Покарати незгодних: архієпископ Хризостом вирішив питання «хіротоній» ПЦУ
Архієпископ Кіпрський Хризостом заявив, що ієрархи, які відмовляться від співслужіння з ним через ПЦУ, будуть позбавлені сану. Хто у цій ситуації слідує канонам Церкви?
26 листопада 2020 року предстоятель Кіпрської Православної Церкви архієпископ Хризостом, під час телешоу на кіпрському каналі RIK заявив, що визнання ПЦУ – обов'язкове для всіх архієреїв та мирян Церкви Кіпру, а ті митрополити, які відмовляться підкоритися рішенням Синоду, будуть покарані, аж до позбавлення сану.
Справа в тому, що ще до Синоду митрополит Тамасосский Ісая заявив, що не може послужити з архієпископом Хризостомом, якщо той буде поминати Думенка «чи бути присутнім на службі, на якій згадується його ім'я, тому що це означало б, що я порушую рішення Священного Синоду про нейтралітет. Якщо я десь присутній, і він (Думенко, – Ред.) згадується, це означає, що я визнаю його і його Церкву і тим самим порушую постанови Священного Синоду Кіпру».
Одразу після засідання Синоду від 25 листопада митрополит Ісая зазначив, що «оберігаючи єдність Кіпрської Церкви в цей важкий період», не буде переривати поминання архієпископа Хризостома, «але співслужіння з ним залишить на розсуд своєї ієрархічної совісті».
Крім митрополита Ісаї рішення Синоду не визнав і митрополит Никифор, який підкреслив, що визнання Думенка в якості канонічного «митрополита» не може бути обов'язковим. Він також згадав, що історія Церкви знає випадки, коли окремі ієрархи не підкорялися рішенням цілих соборів і в підсумку саме вони виявлялися праві. В якості прикладу митрополит Никифор назвав святителя Марка Ефеського, котрий не підписав рішення Ферраро-Флорентійської унії.
Якщо я десь присутній і Думенко згадується, це означає, що я визнаю його і його Церкву і тим самим порушую постанови Священного Синоду Кіпру.
Митрополит Ісая Тамасоський
Практично відразу після цих заяв прихильник визнання ПЦУ митрополит Пафоський Георгій зазначив, що на його думку, рішення Синоду обов'язкові для всіх, а архієпископ Хризостом підкреслив, що коли хтось просить про скликання Синоду, то повинен виконувати його рішення.
Як бачимо, ситуація на Кіпрі напружена до межі. Однак, це не заважає архієпископу Хризостому вважати, що «у Кіпрській Церкві немає розколу і немає кризи», а «є ексцентричність, яка скоро зникне». Він упевнений, що ті, хто не згоден із рішеннями Синоду, «практично нічого не можуть зробити»: «В кращому разі вони скажуть, що ми не будемо співслужити з вами (з архієпископом Хризостомом, – Ред.). Ми всі служимо разом кілька разів на рік, коли у нас святкові заходи. Якщо я запрошу їх – вони можуть не бути присутнім, тільки у разі хвороби». Якщо ж, каже глава Кіпрської Церкви, митрополити, які не визнають ПЦУ, відмовляться від спільного співслужіння з ним, то з них будуть різні стягнення – від догани до позбавлення сану.
Іншими словами, предстоятель Кіпрської Церкви дав зрозуміти, що зупинятися в питанні продавлювання визнання ПЦУ він не має наміру і використовує для цього всі доступні йому засоби – від спроб переконати незгодних до заборони їх у служінні і позбавлення сану.
Тут варто особливо підкреслити, що, по-перше, позбавлення сану – це дуже серйозне покарання, і віддавати йому можна тільки тих, хто жорстко порушує канони Церкви. По-друге, предстоятель якої-небудь Церкви не має права в односторонньому порядку позбавляти сану єпископа, оскільки предстоятель – це тільки перший єпископ за честю.
Це означає, що для позбавлення сану потрібне рішення Собору єпископів, який приймає його на підставі укладення церковного суду. Що, знову ж таки, повертає нас до питання порушення канонів Церкви. Так які ж правила переступили кіпрські митрополити, які не погодилися з визнанням Думенка як «митрополита» Київського?
Звідки у Думенка «хіротонія»?
Згадаймо, що першою серйозною, а точніше – непереборною перешкодою в питанні визнання Думенка як «ієрарха» потрібно назвати відсутність у нього канонічної хіротонії.
«Висвячував» Думенка в 2009 році Філарет Денисенко разом з кількома «ієрархами» УПЦ КП Димитрієм Рудюком, Олександром Решетняком, Михайлом Зінкевичем, Лаврентієм Миговичем, Лаврентієм Хавруком, Іларіоном Проциком і Євстратієм Зорею. Всі ці люди (за винятком Миговича, «висвяченого» в УАПЦ в Андріївському храмі Києва) отримали своє «архієрейське достоїнство» з рук Денисенка, який у 1992 році був позбавлений сану, а в 1997 році був анафематствуваний Архієрейським Собором Руської Церкви.
Підкреслимо, що справедливість цієї анафеми цілком і повністю визнавали всі без винятку Православні Церкви, в тому числі – Константинопольський патріархат. Патріарх Варфоломій у 1992 році в листі до Патріарха Олексія писав: «У відповідь на телеграму і лист Вашого Блаженства з приводу проблеми, яка виникла у Вашій Найсвятішій Сестрі — Руській Православній Церкві, і призвела її Священний Синод з відомих йому причин до усунення до недавнього часу почесного члена Синоду Митрополита Київського Філарета, ми бажаємо братськи повідомити Вашій любові, що наша Свята Вселенська Христова Церква, визнаючи повноту виключної з цього питання компетенції Вашої Найсвятішої Руської Церкви, приймає Синодальне рішення про вищесказане». Більш того, в 1993 році той же патріарх Варфоломій вважав, що вже сам факт зняття сану з Філарета говорить про позбавлення його архієрейського достоїнства. Ось його слова, записані віце-прем'єр-міністром України М. Жулинським: «Філарета ніхто не визнає як архієрея».
Філарета ніхто не визнає як архієрея.
Патріарх Константинопольський Варфоломій
З точки зору канонічного права Церкви це означає, що всі священнодійства вчинені Філаретом з моменту позбавлення його сану, вважаються «як такі, що не були», тобто недійсними. Іншими словами, як «хіротонії» учасників «висвячення» Думенка, так і сама «хіротонія» останнього – ніякої канонічної сили не має. Цей факт чудово розумів і розуміє Денисенко.
Наприклад, в інтерв'ю газеті «День» від 15.09.2001 року він заявив, що «від ставлення до анафеми залежить рішення багатьох важливих питань. Таких як: "Мають дві українські неканонічні Церкви єпископат чи ні?" Тому що невизнання патріарха Філарета автоматично означає невизнання всіх тих єпископів, яких він висвятив, і тих, у свою чергу, яких висвятили висвячені ним єпископи. Якщо мене позбавити сану, то вийде, що не існує і корпусу українського священства (тому що вони всі висвячені недійсними єпископами)».
І навіть неканонічне «зняття» Фанаром анафеми з Філарета в 2018 році ситуацію ніяк не змінює. Тому що, на переконання Денисенка, «якщо Вселенський патріарх зняв з мене анафему в 2018 році, то до 2018 року я був під анафемою чи ні? Якщо я був під анафемою, то це означає, що всі ці єпископи (ПЦУ, – Ред.) недійсні. І Епіфаній не тільки не є митрополитом – він навіть не священник. Якщо Вселенський патріарх зняв з мене анафему в 2018 році, то весь єпископат – недійсний».
Якщо мене позбавити сану, то вийде, що не існує й корпусу українського священства (тому що вони всі висвячені недійсними єпископами).
Філарет Денисенко
На це вказували Константинопольському патріархату й представники практичних всіх Помісних Церков – всі «хіротонії» Денисенка, вчинені ним після зняття сану, а тим більше, після анафеми – недійсні. І це не приватна думка Синодів або окремих ієрархів, а канонічна позиція Церкви – Сергій Думенко, якого «висвятив» відлучений від Церкви людей, канонічним єпископом стати не міг. І навіть більшість голосів Кіпрського Синоду, на думку митрополита Морфського Неофіта, його таким автоматично не зробила.
Ставлення до «хіротоній» ПЦУ Синоду Кіпрської Церкви
У комюніке Синоду Кіпрської Церкви від 18 лютого 2019 року чітко і недвозначно сказано про «хіротонії» ПЦУ: «Досвід всієї Православної Церкви дає нам підстави сумніватися в можливості узаконення "заднім числом" тих висвячень, які були здійснені забороненими, відлученими і відданими анафемі єпископами. Заборону, відлучення й анафему окремих осіб, які стали ініціаторами української кризи, визнали всі православні».
Нагадаємо, що ця синодальна постанова була прийнята одноголосно (на відміну від рішення «не заперечувати проти поминання Думенка), а значить, її підписав і архієпископ Хризостом, який у лютому 2019 року не вважав Сергія Думенка архієреєм.
Трохи нижче в тому ж комюніке читаємо: «Вселенський патріархат повинен знову знайти спосіб заспокоєння свідомості вірян щодо дійсності хіротоній і таїнств, що здійснюються цим керівництвом (ПЦУ – Ред.)».
Чи знайдений був такий спосіб?
Обґрунтовуючи свою позицію щодо визнання Думенка, архієпископ Хризостом в якості аргументів наводить особисту розмову з патріархом Варфоломієм і, нібито, оригінальні документи, які він побачив на Фанарі. З цих документів, розповів архієпископ Хризостом синодалам, він «дізнався всю правду про Україну», і саме вони вказують, «хто правий».
Можливо, архієпископ Хризостом говорить про якісь «таємні» документи, що свідчать про наявність рукоположення у Думенка? Ні. Архієпископ Хризостом заявив, що суть цих документів зводиться до того, що «в Томосі про автокефалію, даровану Росії, була умова, що Церква повинна спочатку поминати Вселенського патріарха як помісного голову, а потім уже Патріарха Московського».
Тобто, він вважає, що Україна – це канонічна територія Константинопольського патріархату. Все. Яким же чином визнання цього факту впливає на наявність апостольського спадкоємства у розкольників України? Хіба від того, що на Фанарі є документ про порядок поминання патріархів у ПЦУ автоматично з'явилася благодать? Ні. Іншими словами, розкольники залишилися розкольниками – без хіротоній, без благодатних Таїнств, без Євхаристії. І якими б документами не намагався архієпископ Хризостом виправдати свою поведінку – нічого з перерахованого вище у них не з'явиться.
Що кажуть канони про співслужіння з розкольниками?
Ну а сам глава Кіпрської Церкви, так само, як і ті, хто визнає Думенка в якості канонічного архієрея, по суті, вступають у спілкування з розкольниками і порушують Апостольські правила. Згідно з ними – хто входить в євхаристійне, а по букві, навіть в будь-молитовне спілкування з розкольниками, сам стає розкольником.
В 10-му правилі Святих Апостолів читаємо: «Якщо хтось із відлучених від спілкування церковного помолиться, хоча б то було в домі: такий нехай буде відлучений». В 11-му: «Аще хто, належачи до кліру, з вигнаним від кліру молитися буде: нехай буде вивержений і сам».
«Якщо хто з відлученим від спілкування церковного помолиться, хоча б то було в домі: такий нехай буде відлучений».
10-те правило Святих Апостолів
Таким чином, архієпископ Хризостом, вступивши в молитовне спілкування з розкольником, сам став розкольником. І заперечити цю тезу з канонічної точки зору неможливо. Що, ймовірно, розуміє і сам предстоятель Церкви Кіпру. І з цієї причини і вдається до банальних погроз та залякування, грунтуючись не на канонах Церкви, а на позиції, яку дуже добре охарактеризував митрополит Морфський Неофіт – «я предстоятель й роблю, що хочу».
Але, зазначив далі владика Неофіт, «Православ'я не звикло до такого роду папизмів. Його устрій – синодальність, це те, чому заздрять і чого бояться папісти, щоб ми не впали в гріх папізму». Ось і виходить, що архієреї Кіпрської Церкви, незгодні з поминанням розкольників своїм предстоятелем, в даному випадку слідують канонам Церкви та одноголосним (!) рішенням свого Синоду. Ні неповаги, ні презирства до архієпископа Хризостома в цьому випадку немає. Є тільки прагнення слідувати канонічним правилам Церкви та зберегти її синодальний устрій. І можна з упевненістю сказати, що їхня позиція – це позиція сповідників, удостоїтися якої можуть тільки люди, які нічого крім Христа в цьому житті не шукають.
