За що судять православних журналістів
12 березня 2024 року Служба безпеки України провела операцію зі знищення свободи слова у релігійній сфері в Україні.
August 12, 2024 μεις τεράστια ασφάλεια διεξήγαγε έρευνες σε δημοσιογράφους, καθώς συνεργάζον , "First Kozatsky", "First Kozatsky ,"
Ως αποτέλεσμα των επισκέψεών τους, η SBU ανέκρινε 4 ορθόδοξους δημοσιογράφους – τον Volodymyr Bobechka, τον Valeriy Stupnitsky, τον Andriy Ovcharenko και τον αρχιερέα Serhiy Chertilin. Αυτή τη στιγμή όλες οι μυρωδιές απομακρύνονται από το προφυλάκιο χωρίς δικαίωμα σύλληψης. Ήδη πριν από λίγα χρόνια, πλήθος εγκλημάτων ποικίλης βαρύτητας βρισκόταν σε παρέα, μεταξύ των οποίων και εκείνα για τα οποία η ποινή μεταφέρθηκε με την εμφάνιση προϋπάρχουσας απώλειας βούλησης.
Вже 13 березня пресслужба СБУ прозвітувала про проведену спецоперацію з «ліквідації найбільшої агентурної мережі в Україні з початку повномасштабного вторгнення». Силовики звинуватили співробітників СПЖ та «Першого Козацького» у роботі на державу-агресора, у зв'язках із ФСБ, у державній зраді та участі у злочинному угрупуванні. Звинувачення дуже серйозні. Але наскільки вони обґрунтовані?
Політичне замовлення
У звіті силовиків, а також у судових перипетіях після розгрому СПЖ стільки нестиковок, логічних протиріч та елементарних помилок, що ситуація дуже схожа на ті справи, які проти Церкви фабрикували представники КДБ у 30-х роках минулого століття. Тоді людей теж судили бездоказово, судили за їхні погляди та незгоду з «лінією партії». Провину людини визначали не доведені факти, яке політичні переконання чи переваги.
В'язниці Радянського Союзу були переповнені людьми, які дозволяли собі критику марксизму, або тими, хто продовжував вірити в Бога, незважаючи на те, що в СРСР на державному рівні домінував атеїзм. Коли ми сьогодні читаємо про судові справи Стуса, Хмари чи інших дисидентів, ми не лише дивуємося цинізму радянської судової системи, бездоказовості всіх звинувачень, а й упевнені, що подібне свавілля не повинно існувати в державі, яка вважає себе демократичною. Подібні почуття ми маємо і тоді, коли читаємо звинувачення СБУ щодо православних журналістів. І не лише ми.
Почнемо з того, що навіть недруги УПЦ розуміють, що справа проти православних журналістів – політична і має замовний характер.
Наприклад, депутат Верховної Ради та один із ініціаторів антицерковних законів Княжицький, перераховуючи «злочини» СПЖ сказав, що видання публікувало «жорстку критику Європи, Православної церкви України та заходів щодо заборони діяльності РПЦ у нашій державі». За його словами, цю інформацію він «почерпнув із повідомлень медіа». Проте українські ЗМІ буквально вибухнули повідомленнями про те, що СБУ викрила найбільшу агентурну мережу ФСБ.
Чому ж Княжицький ні словом, ні напівсловом не згадав про це, написавши, що візит силовиків до співробітників СПЖ пов'язаний виключно з їхньою професійною діяльністю? Швидше за все тому, що сам розуміє – йдеться про політичне замовлення.
Непряме підтвердження цієї тези знаходимо у заяві Офісу Генпрокурора, в якій сказано, що СБУ нейтралізувала «медійний блок УПЦ», створений «з метою дестабілізації суспільно-політичної та релігійної ситуації в Україні». Як саме медійний блок УПЦ намагався дестабілізувати ситуацію в Україні? Тим, що розповідав про захоплення храмів, побиття віруючих чи критикував законопроект про заборону Церкви? Як саме журналісти СПЖ дестабілізували ситуацію у нашій країні? Адже заявивши подібне, Офіс Генпрокурора мав надати докази. Тому що в кожній демократичній державі існує таке поняття, як «презумпція невинності», згідно з яким людина вважається невинною доти, доки не доведено протилежне. Не навпаки! Що ж ми бачимо у випадку із журналістами СПЖ?
Те, що тебе вважають винним просто тому, що ти дозволяєш собі висловлювати свою точку зору на якісь події, що тебе вважають винним просто тому, що віриш у Бога і не хочеш належати до церкви, створеної державою. І саме ти маєш доводити, що ти не винен! Такий стан речей радикально відрізняється від того, що ми з вами називаємо демократією.
Народний депутат України Артем Дмитрук також вважає, що кримінальні справи проти журналістів СПЖ – «абсолютно абсурдні, вигадані та сфальсифіковані». На його думку, вони підтверджують, що «ніякої свободи слова в Україні немає».
На думку нардепа, арешти православних журналістів можна пояснити лише як спробу «залякати віруючих УПЦ та змусити їх зректися своєї Церкви».
Політолог Кость Бондаренко також вважає, що справа проти журналістів СПЖ – це «показовий погром», який був проведений владою з метою показати депутатам, що ні торгуватися, ні здаватися вони не будуть.
А ще «щоб продемонструвати: так буде з кожним, хто спробує заважати владі займатися зачисткою Церкви – незважаючи на статус депутата чи посвідчення журналіста. Вчорашні обшуки та затримання – це сигнал депутатам: "Ви все ще наполягаєте? Тоді ми йдемо до вас!"», – написав політолог.
З політичним підґрунтям арешту та затримання журналістів СПЖ згоден і адвокат Валерія Ступницького, а адвокат Андрія Овчаренка взагалі вважає, що в цивілізованій країні його справа не дійшла б навіть до зали суду.
Про що каже СБУ?
У своєму повідомленні про справу православних журналістів представники Служби безпеки України припустилися цілої низки помилок і ляпів.
Наприклад, вони заявили, що протоієрей Сергій Чертилін – настоятель одного із київських храмів. Це не правда. Батюшка – клірик у храмі, настоятелем якого є зовсім інша людина. Клірик – це звичайний священник, який не керує громадою, а лише звершує богослужіння. Перевірити цю інформацію дуже просто, але силовики «заморочуватися» із цим не стали. «Настоятель» – хоч і не відповідає дійсності, зате голосно звучить!
Чи можемо ми припустити, що за цим принципом будувалися й інші «докази» проти журналістів та правозахисників? Можемо. Тому що у повідомленні СБУ про «знешкодження агентурної мережі» є й інші ляпи.
Наприклад, силовики заявили, що СПЖ, «Перший Козацький», «Миряни» – це «одна з найбільших агентурних мереж ФСБ, яка діяла на території України з початку повномасштабного вторгнення». Однак елементарна перевірка через пошукову систему в Google видасть інформацію, що всі зазначені «фігуранти» справи були створені задовго до повномасштабного вторгнення. СПЖ – у 2015 році, «Козацький» – у 2019, «Миряни» – у 2021 році. Всі ці організації вели свою діяльність відкрито, публікуючи матеріали та заяви не на закритих сайтах, а у вільному доступі. І робили це багато років.
Тоді чому СБУ говорить про те, що як «агентурна мережа» вони з'явилися лише з 24 лютого 2022 року? Недогляд чи недбалість?
У пресслужбі силовиків також розповіли, що у «агентурній мережі» була чітка ієрархія та розподіл функцій. Але якщо так, то будь-яка організація, в якій є керівник, підлеглі, виконавці та адміністратори – теж підпадають під критерії «агентурної мережі». У тому числі сама СБУ. Але ж ми розуміємо, що це марення? Так.
З іншого боку, у кожному виданні, у кожному ЗМІ є чітка ієрархія: є головний редактор, випускаючий редактор, журналісти, коректори, перекладачі, бухгалтери, секретарі, прибиральниці та інший персонал. Без ієрархії, без розподілу функцій жодне видання існувати не зможе. Це чудово розуміють у СБУ, тому й не наводять жодних доказів.
Однак деякі ЗМІ (з чіткою ієрархією) вкинули «факти», що підтверджують, що СПЖ – «агентурна мережа». Що це за факти? Це скрін, у якому розписано програму дій із захисту УПЦ. Наскільки він відповідає дійсності – незрозуміло. Але цілком очевидно, що навіть якщо цей скрін – правда, то жодного криміналу він не містить. Про що, до речі, написала людина, погляди якої сильно розходяться з деякими поглядами редакції СПЖ.
Так, Наталія Василевич, білоруський експерт у галузі релігії, політики та правозахисту, активна учасниця екуменічного руху, з позицією, близькою до Константинопольського патріархату, коментуючи скрін із «виною» журналістів, написала: «А ось і "склад злочину", що складається зі звернень до депутатів, у Венеціанську комісію та до професора Томаса Бремера. Все в рамках законності та правових механізмів. Якось не те, що на довічну, але навіть просто на кримінальну справу не тягне». Ну і в чому вона не права?
Далі, СБУ звинуватила журналістів у тому, що вони мали, нібито, «постійний зв'язок із найбільшими ЗМІ Росії, які відразу підхоплювали "потрібний" контент». Однак, по-перше, жоден журналіст світу (!!!) не відповідає за те, хто і що саме у нього перепостив, чи «підхопив». По-друге, якщо користуватися логікою СБУ, то зв'язок із найбільшими ЗМІ Росії мають не тільки майже всі українські видання, а й Офіс Президента, Верховна Рада, українські політики та інші, чиї висловлювання та заяви цитують у державі-агресорі.
Але, знову ж таки, це очевидна брехня.
Чому ж тоді вона застосовується щодо журналістів? Просто тому, що треба змусити їх замовкнути?
Силовики також заявили, що «координатором мережі в Україні був затриманий СБУ клірик». Як саме він керував «мережею», у чому саме виражалося це керівництво – не сказано. Єдине, про що сказали у відомстві, що він відповідав за поширення матеріалів, у яких «підштовхували до міжконфесійної ворожнечі та виправдовували агресивну війну проти України».
Запитання: у яких саме матеріалах СПЖ, наприклад, виправдовувала війну? Якщо такі матеріали є, то треба їх показати. Але їх не показують. І не покажуть. Тому що з самого початку війни СПЖ зайняла чітку позицію: ми категорично засуджуємо вторгнення Росії в Україну, засуджуємо бомбардування мирних міст, вбивства мирних жителів, і взагалі все, що творить зараз Росія на території нашої Батьківщини.
Наша позиція відкрито озвучується та публікується на сайті. Всі статті та матеріали і зараз у відкритому доступі. Знайдіть хоча б в одній статті чи повідомленні на сайті Спілки православних журналістів інформацію, яку можна трактувати як виправдання війни – і ми визнаємо, що були неправі. Але нічого подібного немає і не може бути! Ми не приховували і не ховали своєї позиції, неодноразово заявляючи, що виправдання війни бути не може.
Крім того, редакція нашого сайту від початку стала на бік Собору УПЦ у Феофанії, рішення якого категорично засуджуються та критикуються в Росії. За таку позицію вороги УПЦ підозрюють редакцію СПЖ у роботі на СБУ. Як нам ставитися до цього?
СБУ стверджує, що ми пов'язані з ФСБ, а ФСБ говорить про наші зв'язки з СБУ… Нонсенс, абсурд, сюрреалізм. Жодних інших епітетів до ситуації підібрати не можна. А ось приклади схожі є. Так, перших християн не приймали ні юдеї, ні язичники.
Хто в теперішній ситуації більше схожий на «юдеїв» чи «язичників», ми не знаємо, проте чітко розуміємо, хто є християнином.
І тому нас не дивують слова представника СБУ, який заявив, що журналістам і правозахисникам загрожує довічне ув'язнення. Не дивують, тому що для християн завжди вимагали найвищого заходу покарання. Їх убивали, різали на частини, кидали до звірів, спалювали, вішали, топили. Тож ми не дивуємося.
Дивує інше. Чому люди, які вчинили страшні злочини у прямому ефірі, як Стерненко, наприклад, який убив іншу людину – на волі, а для журналістів, які займаються своєю професійною діяльністю, вимагають довічного ув'язнення? Чому СБУ пише про затримання групи людей, які займалися тортурами полонених під час окупації, і просить для них статтю, яка передбачає позбавлення волі на строк від 10 до 15 років, а журналістів вимагає посадити довічно?
Дивуємося не тільки ми. Ось і нардеп Дмитрук пише: «Журналістам, які висвітлювали незаконні захоплення храмів УПЦ, систематичні напади на віруючих УПЦ та свавілля щодо мільйонів українців хочуть дати довічне. Ви тільки вдумайтесь у це!». То чому це відбувається?
Тому що, за словами Костя Бондаренка, влада продовжує займатися «зачисткою» Церкви, і буде прибирати зі свого шляху кожного, хто їй буде заважати.
Залишається відкритим питання: чим же таким займається наша влада, що їм заважають незалежні церковні ЗМІ?
