Я – перший без рівних: як патріарх Варфоломій вирішив змінити еклезіологію

Людина може з тих чи інших причин приховувати від інших свою істинну думку, свої переконання і свої цілі. Але бувають моменти, коли вона їх розкриває, робить видимими для всіх, не криючись визнає себе такою, якою вона є насправді. В англійській мові це явище називається «камінг-аут» (coming out – розкриття, вихід).

Патріарх Варфоломій, раніше неодноразово заявляв про те, що він і очолюваний ним Константинопольський патріархат є хранителями чистоти Православ'я, догматів віри і канонів Церкви тепер заявляє про те, що це потрібно змінити. Не всі, звичайно, та ось догмат про Церкву і все що випливає із цього положення – точно. Самовикриття відбулося в інтерв'ю патріарха Варфоломія «Національному віснику» з нагоди 29-ї річниці перебування на Константинопольському престолі.

 

На запитання кореспондента: «Про що найбільше переживає ваша душа щодо Вселенської Православної Церкви?» патріарх Варфоломій відповів наступним чином:

«Безумовно, про її єдність, заради якого Вселенський Патріархат багато робив протягом століть, а я з перших місяців свого Патріаршого служіння надавав йому великого значення, тому в березні 1992 року я скликав на Священний Синод братів Православних Предстоятелів у Фанарі у вигляді неофіційного і невідомого доти інформаційно-консультативного органу.

З того часу було проведено безліч подібних зустрічей Предстоятелів, остання з яких відбулася в січні 2016 року в Женеві. Кульмінацією наших зусиль щодо забезпечення всеправославної єдності і співпраці стало сприяння підготовці та скликання Святого і Великого Синоду на Криті, який висунув на перший план Православ'я, яке сміливо дає добрі свідчення світові, дивиться в майбутнє і не згадує пасивно і ностальгічно про минуле.

Тих, хто не брав участі в цьому Синоді, але брав участь в його підготовці, буде судити історія. У будь-якому випадку я впевнений, що вони не отримають похвали за цей свій вчинок.

Ми, православні, повинні піддати себе самокритиці і переглянути нашу еклезіологію, якщо ми не хочемо стати федерацією Церков протестантського типу.

Оскільки в нашому висвяченні на єпископа ми клянемося підкорятися рішенням Вселенських соборів, ми повинні визнати, що в неподільному Вселенському Православ'ї є один «Перший», не тільки по честі, а й «Перший» з особливими обов'язками і канонічними повноваженнями, покладеними Вселенськими соборами.

Це гарантія збереження єдності в часі і спільного свідчення Православ'я в сучасному світі».

Ми, православні, повинні переглянути нашу еклезіологію, якщо ми не хочемо стати федерацією Церков протестантського типу.

Патріарх Варфоломій

Як отці Церкви ставилися до тих, хто пропонував переглянути її еклезіологію?

Аналізувати цей вислів почнемо з самого головного: «Ми, православні, повинні піддати себе самокритиці і переглянути нашу еклезіологію...»

Православна еклезіологія виражається одним з членів Символу віри: «Вірую в Єдину Святу Соборну і Апостольську Церкву».

Православній Церкви чуже вчення про еволюцію догматів, їх видозміни або якогось додаткового розкриття. Догмати Церкви є непорушними, яким би авторитетом не володів бажаючий їх «вдосконалити» і які б цілі він не переслідував. Святий апостол Павло писав Галатам: «... якби навіть ми або Ангел з неба став благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде анафема. Як ми раніше казали, і тепер знов кажу: коли хто вам не те благовістить, що ви прийняли, нехай буде анафема!» (Гал. 1, 8-9).

Перегляд, а так само як і доповнення або скасування будь-якого члена Нікео-Царгородського символу віри суворо забороняється Вселенськими соборами.

У Діянні 5 IV Вселенського Собору в Халкідоні (451 р.) говориться: «Тим, які ризикнуть або складати іншу віру, або проповідувати, або вчити, або викладати інший символ бажаючим звернутися до пізнання істини із язичництва, або з іудейства, або з якої -небудь єресі, таким, якщо будуть єпископи або клірики, єпископам бути чужими єпископства, а клірикам – кліру; якщо ж будуть ченці або миряни, таким бути під анафемою».

Діяння 18 VI Вселенського Собору в Константинополі (681 р.) ще більш підсилює цю заборону, загострюючи увагу на неможливості навіть текстуальної зміни Символу віри: «Тим, які ризикнуть або складати іншу віру, або поширювати або вчити, або викладати інший символ бажаючим звернутися до пізнання істини із язичництва, або іудейства, або єресі якої-небудь, або вводити нові слова, або винаходити читання, до перетворення нині нами визначеного, – тим, якщо вони єпископи або клірики, бути чужим – єпископам єпископства, клірикам кліру, якщо ж ченці , або миряни, бути під анафемою».

Ми повинні визнати, що в неподільному Вселенському Православ'ї є один «Перший», не тільки по честі, а й «Перший» з особливими обов'язками і канонічними повноваженнями.

Патріарх Варфоломій

Таким чином патріарх Варфоломій своїми словами про необхідність перегляду догмату про Церкву визначив себе «бути чужим єпископства».

Тепер давайте подивимося, що саме він хоче змінити в православному вченні про Церкву.

Відповідаючи на питання, про що найбільше переживає його душа щодо Церкви, патріарх Варфоломій відповідає: «про її єдність». І дійсно Церква Христова – Єдина і цю єдність потрібно берегти. Але виникає питання: єдність навколо чого? Або інакше, на чому грунтується єдність Церкви? І на ці питання Святе Письмо і патріарх Варфоломій відповідають по-різному.

«...ніхто не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона Ісус Христос» (1 Кор. 3, 11).

«Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгромадяни святим і свої для Бога, утверджені на основі апостолів і пророків, маючи Самого Ісуса Христа наріжним каменем, на ньому вся будівля, складена струнко, зростає у святий храм у Господі...» (Еф. 2, 19-21).

Сам Господь сказав апостолу Петру, що Церква стоїть на сповіданні віри, яке виголосив Петро. Віри в те, що Ісус Христос є Син Божий: «Він запитав їх: А ви за кого Мене маєте? А Симон Петро відповів і сказав: Ти – Христос, Син Бога Живого. Тоді Ісус сказав йому у відповідь: Блаженний ти, Симоне, сину Іонин, бо не тіло і кров тобі оце відкрили, але Мій Небесний Отець І кажу Я тобі: ти – Петро, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили пекла не переможуть її...» (Мф. 16, 15-18).

У своїй Первосвященицькій молитві Господь наш Ісус Христос молиться саме про єдність віруючих в Пресвяту Трійцю і ні в чому іншому: «...щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине, – щоб увірував світ, що Ти послав Мене» (Ін. 17, 21).

Церква має своєю основою і главою Ісуса Христа: «...Христос глава Церкви, і Він же Спаситель тіла» (Еф. 5, 23).

Святе Письмо говорить і про Святого Духа, як про основу єдності Церкви: «Отже, я, в'язень у Господі, благаю, щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано, зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, терплячи один одного, пильнуючи зберігати єдність духу в союзі миру. Одне тіло і один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх нас» (Еф. 4, 1-6).

«Є різниця між дарами милості, Дух же той Самий і служіння різні, а Господь один і той же; різниця й між діями, але Бог той же, що виробляє все у всіх» (1 Кор. 12, 4-6).

Ніде в Писанні немає слів про те, що єдність розуміється як підпорядкування єдиному адміністративному центру церковної влади. Ніде немає згадки про «особливі обов'язки і канонічні повноваження». Жоден апостол Христовий ніколи їх не мав і не домагався.

Що пропонує глава Фанару?

Всупереч цим і багатьом іншим свідоцтва Святого Письма патріарх Варфоломій пропонує заснувати єдність Церкви на ... ньому самому, тобто на першості влади Константинопольського патріарха. Ось що він говорить: «...ми повинні визнати, що в неподільному Вселенському Православ'ї є один «Перший», не тільки по честі, а й «Перший» з особливими обов'язками і канонічними повноваженнями, покладеними Вселенськими соборами. Це гарантія збереження єдності в часі і спільного свідчення Православ'я в сучасному світі».

Тобто гарантією єдності, на думку патріарха Варфоломія, виступає не загальне визнання віри, не Господь наш Ісус Христос і не Святий Дух, а ось цей самий «"Перший" з особливими обов'язками і канонічними повноваженнями». Це вчення дійсно нове і абсолютно чуже Святого Письма та історії Церкви. Ніде в Писанні немає слів про те, що єдність розуміється як підпорядкування єдиному адміністративному центру церковної влади. Ніде немає згадки про «особливі обов'язки і канонічні повноваження». Жоден апостол Христовий ніколи їх не мав і не домагався. Навіть апостол Петро, званий в Церкві первоверховним (втім, нарівні з апостолом Павлом). Православні богослови це довели ще в епоху суперечок про першість римського єпископа.

Немає також і жодного правила Вселенських соборів, яке б наділяло Константинопольського патріарха, а так само і будь-якого іншого єпископа «особливими обов'язками і канонічними повноваженнями». Тут патріарх Варфоломій просто говорить неправду, чомусь думаючи, що ніхто не загляне в правила Вселенських Соборів і не перевірить. Перевірити неважко. Безпосередньо про статус Константинопольської кафедри кажуть: 3-е Правило II Вселенського Собору, 28-е Правило IV-го і 36-е VI-го. Не будемо призводить тут тексти цих Правил, скажемо лише, що, по-перше, всі вони говорять максимум про першість честі, але аж ніяк не влади. А по-друге, що першість честі Правила засновують ні на чому іншому, як на політичному становищі Константинополя, як столиці Імперії. Чого, як неважко здогадатися, вже немає і в помині більше 500 років.

Немає жодного правила Вселенських соборів, яке б наділяло Константинопольського патріарха, а так само і будь-якого іншого єпископа «особливими обов'язками і канонічними повноваженнями».

Таким чином патріарх Варфоломій викрив сам себе. Він прямим текстом повідомив, що має намір перебудувати Церкву абсолютно не так, як її влаштував Господь наш Ісус Христос. Він повідомив про намір переглянути догмат про Церкву. Він сказав про те, що відтепер влада Константинопольського патріарха повинна гарантувати єдність Церкви. Він сказав це сам абсолютно ясно і недвозначно: «Ми, православні, повинні піддати себе самокритиці і переглянути нашу еклезіологію...».

Вчення патріарха Варфоломія передбачає, що Церква вже:

• не Єдина, оскільки грунтується не на єдності в Бозі, а на єдності адміністративної влади Константинопольського патріарха;
• не Свята, оскільки патріарх Константинополя людина і як людина схильна до впливу гріха ( «несть людини, іже жива буде, і не згрішила»);
• не Соборна, оскільки головним видимим органом управління Церквою є вже не собор, а Константинопольський патріарх, «перший» з особливими повноваженнями;
• не Апостольська, оскільки апостоли Христові вчили зовсім не так, як вчить нинішній глава Константинопольського патріархату.

Самовикриття в наявності. Патріарх Варфоломій проповідує вчення, чуже вченню Церкви. А раз так, то питання, яке повинні сьогодні соборно вирішити Помісні Православні Церкви – це не питання про визнання або невизнання ПЦУ, а питання про православність Константинопольського патріарха.

Має сенс ще раз процитувати святого апостола Павла: «...якби навіть ми або Ангел з неба став благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде анафема. Як ми раніше казали, і тепер знов кажу: коли хто вам не те благовістить, що ви прийняли, нехай буде анафема!» (Гал. 1, 8-9).