Про смерті гонителів Церкви

Нардепи Верховної Ради мають намір розглянути закон про заборону УПЦ. Влада часто сприймається як якась безособова сила. Але вона складається з окремих людей. А, як відомо, кожна людина смертна, і часто – раптово смертна. Усі ми з вами постанемо перед Богом. Щоправда, як казав святий Паїсій Афонський, ніхто з нас не знає двох речей – коли він помре та як саме.

Християни на кожному богослужінні просять у Бога «бездоганної та мирної кончини», тим самим підкреслюючи, що смерть може бути різною – хтось помирає в мирі з Богом і людьми, а хтось – у страшних муках, із прокльонами й жахом перед тими, хто на нього чекає по той бік.

Чиїсь імена в історії люди згадують із вдячністю, а чиїсь – намагаються забути. А якщо й згадують, то тільки для науки іншим – «Не роби так!». Наприклад, на початку IV століття ритор і захисник Церкви Лактанцій написав працю під назвою «Про смерті гонителів», присвячену опису того, як болісна смерть стає відплатою гонителям Церкви.

От і ми сьогодні згадаємо, як помирали ті, хто боровся проти Христа і Його Церкви.

Ірод – гангрена геніталій

Першим гонителем Христа можна вважати царя Ірода. Це ім'я відоме нам з Євангелія від Матвія, в якому описано, як Ірод наказав убити всіх хлопчиків віком від двох років і менше, що жили у Вифлеємі та його околицях. Це накликало на нього гнів Божий.

Ірод помирав у страшних муках. Згідно з історичними свідченнями, у нього згнили нутрощі. Через дві тисячі років після його смерті американські лікарі точно встановили її причину – хронічне захворювання нирок, ускладнене дуже рідкісною формою гангрени геніталій, відомою як гангрена Фурньє. Це рідкісне інфекційне захворювання, спричинене агресивними стафілококами і стрептококами. Вони швидко розмножуються і викликають некроз клітин, часто призводячи до болісної смерті.

Саломія – обезголовлення крижиною

Саломія – дочка Іродіади і падчерка Ірода Антипи, згодом – цариця Халкіди і Малої Вірменії. Відома будь-якій людині, знайомій із Євангелієм, хоча її ім'я безпосередньо там не згадується.

«А як був день народження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродіядина, та й Іродові догодила. Тому під присягою він обіцявся їй дати, чого тільки попросить вона. А вона, за намовою матері своєї: Дай мені проказала отут на полумиску голову Івана Христителя!... І цар засмутився, але через клятву та тих, хто сидів при столі з ним, звелів дати. І послав стяти Івана в в'язниці. І принесли на полумискові його голову, та й дали дівчині, а та віднесла її своїй матері» (Мв. 14:6–11).

За переказами, Саломія загинула страшною смертю. Вона впала у воду під час льодоходу та не зуміла вибратися. Криків Саломії ніхто не почув, і крижина перерізала їй шию.

Нерон – самогубство

За свідченням Лактанція, Нерон ініціював гоніння на християн у Римі. Саме він наказав убити апостолів Петра і Павла. Крім того, Нерон використовував християн як світильники під час прогулянок у своєму саду – він прив'язував їх до дерева, обливав смолою й підпалював.

Будучи скинутий армією, Нерон сховався на віллі колишнього раба Фаона. Гай Светоній Транквілл у книзі «Життя дванадцяти цезарів» докладно описує смерть Нерона:

«Він велів зняти з нього мірку і за нею вирити в нього на очах могилу, зібрати шматки мармуру, які знайдуться, принести води і дров, щоб упоратися з трупом (спалити тіло, – Ред.). При кожному наказі він схлипував і весь час повторював: "Який великий артист гине!". Поки він зволікав, Фаону скороход приніс листа; вихопивши лист, він прочитав, що сенат оголосив його ворогом і розшукує, щоб стратити за звичаєм предків. Він запитав, що це за страта; йому сказали, що злочинця роздягають догола, голову затискають колодкою, а по тулубу січуть різками до смерті. У жаху він схопив два кинджали, взяті із собою, спробував вістря кожного, потім знову сховав, виправдовуючись, що фатальний час ще не настав... Уже наближалися вершники, яким було доручено захопити його живим. Почувши їх, він... за допомогою свого радника з прохань, Епафродита, встромив собі в горло меч».

Децій – смерть у болоті

Імператор Децій влаштував жорстоке гоніння на християн. Річ у тім, що він хотів установити повний контроль над релігійним життям спільнот, відновити шанування язичницьких богів і відродити давні культи. Саме тому язичницькі історики називають Деція «відновником святинь». Він наказав кожному жителю імперії, підозрюваному в християнстві, принести жертву ідолам. Відмова каралася смертю, багатьох християн було вбито.

Цікаво, що відразу після початку гонінь на Церкву військова удача відвернулася від Деція.

У вирішальній битві з готами Децій не погодився на переговори та спроби готів відкупитися. Почалася битва. Децій, який очолював легіони, кинувся в бій. Готи почали відступати до боліт, а армія імператора їх переслідувала. Там, у болотах, кінь Деція дістав поранення і скинув його з себе. Імператор потонув, захлинувшись у болоті. А в Римі помер від чуми, що тоді лютувала, його молодший син Гостіліан. Влада над імперією дісталася полководцю Требоніан Галлу.

Валеріан – зняли скальп

Перші три роки свого правління імператор Валеріан (роки царювання 253–259), наступник Деція, ставився до християн дуже добре. «Він був лагідний і прихильний до людей Божих», – так говорить святий Діонісій Олександрійський про початок його правління.

«Жоден з попередніх государів, не виключаючи й тих, хто явно називалися християнами (а такими переказ робить імператорів Філіпа Аравітянина і Олександра Севера), не був до нас настільки прихильним і поблажливим, наскільки милостиво й лагідно приймав нас Валеріан, так що весь дім його наповнився християнами і був Церквою Божою», – пише Діонісій. Тим більшою несподіванкою і шоком стали гоніння, які Валеріан звів на Церкву.

З ініціативи свого нового радника Макріана імператор Валеріан наказав спочатку відправити на заслання християнських єпископів, потім заборонив богослужіння, а далі перейшов до жорстоких переслідувань християн. Як же він помер?

Він потрапив у полон до перського царя. У неволі Валеріана жорстоко катували та принижували. Зокрема, він був «сходинкою» для перського царя Шапура, коли той сідав на коня. Валеріан запропонував за себе величезний викуп. Але ця пропозиція викликала у Шапура такий гнів, що він наказав розплавити золото, влити його в горло імператорові, а потім, з іще живого, здерти скальп і виставити на загальну наругу.

Діоклетіан – збожеволів і заморив себе голодом

Гоніння при Діоклетіані було одним із найжорстокіших. Розпочалося воно 303 року і тривало кілька років. Його розмах і жорстокість настільки вражали уяву, що його було названо Великим.

Історики досі не висловлюють єдиної думки щодо причини смерті Діоклетіана. Одні кажуть про отруту, інші – про тривалу хворобу, треті, наприклад Лактанцій, – про смерть від голоду. Він пише: «Коли ж Діоклетіан побачив, що він слабкіший за всіх імператорів, які колись жили, то, будучи змучений подвійною недугою, він довів себе до смерті. Він метався туди-сюди в гарячковому збудженні, не занурюючись у сон і не вживаючи їжі від болю. Він стогнав і нарікав, проливаючи рясні сльози, і постійно падав, то на ложе, то на землю. Так імператор, який щасливо правив протягом 20 років, але був скинутий Богом до (настільки) нікчемного життя, розтоптаний беззаконнями і доведений до відрази до життя, врешті-решт був знищений голодом і меланхолією».

Галерій – гниття нутрощів

Імператор Галерій був одним із тих, хто підказав Діоклетіану ідею про гоніння на християн. Під час його гонінь померли за віру в Христа великомученик Димитрій Солунський, мученики Адріан і Наталія, великомученик Феодор Тирон і багато інших.

Галерій захворів – почав заживо гнити. Від нього смерділо так сильно, що навіть лікарі відчували огиду при наближенні. Його хворобу історики описують так: «Галерій настільки був спопелений тяжкою недугою, що, коли оголилися і зотліли його нутрощі, він помер у покарання за наджахливе гоніння, тоді найсправедливіша кара обрушилася на автора лиходійського припису. І ось, перебуваючи в страшних смертельних муках, ця нечестива людина усвідомила, що отримала хворобу за свої страшні гріхи, і підписала указ про припинення гонінь, але це вже не врятувало її від смерті, і за життя загублених нею людей, вона все одно заплатила своєю».

Ленін – сифіліс і розм'якшення мозку

Від гонителів давнини перейдемо до пізнішого часу. Детально описувати всі ті злодіяння, які Церкві заподіяв Володимир Ленін, напевно, не варто, бо не вистачить ані часу, ані місця. Наведемо лише один приклад: Ленін починає кампанію з «вилучення церковних цінностей», під час якої влада грабувала храми, а мощі називала «експонатами». За наказом Леніна всіх церковників, які чинять опір, «потрібно розстрілювати нещадно і повсюдно. І якомога більше». Більшовики виконували цю вказівку з натхненням. Як же помер «дідусь Ленін»?

Помер він від атеросклерозу лівої сонної артерії, від розм'якшення мозку внаслідок нейроваскулярної форми сифілісу і, як кульмінаційний момент, – крововиливу в зоні життєво важливих центрів мозку. Ні дітей, ні сім'ї після нього не залишилося.

Сталін – ураження артерій головного мозку, інсульт

Сталін організував наймасштабніше гоніння на Церкву за всю Її історію. Були вбиті або заморені в ГУЛАГу та інших таборах сотні тисяч християн. Але Церква вистояла.

А от Сталін – ні. У 1953 році в нього стався інсульт. Він пролежав кілька годин на підлозі своєї їдальні, бо охоронці боялися підійти до нього. Коли вони викликали лікарів, гонитель Церкви вже не міг говорити, а тільки видавав нечленороздільні звуки. Бригада лікарів констатувала смерть «вождя всіх народів».

Таким чином, як бачимо з наведених історичних прикладів, смерть гонителів Церкви – завжди болісна, люта та ганебна. І винятків у цьому відношенні історія не знає. Хто має вуха чути, нехай почує.