Чи заповідав Христос загальну єдність?

В останні роки і навіть місяці ми бачимо все більше фактів міжконфесійних контактів. Католики причащають протестантів, проводять спільні богослужіння, а папа і патріарх Варфоломій роблять регулярні заяви про майбутнє об'єднання. В Україні ми бачимо часті екуменічні служби між уніатами і представниками ПЦУ.

На захист своєї думки прихильники екуменізму як незаперечний богословський аргумент наводять слова Ісуса Христа про єдність Його послідовників. Оскільки досить імовірно, що саме в Україні буде відбуватися «обкатка» єднання православних з католиками, дуже актуальним для нас є з'ясування питання: що насправді говорив Христос, чи заповів він єдність і що під цією єдністю розуміли святі отці?

Основні тенденції в релігійній сфері

Сучасні події, які відбуваються в релігійній сфері дозволяють виділити дві тенденції, в які тією чи іншою мірою залучені основні християнські конфесії, або краще сказати, слідуванню яким їх змушують з різним ступенем успішності сильні світу цього. Це зміна ставлення до ЛГБТ і екуменізм. Причому на захист цих тенденцій часто призводять саме слова Євангелія, доводячи, що це повністю відповідає тому, чого навчав своїх послідовників Господь наш Ісус Христос. Про те, що зміна церковного погляду на ЛГБТ є відступом від християнства ми проаналізували в статті «Визнання прав ЛГБТ: «любов» до людей або зречення від віри?», тут же постараємося з'ясувати собі святоотцівський погляд на єдність віруючих у Христа і те, чи відповідає сучасний екуменізм такому розумінню єдності.

Об'єктивно весь екуменічний рух відбувається зовсім не в контексті Євангелія, а в контексті загальносвітового процесу, який прийнято називати глобалізацією. У різних сферах людського життя глобалізація має свої прояви: в політиці – це поява універсальних міжнародних інститутів і надання їм все більших повноважень, в економіці – створення транснаціональних корпорацій, в сфері фінансів – свобода руху капіталів і ті ж транснаціональні банківські структури і так далі. У кожній з цих сфер глобалізація просувається з опорою на внутрішні передумови і прагнення. У політиці – це ефективне розв'язання суперечностей, в економіці і фінансах – отримання максимального прибутку, тобто всюди прихильники глобалізації знаходять точки, на які можна спертися. Питання про те, чи дійсно глобалізація допомагає досягти цілей, що існують у кожній такій сфері, як правило не обговорюється. І ось в релігійній сфері такою точкою є природне прагнення християн до єдності, а девізом екуменізму прийнято вважати слова Господа з Євангелія від Іоанна: «щоб усі були єдине» (Ін. 17, 21). Ці слова сприймаються як якась заповідь Ісуса Христа його послідовникам, яку потрібно виконувати або принаймні до цього прагнути.

Наприклад, документ РПЦ «Основні принципи ставлення Руської Православної Церкви до інослав'я», прийнятий на Архієрейському Соборі в 2008 р. (в цілому досить консервативний документ) називає відновлення єдності «богозаповіданою» і відсилає до слів від Євангелія від Іоанна: «Найважливішою метою відносин Православної церкви з інослав`ям є відновлення богозаповіданої єдності християн (Ін. 17, 21), яке входить в Божественний задум і належить до самої суті християнства». І потім слідує суворе попередження всім, хто наважиться не погодитися з подібним трактуванням: «Байдужість по відношенню до цього завдання або відкидання його є гріхом проти заповіді Божої про єдність».

 Про яку єдність говорив Господь?

Слова Христа про єдність – це слова з молитви Ісуса Христа до Бога Отця, яку в богослов'ї називають Первосвященицькою: «Не про них же тільки молю, але і про віруючих в Мене за словом їхнім, щоб усі були одно, як Ти, Отче, у Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине, – щоб увірував світ, що Ти послав Мене» (Ін 17, 20-21).

По-перше, те, що ці слова звернені до Бога Отця, а не до учнів змушує задуматися: чи правильно їх називати заповіддю, даною християнам або це все ж молитва?

Ми маємо заповідь або прохання про єдність, висловлену святим апостолом Павлом в Посланні до Ефесян: «Отже, я, в'язень у Господі, щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано, зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного в любові, пильнуючи зберігати єдність духа в союзі миру» (Еф. 4: 1-3). Те ж він говорить і в інших посланнях: «Благаю вас, браття, Ім'ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те, і не було поміж вами розділень, але щоб були ви поєднані в однім розумінні та в думках одних» (1 Кор. 1, 10), і «Бог терпеливості і втіхи нехай дасть вам однаково думати між собою, за вченням Христа Ісуса, щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа» (Рим. 15, 5-6).

А по-друге, чи мав Господь на увазі ту єдність, яку просувають сучасні екуменісти? Давайте подивимося, як розуміли це місце Святого Письма святі Отці.

Святитель Афанасій Великий: «Говорячи це, ніщо інше дав розуміти, як наступне: "Нашою єдністю "і тії" нехай стануть єдино один з одним так само, як ми одно по єству і в дійсності, інакше не стануть єдино, якщо не навчаться єдності "в Нас" <...> єдність Сина і Отця для всіх служить зразком і уроком, з якого, незважаючи на природну єдність Отця і Сина, люди можуть навчитися, як і вони повинні в образі думок зробитися єдине один з одним».

Далі святитель міркує, що «без Бога неможливо стати "єдино"» і «щоб через Нього подавався віруючим Дух». Але святий Афанасій навіть не натякає на якусь єдність конфесій з різним віровченням. А те, що дане тлумачення міститься в його Слові третьому проти аріан, взагалі говорить про те, що ніякої єдності при розходженні віри не може бути.

Святитель Іоанн Златоуст, коментуючи цей уривок, говорить вже про розділення у вірі, які протиставляються єдності: «А що означає: в Нас? По вірі в Нас. Оскільки ніщо так не спокушає всіх, як розбрат, то він намагається, щоб були одно. Що ж, скажеш, чи досяг Він цього? І дуже досяг, – тому що всі, що увірували через Апостолів, Одно, хоча деякі з них і відокремилися. Втім, і це (відділення) не сховалося від Нього; навпаки, Він передбачив і про нього і показав, що воно походить від людського недбальства». Але знову ж таки ми не знайдемо жодного заклику об'єднаються з тими, що відокремилися.

З тлумачення блаженного Феофілакта Болгарського слідує, що говорячи про єдність Христос передбачав єдність у вірі, а не єдність із збереженням різниці у вірі: «А як Він достатньо віддав їх Отцю, щоб Він освятив їх вірою і зробив за них святу жертву для істини, говорить, врешті, знову про однодумність, і з чого почав, тобто з любові, тим і закінчує мову і говорить: "щоб усі були одно", тобто нехай мають мир і однодумність, і в Нас, тобто по вірі в Нас, нехай збережуть повну згоду».

Інші святі отці звертають увагу на ті чи інші значення слів Христа з Первосвященицької молитви, але ніхто їх не розуміє в сенсі сучасного екуменізму. Єдність, яка згадується в Святому Письмі – це єдність в істинній, тобто православній вірі, чого в сучасному екуменізмі не спостерігається і не передбачається.

Священномученик Кіприан Карфагенський про єдність

«Той не може вже мати Отцем Бога, хто не має матір'ю Церкву».

священномученик Кіприан Карфагенський

Одним з найбільш значущих трактатів про єдність Церкви як серед ранньохристиянських отців, так і отців Церкви взагалі є трактат «Про єдність Церкви (De Unitate)» священномученика Кипріана Карфагенського, що жив в III столітті. Основна думка трактату, що Церква Христова – єдина і одна, всі, хто відокремився від Неї – поза єдністю. Квінтесенцією цього творіння святого Кипріана Карфагенського може бути наступний уривок:

«Наречена Христова спотворена бути не може: вона чиста і нерозтлінна, знає один дім і цнотливо зберігає святість єдиного ложа. Вона оберігає нас для Бога, приготовляє для царства народжених Нею. Всякий, хто відокремлюється від Церкви, приєднується до жінки-перелюбниці і робиться чужим обітниць Церкви; залишає Церкву Христову позбавляє себе нагород, зумовлених Христом: він для неї чужий, непотрібний, ворог її. Той не може вже мати Отцем Бога, хто не має матір'ю Церкву».

Виходячи з цієї точки зору, всі хто не має матір'ю Церкву – не можуть називати Бога Отцем. На якій тоді підставі можливо прагнення до єдності в рамках сучасного екуменічного руху? Для єдності не знаходиться в такому випадку просто точок дотику в релігійному вимірі. У вимірі життєвому, загальнолюдському таких точок безліч. Але тоді з екуменічної співпраці повинні бути повністю виключені такі форми спілкування як спільні молитви або інші сакральні дії, а також заяви про прагнення до євхаристійного спілкування. Але ці форми присутні і розвиваються.

Всі, хто не має матір'ю Церкву – не можуть називати Бога Отцем. На якій тоді підставі можливо прагнення до єдності в рамках сучасного екуменічного руху?

Протоієрей Георгій Флоровський про пошуки єдності

Один з найвідоміших богословів недалекого від нас XX століття, протоієрей Георгій Флоровський, багато писав про екуменізм і вельми глибоко досліджував це питання. Його власні погляди на Церкву виражаються наступними словами:

«Як член і служитель Православної Церкви, я вірю, що Церква, в якій я був хрещений і вихований, є воістину Церква, то є істинна Церква і єдина істинна Церква. Я вірю в це з багатьох причин: за особистим переконанням, і внутрішньому свідченню Духа, який віє в таїнствах Церкви, і з усього, що я міг дізнатися з Писання і вселенського церковного переказу. Таким чином, я змушений вважати всі інші християнські церкви недостатніми, і в багатьох випадках можу визначити ці недоліки досить точно. Отже, для мене християнське возз'єднання є просто загальне навернення до Православ'я. Я позбавлений конфесійної лояльності; моя лояльність належить виключно до Una Sancta».

«Церква, в якій я був хрещений і вихований, є воістину Церква, тобто справжня і єдина Церква. Отже, для мене християнське возз'єднання є просто загальне навернення до Православ'я».

протоієрей Георгій Флоровський

В даному випадку нас цікавить питання про природу сучасного екуменічного руху. З цього приводу прот. Георгій пише: «Екуменічна проблема – неприємна тема для православних богословів. Чесно кажучи, це не їх проблема. Вона виникла на іншому богословському грунті, в іншому історичному оточенні і кліматі. У своєму сучасному вигляді і змісті і в своїй безпосередній дійсності екуменічна проблема – це проблема протестантського світу. <...> У цій обстановці головне питання становить "деномінаціоналізм". А "деномінаціоналізм" як такий і "деномінаціоналізм" як випробування і утруднення, очевидно, є продуктом або, можливо, небажаним побічним продуктом історичної Реформації. Це, по суті, протестантське явище».

Тобто витоки проблеми екуменізму лежать в тому, що протестантизм, що почався 500 років тому з відділення Лютера і його послідовників від католицтва і потім поділився на тисячі незгодних між собою деномінацій, прийшов врешті-решт до необхідності якимось чином повертатися до єдності чи її уявності. Цілком очевидно, що Православ'я не може брати участь в цьому протестантському по суті екуменічному русі просто тому, що у Православ'я немає тих проблем, які існують в протестантизмі і немає тих аргументів, за допомогою яких протестанти намагаються ці проблеми вирішувати. Це як намагатися грати в гру, правила якої тобі незнайомі або незрозумілі. В цьому випадку програш гарантований зі стовідсотковою ймовірністю.

Цілком очевидно, що Православ'я не може брати участь в цьому протестантському по суті екуменічному русі просто тому, що у Православ'я немає тих проблем, які існують в протестантизмі.

Ватикано-Фанаріотський екуменізм

Цей вид екуменізму є частиною загального екуменічного руху, суть якого описана вище, але має свої унікальні характеристики.

По-перше, це дискусії фактично тільки з одного питання – першості в Церкві. Заяви, що неодноразово звучали як з Ватикану, так і від фанаріотських ієрархів свідчать, що одним з основних питань, що обговорюються на шляху з'єднання – це питання про першість в майбутньому об'єднанні. Обидві сторони заявили, що питання це вирішується. Контури його представляються наступними: римський папа має першість влади на умовному заході, фанаріотський папа відповідно на сході. А ось в яких стосунках ці папи будуть знаходиться між собою і є предметом дискусій.

По-друге, всі інші розбіжності між православними і католиками виносяться за дужки і представляються такими, що не перешкоджають євхаристійному спілкуванню. А ці розбіжності вельми і вельми істотні. Детально з ними можна познайомитися в статті «Що не так з католиками», тут же просто перерахуємо основні:

• питання сходження Святого Духа (від Отця або від Отця і Сина);
• питання видимого верховенства в Церкві (Христос або папа);
• питання розуміння суті спасіння (зцілення душі або «заробив-отримай»);
• питання про непорочне зачаття Богородиці (потребувала Пресвята Діва Спасителя чи ні);
• питання про чистилище (немає або є);
• питання про спосіб молитви (духовна або екзальтована);
• питання про принадність (православні отці вчать як не впасти в спокусу, католики її звеличують як істину)
• питання про догматичний розвиток (православні заперечують, католики стверджують).

Думка, яку зараз намагаються нав'язати віруючим, це те що з'єднання можливе «в ім'я любові» при всіх перерахованих вище розбіжностях. Згадка або акцентування уваги на них серед прихильників екуменізму зараз вважається поганим тоном. А якщо вони і згадуються, то їх значення всіляко намагаються принизити.

Поки в цьому виді екуменізму беруть участь тільки Ватикан і Фанар, але дуже скоро і інші Помісні Православні Церкви стануть перед непростим вибором: брати участь в цьому чи ні. Особливо важким цей вибір буде для тих архієреїв Олександрійської, Елладської та Кіпрської Церков, які визнали ПЦУ і тим самим показали свою лояльність Константинопольському патріархату. Як відомо, якщо сказав «А», то дуже важко далі не сказати «Б». Набагато легше не говорити «А» відразу.

Висновки

По-перше, покладати в основу сучасного екуменізму слова Господа з Євангелія від Іоанна: «щоб усі були єдине» (Ін. 17, 21), а також аналогічні слова Святого Письма абсолютно неправомірно. Це означає спотворювати їх зміст, повністю ігноруючи розуміння цих слів святими отцями.

По-друге, Господь наш Ісус Христос дійсно заповів своїм учням єдність через Святе Письмо і твори святих отців, але ця єдність принципово інша ніж та, до якої веде сучасний екуменізм.

По-третє, єдина Церква існує, це Православна Церква. Отже, прагнення до єдності має бути прагненням до возз'єднання в Ній.

По-четверте, спілкування, а тим більше євхаристійне спілкування з єретиками, які продовжують триматися своїх єресей – це не відновлення єдності, а щось зовсім протилежне.