Маніфест Драбинка: чим є насправді УПЦ і ПЦУ

6 січня 2021 р. колишній митрополит УПЦ Олександр (Драбинко) дав Остапу Дроздову інтерв'ю, основною темою якого стала тема «московськопатріархатних ворогів». Колишній митрополит проти такої постановки питання анітрохи не заперечував, хоча як людина з богословською освітою (дипломом, принаймні) повинен був добре знати, кого в церковному понятійному апараті називають ворогом – «...Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби​​​» (Еф 6:12). Але не це є головним в інтерв'ю. Сам того не відаючи, Драбинко видав цілий маніфест про те, чим насправді є УПЦ і ПЦУ. Ніхто його за язик не тягнув. Давайте ознайомимося.

Остап Дроздов, якому «ієрарх» ПЦУ погодився дати інтерв'ю – давній критик УПЦ, причому критик дуже агресивний, що називається «на грані фолу», а в багатьох випадках – і за межею. Навіть самі назви його колишніх ефірів, наприклад «Геть Московський Патріархат» говорять самі за себе. Його головне завдання – за допомогою фейків і маніпуляцій максимально розпалити проти Церкви вогонь ворожнечі і ненависті. Тому вже просто факт зустрічі Драбинка з таким журналістом сам по собі дуже показовий.

Незважаючи на те, що інтерв'ю було передріздвяним, мова в основному йшла не про Христа, Його пришестя у світ, і навіть не про ПЦУ, яка була згадана побіжно. Мова йшла про УПЦ, причому з єдиною метою – виставити її в негативному світлі, в чому і Дроздов, і Драбинко – справжні професіонали. І саме в негативному ключі колишній митрополит Олександр говорив про Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Онуфрія. Але ось, що цікаво: намагаючись облити Блаженнішого брудом, Драбинко досяг прямо протилежного результату. Як таке вийшло? Проаналізуймо.

Ось слова Драбинка: «Виходець з Троїце-Сергієвої лаври, Митрополит Онуфрій сам родом з Буковини. Буковина приєдналася до Радянської України вже після того, як Румунія була учасницею війни з Радянським Союзом. Не треба забувати, що особливих українських коренів у цих людей немає. Після війни вступив в Троїце-Сергієву семінарію, академію. Троїце-Сергієва лавра, тобто саме по собі виховання... я б не сказав, що воно може бути проукраїнським. Це людина світу, я б сказав. Він бачить все через призму Святого Письма, може бути, відсутність національної свідомості. Паспорт є, але він не потрібен: «Ми громадяни Неба». Я кажу це в тому контексті, щоб нам було зрозуміло, хто нами керує. Ми маємо уявлення про те, чим керують, якщо маємо уявлення про те, хто керує».

Не будемо загострювати увагу на те, з якою легкістю Олександр (Драбинко) охарактеризував жителів Буковини як якихось «недоукраїнців», людей без «українських коренів». Не будемо також сильно зациклюватися на обмовці по Фрейду, яку допустив Драбинко, сказавши, що Митрополит Онуфрій «нами керує».

Звернемо увагу на характеристику Блаженнішого Онуфрія.

По-перше, Митрополит Онуфрій все бачить «через призму Святого Письма». По-друге, у нього відсутня національна свідомість. І по-третє, він є громадянином Неба». І відразу виникає запитання, а чи не є все це ознакою істинного пастиря Христового стада? Чи не таким має бути архиєрей Церкви Божої, та і кожен справжній християнин взагалі?

Цікаво, під даною новиною на сайті СПЖ читачі сприйняли слова Драбинка саме в такому ключі. Коментатор Домініканець пише: «Аргумент безбожника! Сам того не відаючи, дав прекрасну характеристику Митрополиту Онуфрію».

Коментатор Олександр пише: «Всі інші наведені висловлювання – муть, але слова "Ніякої проукраїнськості... тільки Святе Письмо... Ми громадяни неба" – це ж навпаки добре і потрібно!!!!». А коментатор під ніком «mistermatros» підсумовує: «Слава Богу, що у нас такий Предстоятель! Слава Богу!»

І з цими коментарями складно не погодитися. Адже Святе Письмо, яке чомусь дає Олександру (Драбинку) привід для іронії, стверджує абсолютно однозначно: християни – це громадяни Неба.

Господь наш Ісус Христос на запитання Понтія Пілата, чи є Він царем, відповів: «Царство Моє не від світу цього...» (Ін. 18:36). Подібно Христу і святі апостоли закликали християн до прагнення до неба, до забуття земної вітчизни. «Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа​​​​​​...» (Фил. 3:20); «...не маємо тут постійного міста, але шукаємо майбутнього» (Євр. 13:14) і так далі. Тропарі багатьох святих називають їх земними ангелами небесними людьми. Наприклад, тропар преподобному Сисою Великому: «Плотські пристрасті вбив стриманістю, світу розіп'явся єси і, в пустелі живий, всіх похотей відсіканням Ангел земний і Небесний чоловік здався єси...».

Україна чи Небесний Єрусалим: яке громадянство для християнина важливіше?

На одному з Євангельських уривків хотілося б зупинитися докладніше. Це 8 глава Євангелія від Іоанна, де наводиться бесіда Господа з іудеями і конкретно фарисеями, які були, як відомо, вельми стурбовані «національною ідеєю», тобто перемогою над римлянами і відновленням земної єврейської держави: «Тож промовив Ісус до юдеїв, що в Нього ввірували: Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить! Вони відказали Йому: Авраамів ми рід, і нічиїми невільниками не були ми ніколи. То як же Ти кажеш: Ви станете вільні? Відповів їм Ісус: Поправді, поправді кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха​​​​​​» (Ін. 8:31-34).

Як бачимо, ознака істинного учня Христового, як раз і полягає в тому, що він перебуває в слові Божому або, як висловився Драбинко, бачить все через призму Святого Письма. А той, хто не перебуває в слові Божому, відповідно творить гріх і стає рабом гріха. Але далі Господь звертається до юдеїв з ще більш жорсткими словами. Причому зауважимо, що святий апостол Іван говорить про цих людей як «віруючих», тобто вони увірували в Христа, але не змогли його слова поставити вище за свою «національну свідомість». А про те, що вони керувалися саме національною свідомістю, кажуть їхні слова: «Чому мови Моєї ви не розумієте? Бо не можете чути ви слова Мого. Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді» (Ів.8:43,44). Іншими словами, те, що люди не чують слово Боже, не хочуть і не можуть, робить їх в кінцевому результаті дітьми диявола.

Отже, колишній митрополит УПЦ Олександр (Драбинко), сам того не бажаючи, дав Блаженнішому Онуфрію точну і яскраву характеристику як істинного учня Христового, який перебуває в слові Божому і має небесне громадянство. І знову ж, за словами Драбинка, ця характеристика поширюється на всю Українську Православну Церкву.

Колишній митрополит УПЦ Олександр (Драбинко), сам того не бажаючи, дав Блаженнішому Онуфрію точну і яскраву характеристику як істинного учня Христового, який перебуває в слові Божому і має небесне громадянство. І знову ж, за словами Драбинка, ця характеристика поширюється на всю Українську Православну Церкву.

Дуже шкода, що характеристика нинішнього начальника колишнього митрополита Сергія Петровича (Епіфанія) Думенка була дуже мізерною. Питання Остапа Дроздова: «Щодо митрополита Епіфанія. Наскільки він витягає ось цю стартову фазу запуску Православної церкви України?» Звернемо увагу, як сформульоване саме запитання: «стартова фаза запуску ПЦУ». По-перше, так можна говорити про якийсь проект: комерційний, соціальний чи політичний, але ніяк не про організацію, що претендує на те, щоб називатися церквою. А по-друге, те що ПЦУ знаходиться в «своїй стартовій фазі» свідчить, що вона бере свій початок з так званого «об'єднавчого Собору» у 2018 р., а не з Хрещення Русі більше тисячі років тому і вже тим більше не з зішестя Святого Духа на апостолів у день П'ятидесятниці. Звичайно Остапу Дроздову допускати такі ляпи можна пробачити, але і у колишнього митрополита Олександра така постановка питання не викликає жодних зауважень. На запитання, чи витягає Епіфаній стартову фазу, він незворушно відповідає: «Досить якісно, спокійно і впевнено». І далі говорить про те, що Сергій Думенко дуже сучасний і що місце голови ПЦУ дісталося йому по праву.

Олександр Драбинко не повідав нам, через яку призму все бачить керівник ПЦУ, і чи є у нього національна свідомість. Але уявлення про це можна зробити на підставі заяв і висловлювань самого Сергія Думенка, левова частина яких присвячена українській державі, національній ідеї, боротьбі до переможного кінця з ворогами і так далі. Не будемо наводити відповідні цитати, яких в інтернеті безліч, бажаючі можуть зробити це самостійно. Але для порівняння свідомості Сергія Думенка і Блаженнішого митрополита Онуфрія наведемо їх привітання з Різдвом Христовим у цьому році. Наводимо їх повністю.

Що важливо в Різдві для Сергія Думенка і Блаженнішого Онуфрія?

Сергій Думенко: «Святкування подій народження Спасителя в цьому році по-особливому об'єднує нас в надії. Проживши рік у випробуванні пандемією і ще один рік в боротьбі за територіальну цілісність нашої країни, сподіваємося, що з Божою допомогою ми переможемо ці негаразди. Нехай радість Різдва Христового увійде у ваші серця та домівки, а народжений Спаситель подає вам, вашим рідним і близьким міцне здоров'я, мир, злагоду та щастя. В молитві, яка ллється з кожного храму єдиної помісної Православної церкви України дякуємо Богові за Його щедроти. Нехай всемогутній Бог дарує нашій державі перемогу і справедливий мир, благословить нашу країну і весь наш народ, а світло Віфлеємської зірки освітить кожного з нас, щоб з вірою і любов'ю повідомляли: Христос народився – славімо Його».

Неважко побачити, що Сергій Думенко нічого не говорить про Різдво Христа, про те, заради чого Син Божий став Сином Людським, навіщо він прийшов у світ. Немає слів про спасіння, про спасіння від гріха і так далі. Зате Думенко акцентує увагу на двох проблемах: пандемії і боротьбі за територіальну цілісність. Він сподівається, що з допомогою Божою саме ці дві проблеми будуть вирішені. Його не турбують ні рабство гріха і смерті, не вічна погибель людської душі, але тільки це: коронавірус і території держави. Чи слід розуміти так, що саме для цього Господь прийшов у світ? Ні, Думенко приєднує і ще дещо: щоб Спаситель дав «міцне здоров'я, мир, злагоду і щастя». Бажано також, на думку Думенка, щоб Господь дав щось і державі, а саме: «перемогу і справедливий мир».

Різдвяне послання Сергія Думенка за своїм змістом – це послання громадського або навіть державного діяча, що опікується державними проблемами, а також особистими проблемами і здоров'ям громадян, але не їхнім духовним станом і не прагненням їх у Царство Небесне.

Різдвяне послання Сергія Думенка за своїм змістом – це послання громадського або навіть державного діяча, що опікується державними проблемами, а також особистими проблемами і здоров'ям громадян, але не їх духовним станом і не прагненням їх у Царство Небесне.

А ось Різдвяне послання, людини, яка бачить все «через призму Святого Письма», Блаженнішого Митрополита Онуфрія.

«Сердечно вітаю всіх вас, дорогі браття і сестри, з великим мироспасительним святом Різдва по плоті Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа!

Сьогодні ми з любов'ю молитовно згадуємо і вшановуємо велику благочестя Таємницю – явище Бога у плоті. Син Божий зі своєї любові до нас, людей прийшов до нас на землю, щоб нас піднести на небо. Син Божий стає Сином Людським, щоб нас, людей, зробити синами Божими по благодаті. Богонемовля Христос ще лежить у яслах спеленаний, а вже хвилюються земні царі. Три східних царя, спонукувані любов'ю до істини, приходять до Віфлеємської печери, поклоняються Немовляті Христу і приносять з собою дари: золото, ладан і смирну. Лукавий Ірод впадає в страх, і замість того, щоб прийти і розумно вклонитися Богонемовляті Христу і отримати у нього благословення для себе і свого народу, впадає в божевілля і починає шукати вбити Христа. Навіть римський імператор Август, перед яким тремтів увесь світ, служить таємниці Боговтілення. Він наказав зробити перепис населення і не підозрював, що в цьому головним було не перерахувати своїх підлеглих, а те, щоб привести до Віфлеєму Пречисту Діву Марію, щоб Вона саме там народила Месію-Христа, як було сказано древніми пророками. Ми дякуємо нашому Спасителю за те, що Він прийшов на землю, Він викупив нас, що Він підніс нас до неба. І ми молимося Спасителю, щоб Він укріпив нас і дав нам сили гідно перенести всі випробування і хвороби, які сьогодні охопили весь світ, щоб ми були в цьому переможцями.

Ще раз вітаю вас брати і сестри, з Різдвом Христовим, бажаю всім здоров'я, щастя і порятунку. Нехай мир і Боже благовоління, які оспівані ангелами в Різдвяну ніч, наповнюють наші серця і наші родини, нашу українську землю і весь світ. З Різдвом Христовим!»

Зміст цього послання – цілком і повністю про Христа, події і сенс Різдва. Блаженніший Онуфрій говорить не про те, що Бог повинен нам допомогти впоратися з пандемією або відстояти територіальну цілісність, а що «Син Божий зі своєї любові до нас, людей, прийшов до нас на землю, щоб нас піднести на небо. Син Божий стає Сином Людським, щоб нас, людей, зробити синами Божими по благодаті». Ми дякуємо Богові за те, що «Він прийшов на землю, Він викупив нас, що Він підніс нас до неба», а не за щастя здоров'я і так далі. Ми молимося Богу, щоб «Він укріпив нас і дав нам сили гідно перенести всі випробування і хвороби», а не за те, щоб Він дарував державі перемогу і справедливий мир.

Які пастирі – така і паства?

Підбиваючи підсумок, повторимо слова колишнього митрополита Олександра (Драбинка): «Я кажу це в тому контексті, щоб нам було зрозуміло, хто нами керує. Ми маємо уявлення про те, чим керують, якщо маємо уявлення про те, хто керує». Отже, ми маємо уявлення про те, хто керує. Відповідно можемо зробити висновок про те, чим є насправді УПЦ і ПЦУ. І цей висновок однозначний:

Українська Православна Церква – це Церква Христа, яка з'єднує людей з Богом і веде їх у Царство Небесне.

Православна церква України – це структура, яка намагається стати опорою української державності, вирішувати земні проблеми в розподілі земного царства в рамках нашої країни. Що само по собі є дуже доброю справою, але до справи Господа нашого Ісуса Христа відношення не має.

Ось такий вийшов маніфест колишнього митрополита і, звичайно, кожен вирішує для себе сам: з ким і куди він хоче йти і що для нього цінніше.