Брехня, підробка та кривий патріотизм пропагандистів ПЦУ
11 квітня 2024 року Шевченківський районний суд Києва визнав головного редактора «Лівого берега» Соню Кошкіну винною у поширенні недостовірної інформації.
Суд ухвалив, що пости однієї з активних лобісток ПЦУ в її телеграм-каналі, а також стаття у виданні «ЛБ» про «статеву близькість» єпископа Івано-Франківського Никити та неповнолітнього «хориста» (так писала сама Кошкіна) – це брехня.
За рішенням суду, видання «Лівий берег» і особисто Соня Кошкіна мають спростувати поширену інформацію та виплатити єпископу Никиті щось близько 30 тис. грн моральної шкоди.
Однак, по-перше, на момент написання статті (13 квітня) Кошкіна досі не вибачилася.
По-друге, вибачатися треба не лише їй. Чому?
Хто така Соня Кошкіна?
Щоб зрозуміти мотиви вчинків Кошкіної, потрібно обов'язково сказати кілька слів про те, як вона стала тим, що ми зараз спостерігаємо.
Ксенія Микитівна Василенко (справжнє ім'я та прізвище Соні Кошкіної) – співвласник і шеф-редактор інтернет-видання «Лівий берег». Працювала у багатьох інших ЗМІ України, викладає журналістику та є активною лобісткою ПЦУ.
Щоправда, аж до 2018 року вона вважала себе парафіянкою Московського патріархату, називала Філарета Денисенка словом «пан» (а не «патріарх») і стверджувала, що Київський патріархат ніколи не стане легітимним, бо він – неканонічний.
А ось слова Соні Кошкіної у її інтерв'ю з митрополитом УПЦ Олександром Драбинком: «Ви знаєте, що я – парафіянка Московського патріархату. Знаєте, що саме у нас дуже світлий і чудовий прихід, і багатьох з нас буквально короблять ось такі політичні моменти. Проте вплинути на це ми не можемо. Як, певна річ, і патріархат змінити. Запитання: що робити? Що в такій ситуації робити дорослим адекватним людям, які все розуміють, усе бачать; але які щиро вірять і хочуть відвідувати храм, не переходячи при цьому на бік неканонічного – за всієї поваги до поточної складової – Київського патріархату?».
Тоді Драбинко сказав своїй парафіянці, що вичерпної відповіді у нього на це запитання немає. Але менш ніж через рік вони разом із Сонею цю відповідь знайшли, дружно перейшовши до структури Думенка.
Зазначимо ще один цікавий момент – Кошкіна вважає себе великою патріоткою України та навіть написала книгу про Майдан. Але через кілька тижнів російського вторгнення в Україну Соня поїхала до Чехії, мабуть, не вірячи в перемогу України. У Чехії вона дала інтерв'ю «Радіо свобода», в якому наголосила, що релігія – це її хобі, а «локація не впливає на редакційні процеси».
Але не лише локація не впливала на редакційні процеси, а й совість. Тому що, будучи всередині ПЦУ, Кошкіна вирішила, що у розмовах про УПЦ можна махнути рукою на журналістську етику і зайнятися елементарною чорнухою. Благо, середовище цьому дуже сприяло. Доказів цьому безліч, але нас цікавить конкретний випадок – з архімандритом Никитою.
Свідома брехня чи «хобі»?
Зрозуміти, що відчуває душа Кошкіної щодо УПЦ, складно. Тому що складно оцінити рівень ненависті, який скупчився в її душі і фактично затьмарив елементарні поняття про честь і совість.
Цитувати все, що написала ця панночка про УПЦ, ми не будемо. По-перше, бридко, а по-друге – все те саме можна почути на базарі з вуст сільської продавчині. Процитуємо лише її висловлювання, які стосуються справи, які суд визнав фейковими.
Отже, вночі 25 листопада, коментуючи обшуки, влаштовані СБУ в приміщенні Чернівецької єпархії УПЦ, Кошкіна написала у своєму телеграмі: «Чернівецька єпархія. АААААААААААААААААААА!!!! Хлопчик у трусиках. Розіп'ятий. Господи, я бачила все)».
Що ще бачила парафіянка Драбинко, нам судити складно – досвіду в спілкуванні з кліриками ПЦУ ми не маємо. Але, мабуть, Соня бачила такі дивні речі, які дозволили їй судити про «статеву близькість» просто за фактом відсутності шкарпеток у людини. Вона написала, що «у момент обшуку секретар Чернівецької єпархії УПЦ МП Архімандрит Никита мучив ХЛОПЦЯ З ЦЕРКОВНОГО ХОРУ. (Фото додаються. Зверніть увагу: Никита босий). Обличчя "хлопчика в трусиках" ми замазали, бо мені його шкода».
Фото, яке як «доказ» доклала Соня, зображало архімандрита Никиту, який стояв у своїй келії в підряснику, о 6-й ранку – в той момент, коли туди буквально увірвалися співробітники СБУ. Неповнолітній юнак, якого стало «шкода» Соні, стояв у коридорі, з руками на стіні. Як пов'язані ці два фото – незрозуміло.
Але на те й існують професійні українські журналісти, щоб пояснювати такі речі. Кошкіна пише, що архімандрит Никита має «подякувати» співробітникам СБУ, які «дали йому одягтися, а не сфоткали, як було, коли вони туди зайшли». А на своєму сайті вона розписала все докладніше: «За даними джерел, під час обшуку співробітники СБУ заскочили на момент фізичної близькості секретаря Чернівецької єпархії УПЦ МП Архімандрита Никити з 17-річним хлопцем, який співає у місцевому хорі».
Одним словом, 25 листопада Соня Кошкіна присвятила «освітленню» ситуації з обшуками в Чернівецькій єпархії цілих 7 постів, не рахуючи статті у виданні «Лівий берег», яка переписувалася кілька разів, обростаючи у процесі «новими подробицями».
Всі ці заяви були вираховані судом такими, що не відповідають дійсності. Але найцікавіше не це, а те, що Соня ЗІЗНАЛАСЯ в тому, що продукувала брехню!
Іншими словами, в той самий момент, коли вона писала про «хлопчика в трусиках» і про «фізичну близькість» його з архімандритом Никитою, вона ЗНАЛА, що бреше! Тобто Кошкіна свідомо ламала життя молодому хлопцю, який винен виявився лише в тому, що парафіянці думенківського храму потрібна була відповідна картинка, щоб якнайсмачніше плюнути в людей із Церкви Христової.
Цинізм і відсутність совісті у Соні були підкреслені «жалістю» до хлопця, якого сфотографували співробітники СБУ на момент обшуків. Цей хлопець, до речі, не витримавши цькування з боку знайомих, поїхав із України. Як складеться життя цього молодика, не хвилює Кошкіну, у якої своїх дітей немає.
Її хвилює інше – як пройде Синод УПЦ, учасників яких вона називає «чортами у рясах». І це вона пише, вже знаючи, що суд зобов'яже вибачитись за наклеп на адресу клірика УПЦ.
Чи вибачиться вона? Навряд чи. А якщо й зробить це, то так, щоб її вибачення не виглядало вибаченням. Ну, а після – стане ще бруднішою у своїх висловлюваннях щодо УПЦ. Тому що, по-перше, треба буде «компенсувати» слова «вибачень», по-друге, в Україні модно поливати брудом УПЦ, по-третє, ніхто з її нинішніх «духовних наставників» не скаже, що брехня, наклеп та лихослів'я – це не добре і не по-християнськи.
Справді, що можуть сказати Кошкіної «духовні батьки», які самі дозволяють собі висловлювання, що виходять за рамки звичайної, а не те, що християнської пристойності?
ПЦУ та «духовне наставництво»
Наприклад, що може сказати їй «митрополит» ПЦУ Олександр Драбинко, який матюкається у процесі розмови з парафіянами?
Чи що може сказати «благочинний» ПЦУ з Хмельницької області, який обіцяє проклясти віруючу, якщо вона «не закриє писок»?
Соні, як і семінаристам ПЦУ, які матюкаються під час відеотрансляції «богослужіння» Епіфанія Думенка, є в кого повчитися.
Запитання в іншому – чому вище керівництво ПЦУ на все це ніяк не реагує? Адже та ж Кошкіна – це не звичайна парафіянка, а людина, дуже близька до багатьох «ієрархів» ПЦУ (зокрема, до Думенка), яка транслює свої погляди на публічний простір. А отже, її погляди, з урахуванням близькості до представників ПЦУ, сприймаються як неофіційна позиція цієї структури.
І коли Думенко дивується, що керівництво УПЦ не хоче йти на діалог із ним, нехай згадає Кошкіну, для якої представники Священного Синоду УПЦ (ті самі, на діалог з якими розраховує Думенко) – лише «чорти у рясах».
Виходить, що якщо Епіфаній не реагує на Соню, то він згоден із її словами?
На наш погляд, так. Усі розповіді керівництва ПЦУ про відкритість, про готовність до діалогу, а ще більше про «культурність» і «демократичність» ПЦУ – геть-чисто розбиваються висловлюваннями Кошкіної. Більше того, у багатьох парафіян УПЦ, котрі чують, що говорить Ксенія Василенко, створюється стійке переконання, що з такими людьми, як вона, для яких релігія – це хобі, просто не можна бути в одній Церкві.
Справді, як можна причащатися з однієї Чаші з людиною, для якої брехня, наклеп і поламані долі – лише одна із сторін «хобі»?
Як би там не було, а слова Ксенії Микитівни говорять ще про одне: про величезний душевний біль, угамувати який вона не може. Їй здається, що чим бруднішими, чим цинічнішими і агресивнішими будуть її слова про Церкву Христову, тим менше душа буде відчуват ту порожнечу і темряву, в яку вона занурена в даний момент. Але, насправді, це помилка. Тому що змінити ситуацію можна, лише згадавши, що Христос прийшов саме до таких заблукалих душ, які потребують очищення і спасіння.
