Рада та УПЦ: як вчиняла Церква під час гонінь

Є інформація, що 19 жовтня 2023 року Верховна Рада України має намір розглянути закон про заборону УПЦ. Що буде після цього з вірянами та Церквою у нашій державі – ми не знаємо. Як і не знаємо, як саме народ нашої країни відреагує на цей закон. Зате знаємо, як ставилися до гонінь та заборон християни, які жили раніше за нас. До цих прикладів і звернемося.

ІІ століття: Єрусалимська Церква

Церковний історик Євсевій Памфіл пише, що коли іудеї розпочали одне з перших гонінь на християнство, то християни Єрусалима просто... покинули місто: «Люди, які належали до Єрусалимської Церкви, підкоряючись одкровенню, даному перед війною поважним тамтешнім чоловікам, залишили Єрусалим і оселилися в Персі, у місті Пелле; ті, що увірували в Христа, виселилися з Єрусалиму; взагалі всі святі залишили столицю Іудеї та всю іудейську землю».

Що ж сталося з Єрусалимом після того, як християни пішли? Євсевій пише: «Божий суд спіткав, нарешті, іудеїв, бо велике було їхнє беззаконня перед Христом та Його апостолами; стертий був із лиця землі рід цих нечестивців».

ІІ століття: не шукати і не боятися

Не завжди християни мали можливість уникати гонителів. Будучи затримані владою, яка примушувала їх до ідолопоклонства і відмови від Спасителя і Церкви, християни свідчили про свою віру в Христа і не боялися смерті.

У документі, що описує мучеництво молодого християнина Германика, розповідається, що він, будучи схоплений язичниками, не злякався звірів, «бо коли проконсул, бажаючи вмовити його, сказав: "Пошкодуй свій вік", − то він нацькував на себе звіра, бажаючи швидше піти від неправедного і беззаконного їхнього життя».

Ще один приклад того періоду – святий Полікарп, єпископ Смирнський. Спочатку він, наскільки міг, віддалявся від гонителів: переходячи з села в село, він «вдень і вночі нічого більше не робив, як тільки молився за всіх і за всі Церкви у світі, як чинив він зазвичай».

Цікаво, що святий під час суду над ним відповідав лише проконсулові. Він пояснив це так: «Нас навчали начальникам і владі, поставленим від Бога, віддавати пристойну і нешкідливу для нас честь». Інакше кажучи, щойно честь, віддана владі, ставала «шкідливою» християнам, вони займали протилежну позицію. Доказом цього можуть бути слова багатьох мучеників, які викривали чиновників-гонителів у безумстві, злості та служінні сатані.

Але не всі знаходили в собі мужність ставати мучениками за Христа та Церкву. Були ті, хто спочатку надихав інших, але потім втрачав самовладання та відступав. Теж повчальні сьогодні приклади.

«Фригієць на ім'я Квінт, побачивши звірів, побоявся», хоча, до того Квінт «запалив сам себе і деяких інших йти самовільно [на муку]». Автор документа «Мучеництво святого Полікарпа» пише, що «проконсул після багатьох умовлянь схилив Квінта присягнути і принести жертву». «Тому, браття, ми не схвалюємо тих, які приходять самовільно, бо Євангеліє не так навчає», – констатує він.

ІІІ століття: Церква в катакомбах

Практично з самого початку свого існування Церква, будучи переслідуваною, пішла в підземелля, де звершувалися християнські богослужіння. За свідченням німецького історика Томаса Шаффа, «у тихих притулках їх переслідували дуже рідко. Тільки одного разу повідомляється, що язичники заблокували християн на цвинтарі, і ті померли, задихнувшись».

IV століття: Церква в монастирях

Посилення гонінь на початку IV століття призвело до того, що християни, бажаючи уникнути ув'язнення, йшли в пустелі − як групами, так і поодинці. Церковний історик Созомен повідомляє, що багато його сучасників вважали гоніння на християн причиною виникнення чернецтва:

«Інші ж кажуть, що причиною його були часи гоніння за віру, і що це життя отримало початок, коли християни, тікаючи від переслідувань, робили собі житла в горах, пустелях і лісах».

Іншими словами, християни організовували окремі поселення – подалі від людських очей та гонителів. І таким чином вони могли служити Літургії – що було основним сенсом життя. В результаті Церква отримала нове явище – чернецтво.

XVI століття: братства

У другій половині XVI століття біля Правобережної України починають з'являтися церковні братства. Саме їхня діяльність стала вирішальною у боротьбі українських християн за чистоту Православ'я проти бажання влади окатоличити всіх і вся.

1439 року у Львові з'являється Успенське братство, яке організувало школу, друкарню та лікарню. Пізніше на зразок львівського виникли братства у Буську (1570), Кам'янці (1583), Любліні (1586), Слуцьку (1586), Вільнюсі (1587), Дрогобичі (1589), Могильові (1589), Городку (1590), Полоцьку (1590), Острозі (1591), Бресті (1591), Перемишлі (1592), Мінську (1592), Вінниці (1596), Сяніку (1600), Замості (1606), Києві (1615), Луцьку (1617), Холмі (1617), Немирові (1626) та Кременці (1633). 

Братства активно займаються просвітництвом, адвокацією та відстоюванням прав і свобод громадян у релігійній сфері. Наприклад, Львівське братство змогло вибити для себе 2 місця у магістраті.

Крім того, братства вели активну полеміку з католиками – друкували апології та полемічні трактати, брали участь у дискусіях та диспутах. У результаті саме братства змогли зберегти Православ'я на території України та не допустити повного окатоличення її населення.

XVII століття: стара віра

У 1651-1660 роках уряд Росії, з ініціативи патріарха Никона, вирішив реформувати «стару віру» − привести руське Православ'я у повну відповідність із грецьким зразком. Як наслідок, російський народ розділився надвоє – лояльну до влади частину та опозицію до неї. Старообрядці гонителів сприймали як посібників сатани, із якими нічого спільного мати не хотіли. Через те, що багато хто сприймав сучасні їм події, як кінець світу, з'явилася практика самоспалення – групи старообрядців закривали себе у зрубах і згоряли там живцем.

Проте згодом старообрядці зрозуміли, що таким чином лише розв'язують владі руки. Тому вони вирішили йти іншим шляхом. Щоб зберегти життя і Православну віру, російські християни змушені були тікати подалі від великих міст і доріг, селитися в затишних глухих місцях і там налагоджувати церковні звичаї і побут. Фактично вони створили «глибинну» державу, або «країну в країні».

***

Все написане вище – це лише мала частина прикладів того, як можуть вчинити християни під час гонінь. В Україні можуть використовувати давній досвід або діяти інакше. Але важливо пам'ятати – наш світ улаштований так, що справжні послідовники Христа не можуть програти і тим більше зникнути. Просто тому, що Господь Іісус Христос сказав: «Створю Церкву Мою і врата пекла не здолають Її». Церква Христова стоятиме на землі до кінця цього століття.

І якщо навіть «врата пекла» не знищать Церкву, то тим більше цього не зможе зробити якась Рада. Хай і Верховна.