Арешт отця Миколая Данилевича, або На кого працює СБУ
12 квітня 2024 року співробітники Служби безпеки України прийшли з обшуками до заступника голови ВЗЦЗ УПЦ протоієрея Миколая Данилевича.
Внаслідок проведених обшуків отцю Миколаю було пред'явлено підозру в виправданні агресії Російської Федерації проти України, а також у просуванні «проросійських наративів». Доказами «протиправної діяльності» заступника голови «церковного МЗС» стали його студентський бібліотечний квиток і посвідчення про закінчення ним курсів англійської мови при МЗС РФ. Представники СБУ заявили, що священнику загрожує до 5 років ув'язнення з конфіскацією майна.
Для всіх, хто знає отця Миколая чи бодай один раз чув його висловлювання про війну Росії проти України, усі висунуті спецслужбами звинувачення стали шоком. Як могла людина, яка в перші хвилини після початку вторгнення написала: «Путін віроломно напав на Україну, благословляю на захист Батьківщини» і у якої рідний брат із перших днів війни воює на передовій, десь і якось виправдовувати цю агресію? Ми всі розуміємо та впевнені, що в СБУ теж розуміють, що такого бути просто не могло. Тоді що відбувається?
В чому «винен» Данилевич?
Декілька слів про «аргументи» сторони звинувачення. Очевидно, що всі пред'явлені «докази вини» отця Миколая – це, як кажуть у народі, «пшик». Студентські посвідчення, дати на яких були старанно замазані, хоча саме вони мають у цьому випадку ключове значення, не можуть бути «доказом» роботи на державу-окупанта. Просто через те, що, напевно, половина українських політиків і військових мають такі документи. Наприклад, теперішній головком ЗСУ Сирський закінчив Московське вище загальновійськове командне училище.
Можна згадати й Потураєва, який з 1996 по 1997 рік був директором департаменту реклами та зв'язку з громадськістю в корпорації ЄЕСУ, яка належала Юлії Тимошенко, і займався транспортуванням газу з РФ в Україну. І це так, для прикладу.
Ми вже не говоримо про дати. Тому що протоієрей Миколай навчався в Москві в 2007 році, коли ніякої мови про можливе військове протистояння з Росією не було. І якщо йому інкримінувати це в провину, то варто згадати і про те, які відносини з державою-агресором були у наших політиків у цей період, наприклад, з 2007 по 2014 рік: чинний президент активно заробляв у Росії, його команда знімала та показувала кіно для російського глядача, багато депутатів і політиків мали легальний бізнес у Росії, платили податки, купували нерухомість, підтримували відносини з російськими політиками. І на це багато хто в Україні дивився крізь пальці – війни не було.
Все змінилося (для багатьох) із 2014 року. Але й тоді, після початку війни на Донбасі, деякі сучасні політики продовжували свій бізнес на території держави-агресора, і лише після 24 лютого 2022 року їм стало зрозуміло, що так не можна робити. То чому цих політиків не притягують, чому їм не ставлять у провину навчання в російських освітніх закладах, бізнес на території Росії, якісь інші відносини з цією державою? І якщо їх не притягають до відповідальності, то чому до протоієрея Миколая Данилевича прийшли співробітники СБУ?
Ми впевнені, що це було зроблено лише з однієї причини – політичне замовлення. З цієї ж причини силовики заарештували наших колег-журналістів, і ця причина пояснює гоніння влади проти Церкви. Але чому саме Данилевич? Спробуємо пояснити.
УПЦ та Європа
Звинувачувати цю людину в підтримці держави-агресора можна лише той, хто має фантазію без меж. Нагадаємо, що саме протоієрей Миколай Данилевич був у складі тієї групи священників УПЦ, які особисто їздили до Маріуполя, щоб добитися звільнення «азовців». Думаємо, що за зверненням Митрополита Онуфрія до керівництва РФ з проханням відпустити полонених воїнів ЗСУ стояв теж отець Миколай. Пояснюється це просто – у складі «Азову» воює його рідний брат. Тому будь-які звинувачення на адресу заступника голови ВЗЦЗ УПЦ – це політ хворої фантазії слідчого СБУ. Але він на це пішов, зрозуміло – наказ.
Питання в тому, чому влада, знаючи, що її заяви про «вину» отця Миколая буде сприйняті суспільством як маячня чистої води, таки не зупинилася? Бо протоієрей Данилевич дуже заважає комусь. Питання, кому?
Силовики звинуватили священника в тому, що він під виглядом парафій УПЦ у Європі просував «проросійські наративи». Значить, саме це і можна вважати головною причиною того неймовірного божевілля щодо Данилевича. І зрозуміло, що самим силовикам начхати на те, що там у Європі відкриває УПЦ. Не начхати тим, кого ця діяльність нашої Церкви стосується безпосередньо. І тут у нас одразу три версії, кожна з яких має безпосереднє відношення до парафій УПЦ за кордоном.
Так, з початку війни наша Церква, на виконання рішень Помісного Собору в Феофанії від 27 травня 2022 року, створила ціле вікаріатство за кордоном України. На даний момент УПЦ у Європі та світі має закордонного єпископа, понад сотню своїх парафій, на яких служать десятки священників, тисячі парафіян. Більше того, вона продовжує зростати.
Це зрозуміло – українців за кордоном дуже багато, і вони хочуть молитися в Церкві, яка не має нічого спільного ні з Думенком, ні з Фанаром, ні з РПЦ. І саме вони стають головними бенефіціарами тиску на протоієрея Миколая Данилевича.
УПЦ, РПЦ та Європа
Згадаймо, що першими, хто обурився появою парафій УПЦ в Європі, стали представники РПЦ. Митрополит Берлінський Марк заявив ще у вересні 2022 року, що він «не вітає» створення «паралельних структур» у Європі, і зазначив, що священники УПЦ, які організовують парафії в країнах Євросоюзу, «звертаються за порадами до всіх, окрім нас».
Пізніше ієрей Костянтин Шмідт (РПЦ) та ієрей Михаїл Бондар (РПЦЗ) взагалі звинуватили УПЦ у розколі – і все через створення парафій у Європі. На їхню заяву відреагували не лише в нашій Церкві, а й у самій РПЦЗ, заявивши, що там не прагнуть «монопольного володіння діаспорою».
Справді, РПЦЗ, хоч і знаходиться формально у структурі Московського патріархату, має відмінні від нього погляди на війну Росії проти України, і водночас неодноразово висловлювалася проти гонінь Української Православної Церкви з боку української влади.
Зовсім інший погляд на українські парафії за кордоном мають архієреї безпосередньо РПЦ. Наприклад, Кирило Говорун розповідав, що «російський екзарх у Західній Європі веде приблизно такий діалог із католиками на місцях: або ви продовжуєте діалог із нами, або підтримуєте УПЦ». За словами Говоруна, іноді католики припиняють підтримку. «Наприклад, був випадок у Вероні в Італії, де відбулася спроба створити парафію УПЦ, і католики спочатку допомагали з храмом для богослужінь, а потім перестали під тиском аргументів з боку російського екзарха», – сказав Говорун і продовжив, що «Путін не зацікавлений підтримувати УПЦ як таку. Він зацікавлений сварити українські церкви між собою, створювати проблеми і для УПЦ, і для ПЦУ, а ще більше – щоби вони бачили проблему не в Путіні, а одна в одній».
З цього погляду звинувачувати українські парафії у «просуванні проросійських наративів» безглуздо. Росії та РПЦ невигідна присутність УПЦ за кордоном. І тут можна припустити, що арешт протоієрея Миколая Данилевича, як і дикі за своїм характером обшуки представниками СБУ в Чернівецькій єпархії (митрополит Мелетій, нагадаємо, голова ВЗЦЗ УПЦ) – явно на руку РПЦ.
Більшість українських парафій у Європі відкрито з ініціативи та за особистої участі Данилевича, а отже, «нейтралізація» його якщо не зупинить, то суттєво загальмує розвиток Західноєвропейського вікаріатства УПЦ.
УПЦ, Фанар та Європа
Але ще більше від розгрому закордонних парафій нашої Церкви виграє Константинопольський патріархат і ПЦУ. Справа в тому, що на Фанарі таки просувають ідею про абсолютну монополію щодо діаспори. Іншими словами, починаючи з 20-х років минулого століття, ієрархи та богослови Константинопольського патріархату стверджують, що тільки їхня Церква може опікуватися православними віруючими на території тих країн, де немає Помісної Церкви.
З цього погляду православні християни, наприклад, Німеччини чи Італії автоматично перебувають у складі Константинопольського патріархату. Зазначимо, що ця незвичайна та неприйнятна для Православ'я позиція була закріплена Фанаром у Томосі ПЦУ, який забороняє структурі Думенка створювати свої парафії поза межами України.
Водночас «монополію на діаспору» заперечують практично всі автокефальні Церкви, які відкривають свої парафії без огляду на Фанар.
Навіть більше: багато експертів вважають наявність закордонних парафій однією з ознак автокефалії. До речі, на підставі цього більшість парафій УПЦ КП за кордоном відмовилися входити до складу новоствореної ПЦУ, справедливо вважаючи, що заборона існування в інших країнах позбавляє її незалежності. Більше того, і всередині самої ПЦУ все частіше лунають голоси про те, що текст Томоса треба поміняти, щоб дозволити «Епіфанію» працювати за кордоном України.
Водночас у Константинопольському патріархаті хоч і заявляють про незмінну підтримку України, відкривати українські парафії у тій самій Європі не поспішають, що зазначає у своєму інтерв'ю й Говорун. Він розповів, що «реальність така, що Константинопольська церква, яка має дбати про українських біженців закордоном, рідко це робить. Є особиста позиція патріарха Варфоломія, абсолютно за те, щоб надавати українським біженцям максимальну допомогу. Але на місцях у єпархіях здебільшого не всі мають такий ентузіазм. Константинопольські архієреї за кордоном мають свої клопоти і проблеми. На тлі інертної позиції Константинополя, на тлі ворожої позиції Москви дві українські церкви фактично вступили у змагання одна з одною».
І зрозуміло, що зараз це «змагання» виграє УПЦ, яка активно відкриває свої парафії за кордоном.
УПЦ, ПЦУ та Європа
Висновок очевидний: головним бенефіціаром переслідування протоієрея Миколая Данилевича можна назвати саме ПЦУ. За великим рахунком, співробітники СБУ займаються в даний момент не своїми прямими обов'язками з виявлення протиправної діяльності з боку справжніх злочинців, а зачисткою конкурентів Думенка, як усередині України, так і за її межами.
Інших раціональних пояснень того, що відбувається з ВЗЦЗ УПЦ у нас немає. Хіба що, як варіант, хтось із силовиків, ініціюючи гоніння проти справжніх патріотів України, намагається «підставити» владу країни.
У будь-якому разі, ця ситуація, якою б дикою та абсурдною вона не була насправді, навряд чи допоможе Епіфанію збільшити свій вплив у Європі. Тому що Євросоюз – це не Україна, і там діють закони, а отже просто прийти і захопити храм УПЦ, вигнавши звідти віруючих, не вийде.
Як і не вдасться скласти хоч якусь «конкуренцію» нашій Церкві в місіонерському плані. Бо якщо стоїть вибір між УПЦ і ПЦУ, то обирають у більшості випадків УПЦ. Докази – наші повні храми як в Україні, так і в Європі.
