Лжепастирі й Євангеліє: чи збирають фіги із будяків?

Кілька років тому ще до створення ПЦУ довелося почути одну історію. Один знайомий розповідав, як хотів запросити батюшку відслужити на кладовищі панахиду. Той по телефону відповів наступне: якщо ви збираєтеся молитися, то я поїду, якщо просто хочете влаштувати поминки на могилі з випивкою і закускою – шукайте когось іншого. «Батюшка» цей був з УПЦ КП...

А через деякий час з'явилася новина про те, що в Овруцькій єпархії повернувся з УПЦ КП в Церкву Христову один «священик».

«Я, Василенко Анатолій Станіславович, усвідомив свій тяжкий розкольницький гріх, будучи священиком» в так званій церкві «Київського патріархату», – написав він у покаянному листі на ім'я митрополита Овруцького і Коростенського Віссаріона. – «Прошу Ваше Високопреосвященство прийняти моє щире покаяння у цьому. Я хочу бути покірним слугою в Святій Божій Церкві».

Немає точних даних, що в цих двох історіях фігурував один і той же чоловік, але духовний стан першого неминуче повинен вести до другого вчинку.

Якщо людина шукає Христа, то вона обов'язково повинна замислюватися – чи вона на правильному шляху. Якщо людина веде духовне життя, вона обов'язково повинна задавати собі питання: а чи правильне воно? Якщо людина має досвід якихось містичних переживань, вона обов'язково сумнівається: чи не в омані вона? «Всі ми – в омані. Знання цього є найбільше оберігання від омани. Найбільша краса – визнавати себе вільним від омани» (свт. Ігнатій Брянчанінов).

Якщо людина шукає Христа, то вона обов'язково повинна замислюватися – чи вона на правильному шляху. Якщо людина веде духовне життя, вона обов'язково повинна задавати собі питання: а чи правильне воно?

Чи виправдаються ті, хто йшов за лжепастирями?

При вивченні різних релігій і релігійних деномінацій можна помітити одну цікаву річ – цілісне вчення про оману міститься тільки в Православ'ї. Більш того, в практиці правильного духовного окормлення воно, в тому чи іншому вигляді, викладається тим, хто бажає спасіння душі на самому початку. І це цілком зрозуміло, «...бо  сам сатана прикидається анголом світла!...» (2 Кор 11:14). Одного разу ставши на хибний шлях, зійти з нього потім буває дуже важко.

Також як віруючий повинен замислюватися над тим, чи правильним шляхом йде у своєму духовному житті, також він повинен задаватися питанням: а чи туди його та інших людей ведуть їхні пастирі. Про те, що пастирі можуть бути лжепастирями, попереджав своїх послідовників Господь наш Ісус Христос: «Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині хижі вовки» (Мф. 7:15). Людина, яка послідує за такими лжепастирями, не зможе виправдатися тим, що йшла туди, куди її вели, і відповідно вся вина за те, що чоловік прийшов не туди, лежить на таких лжепророках. Адже Господь дав нам і ознаки того, як можна відрізнити істинного пастиря від помилкового: «По їхніх плодах ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіґи із будяків? Так ото родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити» (Мф. 7:16-18).

Наведемо кілька свіжих прикладів. Ось плід духовного життя «єпископа» ПЦУ Адріана Кулика: «Бажано всім, хто живе в Україні і не любить її, на вухо пластиковий номерок прикріпити, як це роблять з безрідними собаками. Щоб українці бачили хто перед ними» (з коментаря в Facebook).

А запитаймо українців – хто перед ними на цій фотографії? Хто цей чоловік, який позує в майці, без натільного хреста (!)? І не просто позує, але викладає це фото в мережу напередодні Великого посту в якості челленджу по скиданню ваги (!). Це і є «архієрей» ПЦУ Адріан Кулик. Для нього сенс Великої чотиридесятниці в тому, щоб стати легшим і стрункішим.

Втім, повернемося до його слів про «безродних собак». В якості відповіді на них можна навести уривок із повчань авви Дорофея: «Приниження є те, коли людина не тільки осуджує іншу, але зневажає її, тобто гордує ближнім і відвертається від нього, як од якоїсь мерзоти: це гірше від осудження і набагато гірше. Бажаючі спастися не звертають уваги на недоліки ближніх, але завжди дивляться на свої власні і процвітають».

А ось плід духовного життя одного з найвідоміших «священиків» ПЦУ Олександра Дедюхіна.

У вересні 2020 р. він назвав «біосміттям» представників невизнаних ДНР і ЛНР, які з комісією ОБСЄ повинні були відвідати позиції ВСУ в Шумах: «Прочитав про інспекцію українських позицій біосміттям. Прифігів». Олександр Дедюхін «прославився» й іншими своїми висловлюваннями: про користь легальної проституції або про те, що в церкві не треба шукати спасіння. До речі, діяльність Дедюхіна була високо оцінена Константинопольським патріархатом, у 2018 р. він отримав з рук патріарха Варфоломія наперсний хрест.

Це вже навіть не приниження людей. Це відмова визнавати людину людиною. Така думка Дедюхіна, а ось думка про людину преподобного Макарія Великого: «Людина цінніша за усіх тварин, навіть, насмілюся сказати, не тільки видимих, але й невидимих тварин, тобто службових духів. Бо про Архангела Михайла і Гавриїла не сказав Бог: створімо за образом і подобою (Бут. 1, 26), але сказав про розумну людську сутність, розумію безсмертну душу».

Ще один приклад плодів духовного життя. «Священик» ПЦУ Петро Зінич напередодні президентських виборів в 2019 р. заявив, що ті, хто будуть голосувати на президентських виборах за Володимира Зеленського, будуть горіти в пеклі.

 

Згідно з Євангелієм, немає такого гріха, як голосування за Зеленського. Точно так само не повинна людина, що називає себе єпископом, визначати, хто любить Україну, а хто ні, і останніх чіпувати, «як собак». Відправляючи ж інших у пекло, людина захоплює собі те, що належить одному Богу. Тільки Син Людський, коли прийде у славі Своїй, і сяде на Престолі, тоді відділить одних від інших, як пастир відділяє овець від козлів і поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята ліворуч. (Мф. 25:31-33).

Читаємо також і в авви Дорофея випадок з повчання про неосудження ближнього: «Навіщо підносимо собі суд Божий? Чого хочемо від Його створення? Не повинні ми тремтіти, чуючи, що трапилося з великим оним старцем, який, дізнавшись про одного брата, що він впав у блуд, сказав: «О, так він зробив!» Чи ви не знаєте, яка жахлива подія розповідається про нього в Отцівнику? Святий Ангел приніс до нього душу винуватця і сказав йому: «Подивися, що той, кого ти засудив, помер; куди ж ти накажеш помістити його в царство або муку?» Є щось страшніше за цей тягар? Бо що інше означають слова Ангела до старця, як не це: бо ти суддя праведних і грішних, то скажи, що накажеш про смиренну душу цю? помилуєш ти її, чи віддаси на муки? Святий старець, вражений цим, весь інший час життя свого провів у стогонах, сльозах і в безмірних працях, молячись Богу, щоб Він пробачив йому той гріх».

Преподобний Дорофей говорить про те, що цей старець всю свою решту життя каявся в гріхах засудження. Від вищезгаданих «пастирів» ПЦУ ми не чули не тільки покаяння в своїх словах, але навіть і натяку на те, що вони шкодують про сказане. Не було також засудження цих, явно суперечливих з Євангелієм висловлювань, з боку керівництва ПЦУ. Ні глава ПЦУ Сергій (Епіфаній) Думенко, ні спікер Іван (Євстратій) Зоря не осмикнули своїх кліриків і не заявили про те, що їхня релігійна організація не підтримує дані висловлювання. Іншими словами, їм висловили мовчазну підтримку.

Не будемо наводити ще приклади аналогічних плодів, не будемо говорити про те, як і Зоря, і Думенко ображають свого батька і наставника Філарета Денисенка, не будемо говорити про поведінку таких «ієрархів» ПЦУ як Владислав (Антоній) Махота або Тимофій (Михайло) Зінкевич. Не будемо згадувати недавній скандал, розкручений блогером А. Шарієм про зовсім вже ганебні дії Олександра (Драбинка). Подібних прикладів безліч.

Які добрі плоди в ПЦУ?

Є в житті ПЦУ плоди, принаймні, зовні добрі? Ймовірно, так. Стрічка новин офіційного сайту ПЦУ містить у собі крім новин про те, що Сергій (Епіфаній) Думенко зустрівся з кимось із політиків (українських або іноземних) і черговий раз висловив надію на визнання своєї організації, новини про те, що він проводить «богослужіння» або когось нагороджує. Але оцінювати це все потрібно за словами апостола Павла: «А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість...» (Гал. 5:22-23). Чи відповідає цьому критерію діяльність ПЦУ? Захоплення храмів, приниження й образи вірян, побої, обіцянка мітити людей, як бездомних собак, говорять самі за себе. Вельми показовим є також питання наявності чернецтва в ПЦУ. Ймовірно, вони є, але їх настільки мало, що ПЦУ навіть боїться озвучити цю цифру. Згадаємо відому святоотцівську цитату: світло людям – ченці, а світло ченцям – ангели. Яке «світло» світить у ПЦУ?

Окрема тема про плоди, за якими можна відрізнити вовків в овечій шкурі від справжніх пастирів – це захоплення храмів УПЦ. Чи може людина, що шукає порятунку своєї душі, ломитися в церкви, зрізати замки, бити інших людей і навіть священиків? Чи може чесний пастир заохочувати і навіть закликати до таких дій, як це робить, наприклад, черновецький «архієрей» ПЦУ? Відповідь очевидна.

На що вказують ці та подібні плоди? Не впізнаємо ми в них саме тих лжепророків, про яких говорить святе Письмо? А ці люди не повинні подивитися на себе в дзеркало Євангелія і зробити висновок про свій вкрай небезпечний духовний стан? Можна, звичайно, відмахнутися і сказати, що, мовляв, не можна за окремими людьми судити про всю релігійну організацію, і що скрізь є негідні пастирі.

Але якщо подивитися на ситуацію неупереджено, то можна побачити, що:

• по-перше, кількість подібних скандалів у ПЦУ досить велика, точніше – величезна. Такого в УПЦ немає і близько;
• по-друге, і керівництво ПЦУ, і рядові члени не висловлюють своєї незгоди з вищенаведеними висловлюваннями, не критикують їх, не кажучи вже про те, щоб накласти якісь канонічні заборони;
• по-третє, відвертість, з якою «духовенство» ПЦУ транслює явно антихристиянські меседжі, може свідчити про те, що вони і не приховують того, що ведуть свою паству зовсім не до Христа.

Безсумнівно, і Дедюхін, і Кулик, і Драбинко, і багато інших знайдуть собі таких послідовників, які захочуть йти саме за ними. Але ж є також і люди, які бажають йти за Христом. Для них вибір залишається відкритим.

УПЦ часто дорікають, що вона не бажає йти на компроміси, не бажає шукати точки дотику з розкольниками і в кінцевому підсумку не бажає об'єднання всіх українських православних конфесій. Але як можна об'єднуватися з тими, хто вважає людей біосміттям, з тими, хто закликає їх таврувати, як бездомних собак, з тими, хто відсилає в пекло тих, хто голосував за іншого кандидата на президентських виборах? Апостол Павло запитував у посланні до Коринтян: «...що спільного між праведністю та беззаконням, або яка спільність у світла з темрявою? Яка згода в Христа з белійяаром? Або яка частка вірного з невірним? Або яка згода поміж Божим храмом та ідолами?» (2Кор. 6:14-16).

як можна об'єднуватися з тими, хто вважає людей біосміттям, з тими, хто закликає їх таврувати, як бездомних собак, з тими, хто відсилає в пекло тих, хто голосував за іншого кандидата на президентських виборах?

Віряни ПЦУ, куди ведуть вас ваші пастирі?

Не може бути ніякого спілкування, не може бути ніякого об'єднання або компромісу. Але може бути покаяння, по грецьки – метанойя, зміна розуму. І возз'єднання з Церквою. Покаяння може творити з людиною дива. Апостол Павло з жорстокого гонителя Церкви перетворився в її апостола. Святий князь Володимир Великий перетворився з розпусного деспота в смиренного і цнотливого правителя Русі. Преподобний Мойсей Мурин був кривавим розбійником, преподобна Марія Єгипетська – блудницею, священномученик Кипріан – чаклуном і так далі. Ким стануть Кулик, Дедюхін, Драбинко та інші? Історія Церкви говорить про те, що люди, які стоять на чолі єресей або розколів, найменш схильні до покаяння. Але двері покаяння відкриті і для них.

Що ж стосується пастви ПЦУ, то ті з них, які справді хочуть досягнути Царства Небесного, а не утвердити незалежність України, національну самосвідомість та інше повинні замислитися над питанням: куди їх ведуть їхні пастирі? Чи відповідає цей шлях Євангелію? У подібному сумніві немає нічого поганого. Як вже було сказано, над подібними питаннями повинні замислюватися всі віряни. Це повністю відповідає як апостольським повчанням: «Улюблені, не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з'явилося в світ.​​​​​​» (1Ів. 4:1), так і святоотцівському вченню.

Завершити ці міркування хотілося б словами святителя Афанасія Великого:

«Сказав Господь: «Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині хижі вовки. По плодах їх пізнаєте їх». Якщо побачиш, брате, кого-небудь, хто має благопристойний вигляд, не на те дивись, одягнений він у овечу вовну, носить ім'я священика, єпископа, диякона або подвижника, але постарайся дізнатися про справи, цнотливий він, чи гостинний, милостивий, люблячий, наполегливий в молитвах, терплячий. Якщо нутро йому — бог, гортань — пекло, якщо він ласий на гроші і торгує благочестям, залиш його — він не мудрий пастир, але хижий вовк. Якщо ти вмієш дерева пізнавати по плодах — якої породи, смаку, якості, — тим більше ти повинен розпізнавати христопродавців по справах їхніх, так як вони, носячи личину благоговіння, мають диявольську душу. Ти ж не збираєш від тернини грона або від реп'яха інжир, тоді чому вважаєш, що можеш почути від злочинців добре чи від зрадників дізнатися що-небудь корисне? Отже, ухиляйся від них, як від вовків аравійських, як від тернини переслуху, реп'яхів несправедливості і дерева лукавого».