Істина або Фанар: що ближче сучасним ченцям Святої Гори Афон
У питанні ПЦУ деякі монастирі Афону прийняли сторону Фанару. Чому це сталося і чи можуть зараз афоніти вважатися духовним маяком для православних?
11 грудня 2020 року настоятель афонського монастиря Ватопед ігумен Єфрем (Куцу) вперше в онлайн поспілкувався з православними віруючими з Росії. Під час бесіди, яка тривала більше двох годин, ігумена Єфрема тільки одного разу запитали про його позицію щодо найактуальнішої проблеми сьогоднішнього Православ'я – надання Константинопольським патріархатом Томосу ПЦУ.
За великим рахунком, від відповіді на це питання залежить вірність канонічній Церкві, вірність Переданню і традицій Церкви, врешті-решт, вірність Христу. Томос вже призвів до розколу в світовому Православ'ї і проблем міжправославного спілкування. Крім того, ставлення до Томосу істотно впливає і на ставлення православних християн до окремих монастирів Святої гори Афон.
Тому, коли питання про ПЦУ пролунало під час бесіди зі старцем Єфремом, ми мали право чекати від нього зваженої, богословські і канонічно обґрунтованої відповіді. Тим більше, що ігумен Єфрем користується не тільки популярністю в православному світі як «геронда» (старець - Ред.), але і відомий як захисник чистоти Православ'я.
Однак відповідь старця нас не тільки розчарувала, але і змусила в черговий раз замислитися над тим, чи можна вважати афонських ченців безумовними духовними авторитетами і чи не є для деяких з них вірність Фанару більш важливою, ніж вірність Христу.
Афон і ПЦУ: нічого не можемо зробити, або як змінювалося ставлення до розколу
Так що ж відповів ігумен Єфрем? Відповідаючи на запитання голови братства «Сини Афону» Олександра Тузенка про збентеження віруючого народу позицією афонітів з приводу української кризи, архімандрит заявив, що монастирі Афону роблять все, що в їх силах, але нічим не можуть допомогти для вирішення цієї проблеми. «Тут конфлікт двох Синодів, двох Церков: Московської і Вселенської, тут інший рівень і ми нічим не можемо допомогти», – підкреслив намісник Ватопеду.
Але чи так це? Чи справді афоніти зробили і роблять все, що в їх силах для того, щоб вирішити проблему, що виникла між, на їхню думку, «двома Синодами»? І чи дійсно українська криза – це всього лише рядовий конфлікт між двома Церквами, а не злочин патріарха Варфоломія, який намагається легалізувати в Церкві нерукоположенних розкольників?
«Тут конфлікт двох Синодів, двох Церков: Московської і Вселенської, тут інший рівень і ми нічим не можемо допомогти».
Ігумен Єфрем про проблему ПЦУ, 2020 рік.
В уяві православних християн Свята Гора Афон – це місце, де живуть і спасаються справжні подвижники, істинний цвіт Православ'я. Думка, висловлена афонітом, часто буває вагоміша слів багатьох архієреїв, тому з самого початку епопеї з ПЦУ позиція Афонських монастирів була дуже важливим орієнтиром. Адже афоніти – справжні захисники чистоти Православ'я, вони не здатні «прогинатися» під сильних світу цього. Або ... здатні? Архімандрит Єфрем завжди був прикладом пастиря, для якого інтереси Церкви «понад усе». Його авторитет був настільки високий, що ніхто не міг і запідозрити, що він може хворіти «еллінською солідарністю», або відчувати страх за своє становище.
Цікаво простежити, як поступово змінювалася його позиція у ставленні до українських розкольників. Намісник монастиря Ватопед кілька разів відвідував Україну, і ще три роки тому вважався одним з найвідданіших прихильників канонічної Церкви в Україні і противником розкольників з УПЦ КП і УАПЦ.
Зокрема, в 2015 році в одному з інтерв'ю він заявив: «Звертаюся до українського народу і прошу, щоб вони трималися канонічної Православної Церкви, яку очолює Блаженніший Митрополит Онуфрій. І я з любов'ю вас прошу, щоб ми стали членами канонічної Церкви. І вся Свята Гора приймає і визнає тільки канонічну Українську Церкву на чолі з Митрополитом Онуфрієм».
В грудні 2017-го ігумен Єфрем звернувся до нашого народу в рамках проекту «Слово до українців», де сказав з приводу розколу наступне: «Розкол ріже, як ножицями, і той, хто пішов у розкол, повинен зрозуміти: він уже поза лоном Церкви. Ми тут, на Святій Горі, дуже сумуємо через розкол української Церкви, який скоїв Філарет. Тому ми просимо всіх наших братів, які пішли з канонічної Церкви, звертаємося і просимо, щоб вони повернулися в лоно Православної канонічної Церкви».
«Розкол ріже, як ножицями, і той, хто пішов в розкол, повинен зрозуміти: він уже поза лоном Церкви».
Ігумен Єфрем про український розкол 2017 рік
Погодьтеся, що ці слова неможливо трактувати якось двозначно. Вони чітко свідчать, що на той час ігумен Єфрем чітко стоїть на позиції канонічної Церкви і не був готовий вступати в спілкування з розкольниками без їх покаяння. І яким же було наше здивування, коли напередодні надання Томосу ПЦУ раптом стало відомо, що намісник монастиря Ватопед прибуде на «інтронізацію» Епіфанія Думенка.
Зміна позиції: причини і наслідки
Що ж, чи хто змусив авторитетного в православному світі старця змінити свою позицію?
Відомо, що 17 квітня 2018 року Афонський монастир Ватопед відвідав екс-посол США в Україні Джеффрі Пайетт. Там же, в Ватопеді, він провів зустріч з одним з головних ініціаторів визнання ПЦУ в Елладській Церкві митрополитом Ієрофеєм Навпактським, після якої заявив, що «у нас була важлива дискусія про Православ'я в усьому світі і підтримки США Вселенського патріархату».
12 жовтня 2018 року (тобто за кілька місяців до визнання ПЦУ), ігумен Єфрем відвідав Білий дім і Державний департамент США. Там американські чиновники провели з ним кілька розмов, головною темою яких були «справи Вселенського патріархату, відновлення діяльності богословської школи на Халкі і руйнування Туреччиною храмів і монастирів в Північному Кіпрі». Зрозуміло, що масштаб особистості ігумена Єфрема не такий, щоб викликати його в Держдеп для розмови про Халкінску семінарію, а ось для розмови про участь в «інтронізації» глави ПЦУ і додання їй хоч якогось статусу – дуже ймовірно.
Власне, цього майже вдалося досягти – ігумен Єфрем до Києва приїхав. Причому, тиск на нього був настільки сильним, що він приїхав навіть після того, як Священний Кінот Святої гори Афон прийняв рішення про те, щоб представники чернечого братства не брали участь в «інтронізації» Думенка.
І вони, до речі сказати, і не брали участь, проявивши деяку частку лукавства. Ігумен монастиря Ксенофонт архімандрит Олексій на заході в Києві представляв Фанар, а не Афон. А ігумен Ватопеду архімандрит Єфрем ... раптово захворів. Причому, захворів так, що покинув межі України і вилетів до Німеччини, де йому зробили операцію на серці.
Звичайно, не беремося стверджувати, що хвороба старця була просто причиною не брати участь в «богослужінні» з розкольниками, але саме ця думка прийшла, напевно, в голову кожного, хто стежив тоді за подіями, що відбуваються в Україні.
Тоді, нагадаємо, Думенко несподівано прибув до ігумена Ватопеду в київську лікарню, після чого заявив, що старець Єфрем «побажав йому успішного служіння в якості предстоятеля Православної церкви України». Пізніше стало відомо, що ігумен Ватопеду цих слів не говорив...
Чому Афон не виступив проти Фанару в питанні ПЦУ?
Однак, навіть без вербальної підтримки голови ПЦУ, поведінку старця Єфрема складно чимось виправдати. Вже саме прибуття до Києва з наміром брати участь в «Предстоятельській інтронізації» мирської людини без всякого священицького сану говорить сама за себе. Раптова хвороба старця, його поспішна «втеча» з України говорить про те, що він прекрасно розумів і розуміє, що представники ПЦУ – це розкольники, з якими не можна вступати в євхаристійне спілкування без їх попереднього покаяння. Навіщо ж він тоді взагалі погодився брати участь в цьому дійстві?
Канонічно виправдати те, що зробив Константинопольський патріархат на території України не можна. Саме тому, коли його запитали про ставлення до ПЦУ, старець Єфрем просто ухилився від відповіді. Ось його слова: «Не забувайте, що офіційно Свята Гора входить до складу Вселенської патріархії. Я собі таке питання задаю – якби хтось із архієреїв або монастирів пішли б проти Московського Патріарха, як би в даному випадку він (патріарх Варфоломій - Ред.) на це відреагував? І ми теж так підкоряємося Вселенській патріархії, церковно належимо їй, і це не означає, що ми перестали любити росіян. Ми так само молимося за них, і молимося, щоб повернулася єдність».
Тобто єдині причини, через які ігумен Єфрем зайняв позицію Фанару – це адміністративна підпорядкованість Афону Константинопольському патріархату і негативна реакція патріарха Варфоломія на тих, «хто піде проти нього». Але хіба не повинен православний християнин викривати свого брата, якщо той впаде в єресь або влаштує розкол, нехай навіть він буде патріархом? Хіба не було в історії Церкви, коли священики не погоджувалися з єретиками-єпископами, диякони – з єретиками-пресвітерами (згадайте диякона Афанасія Олександрійського і пресвітера Арія), а прості ченці, як Максим Сповідник, – з священоначалієм Церкви?
Ми знаємо, що в католицькій Церкві є безліч прихильників ЛГБТ та абортів. Якщо раптом завтра патріарх Варфоломій виявиться на тих же позиціях, на Афоні теж його підтримають, тому що «церковно належать Константинопольському патріархату»? І це не така вже й фантастична перспектива. Світ стрімко змінюється, і те, що вчора було «неможливо», сьогодні стає «можливо», а завтра – «правильно».
Ми знаємо, що в католицькій Церкві є безліч прихильників ЛГБТ та абортів. Якщо раптом завтра патріарх Варфоломій виявиться на тих же позиціях, на Афоні теж його підтримають, тому що «церковно належать Константинопольському патріархату»?
Як раніше ставилися до діяльності Фанару на Афоні?
У 1972 році патріархом Константинопольським був обраний Димитрій (Пападопулос), який вирішив продовжити екуменічну і прокатоличну політику свого попередника, патріарха Афінагора. Проти такої політики виступили насельники монастирів Святої гори Афон, для яких істина була дорожча благополуччя і «хороших відносин» з Фанаром.
В результаті Константинопольський патріархат прийняв рішення видалити зі Святої Гори ігумена монастиря Есфігмену архімандрита Афанасія і ще трьох ченців есфігменского братства. У 1974 р. було рішення про позбавлення сану архімандрита Афанасія, що спричинило бурхливу реакцію Святогірського чернецтва. Був також зміщений ігумен монастиря Святого Павла архімандрит Андрій.
Близько чотирьохсот ченців підписали петицію, в якій висловлювався протест проти подібного роду дій. Всі ці ігумени і ченці прийняли рішення про те, щоб припинити поминання імені глави Фанару під час Літургії.
Пізніше, через репресивні заходи, деякі з тих ігуменів, хто перервав поминання патріарха, знову стали його поминати. Однак ігумен монастиря Ксенофонт Євдоким, який 49 років трудився в цій обителі, а протягом останніх 22 років був її намісником, патріарха не поминав. Далі цитуємо «Новий Афонський патерик»:
«Тоді до нього приїхали представники вселенського патріарха під головуванням митрополита Ставрупольского Максима. Після того як отець Євдоким пояснив причини, через які він припинив поминання патріарха, голова комісії запитав його:
- Святий ігумене, скільки у тебе в монастирі ченців?
- Яких саме ченців? – запитав отець Євдоким. – Їдаків чи роботяг?
- Як ти смієш так розмовляти ?! – несподівано розгнівавшись, вигукнув владика. – Ти що, не знаєш, що палицю, яку ти тримаєш, я можу в тебе відібрати?!
- На, владико, забери її, – смиренно відповів отець Євдоким і віддав митрополиту ігуменський жезл. – Я прийшов сюди не для того, щоб стати ігуменом, а спасати свою душу.
Так 10 березня 1974 року патріаршим рішенням отець Євдоким був позбавлений ігуменства. Згодом губернатор Афонської Гори пан Крієкукіас у своєму розпорядженні наказав "ігумену монастиря Ксенофонт Євдокиму піти з Ксенофонтської обителі, бо він продовжує займати те ж саме духовне становище».
– Ти що, не знаєш, що палицю, яку ти тримаєш, я можу в тебе відібрати ?!
- На, владико, забери її, – смиренно відповів отець Євдоким і віддав митрополиту ігуменський жезл. – Я прийшов сюди не для того, щоб стати ігуменом, а спасати свою душу.
Новий Афонський патерик
Ігумен Євдоким помер в 1990 році. Єдиним монастирем, який прийняв його, став монастир Дохіар. Старець змирився і відійшов до Господа в презирстві і приниженні. Його поховання очолив запрошений ігумен монастиря Ксенофонт Олексій (так-так, той самий, який в 2018 році приїхав до Києва на «інтронізацію» Думенка). Наступного дня після смерті отця Євдокима прийшло його прощення від Фанару...
Однак і після старця Євдокима на Афоні були ченці, які викривали діяльність прокатолицьки налаштованого Фанару. Наприклад, в 1984 році собор двадцяти Святогірських монастирів зробив наступну заяву: «Уже протягом декількох років нас не покидає почуття глибокого занепокоєння з приводу свого роду зради, яку ми помічаємо з боку деяких автокефальних Помісних Православних Церков, так само як і з боку окремих ієрархів ... Якщо ті, хто зійшов зі шляху істинного, не виправляться, ми будемо змушені прийняти офіційне рішення з цього питання» (Ορθοδοξοφ τυποξ, №595 від 24.02.1984).
«Якщо ті, хто зійшов зі шляху істинного, що не виправляться, ми будемо змушені прийняти офіційне рішення з цього питання».
Заява афонських ченців на адресу філокатоликів
Після зустрічі патріарха Димитрія і папи римського Іоанна Павла ІІ Свята Гора направила ігумена Кутлумушського монастиря Христодула, ігумена монастиря Іверон Василія і ігумена монастиря Григоріат Григорія своїми представниками в Стамбул, щоб висловити протест проти цієї зустрічі і планованого «діалогу» між Римом і Фанаром.
На цьому тлі слова ігумена Єфрема про те, що «ми в юрисдикції Константинопольського Патріахату» і «нічим не можемо допомогти», виглядають дуже безпорадно і дивно. Що ж сталося з Афоном?
Ієрарх ЕПЦ: Афон перестав бути «хвилерізом єресей»
Для того, щоб отримати відповідь на це питання, звернемося до публікації митрополита Пірейського Елладської Православної Церкви Серафима, який в минулому сам був насельником Святої Гори, а сьогодні є духовним авторитетом для більшості християн Греції.
У своїй статті, присвяченій критиці брошурки ченця Микити з Пантократора, який підтримав ПЦУ і Фанар, митрополит Серафим зазначає, що «серйозна духовна деградація і ниспадіння сьогоднішньої гори Афон вже стали звичайними сумними висновками для багатьох духовних людей і відомих особистостей, які стежать за подіями на горі Афон і загальною присутністю ченців Афону в сучасному церковному світі».
Владика підкреслив, що за майже десятиліття свого перебування на Святій Горі він познайомився з багатьма подвижниками благочестя, які можуть бути прикладом для християн. Однак «з душевним болем ми виявляємо, що, на жаль, сучасна гора Афон, колись оплот Православ'я, хвилеріз єресей, що дарував світові цілий ряд святих, подвижників і сповідників віри, не має нічого спільного з Афоном нашої юності, який існував близько 35 років тому».
Митрополит Серафим пише, що «сьогодні ми бачимо Афон, духовно невпізнанний, наляканий і поневолений своєю церковною владою, готовий підкоритися наказам Фанару, навіть якщо в багатьох випадках вони не відповідають істині... Ми бачимо Святу Гору без пульсу і життєвої сили ... Святу Гору, яка коливається між єрессю і православ'ям, нездатною сформулювати богословський дискурс, нездатною виступити проти єресі і тих, хто її просуває, звідки б вони не виходили».
З душевним болем ми виявляємо, що, на жаль, сучасна гора Афон, колись оплот Православ'я, хвилеріз єресей, що дарував світові цілий ряд святих, подвижників і сповідників віри, не має нічого спільного з Афоном нашої юності, який існував близько 35 років тому.
Митрополит Пірейський Серафим
Владика зазначив, що дані висновки не стосуються всіх монастирів Афону, тому що серед них є монастирі Григоріат, Каракалл, Констамоніт і Філофей, «а також кілька ченців в скитах і келіях», які чинять опір беззаконню Фанару, але, загалом і в цілому, картина досить сумна...
Ці слова митрополита Елладської Церкви для багатьох з православних християн стануть шокуючою правдою про те, що «не все те золото, що блищить». Завжди, в усі часи, Церква закликала християн до тверезіння, під яким мається на увазі і вміння робити правильні висновки. У нашій ситуації це означає, що якщо деякі представники Афону, замість служіння Істині і Христу обрали служіння Фанару, то вони не можуть бути керівниками і прикладом в духовному житті.
Ці люди не здатні виправдати свою позицію церковними канонами, тому що діють виключно в силу чи догоджання, чи страху – за своє життя, репутацію, страху прогнівити главу Фанару і втратити ігуменське седалище, або місце в монастирі. А якщо чернець боїться викривати єретика і розкольника, то яку пораду щодо духовного життя він може дати? Ніяку.
Але історія знає й інші приклади, коли ченці Афону стояли в Істині і були готові понести тяготи і злигодні, аби не втратити Христа. Сподіваємося, що і сьогодні на Святій Горі знайдуться такі подвижники, які піднімуть свій голос на захист Церкви. Тому що інший розвиток подій собі навіть важко уявити...
