Віра «по-новому»: Миколайчик і Christmas VS святителя Миколая та Різдва
В Україні пройшли зимові свята. Вперше на державному рівні їх відзначали за новим стилем. Розповідаємо, що з цього всього вийшло.
2023 став першим, коли ПЦУ і УГКЦ синхронно перейшли на новий стиль календаря. Зсунулися на 13 днів усі свята, у тому числі й зимові: Миколая вони святкували 6 грудня замість 19, Різдво – 25 грудня замість 7 січня, Водохреща – 6 січня замість 19-го, як раніше. І пройшло це за повної підтримки, а скоріше – ініціативи влади, яка поставила юліанський церковний календар поза законом, скасувавши вихідні на Різдво, Покрову та День Хрещення Русі.
Володимир Зеленський: «Сьогодні всі українці разом, усі ми зустрічаємо Різдво в одну дату, як одна велика родина, одна нація, одна, єдина країна».
Тобто Зеленський запевняє, що всі християни країни перейшли на новий стиль. Його підтримали й у поліції.
Максим Ахрамєєв – начальник Департаменту превентивної діяльності Нацполіції: «Ну, багато громадян вирішили відзначати 25 грудня Різдво Христове. Це майже 10 мільйонів громадян, які відвідали близько 7000 культових споруд».
Але наскільки це реально?
Американська влада каже, що населення України сьогодні – 28 мільйонів.
Сенатор від Республіканської партії Джей Ді Венс: «Населення країни скоротилося з 40 млн людей до 28 млн людей».
Тобто наша влада стверджує, що на новостильне Різдво, у робочий день, до храмів ПЦУ та УГКЦ прийшов кожен третій українець, включаючи атеїстів, мусульман, юдеїв чи солдатів на фронті. Включаячи віруючих УПЦ, яких у країні близько 5-6 мільйонів. І якщо поділити 10 мільйонів людей на 7 тисяч церков, виходить, що в кожній зібралося близько 1600 осіб.
Давайте, просто подивимося на кілька храмів.
Патріарший кафедральний собор УГКЦ у Києві. Головний храм уніатів. Храм величезний. Але, як бачимо, він напівпорожній. На святковій службі трохи більше 150-200 людей.
Різдвяне «всенічне бдіння» ПЦУ в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. На кадрах – 30-40 людей.
Різдвяна літургія у кафедральному соборі Запоріжжя – 40-50 людей.
Архієрейська служба Дніпровської єпархії ПЦУ – ті ж 40-50.
Водночас, на Різдвяних службах УПЦ ми не бачимо порожніх храмів. Ось заповнений собор на нічній службі у Почаївській лаврі. Літургія у лаврському храмі прп. Агапіта Печерського. Святкова літургія у Сумах. Різдвяне богослужіння у Черкасах.
Аналогічно все відбувалося і на Богоявлення, коли до храмів традиційно приходить багато людей просто освятити воду.
Порівняємо ситуацію у Хмельницькому на Заході України, де позиції ПЦУ традиційно сильні.
Ось фото 6 січня із захопленого ПЦУ собору Української Православної Церкви.
А ось знімки богослужіння 19 січня у Миколаївській церкві.
Як бачимо, після запровадження нового календаря ми не можемо погодитися зі словами Зеленського: «… зустрічаємо Різдво в одну дату, як одна велика родина».
За фактом ми бачимо, що ніхто в одну дату у нас не зустрічає. Більшість зустрічає так, як зустрічала завжди. Що тоді дав цей перехід? І заради чого він був реалізований?
Георгій Коваленко, священник ПЦУ: «Війна прискорила ці процеси. До цього додалася політична складова. І зараз ми можемо справді відрізнити українську церкву від церкви московського патріархату, в тому числі й у ті дні, в які дні святкуються свята. І зараз залишатись на старому календарі – бути в одному просторі з московським патріархатом».
Отже, Коваленко висловив три важливі тези:
- Перехід на новий стиль ще більше поглибив прірву між віруючими УПЦ та ПЦУ, тобто посилив розкол в українському суспільстві.
- Другий – перехід був потрібний тому, що війна.
- І третій, тому що старий стиль – це один простір з Москвою.
Серед Помісних Церков за юліанським календарем живуть, крім РПЦ, Єрусалимська, Сербська, Македонська, Грузинська, Польська Церква, гора Афон. Використовують старий стиль і в УПЦ. Чи можна говорити, що всі ці Церкви є «московськими»?
Відповідь дають нам на Фанарі. 7 січня патріарх Варфоломій очолив літургію на Різдво для російської громади Стамбула, а 19 січня він служив за старим стилем Богоявлення у турецькому місті Зейтінбаги. На службі з ним молився український консул Роман Недільський. На літургії він із Варфоломієм бажали довголіття Патріарху РПЦ Кирилу. Тобто на Фанарі явно не вважають юліанський календар «московським». Чому ж так мають вважати в Україні? Тільки тому, що зараз у нас війна?
Як не дивно, але в Україні вже були спроби перейти на новий стиль під час війни, 83 роки тому.
Кременчуцька газета «Дніпрова хвиля», 1941 р.: «Ми отримаємо можливість святкувати Різдво разом із нашими друзями та союзниками – народами Західної Європи, і насамперед – разом із великим німецьким народом».
«Українське слово», Золотоноша, 1941 р.: «Ми впевнені, що незабаром настане час, коли український народ, народ, який увійде до нової Європи, прийме новий календар, за яким живуть усі народи Європи. Тепер жодне підприємство, жодна людина України, поважаючи наших визволителів, не повинні працювати у ці великі дні».
Зараз Україну намагається завоювати не Німеччина, а Росія, але аргументи для нового календаря у влади – ті самі.
Андрій Юраш, посол України у Ватикані: «Це ще й форма певної подяки, яку наша держава відчуває від більшості країн західної духовної ойкумени у цій жахливій боротьбі. Ми всі – частина західного світу. І ми маємо підтвердити цю приналежність».
Але як всі ці аргументи стосуються віри? Абсолютно ніяк.
Давайте подивимося, як влада і суспільство сприймають церковні свята, святих Церкви та самого Христа.
У школах і садочках Миколай – це заміна Діду Морозу. Там не бачать проблеми, щоб жінкам вдягати священниче вбрання та роздавати дітям подарунки. У дорослих все ще гірше.
Тут «новостильний» Миколай – це зовсім не образ кротості, а кровожерливий бог війни з автоматами й танками, який приносить українцям у подарунок трупи ворогів.
«Святий Миколай» на «24 каналі»: «Бажаю вам під кожною ялинкою добре охолодженого москаля. І бажано – штабелями».
А ось привітання з Миколаєм від військових, де пілот у ризах святителя та нашитій емблемі ЗСУ заряджає у бойовий вертоліт снаряди, а потім стріляє по ворогу. Окремо погляньте на «обличчя» так званого «святителя». Це бісівська морда з намальованою вишкіреною пащею.
Подібним чином привітали ЗСУ і з новим Різдвом. Українців закликали «захистити Різдво» ракетними ударами із землі та повітря. А сам Христос у соцмережах зображувався культуристом з автоматом.
У Рівному новостильну колядку переробили так, що Христос звідти зник зовсім, залишилися лише народ і кулемети.
А у Львові уніатські семінаристи гастролювали храмами з музичною програмою. Барабанщик грав практично в Царських вратах.
І таке в Україні було й у минулі роки. Можна згадати і вертепи з чортом на солії храму УГКЦ у Зарваниці, і шоу з Путіним у Трускавці, і язичницькі пісні у львівському соборі Петра і Павла. І все це було одночасно із Різдвяними святкуваннями у храмах Української Православної Церкви. Тепер це все рознесли за часом.
6 грудня в Україні відзначають Миколайчика, 19 – святителя Миколая. 25 грудня – гучне «патріотичне» Різдво «з усім цивілізованим світом», 7 січня – тихе свято приходу у світ Христа-немовляти. 15 липня буде відзначатися День державності, а 28-го – день духовного народження нашого народу.
І нехай влада поставила православних українців поза законом, нехай вона ще більше розділила і так розділених людей, нехай вона вдає, що нас не існує. Але нічого у світі не відбувається без Божого попущення.
Наразі нам чітко демонструють: по ліву руку – українські патріотичні соціально-політичні організації з релігійним ухилом. по праву – Христова Церква, в якій нічого не змінюється, яка, як і раніше, готує на землі не українців, не німців, не росіян. Вона готує майбутніх громадян Царства Небесного.
І тільки від нас залежить – який бік вибрати.
