Новий стиль у ПЦУ: пробуксовування вже на старті

У ПЦУ перейшли на новий календар, внаслідок чого й так напівпорожні храми спорожніли зовсім до непристойності. А тому Думенко каже, що реформу треба рухати далі. До чого все це може призвести? Розберімося.

Питання, до чого це може призвести, далеко не пусте. Хтось може сказати, що це внутрішні справи ПЦУ, й нас вони не стосуються. Але ж і в УПЦ є прихильники переходу на новий стиль, і вони також мають аргументи.

По-перше, на новий стиль перейшли 8 із 15 загальновизнаних Помісних Церков. А по-друге, є надія, що у разі переходу на новоюліанський календар гоніння на УПЦ зменшаться, оскільки суспільству вселяють, ніби старий юліанський календар – це пережиток імперського минулого. Стосовно другого аргументу можна сказати, що він просто наївний. УПЦ не дадуть спокою, поки вона не самознищиться. Що б ми не робили, на які компроміси не йшли, нас гнатимуть. Про це одразу попередив Своїх учнів Христос: «Якщо Мене гнали, гнатимуть і вас; якщо Мого слова дотримувалися, будуть дотримуватися вашого...» (Ів. 15:20).

Що ж до першого, то такі питання, як перехід на новий календар, не вирішуються в умовах гонінь. У спокійні часи можна міркувати, дискутувати, оцінювати аргументи «за» і «проти», але за часів репресій потрібно стояти в тій вірі, у тому укладі та традиції, в яких ми жили спочатку. Інакше це буде лише розхитувати Церкву зсередини та послаблювати її.

Календарна реформа від ПЦУ: крок перший

Першою про перехід на новий стиль заявила УГКЦ 1-2 лютого 2023 р. на своєму синоді. А 27 липня 2023 р. Помісний собор ПЦУ (до речі, цей орган не передбачено Томосом) затвердив Постанову Архієрейського собору ПЦУ від 24 травня 2023 р. «Про врегулювання календарного питання у Православній Церкві України». З 1 вересня 2023 р. обидві організації змінили свій календар і стали всі свята відзначати за новим стилем. Держава бере дуже активну участь у просуванні реформи церковного календаря. Верховна Рада навіть ухвалила законопроєкт №9431, який передбачає перенесення дат святкування трьох державних свят:

· Різдва Христового з 7 січня на 25 грудня;

· День пам'яті святого князя Володимира Великого, він же День Української Державності, з 28 липня на 15 липня;

· свято Покрови Пресвятої Богородиці, він же День захисників та захисниць України, з 14 жовтня на 1 жовтня.

Також календарну реформу активно піарять українські ЗМІ, втовкмачуючи в голови громадян наратив, що українські патріоти святкують Різдво 25 грудня, а 7 січня це свято відзначають лише прихильники Москви. Але чомусь сам народ не піддається ні тиску державної влади, ні багатоголосій пропаганді. Причому, йдеться не лише про вірян УПЦ, а про самих прихильників ПЦУ. У вересні за новоюліанським календарем уже відбулося два двунадесяті свята: Різдво Пресвятої Богородиці та Хрестовоздвиження, на яких у храмах ПЦУ парафіян було вкрай мало. І якщо в Михайлівському монастирі, де служить Сергій (Епіфаній) Думенко, ще збираються кілька десятків, то по інших храмах – порожньо. Колишній митрополит Олександр Драбинко, наприклад, на Хрестовоздвиженні в храмі мав 12-14 осіб. А його Преображенський собор розташований у величезному спальному районі Теремки, де мешкають сотні тисяч киян.

Такий стан справ змусив керівництво ПЦУ зайнятися ще активнішою пропагандою нового стилю. Спікер ПЦУ Іван (Євстратій) Зоря, який раніше послідовно протягом багатьох років критикував календарну реформу, написав на своїй сторінці у Facebook довгий пост, суть якого зводилася до того, що, мовляв, григоріанський календар (ним по суті є новоюліанський) – точний, а юліанський – ні. І якщо Святе Письмо говорить, що «призначення сонця і місяця не тільки висвітлювати, але також бути визначниками перебігу часу», то й найправильнішим календарем є той, який найточніше відповідає астрономічному (звісно ж, григоріанський).

Достатньо зайти до Вікіпедії, щоб дізнатися, що рік за Місячним календарем, в основі якого лежить період зміни фаз Місяця, триває 354,36708 діб, а рік за Сонячним календарем, в основі якого лежить тропічний рік або період зміни часів року – 365,2421897. Різниця більш ніж 10 діб! Адже Біблія не каже, якому світилу слід віддавати перевагу при складанні календаря. Усі існуючі календарі – це спроби звести докупи Місячний та Сонячний календарі. Деякі з цих спроб більш вдалі, деякі менш. Але всі календарі – небездоганні, зокрема – і григоріанський. Як «вишенька на торті» цитата з Вікіпедії: «Через вікове уповільнення обертання Землі навколо осі кількість діб у тропічному році повільно зменшується». Що це означає? А те, що зовсім не на астрономічну точність потрібно орієнтуватися під час вирішення питання про церковний календар.

На офіційній сторінці ПЦУ в Facebook також навели докладне роз'яснення того, чому треба переходити на новий стиль і чому твердження про те, що Новоюліанський календар не православний: «Це міф, який розповсюджують і підживлюють здебільшого прихильники "русского міра", щоб мати привід ще чимось дорікнути Православній Церкві України».

Все це повністю у стилі прихильників ПЦУ – звинувачувати своїх опонентів у тому, що не відповідає дійсності. Новоюліанський календар, як і будь-який інший, не може бути православним чи не православним у принципі. Православним чи неправославним може бути віровчення. Ми ніде не говоримо: «Вірую в юліанський календар». Але ми говоримо: «Вірую в Єдину Святу, Соборну та Апостольську Церкву». Це означає, що тільки Церква у всій своїй повноті може виносити рішення з будь-якого питання, зокрема календарного. Думка повноти Церкви проявляється або рішенням Вселенських Соборів, як у першому тисячолітті, або рецепцією, тобто прийняттям чогось у всіх Помісних Церквах. І тут ми маємо таку картину: юліанський календар фактично був затверджений на Вселенських Соборах і прийнятий усією Церквою, а ось новоюліанський календар і не прийнятий Вселенськими Соборами, тому що його тоді ще не існувало, і не використовується всією Церквою.

Причому, старий юліанський календар, у частині Пасхалії продовжує використовуватися всією Церквою (зокрема й ті, хто живе за новоюліанським календарем). І лише неперехідні свята відзначаються за новим стилем. У той же час новоюліанський календар, як і свого часу григоріанський, створює більше проблем, ніж вирішує. Це доводить, наприклад, досвід Польської Православної Церкви, яка у 2014 р. ухвалила рішення повернутися до юліанського календаря через 90 років використання календаря новоюліанського. Але повернемося до повідомлення ПЦУ в Facebook.

Після докладного екскурсу в особливості юліанського, григоріанського та новоюліанського календарів, у ПЦУ наводять досить кумедне твердження: «Новоюліанський календар – це вдосконалена форма юліанського календаря, відповідно до потреб та реалій сучасності. А рішення перейти на цей календар, за словами нашого Предстоятеля, Блаженнішого Митрополита Епіфанія – це підтвердження того, що Українська Церква не загрузла у формалізмі "дотримання звичаю заради самого звичаю", а розуміє реальність, чує своїх віруючих та реагує на їхні запити та потреби зберігаючи єдність із повнотою Православ'я».

І ці «свої віряни» дуже промовисто продемонстрували свої «запити та потреби», не прийшовши, за рідкісним винятком, до храмів на служби Різдва Пресвятої Богородиці та Хрестовоздвиження.

Щоправда, у ПЦУ передбачили можливість для тих парафій, які не хочуть переходити на новий стиль, жити ще деякий час по-старому. І справді, деякі «архієреї» відправили у вересні служби за юліанським календарем, щоб зовсім не ганьбитися відсутністю людей у ​​храмах. Так сталося, наприклад, у с. Мілятин Рівненської області, де «ієрарх» Іларіон Процик відзначив свято Чуда Архістратига Михаїла у Хонех за старим календарем. У ПЦУ цю подію особливо не афішували, тому що виходить нелогічно: на новий календар начебто перейшли, а святкуємо по-старому, бо інакше не святкується.

Києво-Печерську лавру, яку Сергій (Епіфаній) Думенко зареєстрував як монастир ПЦУ, голова ПЦУ також не наважився перевести на новий стиль, щоб до його ставленика А. Лотиша ну хоч хтось приходив на служби.

Але на перевиховання своїх вірян на новий календарний стиль у ПЦУ, ймовірно, не надто сподіваються, оскільки вже після першого місяця служб за новим стилем із порожніми храмами заговорили не про подальшу роз'яснювальну роботу, а про новий крок у календарній реформі.

Календарна реформа від ПЦУ: крок другий

14 вересня 2023 р. в ефірі національного телемарафону «митрополит» Олександр Драбинко розповів, що парафіяни позитивно відреагували на перехід на новий новоюліанський календар, і що кількість охочих прийти на богослужіння не зменшилась. Наскільки це відповідає дійсності, вже було сказано вище, в цьому можна було переконатися, відвідавши ці самі служби. Але ось що говорить Олександр Драбинко: «Я думаю, що реформа (календаря, – Ред.), що почалася, ще не завершилася. Знаючи певні європейські традиції та тенденції, що існують у країнах Європи, я думаю, що свята мають зрушуватися. Великі свята, тим більше такі, як Воздвиження Хреста Господнього, мають зрушити, якщо це не вихідний день, на найближчий вихідний. Щоб люди мали можливість не на шкоду своїм робочим моментам відвідати богослужіння».

Тут Драбинко суперечить сам собі, адже якщо віряни ПЦУ також активно відвідують храми за новим стилем, як відвідували й за старим, то навіщо рухати реформу далі? Але в тому і річ, що людей мало і «треба щось робити».

Тобто в ПЦУ пропонують взагалі всі свята, які випадають на будні дні, зрушити на вихідні. Логіка в цьому звичайно є, людина, яка у будній день жадала прийти до храму, наприклад, на свято Різдва Богородиці, але не змогла цього зробити через зайнятість на роботі, може з радістю це зробити в неділю. Але тут відразу напрошується запитання: а просто без свята він у неділю на службу не прийшов би?

Клірик ПЦУ Андрій Дудченко розвинув цю концепцію ще далі. На своїй сторінці у Facebook він написав таке:

«У робочі дні можуть ходити до церкви переважно: священнослужителі, фрілансери, домогосподарки, пенсіонери. А що ж робити іншим?».

Тут хочеться перервати цитування і поставити запитання – а що ж ці «всі інші» робили до календарної реформи, як вони примудрялися відвідувати богослужіння в будні дні? Адже О. Дудченко, будучи справжнім священником в УПЦ, чудово бачив, якими повними були храми на Великі двудесяті свята, і при цьому в них були не лише пенсіонери та домогосподарки. Проте продовжимо цитату:

«Тому, можливо, ми прийдемо до того, щоб перенести церковні свята з буднів на вихідні. Я б у такому разі запропонував би перенести деякі свята (напр., Богородичні) на суботу, а Господні – на неділю. Або служити ввечері, щоб люди могли прийти після роботи. При цьому постувати перед причастям можна було б і по обіді».

Перенести Богородичні свята на суботу, а Господні – на неділю, що може бути зручніше? Як, наприклад, день народження: випав на будній день, а гостей запрошуємо в неділю, і поїли, і повеселилися, і поспішати особливо нікуди. Але тільки ось чи не видно за цим усім те саме людиноугодництво, про яке псалмоспівець Давид сказав: «Бог розсипає кістки людиноугодників» (Пс. 52:6)? А до чого на практиці приводить таке людиноугодництво і залучення в храми під різними приводами, ми бачимо на прикладі Європи. І можна з упевненістю стверджувати, що крок другий календарної реформи ПЦУ не призведе до належних результатів, і треба буде робити наступні кроки.

Календарна реформа від ПЦУ: крок третій та наступні

У Західній Європі католицькі та протестантські деномінації дуже часто намагаються залучити людей у ​​свої храми шляхом скорочення постів, скорочення служб, підстроювання розкладу служб під графіки парафіян, влаштовуючи різні розпродажі, атракціони, басейни, фестивалі, виставки та інші культурні заходи, кавові посиденьки та ще й дуже багато чого. До чого це все призводить? До ще більшого зменшення кількості парафіян. Адже все це програє тому, що люди можуть одержати поза церквою. На розпродажах краще скуповуватися в торгових центрах, атракціонів більше в якомусь Діснейленді і таке інше.

На Заході ми вже бачимо результати всіх цих послаблень, удосконалень та реформ. Наприклад, Різдво Христове (англійською Christmas) давно вже трансформувалося в якесь X-mas, знеособлене, нехристиянське свято, з сімейними або дружніми застіллями, масовими гуляннями, яскравими феєрверками, купами подарунків, кричущою рекламою, величезними оборотами торгових мереж і т.п. Тільки Христа з цього свята вигнали! У німецьких католицьких храмах проводять «велосипедні меси», де розважають молодих парафіян трюками на велосипедах. А про впровадження в храми ЛГБТ-ідеології і говорити зайве. Адже все це вводиться «заради людей», для їхньої зручності. Так само, як «зручністю» аргументують у ПЦУ і перенесення свят.

Післямова

Залучати людей до Церкви потрібно святістю, віянням Святого Духа, відчувши, що людина вже не захоче звідти йти. Тоді вона буде долати всі перешкоди: відпрошуватись із роботи, приходити на ранні (о 5-6 годині ранку) літургії, постувати, як вчать канони, і так далі. Людина все робитиме для того, щоб побути в цьому стані благодатної молитви, щоб відчути себе другом Божим, грішником, що кається, якого приймає милостивий Отець. Ось чого шукає людина у Церкві. А якщо людину, навпаки, зроблять «хазяїном», під якого і служби підлаштовуються, і свята переносяться, і всі інші зручності забезпечуються, то в такому разі людині не до Церкви, а в інше місце.

І насамкінець, ніби весела, але дуже повчальна розповідь, яку один із читачів надіслав до редакції СПЖ:

«Випадок був у Тернопільській області. У 80-ті роки священник вирішив перенести свято села, на честь апостолів Петра та Павла, з середи на неділю, щоб змогли приїхати у вихідні більше людей на свято. А на пилорамі у нього лежало кілька дубів для різання. Приїхав він на пилораму, робітники сидять, дуби лежали осторонь. Священник звертається до робітників – чому не ріжете? Робітники відповіли, мовляв, далеко лежать, не можуть без техніки. Священник каже, що можна самим перенести. Робітники йому відповіли: "Отче, якщо ви перенесли свято Петра та Павла, що вам варто перенести дуб?"».