорію змови», або вбачаючи в тих, хто їх задає «сектантів», «кодофобів» і т. д. Тому що, по-перше, це все-таки стадо Христове, а по-друге, за словами митрополита Морфського Кіпрської Православної Церкви Неофіта, «коли ми говорили про це раніше, нас називали "прихильниками теорії змови", але тепер плани і цілі прихильників Нового світового порядку поступово стають явними».

Давайте просто зіставимо факти.

• За останні кілька місяців ми з вами бачили кілька абсолютно незрозумілих вчинків патріарха Варфоломія, який не тільки прагне до єдності з католиками, але і вітає мусульман з закінченням Рамадану і бере участь у розговіння (іфтарі) разом із мусульманами. І все це буквально через кілька місяців після того, як президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган перетворив велику для всього православного світу святиню – храм Святої Софії в Стамбулі, – в мечеть.
• Самі католики прагнуть до спілкування з мусульманами. Ватикан закликає католиків до участі в Рамадан, католицькі єпископи допомагають мусульманам будувати мечеті і моляться разом з ними.
• Католицькі єпископи заявляють про те, що не бачать перешкоди для причастя протестантів. Цієї позиції дотримуються і деякі православні ієрархи. Так, митрополит Чиказький Натанаїл, фанаріотської архієпископії в США, спочатку забороняє своїм клірикам відмовляти в причасті кому б то не було, а потім абсолютно спокійно молиться разом з католиками і протестантами.

Про що все це говорить? А про те, що на наших очах створюється якась синкретична все-релігія. Читаючи ці рядки, можна подумати, що автор – той самий маргінальний прихильник «теорії змови», але, на жаль, це не так. Досить згадати, що в Німеччині вже розпочато будівництво «міжрелігійного храму», який буде спільно використовуватися неправославними християнами, мусульманами та іудеями.

***

Тому лист отця Максима – це крик віруючої душі. Він не продиктований бажанням виділитися, бажанням справити якусь анти-ієрархічну революцію в Церкві, або сказати, що є правильні православні християни і неправильні. Це – не критиканство, з метою внести сум'яття у середовище віруючих. Ні, це слова людини, яка любить Церкву і більшу половину свого життя присвятила служінню їй. Це – благання люблячого серця, яке болить не тільки тому, що світ йде в бік від Христа, але й тому, що православні пастирі не намагаються перешкодити цьому.

За словами афонського ченця Миколи, з келії святого Димитрія Тригоноса, якого ми вже цитували вище, «в нашу епоху загальної апостасії всі беззаконні і що мають антихристиянську природу явища приймаються на законодавчому рівні, не зустрічаючи серйозного опору з боку не тільки політиків, але, на жаль, і з боку церковної влади». Ось в чому головний біль і отця Миколая, і отця Максима, який пише: «Якщо ви все ще вважаєте, що я "нешанобливо" ставлюся до єпископів, які не мали сильного опору жодному з антихристових законів наших правителів (наприклад, закон про "автоматичне розлучення", легалізацію гомосексуалізму, введення статевого виховання в школі і т. д.) і багатьом іншим антихристовим законам, які я не буду перераховувати, щоб не затягувати свою промову, то мені більше нічого вам сказати... Бажаю, щоб одного разу ви зрозуміли, що православні християни, архієреї, ієреї і ченці повинні дослухатися не до законів антихриста, а до Священного Писання, яке говорить: «Слід коритися більше Богові, ніж людям» (Діян. 5, 29).