Без православних, але з католиками: до якої єдності прагне Фанар?
На престольне свято Фанару не приїхав практично ніхто з Православних Церков. Не було і представників ПЦУ. Зате була присутня делегація РКЦ. Що це означає?
30 листопада 2020 року Константинопольський патріархат відзначав своє головне свято – апостола Андрія Первозванного. Урочистості традиційно пройшли на Фанарі.
Саме богослужіння було звершено патріархом Варфоломієм у співслужінні двох ієрархів Фанару – митрополита Іконійського Феоліпта і митрополита Селеврійского Максима.
На богослужінні, відповідно до прес-релізу Константинопольського патріархату, були присутні кілька ієрархів: митрополит Деркський Апостол, митрополит Філадельфійський Мелітон, митрополит Міріофітський Іриней, митрополит Хризостом Мирлікійський, митрополит Галліпольський Стефан, митрополит Кідоніесський Афінагор, вікарний єпископ патріарха Адріан Галікарнасський, вікарний єпископ патріарха Веніамін Тралльський, вікарний єпископ Дафнусійський Смарагд.
Всі ці архієреї належать до Фанару. Переважна більшість їх – або титулярні (як Феоліпт, Мелітон, Хризостом і Стефан), або – вікарні (Адріан, Веніамін, Смарагд). Тут потрібно зауважити, що титулярним єпископом називають архієрея, який носить історичний титул неіснуючого міста, або міста, що знаходиться на неправославній території, доступ до якої православному єпископу неможливий.
Так ось, з ієрархів, присутніх на святі Константинопольського Патріахату, правлячими архієреями можна назвати тільки Сіліврійського Максима, Деркського Апостола і Кідоніесського Афінагора. З них тільки у митрополита Апостола в єпархії є 5 православних громад. Всі інші перераховані вище ієрархи майже не мають ні діючих храмів, ні фактичних парафій.
За більшістю ієрархів Константинопольського Патріахату немає реальної кількості громад. Багато його єпископів, в кращому випадку, представляють кілька десятків прихожан. Вони не можуть, ні в прямому, ні в переносному сенсі цього слова, диктувати свою волю Православному світу.
Такий докладний опис присутніх на головному святі Фанару архієреїв нам потрібен для того, щоб зрозуміти – за ієрархами Константинопольського Патріахату немає реальної кількості громад. Всі ці єпископи, в кращому випадку, представляють кілька десятків прихожан. Вони не можуть, ні в прямому, ні в переносному сенсі цього слова, диктувати свою волю Православному світу, або вирішувати питання величезної віронавчальної і канонічної важливості.
Крім того, на святі на честь апостола Андрія в 2020 році, на відміну від попередніх років, не був присутній жоден Предстоятель Помісних Православних Церков. За винятком архієпископа Анфідонського Нектарія (Єрусалимська Церква), не було навіть представників Помісних Церков.
Звичайно, таку убогість братського спілкування можна було б списати на пандемію. Мовляв, «хотіли приїхати, але не змогли». Якби не одне «але» – на свято, незважаючи на пандемію, змогли приїхати представники автономної Фінляндської Церкви і досить велика делегація Римо-католицької церкви.
Фанар і Ватикан: рух до однієї мети
Присутність фінів зрозуміла. По-перше, вони цілком і повністю залежні від Фанару. По-друге, у Фінській Церкві зараз серйозні внутрішні проблеми, і її керівництву просто необхідна демонстрація лояльності до Фанару.
А ось присутність на богослужінні католиків пояснюється зовсім іншими мотивами. В останні кілька років Фанар прискореними темпами рухається до єдності з Римом. Це виражається не тільки в обміні подарунками та делегаціями, а й через конкретні висловлювання, зміст яких зводиться до неминучої і швидкої євхаристійної єдності між цими структурами.
Так, в листі на ім'я патріарха Варфоломія, папа римський Франциск зазначив, що «відносини між Католицькою Церквою і Вселенським Патріархатом значно зросли за останнє сторіччя». Він підкреслив, що «ми продовжуємо прагнути до мети відновлення повного спілкування, вираженого через участь в одній євхаристійній трапезі» і «хоча перешкоди залишаються, я впевнений, що слідуючи разом у взаємній любові і продовжуючи богословський діалог, ми досягнемо цієї мети».
Ми продовжуємо прагнути до мети відновлення повного спілкування, вираженого через участь в одній євхаристійній трапезі... Упевнений, що слідуючи разом у взаємній любові і продовжуючи богословський діалог, ми досягнемо цієї мети.
Папа римський Франциск
Дане твердження цілком і повністю у своєму слові підтримав патріарх Варфоломій. Більш того, він окреслив шлях, слідуючи якому, мабуть, ця мета буде досягнута: «Ми виходимо за рамки богословського мінімалізму і екуменічного утопізму, проявляючи реалізм і віру в провидіння Бога».
Що саме має на увазі глава Фанару, роблячи подібну заяву, здогадатися неважко. Трохи раніше в своєму слові, зверненому через кардинала Курта Коха до папи римського, він сказав, що в богословському діалозі з католиками є «труднощі, які періодично виникають».
Ці «труднощі», на думку патріарха Варфоломія, пов'язані «зі складністю обговорюваних питань, які протягом багатьох століть займали і поділяли як Церкву, так і богослов'я». Нагадаємо, що серед цих «обговорюваних питань» є такі як римсько-католицький догмат про Філіокве, догмат про «непорочне зачаття Діви Марії», про «непогрішність папи римського екс катедра». Без вирішення цих питань будь-який богословський діалог з католиками неможливий. І саме вони відокремили РКЦ від Православ'я. Однак на Фанарі, судячи з усього, вже прийшли до висновку, що ці питання входять в область так званого «богословського мінімалізму», і істотного значення не мають.
Щось подібне вже звучало з вуст фанаріотського предстоятеля. І, хоча ці слова були сказані 100 років тому, саме їх в якості обґрунтування своєї позиції, а також для прикладу рішення «богословських розбіжностей», патріарху Варфоломію нагадав папа Франциск:
«Прагнення до ще більшої близькості і взаєморозуміння між християнами проявилося в Константинопольському Патріархаті ще до того, як Католицька церква та інші церкви вступили в діалог. Це ясно видно в енцикліці Священного Синоду Вселенського Патріархату, адресованій церквам усього світу рівно сто років тому. Дійсно, його слова залишаються актуальними і сьогодні: "Коли кілька Церков натхненні любов'ю і ставлять її вище всього іншого в своїх судженнях про інших і по відношенню один до одного, вони зможуть замість того, щоб збільшувати і розширювати існуючі розбіжності, зменшувати їх"».
Ось так – розбіжності, богословські в тому числі, зменшуються не шляхом їх вирішення, а через усунення за допомогою «любові», яка «вище всього іншого».
«Ми виходимо за рамки богословського мінімалізму і екуменічного утопізму, проявляючи реалізм і віру в провидіння Бога».
Патріарх Варфоломій – папі Франциску
З іншого боку, у своєму слові патріарх Варфоломій відкинув «екуменічний утопізм». У чому він полягає? Мабуть, в прагненні до єдності через богословський діалог, участь в конференціях, зустрічах та інше. Замість цього «утопічного» шляху глава Фанару пропонує проявити «реалізм». Чи означає це необхідність приступити до спільного служіння євхаристії з католиками? Судячи з висловлювань останніх років, як з боку Фанару, так і з боку Ватикану, все до цього йде.
Пояснюючи свою позицію відразу після призову до «реалізму» патріарх Варфоломій заявив, що згідно з «Святого і Великого Собору Православної Церкви (Критський собор 2016 року - Ред.), загальною метою богословських діалогів є остаточне відновлення істинної віри і любові до єдності», при цьому «мета всіх діалогів одна і та ж».
Але, судячи з кількості присутніх на головному святі Фанару ієрархів інших Помісних Церков, така «мета» підтримки у світовому Православ'ї не знаходить. Принаймні, поки що.
Де ж ПЦУ?
Цікаво, що в цьому році на святі на честь апостола Андрія Первозванного не був присутній ніхто з представників ПЦУ. Пояснити їх відсутність пандемією не можна. По-перше, тому що на Фанар приїхала делегація з України на чолі з Денисом Шмигалем, а по-друге, пару тижнів тому «ієрархи» і «священики» ПЦУ на чолі з Драбинком брали участь в хіротонії екзарха для України Михайла Аніщенка.
Відсутність вітчизняних розкольників виглядає ще більш дивною, якщо врахувати, що під час літургії 30 листопада Шмигаль читав українською мовою «Символ віри» і «Отче наш». Крім того, кілька вигуків фанаріоти сказали церковно-слов'янською мовою (мабуть, не маючи під руками україномовних служебників, що вказує на їх «турботу» як «материнської церкви» про Україну).
Релігійна приналежність Шмигаля невідома. Але зате відома релігійна орієнтація – в сторону УГКЦ та ПЦУ. Чому ж ніхто з представників новоствореної організації не супроводжував його на Фанар? Тим більше, що в минулому році під час цього ж свята в фанаріотській літургії взяв участь Євстратій Зоря і був присутнім Михайло Зінкевич.
Як нам здається, причини такого стану речей є, як мінімум, дві.
Перша з них полягає в тому, що співслужіння виключно з українськими розкольниками і своїми титулярними єпископами під час головного свята Константинопольського патріархату занадто явно вказувало б на те становище, в якому опинився на сьогоднішній день патріарх Варфоломій через Томос. Іншими словами, якби представники ПЦУ все-таки приїхали, то глава Фанару змушений був би служити з ними і тільки з ними. Тобто, картинка була б непривабливою – православних немає, зате є розкольники з ПЦУ і католики. Потрапити в це положення йому дуже не хотілося, ось він і вирішив обійтися без своїх «чад», замінивши їх відсутність декількома вигуками церковно-слов'янською мовою і читанням молитви «Отче наш» українською.
По-друге, давайте згадаємо незручну ситуацію, яка виникла в минулому році в день небесного покровителя патріарха Варфоломія. Тоді привітати главу Фанару приїхав предстоятель Елладської Православної Церкви архієпископ Ієронім. Однак, несподівано для всіх, на вечірньому богослужінні з'явився Епіфаній Думенко. В результаті архієпископ Ієронім поспішно покинув Стамбул, а вранці, на літургії, не служив ніхто з ієрархів, в тому числі, сам патріарх Варфоломій. Його позиція ясна – або служити з Думенком, або не служити взагалі. Архієреї вибрали останнє. Швидше за все, для того, щоб уникнути подібних ситуацій, Помісні Церкви і вирішили не направляти в Стамбул своїх представників.
Крім того, давайте не забувати, що в цей день на Фанарі були представники автономної церкви Фінляндії. А значить, якби крім них там же були присутні українські розкольники, то це б могло послужити зайвим підтвердженням факту повної залежності ПЦУ від Стамбула.
Висновки
У підсумку ми бачимо, що патріарх Варфоломій навіть в головне свято Константинопольського патріархату служить з двома (фактично вікарними) єпископами. Бачимо, що не тільки жоден Предстоятель не приїхав до нього на свято, але і представників Помісних Церков там не було (за винятком Єрусалимського Патріархату і те, тільки з тієї причини, що архієпископ Нектарій – це представник Святогробського братства в Стамбулі).
Привела до цього папистська політика Фанару останніх років. Стверджуючи свої «привілеї», патріарх Варфоломій не зважає на думку інших Предстоятелів. Для нього розуміння всеправославної єдності мислиться виключно в рамках підпорядкування всіх Церков «першому престолу» (як називають Фанар самі фанаріоти). Це не єдність віри, заснована на Переданні Церкви, і не єдність взаємоповаги, заснована на канонах Церкви, а «єдність» підпорядкування. За образом і подобою Ватикану.
Для Фанару розуміння всеправославної єдності мислиться виключно в рамках підпорядкування всіх Церков «першому престолу». Це не єдність віри, заснована на Переданні Церкви, і не єдність взаємоповаги, заснована на канонах Церкви, а «єдність» підпорядкування. За образом і подобою Ватикану.
З іншого боку, стверджуючи свої амбіції в середовищі Православних Церков і буквально змушуючи їх приймати рішення, які суперечать вченню Церкви і ієрархічній совісті, патріарх Варфоломій прагне до єдності з католиками. У цьому випадку, як каже і він, і папа Франциск, розуміння єдності ґрунтується на «любові», яка передбачає усунення всіх «перешкод» (богословських, в першу чергу) для реалізації однієї мети – служіння євхаристії з папою.
Зупинити патріарха Варфоломія від стрімкого падіння в прірву віровідступництва і спілкування з католиками і розкольниками просто нікому. Адже згідно з «Послання Східних Патріархів» «хранитель благочестя (віри) у нас є саме тіло Церкви, тобто самий народ, який завжди бажає зберегти віру свою незмінною і згідно з вірою отців його». Але, як ми бачили вище, своєї пастви у фанарітов немає, а до пастви інших Церков – вони глухі і байдужі, керуючись в цьому випадку словами фарисеїв, які стверджували, що «народ невіглас у законі» (Ін. 7, 49).
Не проти єдності з католиками і українські розкольники. Вони вже не соромлячись «служать» спільні панахиди та молебні, а також роблять заяви про «єдину Київську церкву» із загальним (для УГКЦ та ПЦУ) «патріархом» на чолі. Тому і прагнення Фанару для них близькі і зрозумілі.
Однак, врешті-решт, через власну гординю і пиху, через богословську та духовну сліпоту, Фанару тільки і залишиться, що «літургісати» з розкольниками і католиками. Тому що, в разі спільної Євхаристії Фанару з РКЦ, православні архієреї з ним служити не будуть – канони Церкви не дозволять.
