Тези Бремера про УПЦ: відповідь Європи українському «совку»

На початку 2023 р. Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) провела релігієзнавчу експертизу Статуту про управління УПЦ на наявність церковно-канонічного зв'язку з Московським Патріархатом. Висновки експертизи були вирішені заздалегідь і полягали в тому, що УПЦ залишається частиною РПЦ, з усіма наслідками, що випливають з цього.

У громадському русі «Миряни» відправили результати цієї експертизи відомому католицькому богослову, заслуженому професору Мюнстерського університету (Німеччина) доктору Томасу Бремеру з проханням дати їм богословську оцінку. Оцінка виявилася негативною. Проф. Бремер назвав висновки експертизи упередженими і такими, що спотворюють факти.

Голова ДЕСС Віктор Єленський написав відповідь проф. Бремеру, в якій не погодився з оцінкою експертизи німецьким богословом. Своєю чергою Т. Бремер написав відповідь на відповідь В. Єленського, в якій не погодився з оцінкою своєї оцінки. Її було опубліковано 6 листопада 2023 р. на ресурсі «Діалог.тут». І можна було б не звертати особливої уваги на цей пінг-понг двох науковців, якби він не оголював глибинну різницю в розумінні дуже важливих релігійних і суспільно-правових моментів українською владою, типовим представником якої є В. Єленський, і європейськими інтелектуальними елітами, які представляє Т. Бремер.

Можна з упевненістю сказати, що якщо цю різницю не буде подолано, то європейські перспективи України виявляться дуже туманними, незважаючи на всі оптимістичні заяви політиків. У тій «відповіді на відповідь», яку буде проаналізовано нижче, Т. Бремер виходить за межі полеміки з приводу експертизи ДЕСС і говорить про релігійно-політичну ситуацію в Україні загалом. Це робить висловлювання професора Бремера ще більш цікавими і важливими для розуміння сьогоднішньої ситуації.

Теза 1: не можна довести те, чого немає

Не лише В. Єленський, а й українська влада взагалі вимагає від УПЦ довести, що вона не входить до складу РПЦ. Вони вигадують для УПЦ різні квести і кажуть, що якщо УПЦ їх пройде, то вони, так і бути, повірять. Наприклад, вимагають від єпископату офіційних заяв про вихід зі складу Синоду або Архієрейського Собору РПЦ, проголошення в односторонньому порядку автокефалії тощо.

Але все це суперечить фундаментальному правилу теорії пізнання як такого: можна довести те, що є, але не можна довести те, чого немає. Про це й говорить проф. Бремер: «Кілька разів Ви, так само як і ВРЕ (Висновки релігієзнавчої експертизи ДЕСС, – Ред.),, констатуєте, що неможливо було довести, що УПЦ не входить до складу РПЦ. Але це ніколи не вдасться довести. Епістемологічно (з точки зору теорії пізнання, – Ред.) неможливо довести, що чогось немає, можна лише довести, що щось є. Якби я заявив, що не є німцем, ніхто б не міг це довести. Можливо лише довести, що я німець, через позитивні докази, такі як показ мого німецького паспорта або іншого документа, який підтверджує, що я дійсно німець. Подібним чином ніхто не може довести, що УПЦ не належить до РПЦ. В УПЦ стверджують, що вони не належать. Якщо хтось не вірить в це або якщо він хоче це перевірити, він має надати докази того, що УПЦ є частиною РПЦ. Однак таких доказів не було представлено».

Іншими словами, В. Єленський і його однодумці намагаються вести полеміку з УПЦ, порушуючи фундаментальні принципи пізнання. Це як сперечатися з людиною, яка відкидає існування фізичних законів або правил математики. Дуже правильно, що УПЦ не втягується в подібні суперечки та не йде на поводі у влади, намагаючись пройти призначені нею квести.

Далі проф. Бремер говорить про те, що в української влади є всі можливості довести входження УПЦ в РПЦ, якби таке мало місце. Ось що він пише:

«Я практично не сумніваюся, що СБУ стежить за рухами і комунікацією ієрархів УПЦ. Обмін електронними листами, телефонна розмова або відеоконференція, на якій керівництво УПЦ отримує консультації або накази від керівництва РПЦ, могло б очевидно прояснити ситуацію. Але ніхто не зміг надати таких доказів».

Із цими словами неможливо посперечатися. Дійсно, якби щось подібне було зафіксовано, спецслужби миттєво зробили б це надбанням гласності. А оскільки цього немає, їм доводиться публікувати фото книжечок, журналів і листівок, виданих у Росії, а то й підкидати їх під час обшуків (як у випадку з митрополитом Іонафаном).

Теза 2: державу не повинні цікавити канонічні статуси

Канонічні питання – це компетенція виключно самих релігійних організацій. Держава повинна забезпечити реалізацію права на свободу совісті всім громадянам, проте вона не компетентна в розгляді внутрішньорелігійних питань. Наука релігієзнавство може досліджувати ці питання і робити свої наукові висновки, але ці висновки не повинні виходити за рамки науки і в жодному разі не ставати підставою для ухвалення нормативних рішень. А підставою для ухвалення таких рішень мають бути юридично зафіксовані права людини, а не висновки окремих релігієзнавців.

Як аргумент для підтвердження своєї тези проф. Бремер наводить приклад УПЦ КП – організації, яка впродовж усього свого майже 30-річного існування перебувала поза канонічним полем, проте вона існувала в межах українського законодавства, і це ніким не заперечувалося.

Т. Бремер: «Як я вже згадував, Київський патріархат ніколи не мав томосу і, таким чином, не відповідав православному канонічному праву. Але брати це до уваги не було і не є справою держави, і тому колишня УПЦ КП існувала відповідно до українського законодавства».

Як відомо, В. Єленський і його однодумці стверджують, що релігієзнавча експертиза – це просто аналіз з погляду релігієзнавства, який не має в строгому сенсі юридичного (нормативного, за термінологією проф. Бремера) значення. Але рішення багатьох державних органів якраз і ґрунтуються на висновках експертної комісії ДЕСС. Місцеві органи влади ухвалюють незаконні рішення про заборону УПЦ на своїй території й обґрунтовують це тим, що ДЕСС у своїх Висновках «виявила» зв'язок УПЦ з РПЦ. Ба більше, ці Висновки використовував у своїй аргументації Апеляційний суд, який ухвалив рішення про законність перейменування УПЦ на РПЦвУ. Таким чином, ці Висновки набувають нормативного значення, стають підґрунтям для юридично значущих дій, а якщо бути точнішим – для нехтування права на свободу совісті мільйонів українських громадян.

Теза 3: не можна за злочини окремих осіб карати всю Церкву

Напевно, правильніше було б узяти слово «злочини» в лапки, оскільки часто вся «провина» ієрархів і священників УПЦ, які піддаються юридичним переслідуванням, полягає в тому, що в них виявляють книжки із грифом «з благословення патриарха» або журнали на кшталт «русский дом». Але навіть якщо взяти поодинокі випадки, коли дійсно той чи інший священнослужитель займався явно протизаконною діяльністю, то не можна на цій підставі піддавати репресіям всю Церкву.

Т. Бремер: «Але навіть коли проти них відкриваються справи (як останнім часом), звинувачення завжди висуваються проти окремої особи, так само, як засуджуються поліцейські, місцеві керівники або політики, які співпрацювали з окупантами. У випадку з УПЦ звинувачують саме організацію (як у Вашому листі), тоді як ніхто не думає про звинувачення чи заборону поліції, місцевої влади чи політичної системи як такої».

У цьому випадку проф. Бремер навів аргумент, який часто звучить з вуст захисників УПЦ: у держорганах України в десятки разів більше колаборантів і зрадників, але ніхто не ставить питання про закриття цих органів. «Закрити СБУ, оскільки в Криму 98% її співробітників перейшли на бік ворога», – така постановка питання справедливо визнається абсурдною, проте стосовно УПЦ застосовується за повною програмою.

Судити Церкву, як і будь-яку організацію, можна на підставі офіційної позиції, яка озвучується уповноваженими на те органами управління такої організації.

Т. Бремер: «Позиції і думки окремих осіб – це одне, а офіційна позиція організації – це інше. І коли судити УПЦ, то треба судити її офіційну позицію. З 24 лютого 2022 року вона називає російську агресію саме російською агресією та підкреслює суверенітет і територіальну цілісність України. Це чітка, послідовна позиція вищих органів – до речі, в явному протиріччі з позицією РПЦ».

Цікаво, що проф. Бремер звернув увагу В. Єленського на те, що позиція УПЦ явно суперечить позиції РПЦ. Це зайвий раз доводить, що УПЦ не підпорядковується РПЦ, інакше це було б неможливим.

Теза 4: поляризація українського суспільства

Бремер висловлює впевненість, що влада доведе справу до кінця і заборонить УПЦ. «Звичайно, я бачу і розумію, що існує політичний намір заборонити УПЦ, або хоча б суттєво зменшити її значення. Українська держава та відповідальні інституції мають можливості це зробити, і я не сумніваюся, що вони це зроблять. Буде прийнятий закон 8371, буде зроблена нова експертиза, і процес почнеться. <...> Врешті-решт УПЦ або принаймні її керівні структури будуть заборонені, і таким чином політичний намір буде виконано», – пише Томас Бремер.

Але ціною цієї заборони буде роз'єднання українського суспільства, втрата єдності, яка так необхідна сьогодні в умовах війни. Причому проф. Бремер зауважує, що негативне ставлення частини суспільства до УПЦ багато в чому сформоване штучно, є наслідком цілеспрямованого розпалювання та пропаганди. На кого тоді працюють ті, хто провокує цей поділ?

Т. Бремер: «Я бачу поляризацію суспільства в ситуації, коли потрібна єдність. Я знаю багатьох священнослужителів УПЦ і віруючих, які є патріотами України і які зараз існують в атмосфері переслідування і залякування, що панує зараз в Україні».

Теза 5: прощавай ЄС, прощавай допомога США

Бремер дає зрозуміти, що гоніння на УПЦ з боку української влади можуть позначитися на підтримці України з-за кордону. Як приклад він наводить інавгураційну промову новообраного спікера Палати представників США Майкла Джонсона, в якій той жодним словом не згадав Україну. М. Джонсон, згідно з рейтингом політиків США DW-Nominate, належить до вкрай правих консерваторів християнського спрямування.

Т. Бремер називає його політиком, для якого «християнство є надзвичайно важливим», і вказує на те, що в США багато політиків, які ставляться до України досить насторожено.

«Їм буде дуже легко скористатися аргументом "Чому ми повинні підтримувати країну, яка забороняє Церкви?", – пише проф. Бремер і робить дуже невтішний висновок: – Боротьба з УПЦ може мати тяжкі наслідки для України». Від себе додамо: навіть у разі досягнення мети В. Єленським і іже з ним, із заборони УПЦ Україна не отримає жодних вигод чи переваг. Реальні позитивні моменти для нашої країни від такої заборони не можуть сформулювати навіть найзапекліші недруги УПЦ.

Висновки

Не тільки у США, а й у Європі, куди Україна так прагне, звикли мислити зовсім іншими категоріями, ніж у нас. Із прикрістю можна констатувати, що в нас із часів більшовиків звикли керуватися не законом і не здоровим глуздом, а політичною доцільністю. Якщо комусь здалося, що заборонити УПЦ доцільно з точки зору державних інтересів, то це оголошується законним і правильним, незважаючи на Конституцію і права людини. А якщо копнути ще далі в глибину століть, то ми побачимо там принцип «чия влада, того й віра», яким керуються сьогодні в Україні.

Але в Європі цей принцип вже давно став надбанням історії. Там звикли дотримуватися прав людини, обмежувати можливості держави втручатися у сфери, в яких вона не може мати компетенції, та не займатися релігійними гоніннями під надуманими приводами й поготів.

Ми прагнемо приєднатися до Євросоюзу, але чомусь вимагаємо від своїх громадян, щоб усі ходили строєм і співали речівки, які схвалені владою. Допоки ми не зживемо з себе подібне совкове мислення, наші європейські перспективи будуть не просто туманні, а взагалі нездійсненні. Проф. Бремер не пише про це прямо, але саме такий висновок напрошується з його листа.

P.S. На цьому полеміка Т. Бремера та В. Єленського завершується, ймовірно тому, що німецький богослов уже зрозумів, що його український візаві просто не здатний сприймати цивілізовану аргументацію. «Я не думаю, що варто продовжувати взаємний обмін аргументами», – написав він В. Єленському.