«Благословення» покровителів на подальші захоплення храмів отримано?
Сергій (Єпіфаній) Думенко зустрівся з Держсекретарем США Ентоні Блінкеном. У ПЦУ натякнули, що США дали добро на нову хвилю захоплень. Розбираємося, чи це так.
Зустріч Держсекретаря США з главою ПЦУ пройшла, в буквальному сенсі слова, на ногах. Згідно з розкладом Е. Блінкена, опублікованому на сайті Держдепу, о 10:10 за київським часом Держсекретар в супроводі міністра Іноземних справ України Дмитра Кулеби і Сергія (Єпіфанія) Думенка поклав квіти до Donbass Conflict Memorial (так на сайті Держдепу називають Стіну пам’яті українських героїв – ред.), о 10:20 здійснив екскурсію (tours) по Золотоверхому Михайлівському монастирю, а о 10:45 вже зустрічався з Президентом України В. Зеленським. Тобто, переговорів як таких не було. Але незважаючи на це, сайт ПЦУ повідомив: «Особливу увагу під час короткої, але змістовної зустрічі було приділено питанню становлення Православної Церкви України, важливості усунення штучних перешкод при вільному, на основі принципів свободи совісті, визначенні громадами своєї приналежності». Це повідомлення видає ПЦУ з головою: головне, що вони очікували від зустрічі з Держсекретарем – «благословення» на подальшу діяльність з «питання становлення» ПЦУ. І ми прекрасно знаємо, що це за діяльність.
Ну і звичайно ж той факт, що Е. Блінкен вшанував своєю увагою тільки главу ПЦУ, говорить про те, наскільки відкрито США підтримують цей свій проект в Україні. Каже, до речі, і про зневагу Е. Блінкена до думок і почуттів «тубільців», адже він міг би запросити для покладання квітів до Donbass Conflict Memorial і інших релігійних лідерів, тих же уніатів і католиків. Але навіщо напружуватися?
Як все починалося
Прийнято вважати, що реалізація проекту зі створення ПЦУ почалася з візиту на Фанар тодішнього Президента України П. Порошенка в квітні 2018 року, після якого він заявив про принципове рішення Константинопольського патріархату створити в Україні з усіх існуючих конфесій єдину помісну церкву і дарувати їй автокефалію . Однак коріння цього проекту сягає куди глибше.
Нинішній президент США Джо Байден є лобістом інтересів Фанара і грецької громади в США ще з далекого 1974 г., коли турецькі війська вторглися на територію Північного Кіпру. Д. Байден на той момент був сенатором від штату Делавер. За словами одного з найвпливовіших представників грецької громади в США Е. Манатоса, Байден був в самій гущі тих подій і робив все, щоб підтримати греків в їхньому протистоянні з Туреччиною. Також під час перебування Д. Байдена сенатором він познайомився з патріархом Варфоломієм, і їх тісні взаємини тривають досі.
Навіть на спільних фотографіях видно, наскільки дружні відносини глави Фанара і нинішнього президента США.
У статусі віце-президента США Д. Байден відвідав Фанар двічі: в 2011 і 2014 роках. Причому до порядку переговорів на зустрічі 2014 року входило обговорення ситуації в Україні, де вже переміг євромайдан і був обраний новий президент Петро Порошенко. Після переговорів Д. Байден заявив, що він знаходиться під враженням особистості патріарха Варфоломія і охарактеризував його як «людину, яка робить те, про що говорить». Один із впливових грецьких священиків у США Алекс Карлуцос приписує Д. Байдену наступні слова, повторені їм неодноразово: «Я подорожував по світу і зустрічався з великими лідерами, і я зустрічав лише дві фігури, схожі на Христа: один – Нельсон Мандела, а інший – Вселенський патріарх Варфоломій». Зв’язки Д. Байдена з грецькою діаспорою США настільки тісні, що він отримав прізвисько «Байденопулос», яким, за словами Е. Манатоса, дуже пишається.
Після «Революції гідності» 2014 р. Д. Байден став курирувати відносини з Україною в американській адміністрації. Він був в Україні 5 разів: у березні, червні і листопаді 2014-го, грудні 2015-го, січні 2017-го. З Байденом узгоджувалися призначення на всі значущі посади в українській владі і основні питання внутрішньої та зовнішньої політики. Ці дві обставини: тісні зв’язки Д. Байдена з Фанаром і його вплив в Україні, дозволяють припустити, що проект створення певної автокефальної церкви в Україні був задуманий ще за часів його віце-президентства, хоча і реалізовувався він при адміністрації наступного американського президента Дональда Трампа.
Двопартійний консенсус
У питанні підтримки ПЦУ, як і в питанні підтримки Константинопольського патріархату в цілому, в США склався так званий двопартійний консенсус. І республіканська, і демократична партії США однаковим чином підтримували створення в Україні релігійної структури, не просто незалежної від Руської Православної Церкви, а ворожої їй. Проект ПЦУ став можливим унаслідок збігу інтересів трьох його учасників: адміністрації США, української влади в особі П. Порошенка, і Константинопольського патріархату. Адміністрація США бачила в цьому проекті інструмент боротьби з Росією, П. Порошенко і його адміністрація намагалися використовувати отримання автокефалії в передвиборній президентській кампанії 2019 року, а Фанар отримував можливість реалізувати на практиці концепцію верховенства Константинопольського патріарха в Православ’ї «Перший без рівних». У разі успіху проекту ПЦУ був би створений прецедент, при якому всі Помісні Православні Церкви визнавали б рішення Константинопольського патріархату, якими би антиканонічими вони не були, а патріарха Варфоломія – дійсним лідером, що володіє винятковими повноваженнями в Православному світі.
Після створення ПЦУ в грудні 2018 року і отримання Томосу в січні 2019 р. почалися два паралельні процеси: усередині України місцева влада і члени націоналістичних угруповань стали насильницьким чином переводити громади УПЦ в ПЦУ, а на міжнародному рівні представники Фанара і співробітники Держдепартаменту США стали вести переговорну роботу з Помісними Православними Церквами з метою змусити їх визнати ПЦУ в якості законної церкви. На сьогоднішній день ПЦУ визнали Олександрійська, Елладська і Кіпрська Церква, однак в них самих багато архієреїв відмовилися підтримати це визнання. За словами одного з найавторитетніших ієрархів Сербської Православної Церкви єпископа Бачського Іринея, визнання ПЦУ стало результатом «бульдозерної дипломатії» представників Держдепартаменту США. А 3 січня 2021 року про це відкритим текстом зізнався колишній Держсекретар США, представник республіканської адміністрації, Майк Помпео в своєму Тwitter-акаунті: «Я подбав про те, щоб США підтримали міжнародне визнання Православної церкви України, і допомогли митрополиту (Епіфанію Думенко, – ред.), допомогли уникнути їй російського впливу».
Під час кампанії з виборів президента США в 2020 р. глава Американської архієпископії Константинопольського патріархату, архієпископ Елпідіфор (Ламбриніадіс), як і багато інших діячів грецької діаспори США, відкрито закликав голосувати за Д. Байдена і безпосередньо брав участь у заходах на підтримку кандидата від демократичної партії. Патріарх Варфоломій був одним з перших, хто привітав Д. Байдена з перемогою на виборах ще до офіційного оголошення результатів. «Не тільки мільйони американців, а й всі громадяни вільного світу аплодують Вашій перемозі, Ви даєте їм надію і впевненість у кращому світі, де будуть торжествувати вічні цінності і ідеали цивілізованого людства», – написав патріарх Варфоломій людині, яка відкрито пропагує гомосексуалізм, підтримує аборти і називає тих, хто дотримується традиційних цінностей, «троглодитами». «Будьте здорові. Нам потрібне ваше керівництво», – відповів Байден главі Фанара.
17 листопада 2020 р., відразу ж після президентських виборів в США, тодішній Держсекретар США Майк Помпео зробив дуже незвичайний візит до Туреччини: він не зустрічався ні з одним представником турецької влади і демонстративно назвав патріарха Варфоломія «вселенським патріархом» (Ecumenical patriarch), що суперечить офіційній турецькій позиції, яка вважає главу Фанара тільки лідером місцевої православної громади. Була в цьому візиті і ще одна важлива обставина: в оточенні М. Помпео були дві найбільш довірених особи Д. Байдена: Грег Шульц і Рон Клейн. Турецький журналіст Ергюн Дилер написав з цього приводу: «Візит Помпео – це не прощання, а новий початок з людьми Байдена. Ось така ситуація!» Це дійсно виглядало як передача справ Держдепартаменту з Фанаром новій адміністрації, хоча на той момент перемога Д. Байдена ще оскаржувалася в американських судах.
Нові наративи С. Думенка в ЗМІ
Останнім часом глава ПЦУ С. Думенко підозріло наполегливо твердить про нову хвилю «переходів» громад в юрисдикцію ПЦУ, обіцяючи, що у зв’язку з планованим приїздом в Україну патріарха Варфоломія нова хвиля «переходів» буде ще більш масштабною, ніж при Порошенко.
Наприклад, в інтерв’ю «Радіо Свобода» від 24.04.2021 р він заявив: «Ті, які були готові, прийняли рішення (про перехід в ПЦУ – Ред.). Але буде й інша хвиля. І не менша, а більша. Тому у них (УПЦ – Ред.) є певний страх перед приїздом Вселенського патріарха в Україну».
Слід пояснити, що термін «перехід» громади в юрисдикцію ПЦУ, який постійно використовується прихильниками ПЦУ, насправді в більшості випадків означає наступне:
- насильницьке захоплення храму націонал-радикалами, яке часто супроводжується побиттям прихожан, образою священнослужителів, зрізанням замків і так далі;
- незаконну перереєстрацію громади в ПЦУ, використовуючи рішення територіальної громади (збори села), а не релігійної, як того вимагає закон.
Найчастіше ці два способи поєднуються. Мирні і законні переходи громад УПЦ в ПЦУ також мають місце. Але з 700 (за словами С. Думенка) громад, які «перейшли» в ПЦУ, тільки близько 80 з них зробили це за власним волевиявленням. У всіх інших випадках «переходи» були насильницькими і незаконними. І цей факт підтверджує величезна кількість повідомлень про споруджувані (або вже побудовані) нові храми в селах, де громаду УПЦ вигнали зі своєї церкви.
Також С. Думенко наполегливо повторює дві нових тези: по-перше, що всі громади УПЦ «за канонами» належать ПЦУ і по-друге, що УПЦ «окупувала» назву. Наполегливість, з якою глава ПЦУ транслює в суспільство ці тези, дозволяє зробити висновок, що прихильники ПЦУ серйозно готуються до нової хвилі захоплень храмів, а також про реанімацію питання про зміну Українською Православною Церквою своєї назви на РПЦ в Україні. Відповідно назву «УПЦ» планується тут же привласнити нинішній ПЦУ, а разом із назвою і левову частку всієї церковної власності.
Пасажі С. Думенка, що церковні канони нібито говорять про те, що саме він є Київським митрополитом, а не Блаженніший Митрополит Онуфрій, якого він поки ще «терпить» в Україні, наводять на думку, що таким чином він готує ґрунт для рішучої рейдерської атаки на УПЦ. І тепер справа за малим: необхідно, щоб і можновладці в Україні перейняли дискурс С. Думенка і почали дивитися на ПЦУ як на законну і єдину православну релігійну організацію в Україні, а УПЦ – тимчасово терпіти, бажано з позначенням конкретних термінів цього терпіння.
У цій ситуації немає нічого кращого для ПЦУ, як продемонструвати українській владі повну підтримку з боку американської адміністрації, що і було зроблено в формі символічної зустрічі Е. Блінкена з С. Думенком і наступною заявою про те, що США підтримують питання «становлення Православної Церкви України, важливості усунення штучних перешкод при вільному, на основі принципів свободи совісті, визначенні громадами своєї приналежності». Повторимося, в дійсності ні про яке «вільне, на основі принципів свободи совісті, визначення громадами своєї приналежності» мови не йде, це очевидна брехня. Абсолютна більшість «переходів» супроводжується насильством і порушенням закону. Та й не можуть представники місцевої влади чинити перешкоди «переходам», оскільки сама влада в Україні і словом і ділом заявляє про підтримку ПЦУ.
А що Володимир Зеленський?
Відбудеться чи ні нова хвиля захоплень храмів УПЦ буде багато в чому залежати від позиції української влади. Але питання про те, наскільки далеко вона готова зайти в підтримці ПЦУ і виконанні побажань Держдепу, залишається відкритим. Тут слід звернути увагу на наступні моменти:
По-перше, Президент України вже продемонстрував, що декларований ним раніше нейтралітет в церковних питаннях закінчився. Запрошення глави Фанара на святкування 30-річчя Незалежності і заяви вищих керівників держави про всіляку підтримку ПЦУ (включаючи економічну та адміністративну) це очевидно довели.
По-друге, в останні тижні команда В. Зеленського зробила значні кроки, які розцінюються не інакше як серйозний виклик американському впливу в Україні. Зі своїх посад були звільнені представники прозахідного лобі, так звані «соросята»: глава правління НАК «Нафтогаз» Андрій Коболєв, член Наглядової ради Національного депозитарію, колишній міністр фінансів, екс-секретар Ради національної безпеки і оборони Олександр Данилюк, заступник генерального директора концерну «Укроборонпром» Мустафа Найєм. На пост міністра енергетики був призначений ставленик Банкової, колишній віце-президент Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом» Герман Галущенко, а главою «Нафтогазу» став Юрій Вітренко, також ставленик Офісу Президента.
Ці кадрові рішення вже викликали критику з боку США. За повідомленнями ЗМІ, дана тема була піднята і під час нинішнього візиту Держсекретаря США в Україну.
Тому якщо США в переговорах з владою України дійсно висловлять побажання, щоб влада постаралася забезпечити приріст ПЦУ новими громадами, то навряд чи наші чиновники захочуть відмовляти їм і створювати ще одну лінію напруги в двосторонніх відносинах. Але в той же час, на думку політичного експерта Дмитра Джангірова, «шанс, що Блінкен дасть відповідну команду в перший візит, вкрай малий, хоча в подальшому така можливість не виключена».
Як би там не було, логіка подій говорить, що США в контексті глобального протистояння з РФ навряд чи забудуть про такий «гучний» антиросійський інструмент як ПЦУ. І, можливо, Президенту України запропонують роль Понтія Пілата з умиванням рук. Він ніби не хоче нового релігійного протистояння, але йому цілком можуть натякнути: якщо не здаси УПЦ – ти не друг Байдену.
Ексклюзивна зустріч С. Думенко з Держсекретарем США – чергове самовикриття ПЦУ
Цілком очевидно, що керівництво ПЦУ перебуває в ейфорії від того факту, що Держсекретар США зустрівся в Україні тільки з С. Думенком, залишивши без уваги інших релігійних лідерів. Але насправді це доводить, що американські чиновники не розглядають ані самого С. Думенко, ані очолювану ним організацію, як саме релігійні за своєю суттю організації.
Як прокоментував цю обставину Д. Джангіров: «Це короткостроковий, символічний візит, який показує, що ПЦУ – багато в чому американський проект. Це зайвий раз доводить, що Думенко для американців є політиком чи чиновником».
Керівництво ПЦУ стурбоване захопленням назви «Українська Православна Церква», а тим часом, йому слід турбуватися проблемою невідповідності ПЦУ самому поняттю «церква».
Священномученик XX століття Іларіон (Троїцький) говорив про Церкву так: «Церква є суспільством віруючих в Господа Ісуса Христа, Сина Божого людей, відроджених Їм і Духом Святим, з’єднаних в любові, які під безперервним впливом Святого Духа досягають досконалості». Це з ПЦУ якось співвідноситься?
А Господь наш Ісус Христос говорив про віруючих в нього: «Як та вітка не може вродити плоду сама собою, якщо не буде на лозі: так і ви, якщо не будете в Мені. Я єсмь лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене не можете робити нічого» (Ін. 15: 4-6).
Які плоди приносить ПЦУ? Ворожнечу, насильство, беззаконня по відношенню до своїх співгромадян, що не поділяють їхні політичні погляди? Численні захоплення храмів і анонсування ще більшої хвилі? Пошук схвалення цієї своєї діяльності у заокеанських покровителів?
Це все взагалі, хіба про християнство?
