«Переможний» світ ПЦУ: захоплені храми є, парафіян немає

Останнім часом майже щодня ми з вами чуємо про захоплення того чи іншого храму Української Православної Церкви прихильниками ПЦУ. Думенко та його колеги-«єпископи» радісно звітують про прийняття у своє відання нових релігійних громад.

Візьмемо один із найяскравіших останніх прикладів – «переходу» у Довжку на околиці Кам'янця-Подільського. Тут «єпископ» Павло Юристий «прийняв» у ПЦУ під виглядом громади УПЦ Різдва Богородиці чиновників місцевої міськради: прессекретаря міськради Кам'янця-Подільського Аллу Чепелюк та радника мера Ярослава Клизуба. Останній, до речі, за віросповіданням – греко-католик. 

20 серпня чиновники зібрали біля храму абсолютно сторонніх людей. Всередині церкви молилася його громада, а зовні активісти, деякі в одязі з сатанинською символікою, голосували за їхнє переведення в ПЦУ. Доходило до того, що організатори зупиняли на трасі автівки та збирали підписи в водіїв і пасажирів. Отак і відбувся «перехід». Чи хтось туди ходитиме, якщо храм вдасться фізично захопити в справжньої громади?

І це дуже показовий випадок – храми забирають, людей виганяють. Але що ж далі? Де взяти нових парафіян і нового священника? Для резонансного захоплення в Кам'янці «настоятеля», можливо, знайдуть, все ж таки це досить велике місто. Але ось по селах ситуація зовсім інша. Думенківці цю ситуацію замовчують, вона все одно дається взнаки – жорстка нестача «священницьких» кадрів і практично повна відсутність парафіян. Чому це відбувається і чи зможуть у ПЦУ вирішити цю проблему?

Криза «священства» в ПЦУ

Про кризу «духовного покликання» в ПЦУ відкрито не говорять. Чому так – зрозуміло. Не може «найбільша церква» України, яку «підтримує більшість народу», зізнатися, що ні парафіян, ні «священників» у неї на даний момент катастрофічно не вистачає. Однак непрямі дані свідчать, що криза є і дуже серйозна.

Наприклад, під час виступу на останньому «соборі» ПЦУ Думенко опублікував цифри, які свідчать про явну невідповідність кількості парафій ПЦУ кількості «священників». За словами Думенка, на сьогоднішній день у ПЦУ налічується 8500 громад та 5500 кліриків. Якщо судити, з якою готовністю в ПЦУ публікують дуже сумнівні дані соцопитувань, за якими структуру Думенка підтримують майже 70-80% українців, дані щодо храмів та «священників», напевно, завищені. Але навіть якщо погодитись із цифрами Думенка, то виходить, що як мінімум 3000 громад настоятеля не мають. А якщо ще врахувати, що клірики – це не лише священники, а й диякони, то картина буде дуже сумною. 

При цьому розрив між числом парафій та «священниками» в ПЦУ постійно зростає, оскільки захоплення продовжуються, а настоятелі храмів УПЦ переходити до Думенка не хочуть. Наприклад, клірик ПЦУ з Хмельницької області Захар Залізний розповів, що «з 2014 року до ПЦУ на Хмельниччині перейшли 250 парафій і лише 20 священників УПЦ». Різниця, як бачимо, більш ніж десятикратна.

Слова Залізного підтверджує й «ігумен» Ахілла з Черкас, який розповів, що священники УПЦ не хочуть йти в ПЦУ, а вважають за краще служити по домівках.

Іншими словами, проблема нестачі кадрів усередині ПЦУ існує, і згодом вона лише збільшиться. У Думенка це розуміють і намагаються знайти хоч якийсь вихід. 

Беремо всіх без шкідливих звичок

Зокрема, у тих же Черкасах «єпископ» ПЦУ Іван Яременко організував заочні курси для охочих стати «настоятелем» у якомусь із захоплених храмів УПЦ. Наразі прихильникам Думенка вдалося на Черкащині привласнити 60 храмів канонічної Церкви, у віданні якої залишилося ще 200. І навіть у цій ситуації Яременко розуміє, що «важливо, щоб ми мали джерело появи побожних кандидатів (у настоятелі, – Ред.)». Картина настільки сумна, що черкаський «архієрей» ПЦУ готовий «висвячувати» будь-кого, хто не має шкідливих звичок.

Подібні заклики з вуст інших архієреїв ПЦУ звучали й раніше. Наприклад, ще 2019 року «митрополит» Чернівецький і Буковинський Даниїл розповів, що його структура зазнає «тимчасової нестачі духовенства». Він буквально благав своїх парафіян шукати по селах чоловіків, які можуть «прийняти на себе тягар священства». Даниїл пообіцяв, що всього необхідного їх навчать.

Колега чернівецького «митрополита» Паїсій Кухарчук, «єпископ» Житомирський та Овруцький пішов трохи далі й організував у себе в єпархії курси навчання «священству». Оголошення про ці курси з'являлися на Житомирщині навіть на стовпах, але їх тривалість, а також зміст залишилися таємницею.

Ми можемо припустити, що за фактом ані самих курсів, ані якогось навчання насправді не існувало.

Другий момент – цими оголошеннями представники Думенка побічно визнають, що в захоплених храмах немає священників: будівлі є, а служити там нема кому. Але що найстрашніше для ПЦУ – це очевидний факт, що й молитися в цих храмах нема кому.

До порожнього джерела народ не йде

Справді, часто-густо захоплені думенківцями храми УПЦ стоять пустими. Візьмемо лише кілька прикладів останнім часом. Так, 11 червня 2023 року, у Неділю усіх святих, представники Хмельницької єпархії УПЦ відвідали 5 храмів Деражнянського благочиння, незаконно переведених до складу ПЦУ. Це – Покровський храм у с. Копачівка, храм Різдва Богородиці у с. Слобідка-Кальнянська, Успенський храм у с. Кальна, Михайлівський храм у с. Радівці, Архангельський храм у с. Галузинці.

Оператор зняв усі ці храми з 9 до 10 години ранку, коли в них зазвичай відбувалося богослужіння. Усі вони виявилися закритими.

Місяцем раніше, 7 травня 2023 року на недільній «службі» ПЦУ в захопленому храмі УПЦ Казанської Божої Матері у Хмельницькому, богослужіння було, але… взагалі (!) без парафіян.

Але села – гаразд, їх ніхто не бачить. Проте коли в Думенка не можуть нікого зібрати в серці українського Православ'я – в Києво-Печерській лаврі, це говорить багато про що. Адже й Думенко, й Зоря та багато інших розповідають, ніби український народ просто спить і бачить, як би помолитись у Лаврі з ПЦУ.

Так, в Епіфанія вже налагоджено систему, коли з інших міст звозять безкоштовно людей автобусами в монастир на великі свята. Але регулярно до Лотиша приходять щонеділі не більше 10-15 осіб.

І світлина порожнього Трапезного храму на всенічному бдінні Преображення (!) це блискуче довела. Минулими роками на такій же службі УПЦ молилися сотні парафіян.

Це ганебне для ПЦУ фото викликало настільки широкий резонанс у медіа, що речник думенківської структури Є. Зоря спробував включити «антикриз», заявивши, ніби в них не прагнуть масовості в храмах. Гарна спроба, але звезена автобусами до Лаври на Успіння масовка з інших міст блискуче його слова спростувала.

Проблема відсутності парафіян у ПЦУ настільки очевидна, що її визнають навіть усередині цієї структури. Так, «священник» ПЦУ Нестор Назаров розповів, що на Чернігівщині справжні «перегони, щоб перевести якнайбільше громад (з УПЦ, – Ред.)». Але, за його словами, «у багатьох парафіях ніхто не служить, вже 10 місяців не проводяться служби». Назаров запитує своє керівництво: «У нас багато семінарій, куди потім ідуть випускники? Чому парафії пустують? Така проблема з кадрами? Як ми її вирішуватимемо?». Відповіді він не знає, але змушений констатувати, що така ж проблема з кадрами «і на західній Україні, там теж храми стоять порожні, нема кому служити».

«Які перспективи в ПЦУ, якщо немає нових кадрів?!», – цілком резонно та справедливо запитує Назаров.

Де ж Церква?

Назаров поставив своє питання ще наприкінці 2022 року. Але відтоді ситуація лише погіршилася – побільшало захоплених в УПЦ і, відповідно, порожніх храмів.

Частково відповіли на це запитання паломники з Кам'янця до Почаєва, які, незважаючи на заборони, образи, повістки, погрози фізичною розправою вийшли на хресну ходу та дійшли до Почаївської лаври.

Чи прийдуть ці люди в відібрані в УПЦ тепер уже думенківські храми? Навіть якщо в ПЦУ знайдуть туди настоятелів без шкідливих звичок? Запитання риторичне.

І Думенко, і його структура настільки сильно дискредитували себе, настільки міцно асоціюються не з хрестом і Євангелієм, а з ломом та болгаркою, що наші віряни готові йти в ліси, молитися в підвалах чи приватних будинках, але не в ПЦУ. До речі, про ліси – це зовсім не перебільшення. Наприклад, вигнана з храму громада в Требухові молиться зараз саме так. І про те, що парафіяни, у яких відібрали храми, продовжують богослужіння у «катакомбах», чудово знають і в ПЦУ. Той самий черкаський клірик Ахілла Баглай каже, що віряни УПЦ шукають по домівках «святість якусь».

Хоч би як намагалася влада й прихильники Думенка знищити Церкву, нічого, крім захоплень храмів, вони зробити не можуть. Так, є якась частина «захожан», яким однаково, де святити паски на Великдень чи ковбасу на Різдво. Але ж християнство не в цьому. Церква складається з простих вірян та духовенства, голова яких Сам Господь. І відбираючи у нас будинки, думенківці не розуміють одну просту істину: Церква – не в колодах, а в ребрах.

Ця народна мудрість свідчить, що Церква насамперед − не будівлі і не каміння, а люди, об'єднані в Тіло Христове однією вірою, таїнствами та ієрархією. Іншими словами, скільки б нас не позбавляли храмів, Церква від цього не зникне, громади вірня нікуди не подінуться. І ті ж тисячі хрестоходців, які, попри все, «прорвалися» до Почаївської лаври – тому доказ.

Тактика фізичних захоплень – це практика, яка веде лише до «радянської» ситуації, коли храми стоятимуть закритими, а віряни, ховаючись, приходитимуть до «домашніх» церков або їздитимуть за десятки кілометрів туди, де храми захопити не вдалося. І якщо в ПЦУ думають, що буде інакше, ми їх розчаруємо – не буде. Тому що люди, готові пішки йти 200 кілометрів до Почаївської лаври, ніколи свою Церкву не зрадять. Вона для них – дорожча за життя.